12 травня ми святкуємо другу неділю після великого свята Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ця неділя ще з давніх-давен у нашому народі називається провідною, бо в цей день існує звичай поминати своїх померлих родичів: у радості світлого свята Пасхи їх відвідують і знову проводять у своїх молитвах до вічного спокою.

     А Свята Церква сьогоднішній неділі дає назву – неділя апостола Фоми, бо зі Святого Євангелія ми з вами чули, як Господь наш Ісус Христос на восьмий день після Свого Воскресіння знову явився апостолам і зміцнив віру апостола Фоми, який не хотів повірити іншим апостолам, що Господь воскрес і вони Його бачили. То Фома сказав до них: "Коли не побачу на руках Його знаків від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани Його, і не вкладу руки моєї в ребро Його не повірю” (Ін. 20, 25). І далі ми бачимо, що через вісім днів, коли апостоли разом із Фомою перебували в домі при замкнених дверях, знову явився Христос і сказав: "Мир вам!”. І, звернувшись до апостола Фоми, сказав: "Дай сюди палець твій і поглянь на руки Мої, і дай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірний, а вірний” (Ін. 20, 27). І побачивши на власні очі воскреслого Господа, Фома вигукнув: "Господь мій і Бог мій!” І каже йому Ісус: "Ти увірував, бо побачив Мене; блаженні ті, що не бачили і увірували” (Ін. 20, 28-29).

     Який зрозумілий для нас віруючих апостол Фома у деякі моменти нашого життя! Кожному з нас доводилося переживати такі хвилини, коли душа була порожня, коли здавалось, що все закінчилося. Коли похмурий відчай готовий був опанувати серце і душу, коли уста були безсилі вимовляти слова віри, і сама молитва завмирала перш ніж піднестися до престолу Бога. І нам здавалося, що нас покинуто, що Спаситель назавжди пішов із нашої душі.

     У такі дні згадуймо про апостола Фому і навчімося від нього смирення, терпіння і водночас надії. Прийде час, і Господь знову відвідає наші душі і сум наш стане полум’ям нашої віри.

     Цього дня люди провідують могили своїх близьких і рідних. Вважається, що після Великодня на цілий тиждень Господь відпускає душі померлих на землю. А вже у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають змогу з ними "поспілкува­тися", здобути певну позитивну енергію. А також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо.

6 травня Світлий Понеділок, святого великомученика і Побідоносця Георгія (Юрія).

 

Свідоцтва про воскресіння Христове.

   Ім’я О.І. Білецького (1884-1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератур, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда про нього іноді згадують у православних колах у зв’язку з Доповідною запискою до ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще у 60-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Білецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не вченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту. що боролися з релігією. не було жодного справжнього вченого.

   О.І.Білецький ніколи не приховував своєї релігійності. У 20-х роках ХХ ст.. він був церковним старостою в одному з храмів Києва. Довгі роки до самої своєї кончини Олександр Іванович очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка в Києві. За трудову діяльність академік Білецький був нагороджений п’ятьма орденами і багатьма медалями.

    Це лише здається, християнська віра у Воскресіння Христове ґрунтується на «бабусиних казочках». Насправді казочками була безліч псевдонаукових видань з антирелігійної пропаганди, в яких старанно замовчувалися останні досягнення науки, що свідчили на користь факту Воскресіння, а також практикувалися викривлення та фальсифікації фактів (про це докладно писав академік АН СРСР О.Білецький). Навіть Фрідріх Енгельс наприкінці свого життя, під тиском останніх наукових доказів, визнав, що воскресіння Христа дійсно відбулося. Звернімося до історичних джерел і ми, спираючись на напрацювання істинного науковця, знавця своєї справи – О.І.Білецького.

   Як відомо Йосиф Флавій вважається одним з найбільш надійних історичних свідків. Карл Маркс зазначав: «Достовірна історія може писатися лише на основі таких документів, як твори Йосифа Флавія та рівноцінні їм». Окрім того, Йосиф Флавій за часів свого життя міг бути обізнаним з описами в Євангеліях подіями. Причому він не належав до послідовників Христа, а відтак – від нього не можна чекати перебільшень на користь християн. Ось уривок з його записів: «У цей час виступив Ісус Христос, людина високої мудрості, якщо тільки можна назвати його людиною, творець чудесних справ; коли за доносом головуючих у нас людей Пилат розіп’яв його на хресті, похитнулися ті, що першими його полюбили. На третій день він з’явився перед ними знову живий».

     Гермідій (Гермізій), який займав офіційну посаду біографа правителя Іудеї, написав також і біографію Пилата. Його записи заслуговують на особливу увагу, бо містять багато достовірної інформації з історії Палестини та Риму, через що були покладені в основу історії Іудеї. Гермідій, за висловом одного з істориків, розповідав про все «з безпристрасною точністю фотоапарату», тобто не піддаючись ніяким емоційним впливам. Під час воскресіння Христового він знаходився поблизу, супроводжуючи одного з помічників Пилата. Важливо, що спочатку Гермідій був противником Христа, і як сам говорив, умовляв дружину Пилата не втримувати чоловіка від смертного вироку Ісусу. До самого розп’яття він вважав Христа неправдомовцем. Тому, з власної ініціативи, вночі він пішов до гробу, щоб пересвідчитись у тому, що Ісус не воскресне. Але – вийшло інакше.

Воскресіння Христове

   «Наблизившись до гробу і знаходячись кроків за сто п’ятдесят від нього, - пише Гермідій, - ми бачили в слабкому світлі ранішньої зорі сторожу біля гробу; два чоловіки сиділи, інші лежали на землі; було дуже тихо. Ми йшли зовсім повільно, і нас обігнала сторожа, що йшла на зміну тій, яка знаходилася там звечора. Потім враз стало дуже світло. Ми не могли зрозуміти, звідки йде це світло. Та незабаром побачили, що воно виходить із сяючої хмарини, яка рухалася вгорі. Вона спустилася на гроб, і над землею там з’явився чоловік, який ніби світився. Потім почули удар грому, але не на небі, а на землі. Жахаючись цього удару, сторожа вскочила, а потім упала. У цей час до гробу, праворуч від нас крокувала жінка, вона раптом закричала: «Відкрилось! Відкрилось!». І в цей час нам стало помітно, що, дійсно, дуже великий камінь, привалений до входу в печеру, наче сам собою піднявся і відкрив гроб (вхід у печеру). Ми дуже злякалися. Через деякий час світло над гробом зникло, стало тихо, як завжди. Коли ми наблизилися до гробу, виявилося, що тіла, похованого там чоловіка, вже немає».

   Сирієць Єйшу, відомий лікар, наближений до Пилата, належав до найбільш видатних людей свого часу. Спеціалісти з історії науки вважають, що він, як лікар, по праву займає місце поряд з Гіпократом, Цельсом, Галеном, а як анатом – поряд з Леонардо да Вінчі та Везалієм. Лише маловідома мова, якою написані його твори, перешкодили його визнанню. Єйшу, за дорученням Пилата, звечора напередодні неділі знаходився поблизу гробу з п’ятьма своїми помічниками. Він був і свідком поховання Христа. У суботу він двічі обдивлявся гроб. Знаючи пророцтво щодо Христового Воскресіння, Єйшу з помічниками цікавився цим питанням, як науковець. Тому все, пов’язане з Христом та Його смертю, досконало досліджувалося. «Всі ми – лікарі, сторожа та інші, - пише Єйшу, - були здорові, бадьорі, почувалися так, як завжди. У нас не було ніяких передчуттів. Ми абсолютно не вірили в те, що мертвий може воскреснути. Але Він дійсно воскрес, і всі ми бачили це своїми очима». Далі йде опис Воскресіння. Взагалі Єйшу був скептиком. У своїх роботах він часто повторював вислів, який потім став східним прислів’ям: « Чого я сам не бачив, те вважаю казкою».

   Немало свідоцтв про Воскресіння Христове ми заходимо також у єврейських авторів, які, зі зрозумілих причин, частіше схильні всіляко замовчувати факт Воскресіння. Серед них найбільш відомим є Меферкант, один із членів синедріону, казначей, з рук якого Іуда отримав 30 срібняків за зраду Ісуса. Сам Меферкант був першим із членів синедріону, хто прибув для розслідування відразу після Воскресіння. Із його рук, незадовго до моменту воскресіння, отримали гроші охоронці гробу. Меферкант не встиг відійти далеко, тому чув грім і бачив сяйво над гробом. Він впевнений, що Воскресіння дійсно відбулося. Усе, що бачив на власні очі він описав у творі «Про правителів Палестини», який належить до найбільш правдивих джерел з історії Палестини.

   Взагалі, за підрахунками відомого знавця римської історичної літератури академіка І. Нетушила (1850 -1928), кількість цілком надійних доказів Воскресіння Христового перевищує 210. Згідно з даними академіка Білецького, таких свідоцтв близько 230. Сучасні дослідження лише збільшують цю цифру.

   Завершити ж хочеться словами одного з найбільш відомих спеціалістів з античності – академіка В. Бузескула: «Воскресіння Христа підтверджено історичними даними з такою ж безсумнівністю, як існування Івана Грозного та Петра І. Якщо заперечувати Воскресіння Христа, то потрібно заперечувати (причому на більшій підставі) існування Пилата, Юлія Цезаря, Нерона, Августа, Трояна, Марка Аврелія, руських князів Володимира й Ольги, Олександра Невського, Івана Каліти, Данила Галицького, Юрія Долгорукова та багатьох інших».

   Отже, Христос воістину Воскрес! Але вірити в це потрібно серцем, а зовсім не розумом, незважаючи на ті чи інші доводи науковців, - тому, що Бога пізнають серцем.

 Світлана Коппел-Ковтун, «Мгарській колоколъ», №51, 2007 р.

5 травня Воскресіння Господа Ісуса Христа.

     Коли минула субота, вночі, на третій день після Своїх страждань і смерті, Господь Ісус Христос силою Свого Божества ожив, тобто воскрес із мертвих. Тіло Його людське преобразилося. Він вийшов із гробу, невидимий для сторожі, не відваливши каменя, не порушивши синедріонової печатки. Від цієї миті воїни, самі не знаючи того, охороняли порожній гріб. Раптом стався великий землетрус; з неба зійшов ангел Господній. Він, приступивши, відвалив камінь від гробу Господнього і сів на ньому. На вигляд він був немов блискавка, і одяг мав білий як сніг. Воїни, що були на варті біля гробу, тремтіли від страху, зробившись немов мертвими, а потім, отямившись від страху, розбіглись.

 

 

ПРО БЛАГОДАТНИЙ ВОГОНЬ НА ГРОБІ ГОСПОДНЬОМУ

Вербна неділя.

     Вербна неділя або Вхід Господній в Єрусалим святкується за тиждень до Воскресіння Христового Пасхи. Ісус Христос прибув у ту неділю в Єрусалим, щоб разом зі Своїми учнями відсвяткувати Старозавітню Пасху, про що оповідає у св. Письмі євангеліст Матфій. Напередодні цього дня Ісус Христос воскресив із гробу Свого друга Лазаря, який жив у Віфанії, неподалік від Єрусалиму, який пролежав у гробі чотири дні і почав уже розкладатися. Про це чудо заговорило все місто. Оскільки це проходило напередодні Пасхи і в Єрусалимі зібралося безліч народу, то ввесь народ вийшов назустріч Спасителеві, щоб самим побачити Того незвичайного Чудотворця. Ісусу Христу підвели молодого осла, постелили на нього свої одежі і Він сів на нього. Чому саме на осла, а не коня? Тому, що на Сході в’їхати в місто на ослиці, а не на коні – означало, що людина прийшла з миром. Кінь вважався військовою одиницею і коли хто в’їжджав на коні – означало війну. Коли Ісус в’їздив до міста, люди з великою радістю зустрічали Його. Уздовж дороги, якою Спаситель проходив, стояли маси людей, які, зустрічаючи Його, стелили одежу свою, а інші зрізували віття з пальми і стелили дорогу і виголошували: « Осанна!», що означає «спасіння». І тільки Він один знав, для чого насправді Він прийшов у Єрусалим. Адже з цієї події почався відлік Його останніх земних днів. Чому жителі Єрусалиму так урочисто зустрічали Ісуса? Вони були впевнені що прийшов визволитель єврейського народу від римського поневолення. В той час Юдея була в складі Римської імперії, і євреї чекали, що прийде хтось, що вижене римлян із їхньої країни і стане царем незалежного Ізраїля. Тобто, грубо кажучи, євреї просто помилилися, прийняли Ісус за іншого. Вони не знали, що Царство Його – «не від світу цього». « Вхід Господній в Єрусалим, такий урочистий, наповнений такої слави, одночасно увесь побудований на  страшному непорозумінні – писав митрополит Антоній Сурожський. – Жителі єрусалимські зустрічають Спасителя Христа з тріумфом і радістю, тому що очікують, що Він звільнить Свій народ від політичного гніту; і коли виявиться що Спаситель прийшов звільнити людей і увесь світ від гріха, від неправди, від відсутності любові, від ненависті, тоді від Нього відвернуться з гіркотою, розчарованістю, і ті, хто так урочисто Його зустрічали, обернуться на ворогів. Адже багато з тих людей, котрі зустрічали Христа  біля єрусалимських воріт, через кілька днів будуть кричати римському прокураторові Понтію Пілату: «Розіпни Його!».

      Свято Входу Господнього в Єрусалим ще називають Вербною неділею. Оскільки пальми в нас не ростуть, замість їх гілок  люди приносять в храми і освячують гілочки верби, так як вона сама перша пробуджується від зимової сплячки, і тим самим символізує і наше воскресіння. Вербу святять у суботу на всенічному бдінні. Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром із неї лікуються та вмиваються. У народній медицині її разом із цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці. Освячену вербу залишають за образами, садять на городі для захисту двору. 

                          Субота акафіста, похвала Божої Матері.

      В суботу п’ятого тижня Великого посту Церква звершує молебний чин акафіста (або похвала) Одигітрії Пресвятої Богородиці. Від святого образа Богоматері, який написав святий євангеліст Лука, в Константинопольському Влахернському храмі звершувалось багато благодатних знамень. З’явившись одного разу двом сліпцям, Богоматір привела їх у Влахернську церкву до Свого образа і подала їм зцілення. Відразу ці сліпці стали бачити. За цим благодатним знаменням чудотворну ікону стали називати Одігітрією, тобто «Путеводителькою», заступницею і помічницею. Ця назва чудотворного образа збереглася назавжди і утвердилася після триразового визволення Константинополя від ворогів, яке всі пов’язували з невидимим заступництвом Одігітрії.

   Перше знамення від Богородиці Одігітрії було за імператора Іраклія в 626 році. Коли перси та скіфи оточили Константинополь, а місто було майже беззахисним, то патріарх Сергій втішав жителів столиці, просячи їх всю надію покладати на Бога і Його Пречисту Богоматір. Патріарх зі священними реліквіями та образом Богоматері, з великою кількістю народу, здійснив по стінах міста хресний хід, зміцнюючи та підтримуючи його захисників. Коли перси підступили близько, то патріарх Сергій знову взяв нерукотворний образ Господа нашого Ісуса Христа, ікону Одігітрії, дорогоцінну ризу Пресвятої Богородиці і Животворче Древо Хреста Господнього, вдруге здійснив хресний хід навколо міста, молячись зі сльозами. Прийшовши так з молитвою по стіні до затоки, патріарх занурив чесну ризу Богоматері у тихі води. Море під дією благодатного промислу, захвилювалося і потопило кораблі ворогів. Народ, втішений такою допомогою Пресвятої Богородиці, цілу ніч, стоячи, приносив  Небесній Заступниці хвалебні пісні подяки.

     Через 36 років після першого визволення Константинополь удруге був спасенний заступництвом Одігітрії за правління імператора Константина Погоната (668-685)від сарацин, які сім років нападали на Візантію. Велика кількість кораблів і 30 тисяч ворогів, за молитви Церкви і за заступництвом Божої Матері, загинули перед стінами міста.

   І втретє Константинополь був збережений заступництвом Божої Матері Одігітрії за імператора Льва Ісавра (716-741) знову ж таки від сарацин. Коли ворог на 1800 кораблях оточив Царгород з надію пограбувати, то мешканці міста, взявши всечесне древо Хреста Господнього, ікони Спасителя та Одігітрії, звершили по стінах хресний хід, зі сльозами умилостивляючи Господа. Флот цих жадібних і ненависних сарацинів майже весь загинув від надзвичайно сильної бурі в Егейському морі. Ледве десять кораблів вціліли; тіла ворогів лежали купами на островах й на входах до пристані.

   Дивну допомогу Одігітрії, яка була благодатно подана віруючим, Церква згадує і прославляє в суботу п’ятого тижня Великого посту, тому що перше визволення Константинополя (Царгорода) за допомогою Одігітрії було саме в цей час посту. 

Яке чудо сталося в м. Ланчано?

     В VIII в церкві святого Леонтія здійснювалося Таїнство святої Євхаристії. Але в душі отця Василіана, що служив в той день святу Літургію, виник сумнів: чи справжнє Тіло і Кров Господні, приховані під виглядом хліба і вина? А тим часом, зі словами молитви він переломив Євхаристичний Хліб, і тут крик здивування наповнив невеличку церкву. Під пальцями ієромонаха переломлений Хліб враз перетворився в щось інше – він зразу не зрозумів, в що саме. Та і чаші було уже не вино – там була густа червона Рідина, подібна до крові. Збентежений священик дивився на предмет, що був у нього в руках: це був зріз Тіла, що нагадував м’язову тканину людського тіла. З тих пір в місті Ланчано ось 12 століть зберігається чудесні Кров і Тіло, що матеріалізувалися під час Євхаристії в церкві святого Леонтія. Проводячи дослідження, вчені прийшли до висновку: Святі Дари, що зберігаються в Ланчано з VIII століття,  являють собою справжні людські Тіло і Кров. Тіло являється фрагментом м’язової тканини серця, містить в розрізі міокард, ендокард і блукаючий нерв. І Тіло і Кров відносяться до єдиної групи крові: АВ. До  неї ж і відноситься Кров, знайдена на Туринській Плащаниці. Крім того, Кров, будучи приведена в рідкий стан, придатна для переливання, володіючи всіма властивостями свіжої крові. Пізніше, Кров, що матеріалізувалася, зсілася в п’ять кульок різної форми, що затверділи. І що вражає: кожна із цих кульок, взята окремо, важить стільки, скільки всі п’ять разом. Це суперечить елементарним законам фізики, але це факт, пояснити, який вчені не можуть до сих пір.

Благовіщення Пресвятої Діви Марії

     7 квітня в Хрестопоклонну неділю свята Церква святкує свято Благовіщення Пресвятої Діви Марії.

     На шостий місяць після явлення ангела Захарії той самий архангел Гавриїл був посланий Богом у місто Назарет до Пресвятої Діви Марії з радісною звісткою, що Господь обрав Її бути Матір`ю Спасителя світу.

     Ангел явився в дім праведного Йосифа, коли Марія читала Святе Письмо, і, ввійшовши до Неї, сказав: "Радуйся, Благодатна! (тобто сповнена благодаті Божої – дарів Святого Духа). Господь з Тобою! Благословенна Ти між жонами".

     Марія збентежилася від слів ангела і подумала: що означає це вітання? Ангел же сказав далі: "Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось, Ти народиш Сина і назвеш Його ім`ям – Ісус. Він буде великим, і назветься Сином Всевишнього, і Царству Його не буде кінця".

     Здивована Марія запитала ангела: "Як це станеться, коли Я мужа не знаю?"

    Ангел відповів Їй, що все це станеться від дії всемогутнього Бога: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. Ось і родичка Твоя, Єлизавета, не маючи дітей до глибокої старості, незабаром народить сина; бо не буває безсилим у Бога ніяке слово".

     Тоді Марія промовила смиренно: "Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм".

     І архангел Гавриїл відійшов від Неї.

   Благовіщення Пресвятої Діви Марії святкується православною Церквою 25 березня (7 квітня н. ст.). Свято Благовіщення – одне з найбільших свят. Слово "Благовіщення" означає: добра, радісна звістка про те, що почалося визволення людського роду від гріха та вічної смерті.

     Кожної п'ятниці Великого посту  ввечері звершується Пассія (Хрестна дорога), тобто згадування хрестних страждань Ісуса Христа. Цей благочестивий обряд звершується щоб нагадати віруючим якою ціною ми викуплені від гріха й прокляття і побудити віруючих до покаяння. 

     7 березня виповнилося отцю Олександру 60 років і 33 роки служіння в священому сані. А 8 березня - його день Ангела - преподобного Олександра, Ігумена обителі "Невсипаючих". В його день Ангела відбулося святкове Богослужіння на якому були присутні священослужителі Північного благочіння, благочинним якого він є. А також числені парафіяни Свято-Архангело Михайлівської церкви с. Зміївки де він є настоятилем. Після закінчення Божественної літургії відбувся подячний молебень. Після молебня привітали отця Олександра священники, а також парафіяни такими словами:

"Сьогодні в цей святковий весняний день Вам виповнюється 60.

З них 24 Ви прожили в Зміївці. Зміївчани знають Вас як мудрого, доброго, емоційного, справедливого духовного Отця.

Ми пам'ятаємо, скільки невтомної праці Ви приклали до створення нашої церкви, відбудови храму цього. Ви не гордилися брудної, тяжкої праці. З якою любов'ю Ви виховали не один десяток хлопчиків-паламарів. Ми знаємо Вас як активного громадського діяча. Своїм життєвим прикладом Ви вчите нас, парафіян, як любити людей, прощати кривди, які нам інколи завдають ближні. Ми схиляємося перед Вашою увагою до кожної людини в селі. Ви пам'ятаєте ім'я кожної охрещеної Вами дитини, Ви цікавитеся поза церковним життям своїх парафіян, вмієте розділити наші біди, поспівчувати, розвіяти наші страждання, молитися за нас беручи на себе весь тягар наших духовних недуг. Доброті вашій немає меж, що ще раз свідчить, про Вашу щиру, безмежну, безкорисну любов до людей.

Тому хочеться сьогодні побажати Вам здоров'я, добра, побільше позитивних емоцій. Нехай зозуля накує Вам багато, багато щасливих літ!

  

Слово в неділю про блудного сина.

     Дорогі брати і сестри!  Свята Церква уже за чотири тижні до Великого і спасенного Посту починає нас готувати до цих святих і великих днів. Своїми Євангельськими читаннями і піснеспівами вона прагне  побудити в нас дух покаяння і навчити нас на Євангельських прикладах тому, яким повинно бути наше покаяння. В минулу неділю в притчі про митаря і фарисея ми учились смиренному почуттю покаяння, приваблюючи на нас особливу милість Божу, то сьогодні, прислухаючись до слів притчі про «блудного сина», ми повинні надихнутися рішенням залишити гріх і повернутися до свого Отця Небесного.

   У одного багатого батька, як говорить нам Євангеліє, було два сина. Молодший із них, всупереч волі батька, зажадав часку свого майна, що йому належало і, не слухаючи вмовлянням батька, вийшов із батьківського дому. Син пішов від батька…у « далекі краї».

   Батько, звичайно, мав владу не пускати його, але не зробив цього тому, що бажав перш за все любові від сина і не хотів пригнічувати його волю. Ми передовсім уявімо як тяжко було батькові, коли син пішов, може назавжди він пішов із його дому, може він ніколи його не побачить, скільки тужливих і безсонних ночей випало на долю батька, поки син перебував у батьківському домі.

    Швидко пройшов безтурботний час. Син, проводячи розгульне життя, змарнував свою долю спадщини, змарнував і багатство своєї душі, поринаючись в пристрасті і пороки.  Країну, де знаходився блудний син, постиг голод. Не маючи засобів до існування він повинен бути забути про своє багате походження і розкішне життя у дому батька і в приниженні пасти свиней, щоб не померти з голоду. Він був би радий їсти свинячу їжу, якою годували свиней, але й її не давали йому. А в той час в домі батька його всі жили в достатку,  і в їжі і в одежі, і вся його батьківщина жила спокійним життям. Знаходячись, таким чином,  в надто тяжкому становищі, в бідноті і голоді, блудний син згадав батьківський дім, в тайниках своєї душі він почув голос, що кликав його повернутися на батьківщину. Цей голос заговорив у ньому тужливою жалістю за загублені літа, розбудив в ньому свідомість своєї гріховності. Він зрозумів, що образив батька, пішовши з дому, що низько впав в своїх гріхах, живучи без батьківської поради. В душі його появилася туга за щасливими днями, коли він жив у батька, як любимий син. І він вимовив повні рішучості слова: «Встану, піду до батька мого і скажу: батьку! согрішив я проти неба і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх». І ось син відправився на рідну батьківщину, в дім свого батька. Батько, як повістує Євангеліє, ще здалеку впізнав. Як люблячий батько, можливо він кожний день вдивлявся в даль дороги, чекав, що син схаменеться і повернеться додому: і на цей раз він не помилився: це був його син. Батько побіг йому назустріч, впав синові на шию і цілував його. Чи сварив він його? Чи наказав повернути розтринькане? Чи наказав його? Ні, він тільки радів, і радість його була безмежна. Син перед ним стояв в порваній одежі, босий, з пониклою головою і із уст його лилися слова каяття. Батько ж тут звелів його покупати, одягнути в нову одежу, одіти на руку перстень в знак його синовнього достоїнства. Він наказав зарізати відгодоване теля, і в домі, де завжди панувала строга обстановка, почався бенкет. Бо син був для нього  мертвий і ожив. Пропав і знайшовся. Син повернувся і батько радіє.

   Дорогі брати і сестри! Нинішнє Євангеліє розкриває глибину тої великої Божественної любові, котру має Отець Небесний до людини. Святе Письмо говорить, що «Бог є Любов». Як Творець наш, Він певна річ любить кожну людину більше ніж батько чи мати. Називаючи нас синами Божими, Отець Небесний закликає нас бути у Його домі – Царстві Небесному. Адже Йому перше за все потрібна наша любов, а не примусово рабське відношення до Нього. А ми, охолонувши в любові, часто нехтуємо Його добротою, не слухаємо Його слова, Його заповідям і виходимо із Його дому в країну далеку і там, подібно блудному сину, живемо дозвільно і недостойно розтринькуємо своє духовне багатство. Коли ж наше свавілля приводить нас до скорбот і печалі, ми починаємо обтяжуватися життям і приходимо у відчай. А тим часом Отець Небесний чекає нас, чекає того дня, коли ми, відчувши страшенну пустоту в душі, нарешті, як блудний син, прийдемо в себе і повернемося на путь покаяння. Чоловіколюбець Господь ще перш ніж грішник буде благати Його про прощення, бачачи його чистосердечне покаяння і навернення, прощає його і приймає його, як Свого сина. При цьому Він милостиво наділяє його новими духовними благами і дарами. Як блудного сина батько одів в нову одежу і дав перстень на його руку, так і грішника, що кається, Господь одягає благодатною милістю Своєю, дає йому перстень – дари Святого Духа. І тоді буває велика радість на небі, бо грішник вертається в «обійми Отця».

   Сьогоднішнє Євангельська оповідь – це призив до покаяння, призив Отця Небесного до нас, що розтринькали духовне багатство. Вже скоро наступають дні Великої Чотиридесятниці – дні потрійної молитви, покаяння і роздумування християнського про своє життя і про Бога.

СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ

       За законом Моєсеєвим, усі єврейські батьки мусили на сороковий день після народження своїх первістків (тобто перших синів) приносити їх у храм для посвячення Богу. При цьому належало, в подяку Богу, принести жертву. Цей закон було встановлено в пам’ять виходе євреїв з Єгипту – визволення від рабства, спасіння первістків єврейських від смерті.

Хрещення Господа нашого Ісуса Христа. Богоявлення. Йордан.

     Про хрещення Господа нашого Ісуса Христа згадують євангеліста Матфея (гл.3) і Марк (гл.1).

     Давно вже Бог не посилав єврейському народові пророків, з часу останнього пророка Малахії минуло чотириста років. Тому, почувши про появу пророка Іоанна, про його дивовижне життя та проповіді, народ звідусіль збирався послухати його. Хто вірив словам його і каявся у своїх гріхах, тих Іоанн хрестив у річці Йордані, тобто занурював у воду, з покладанням своєї руки на голову зануреного. При цьому Іоанн вимагав від усіх, щоб покаяння було щирим і супроводжувалося самовиправленням та добрими вчинками.

     У той час, коли Іоанн Предтеча проповідував на берегах Йордану і хрестив людей, Ісусові Христу виповнилося тридцять років. Він також прийшов із Назарета на річку Йордан до Іоанна, щоб отримати хрещення від нього. Іоанн же вважав себе недостойним хрестити Ісуса Христа і став відмовляти Його, кажучи: "Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?" Та Ісус сказав йому відповідь: "Облиш нині", тобто не відмовляй Мене тепер, "бо так належить нам виконати всяку правду" - виконати все за Законом Божим і показати приклад. Тоді Іоанн не став перечити і хрестив Ісуса Хреста. Після завершення хрещення, коли Ісус Христос виходив із води, раптом розкрилися небеса, й Іоанн побачив Духа Божого, Який у вигляді голуба спускався на Ісуса, а з неба почувся голос (Бога-Отця): "Це Син Мій улюблений, в Ньому Моє благовоління". Тоді Іоанн остаточно впевнився, що Ісус є очікуваний Месія, Син Божий, Спаситель світу. Хрещення Господа нашого Ісуса Христа святкується Православною Церквою як одне з великих свят 19 січня за новим стилем. Свято Хрещення Господнього також називається святом Богоявлення, тому, що під час хрещення Бог явив (показав) Себе людям, що Він є Пресвята Тройця, а саме: Бог-Отець промовляв з неба, втілений Син Божий хрестився, а Дух Святий зійшов у вигляді голуба. А також при хрещенні люди вперше могли побачити, що в особі Ісуса Христа з'явилась не тільки людина, але разом і Бог. Напередодні свята встановлено піст. Цей день називається Навечір'ям Богоявлення, святим вечером. У пам'ять того що Спаситель Своїм хрещенням освятив воду, в цей день освячується вода в храмі, а саме свято - на річці чи в іншому місці, де беруть воду. Люди з великою побожністю п'ють свячену воду, окроплюють нею хати на знак бажання стати кращими та щоб все зло відійшло від них.

14 січня Православна Церква відзначає свято Обрізання Господнє і св. Василія Великого.

     Згідно з законом Мойсея, який вимагав цього, як першого обряду для новонароджених нащадків Авраамових чоловічої статі, коли Ісусові сповнилося 8 днів життя, він пройшов цей обряд Обрізання чи Найменування. Шляхом цього обряду, тобто обряду введення дитини в суспільство, дитятко було названо ісусом - згідно з бажанням Його Матері, яке звістив Їй архангел Гавриїл ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії. Ім'я Ісус означає Спаситель. В Новому Заповіті обряд обрізання замінив таїнство Хрещення.

     Також 14 січня Православна Церква святкує пам'ять свяого Василія Великого одного із подвижників і світил Церкви. Народився в 330 році в Кесарії Кападокійській в побожній родині. Навчався в школах у кращих учителів, потім у універчитеті в Константинополі, а потім в університеті в Афінах. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав великі знання в астрономії, математиці і медицині, - "це був корабель, настільки завантажений вченістю, скільки могла вмістити людська природа". Завершивши своє навчання, він повернувся до свого рідного міста. Прийняв чернецтво, св. Василій поселився в пустині і в строгому аскетизмі вивчав Святе Писання.