18 серпня у свято Арх. Михайлівській церкві відбувся молебень до Господа за футболістів команди ФК «Таврія». Молебень здійснили настоятель храму і благочинний Північних парафій митрофорний протоієрей Олександр Квітка та клірик ієрей Іоан Квітка. Після завершення молебня всі підійшли до Хреста, о. Олександр помазав освяченим єлеєм, а о. Іоан окропив кожного святою водою.

14 серпня винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Пам'ять семи мучеників Маккавеїв
Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього

     У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: "В наслідок хвороб, які дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відведення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії - Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста ".

     В день святкування святого рівноапостольного князя Володимира у м. Києві приймали участь і парафіяни свято Архангело Михайлівської церкви с. Зміївки та парафіяни свято Андріївської церкви с. Новорайськ на чолі з священиком о. Іоаном Квітка. Поїздку організував голова Бериславської державної адміністрації Гомон О.В. Віруючі пройшли хресною ходою від від св… Володимирівського патріаршого собору до Володимирівської гірки.

26 квітня у с. Зміївка відбулося освячення Хреста.
 

     У с. Зміївка відбулося освячення Хреста, який був збудований завдяки благодійному фонду Ігоря Колихаєва. Хрест розміщений на в’їзді у с. Зміївка. Чин освячення звершив керуючий Херсонсько – Таврійською єпархією високо преосвященний архієпископ Климент. Владиці співслужили благочинний митрофорний протоієрей Олександр Квітка, протоієрей Ігор Семенихін, ієрей Іоанн Квітка. На освяченні були присутні сільський голова Зміївки Олександр Козак, депутат Бериславської районної ради Михайло Гадомський та представники благодійного фонду Ігоря Колихаєва.

 8 квітня. Світле Христове Воскресіння. Пасха Христова.

6 квітня. Велика П’ятниця. Спомин святих Страстей Господа нашого Ісуса Христа.

      У четвер ввечері рання служба з читанням 12 страсних Євангелій.

  У п’ятницю рано читалися церковні години і винос плащаниці. Увечері чин похорону плащаниці і службу Благовіщеню Пресвятої Богородиці.

1квітня. Вхід Господній у Єрусалим.

        Вербова гілка розквітає, про Великдень сповіщає.

     Вхід Господній у Єрусалим – християнське свято за тиждень перед Великоднем, цього року випадає на 1 квітня. Це свято належить до числа дванадесятих. Його виникненню послужило євангельська розповідь про те,  як Ісус в’їжджав до Єрусалиму на ослику.

       Урочистий  Вхід Господній у Єрусалим описують усі чотири євангелісти, це одна з головних подій останніх днів земного життя Ісуса Христа. Вхід до Єрусалиму незадовго до іудейського свята Великодня передував Його Страстям і був виконанням стародавніх пророцтв про пришестя у світ Спасителя. Це свято завжди відзначається за тиждень до Великодня. Його ще називають Вербною неділею, тому що в цей день прийнято приходити до церкви на богослужіння з квітучими гілочками верби в пам’ять про те, як колись люди принесли зелені пальмові гілки, зустрічаючи Спасителя світу і Бога, Який урочисто в’їжджав до Єрусалиму. Господь простував у місто, як і було передбачено пророками. Його зустрічали з вигуками «Осанна в вишніх!», клали під ноги гілки фініків і пальм. У Ньому визнавали Царя, Який напередодні чудесно воскресив померлого чотири дні Лазаря і Який, на думку іудеїв, повинен був звільнити їх від римського поневолення. Але в Ньому не бачили Бога. Господь їхав зі сльозами на очах. Він плакав, бо знав, що ті ж люди, які сьогодні кричали: «Осанна в вишніх! Благословен Той, Хто йде в ім’я Господнє» через три дні будуть говорити: «Розіпни, розіпни Його!» Тому про Вербну неділю можна сказати: «Свято зі сльозами на очах». У такий маленький проміжок часу від пафосної радісної зустрічі мешканці Єрусалима прийшли до ненависті й зрадництва. Ось у чому суть цієї події. Взагалі ж свято показує, якою слабкою буває людина, якщо в основу  ставить миттєву вигоду, не думаючи про вічне й неминуще. Церковна традиція святкування Входу Господнього у Єрусалим склалася давно. Віруючі йдуть до храму з гілочками верби. Саме цією рослиною замінюють пальму. яка не росте в наших краях. Це дерево найраніше прокидається навесні. Гілочки верби символізують перемогу над смертю і Воскресіння Христа.

30 березня.

      У свято Арх. Михайлівському храмі відбулося таїнство Єлеосвячення. Таїнство проводили протоієрей Олександр Квітка та ієрей Іоанн Квітка. Увечері відправлялася вечірнє Богослуження та остання у цьому році Хресна дорога (Пассія).

28 березня.

 Сповідь духовенства Благочинія північних парафій.

     По благословенню Архієпископа Климента, керуючого Херсонсько- Таврійською єпархією  відбулася сповідь духовенства Благочиння північних парафій Херсонсько- Таврійської єпархії. Сповідь приймав старійший за віком протоієрей Миколай Середюк.

 8 березня. Преподобного Олександра ігумена обителі Невсипущих.

  В цей день настоятель храму св.. Арх. Михаїла митрофорний протоієрей Олександр Квітка святкує день Ангела і день народження. Йому виповнилося 65 років і 38 років священного служіння у сані пресвітера. Привітати ювіляра приїхав керуючий Херсонсько- Таврійською єпархією високопреосвященнійший архієпископ Климент, священнослужителі Херсонсько - Таврійської єпархії, та його однокурсник по Одеській Духовній Семінарії митрофорний протоієрей Василій Гаврилюк, настоятель храму в честь ікони Божої Матері Скоропослушниця м. Нововоронцовка та парафіяни святого храму св.. Арх. Михаїла. Літургію Передосвячених Дарів очолив високо преосвященний Архієпископ Климент з священиками: протоієреєм Євгенієм Сидоренко, протоієреєм Сергієм Чудиновичем, протоієреєм Миколаєм Середюком, протоієреєм Романом Білим, протоієреєм Василієм Гаврилюком, ієреєм Іоаном Квіткою.

19 січня. Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Святе Богоявлення.

   Хрещення Господнє – це подія, яка остаточно провела межу між Старим і Новим Заповітами. Маленька річка Йордан ніби поділила історію планети на пору до Христа і християнську епоху. Прихід Мессії був обіцяний Старим Заповітом, євреї його чекали. Тому багато сприйняли за Спасителя дивного чоловіка, що жив у пустелі, носив грубу одежу із верблюжої вовни і харчувався тим, що знайде в пустелі. Він закликав юдеїв покаятися, очиститися від гріхів, здійснював обряд обмивання в річці Йордан. Цього чоловіка звали Іоанн. Він був останнім старозавітним пророком, якого послав Бог на землю, щоб попередити людство, що Спаситель ось- ось прийде, що Він народився і ходить по грішній землі. Звичайно, про це знав і сам Іоанн Предтеча. Тому, коли до нього прийшов Христос і попросив хрестить Його у водах Йордану, Іоанн здивувався: «мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене?». На що Ісус відповів: «Належить нам виконати всяку правду» (Мт.3 14-15). В тому розумінні, що Бог через пророка Старого Заповіту передбачив саме такий порядок явлення людям Свого Сина. Іоанн хрестив Ісуса. І в ту ж мить, як розповідає євангеліст  Матфій: «розкрились Йому небеса, і побачив Іоанн Духа Божого, Котрий сходив, мов голуб, і спускався на Нього. І ось голос з неба, який говорить: Це Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мт.3 16-17). Таким чином Бог ясно і недвозначно сповістив людям – а їх на ріці Йордан рядом з Іоанном зібралося дуже багато, - що Спаситель уже прийшов, більше того, Він знаходиться поруч з ними.

   Напередодні цього свята, який називають другий Святвечір, в  Україні віруючі від ранку і до вечора цього дня постують, сідають до столу тільки після служби в церкві та освячення води, яку вживають натщесерце для зцілення душі і тіла. Освяченою водою одразу після церковної відправи, господар кропить усіх членів сім’ї, хату, подвір’я, господарські будівлі, домашню худобу. Водночас один із членів родини писав крейдою хрести на дверях, вікнах, господарських спорудах.  Далі сідають до столу, як і в різдвяний Святвечір, спершу їдять кутю, а потім 12 пісних страв. На саме свято після відправи Божественної Літургії, звершується чин великого освячення води. Свячену воду цього дня віруючі зберігають у себе вдома цілий рік. П’ють її з побожністю під час хвороби чи якоїсь напасти.

14 січня. Обрізання Господнє. Святителя Василія Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської. Новий рік по старому стилю.

   Згідно з законом Мойсея, який вимагав цього, як першого обряду для новонароджених нащадків Авраамових, коли Ісусові сповнилося 8 днів життя, Він пройшов цей обряд обрізання, тобто введення дитини в суспільство, Дитятко було названо Ісусом – згідно з бажанням Його Матері, як звелів Ангел Господній Йосифу.

    Також Свята Церква відзначає пам'ять одного з подвижників і стовпа Церкви Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Як сказав про нього його сучасник Амфілохій, епископ Іконійський, що він належав не одній Кесарійській Церкві, і не в свій час, і не одному своєму народові був корисним, а й усім країнам і містам вселенної, і всім людям приносив і приносить користь, і для усіх християн завжди був і буде учителем спасіння. Також він установив ту Святу Літургію, що відома під його іменем.

  У свято Михайлівській церкві с. Зміївки відслужилася Божественна Літургія св.. Василія Великого, а також новорічний молебень. День 14 січня в християнській ері – це перший день Нового Року, яким Церква починає кожен черговий рік нашого Господа. У цей день Церква молиться, щоб новий рік був усіма християнами присвячений нашому Господеві та щоб вони у новому році, в своєму щоденному житті, приділяли найбільшу увагу тим духовним і моральним принципам, які проповідував наш Спаситель Ісус Христос.

                       7 січня. Різдво Господа нашого Ісуса Христа.

    Християнська Церква щороку святкує велику подію Різдва Христового 25 грудня за старим стилем, а за новим стилем 7 січня. Для того, щоб гідно відзначити його, віруючі готуються до нього сорокаденним постом з 28 листопада по 6 січня, відомим під назвою Різдвяного або Пилипівкою бо починається від дня св.. ап.. Филипа. Напередодні, в день навечір’я свята, буває особливий суворий піст. У цей день, згідно з церковним Уставом, належить вживати у їжу кутю, тобто варену пшеницю з медом. В Україні святу вечерю готують з 12 пісних страв. Як тільки засвітилася зоря на небі, уся родина збирається за  гарно прибраним столом, щоб спожити святу вечерю. У с. Зміївка, як тільки благовіст сповістив, як люди, у святковому настрої, поспішили до свято Михайліської церкви на святкову Божественну Літургію. Святкове  Богослужіння відправляються три дні. Після служби віруючі слухають різдвяні колядки, які виконую церковний хор під керівництвом регента паніматінки Дарії.

7 квітня. Благовіщення Пресвятої Богородиці

           БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ.

     Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається 7 квітня (25 березня старий стиль). Ця дата відстає рівно на 9 місяців від 7 січня (25 грудня), яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями давніх церковних істориків про те що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року Вперше ця дата з'являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп'яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.

     З V століття місце дати Розп'яття зайняла дата Воскресіння, а час земного служіння Спасителя від Втілення до Воскресіння стало вважатися кратним цілому числу років.

     У візантійській традиції дата 25 березня має величезне значення - це день не тільки Благовіщення, а й створення світу, і Воскресіння Христового, від неї відраховуються дати інших свят: Різдва Христового, Зачаття та Різдва св. Іоанна Предтечі. День Благовіщення нерідко вважався днем початку церковного чи навіть цивільного року як на Сході, так і на Заході. Переконання про збіг історичної дати Воскресіння Христового з 25 березня привело до того, що цей день отримав назву "Киріопасхи" (Киріопасха - Господственна (тобто справжня, нормальна) Пасха, іноді зустрічається неправильна етимологія - Господня Пасха). Зараз Киріопасхою називають збіг свят Великодня і Благовіщення, що відбувається раз на кілька років. В Україні в зв'язку з використанням Церквою юліанського календаря 25 березня випадає на 7 квітня. за григоріанським ("цивільним") календарем).

                                                Встановлення
     Зображення Благовіщення присутні вже серед розписів катакомб 2-ї половини II - 1-й пол. III століть, тим не менш, можна з великим ступенем ймовірності стверджувати, що встановлення особливого свята Благовіщення відбулося не раніше IV століття.

     Відкриття св. рівноапостольної Оленою на початку IV ст. святих місць земного життя Господа Ісуса Христа і розпочате нею будівництво храмів на цих місцях (зокрема, в Назареті) викликали зростання інтересу до події Різдва Христового і таємниці Втілення, можливо, з цим пов'язано і встановлення Благовіщення як окремого свята. На початку VIII ст. вірменський автор Григор Ашаруні писав, що свято Благовіщення було встановлений свт. Кирилом Єрусалимським, тобто в 3-й чверті IV ст.

     Оскільки відомості про константинопольське богослужіння V-VI ст. нечисленні, нічого певного про святкування Благовіщення в цей період в Константинополі стверджувати не можна, але вже до кінця VII ст. це одне з найбільш шанованих тут свят. Всі візантійські пам'ятки VIII і наступних століть називають Благовіщення серед найважливіших свят; богослужіння Благовіщення незмінно відбувається 25 березня. На Заході відомості про свято Благовіщення сходять приблизно до того ж часу, що і на Сході. З творів західних отців Церкви і письменників відомі слова на Благовіщення, приписувані латинським авторам V ст. блаженному Августину, святим Петру Хрисологу і Льву I Великому. Однозначно про літургійне шанування дня Благовіщення говориться в Liber Pontificalis часів папи Сергія I (687-701), де Благовіщення входить в число 3 свят, присвячених Божій Матері, коли в Римі відбувалася урочиста процесія. Назва свята в давнину не була постійною, сучасна грецька назва "євангелісмос" з'являється лише з VII ст. У творах стародавніх авторів зустрічаються назви: грец. "День вітання", "сповіщення" або "день / свято Благовіщення"; лат. "Annuntiatio angeli ad beatam Mariam Virginem" (Благовіщення ангела до блаженної Діви Марії), "Mariae salutatio" (вітання Марії) і ряд інших подібних за змістом назв. Благовіщення сприймалося і як Господське, і як Богородичне свято. На відміну від Православної Церкви, де Благовіщення вважається одним з найважливіших свят (повна назва - Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії), в католицтві це свято другого класу (повна назва Annuntiatio beatae Mariae Virginis - Благовіщення Блаженної Діви Марії).

1 квітня. Похвала Божої Матері.

             Субота Акафіста. Похвала Пресвятої Богородиці

     В суботу на п'ятому тижні Великого посту свята Церква урочисто виголошує молебний спів акафісту, або подячної похвали Пресвятої Богородиці. Це свято встановлене в IX столітті за неодноразове позбавлення Константинополя поміччю і заступництвом Пресвятої Богородиці від нашестя ворогів. За імператора Іраклія, коли Патріарх Сергій, носячи на руках своїх ікону Пресвятої Богородиці по міських стінах, благав Господа про захист від перських і скіфських військ, що облягали Константинополь, тоді народ шукав захисту в храмах Божих, день і ніч благаючи Старанну Заступницю врятувати своє місто.

     Імператор Костянтин Великий, засновник Константинополя, присвятив місто Божої Матері і почитав Пресвяту Діву покровителькою своєю і своєї нової столиці. Багато храмів на честь Божої Матері було споруджено в Константинополі. У Влахернському храмі зберігалася Її ікона, написана святим євангелістом Лукою. У ніч, коли з'єднані сили агарян і персів з моря і з суші рушили на місто, раптово повстала страшна буря, яка розсіяла і потопила кораблі нападників.Решта ворогів з соромом втікли. Тоді у всю цю ніч вдячний народ, що перебував у Влахернському храмі, виголосив Захисниці граду переможну, всенічну і несідальну (акафіст - грец. Букв. Неседальний) пісню: «Непереможній Воєводі - переможнії ми, звільнившися від бід, вдячні пісні підносимо Тобі, раби Твої, Богородице! »І з того часу, в спогад такого великого чуда, Православна Церква постановила свято Похвали Пресвятої Богородиці. Спочатку свято акафісту відбувалося в Константинополі в тому Влахернському храмі, де зберігалися чудотворна ікона Божої Матері і священні предмети земного Її життя - риза і пояс Її. Але пізніше свято було внесено в Типікон (устави) монастирів святого Сави Студійського і потім в церковні богослужбові книги, і з того часу стало загальним для всієї Східної Церкви.
     Акафіст написаний в VII столітті, на думку багатьох, написаний дияконом великої Константинопольської Церкви Георгієм Пісідійським. Згодом Йосиф Студит написав канон у суботу акафісту, а деякі інші особи додали до нього подячні молитви в спогад того ж всесильного воєводства Божої Матері. Українська Православна Церква, як і інші Помісні Православні Церкви світу, здійснює це торжество для утвердження тих, що каються у надії на Заступницю Небесну, яка, позбавляючи вірних від ворогів видимих, тим більше готова нам допомогти в боротьбі з ворогами невидимими.
     Акафіст читається і в інші дні, але в суботу п'ятої седмиці Великого посту він входить до складу богослужіння і співається на утрені (зазвичай напередодні, в п'ятницю увечері) не весь відразу, але роздільно. Духовенство чотири рази урочисто виходить на середину храму під спів кондаку « Непереможній Воєводі» і співає торжественні не сідальні похвали Цариці Небесній. Таким чином відбувається Похвала Пресвятої Богородиці Невтомної Захисниці роду християнського, без Якої немислимим є повноцінне життя Святої Церкви Православної. « О, Всехвальна Мати, що народила всіх святих, Найсвятіше Слово…від усякої напасті визволи нас», - зі вдячністю взивають вірні до Матері Божої.

22 березня пам'ять святих 40 мучеників, що в Севастійському озері мучилися

     Щороку, 22 березня, Свята Православна Церква вшановує пам’ять 40-а мучеників, що в Севастійському озері були замучені. Це свято є одним з найбільш шанованих православними християнами свят. В 313 р. святий рівноапостольний цар Константин Великий видав Міланський едикт, згідно з яким розширювалась свобода віросповідування і християни прирівнювались в правах з язичниками. Але співправитель Константина – Лікіній – готувався до війни проти Константина та, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо. В той час, у вірменському місті Севастії, одним з військових начальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока кападокійців, хоробрих воїнів, які стали переможцями в багатьох битвах, всі вони були християнами. Коли воїни відмовились принести жертву язичницьким богам, Агриколай кинув їх у в’язницю. Воїни стали ревно молитися, і ось в ночі почули голос: «Хто перетерпить до кінця, той спасеться». На наступний ранок воїнів знову привели до Агриколая. На цей раз язичник вдався до лестощів. Він почав вихваляти їх мужність, молодість та силу і знову запропонував їм відректися від Христа і, таким чином, придбати для себе прихильність імператора. Знову почувши відмову, Агриколай наказав закувати воїнів, однак старший з них, Кіріон, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани». Тоді Агриколай збентежився і наказав відвести воїнів у в’язницю без кайданів.
     Через сім днів прибув у Севастію знатний вельможа Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше воїнське звання, але й наше життя, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога». Тоді Лісій звелів побити страстотерпців камінням. Але камені летіли мимо цілі. Камінь, який кинув Лісій, попав в обличчя Агриколаю. Мучителі зрозуміли, що святих огороджує якась невидима сила. У в’язниці воїни провели цілу ніч і знову почули втішаючий їх голос: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не бійтесь, бо приймете вінці нетлінні».

     На наступний день суд перед мучителем і допит повторились, воїни ж залишилися незхильні. В той час, якраз, була зима, сильний мороз. Святих воїнів розділи, повели до озера, що знаходилось неподалік від міста, і поставили під вартою на кризі на цілу ніч. Щоб зламати волю мучеників, на березі розтопили баню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся швидше до лазні, але тільки він переступив поріг, як впав мертвим. О третій годині ночі Господь послав утіху мученикам: несподівано стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою.
     Вся сторожа спала, не спав лише один воїн на ім’я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з’явився вінець. Аглаій нарахував 39 вінців і зрозумів, що воїн, який не витримав мук, лишив себе вінця. Тоді Аглаій розбудив решту вартових, зкинув з себе одяг і сказав їм: «І я – християнин» – і приєднався до мучеників. Стоячи в воді, він молився: «Господи, Боже, я вірую в Тебе, в Котрого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, щоб сподобився постраждати з Твоїми рабами». На ранок з подивом побачили, що мученики живі, а їх вартовий Аглаій разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм коліна. Під час цієї страшної кари матір наймолодшого з воїнів – Мілітона, переконувала сина не страхатися, а перетерпіти все до кінця. Бо той, хто перетерпить до кінця спасенний буде. Тіла мучеників положили на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла сина за колісницею. Коли Мілітон випустив останній подих, мати поклала його на колісницю поряд з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на полум’ї, а обвуглені кості кинуті у воду, щоб християни не зібрали їх. Через три дні мученики з’явились у сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і звеліли йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх. Страдницький подвиг святих мучеників Севастійських в ці дні Великого посту є для християн усіх часів гарним прикладом, як треба любити Господа і слідувати за Христом.

19 березня. Неділя 3 Великого посту. Хрестопоклонна.

     На хресті принесена жертва, а де жертва, там відпущення гріхів, там примирення з Господом, там свято і радість. (Свт. Іоан Золотоустий). Третя неділя Великого поста називається Хрестопоклонною. Таку назву вона отримала від того, що цього дня виноситься для поклоніння Животворящий Хрест та прославляється викупний подвиг розп’ятого Господа нашого Icуса Христа. Сьогодні свята Церква пропонує осмислити вчення Христа про хрестоносіння, яке має прийняти кожна людина, котра бажає слідувати за Спасителем. Хрест Христовий, як знамення перемоги, готує нас до радісного прославлення Переможця Аду і смерті. Хрест порівнюється з деревом життя, що було у Раю. Цей день нам нагадує про радість Великодня. Пройшла половина посту, і свята Церква нас укріпляє хресною силою виснажених постом та подвигами. Вона кличе нас до покаяння та очищення тих, котрі ще не приступали до посту. Чому ми вклоняємося хресту? Тому що цим ми ублажаємо Звершившого на ньому справу нашого спасіння. На хресті в страшних муках Господь забажав прийняти смерть, щоб оживити весь рід людський. До примирення через хресну жертву Спасителя ми були противниками Бога, знаходились у ворогуванні з Ним. Христос власною смертю примирив все людство з Творцем.
     Померти за своїх противників, за ворогів – випадок незбагненний для людського розуму. Христос прийняв смерть не за друзів чи приятелів, Він помер за ворогів, за грішників. Ми ублажаємо справу Божественної любові, звершену не хресті заради нас грішників. Ми вклоняємо коліна перед хрестом, знаменуємо себе силою хреста та освячуємося від нього, як від знаряддя нашого спасіння.

     Хрест Господній просвіщає нас Божественним розумінням, допомагає зрозуміти сутність Божественної любові до світу та людини. Ми просимо сьогодні у Бога, щоб Він вложив в наш розум в наші серця часточку всеохватуючої любові. Нехай вона допоможе нам в дні посту подумати за себе та за інших, позбавитися від гріхів та пороків, оновитись душею та тілом. Цього буде достатньо. По любові нашій пізнають, чиї ми діти та учні. Ублажаючи Божественну любов, явлену світу на хресті, ми прославляємо сьогодні і надію, котру Господь дарував нам через Свої страждання. Господь оправдав свої обіцянки і з’явився світу тоді, коли світ знаходився в безнадійному стані.
     Спаситель помер на хресті в соромних муках, був покладений до гробу. Печеру-гробницю з Тілом Христа запечатали. Здавалося, наступив кінець всякої надії, але якраз в цей момент просяяла із гробу правда і надія всього світу. Прославляючи хрест, ми славимо ту надію, котру Господь дарував нам Своєю перемогою, надію загального воскресіння.

     «Він – початок, первенець із мертвих» (Кол. 1,18). Проходячи поприще Великого посту, ми віримо, що відкидаючи всяку гріховну тьму, ми приєднуємося до світла оновлення і воскресаємо для нового життя. Не достатньо, браття та сестри, лише прагнути зрозуміти глибину Божественної милості та довготерпіння. Важливо, щоб кожен із нас бажав цієї милості і втілював її в своєму довготерпінні і всепрощенні, в любові та милосерді. Христос звершив Свій подвиг з хрестом і на хресті. Не омине ця чаша і кожну земну людину. Кожен повинен нести свій власний хрест. По-людськи ми не завжди смиряємося з випро-буваннями, іноді ропчемо, іноді виснажуємося. Одних хрест приводить до перемоги, іншим – стає поразкою. Святе Письмо називає Христа краєугольним каменем. Сам же Спаситель говорить: «Той, хто впаде на цей камінь – розіб’ється, а на кого він впаде – того роздавить» (Мф. 21,44). Так і хрест Господній для віруючого – завжди перемога.
     Коли ми несемо свій хрест, слідуючи за Христом, з довготерпінням та любов’ю, то він стає для нас славою. Коли ж в хрестоносінні ми надіємось лише на себе, з відчаєм і злобою, то хрест може послужити до нашого безчестя.
     Вустами Христа Спасителя Церква сьогодні пропонує віруючим, котрі поклоняються хресту і його лобзають, взяти свій хрест та йти впевнено по тернистому путі. Цей шлях не легкий, проте славний. Його вказав нам Христос. Саме такий шлях приводить до вічної слави, вічного блаженства.
     Тож згадуючи страшні страсті та Животворящий хрест, вільне погребіння та триденне воскресіння, праворуч сидіння і славне друге пришестя Христове, будемо молити Бога, щоб Він оградив нас силою чесного хреста, укріпив наші слабкі сили та освятив наш розум і почуття, щоб нам достойно і праведно донести свій життєвий хрест до сяючих вершин Царства Небесного.

ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ: ЗВІДКИ ПОЯВИВСЯ ЗВИЧАЙ ПРОСИТИ ПРОЩЕННЯ У ЦЕЙ ДЕНЬ

     26 лютого 2017 року в церквах буде відбуватися особливий чин: священики і парафіяни будуть просити один в одного прощення за всі образи, щоб почати Великий піст з чистою совістю. Ця традиція пішла з Палестини. Так поступали ченці перед тим, як на сорок днів віддалитися постити в пустелю. Остання перед постом неділя іменується Сиропусною: в цей день відбуваються «заговини» - тобто припинення вживання сиру та інших молочних продуктів, а також яєць і риби. Цієї неділі в молитвах і співах Церква згадує гріхопадіння прабатьків, що сталося з причини недовіри до слів Творця і нестриманості. Інша назва цієї неділі - Прощена. За богослужінням читається євангельське повчання про безглуздість починати справу особистого духовного вдосконалення, не примирившись перед цим із ближніми. Крім того, в давнину в ченців з палестинської лаври Святого Сави існував звичай розходитися в цей день по Іудейській пустелі (і навіть йти за Йордан), і проводити піст наодинці. Вони знову збиралися в монастирі лише до свята Входу Господнього в Єрусалим. Перед розставанням ченці просили один у одного вибачення, тому що ніхто не знав, чи повернеться він живим. У той час в пустелі ще водилися леви, підстерігали їх також інші небезпеки. В пам'ять цієї традиції в наших храмах ввечері (іноді, заради зручності, відразу після Літургії) здійснюється Чин прощення, коли священик просить прихожан пробачити йому завдані їм вільні або мимовільні образи, стаючи при цьому на коліна і роблячи доземний уклін. Люди спочатку просять у нього взаємного прощення, а потім - один у одного і цілуються в знак примирення.

18 лютого. М’ясопусна поминальна субота.

     Присвячуючи Неділю М'ясопусну нагадуванню про останній Страшний суд Христів, Церква, маючи на увазі цей суд, встановила клопотати не тільки за живих членів своїх, але і за всіх, від віку спочилих, що у благочесті пожили, всіх родів, звань і станів, особливо ж за померлих раптовою смертю , і молить Господа про помилування їх. Урочисте всецерковне поминання покійних в цю суботу (а також в Троїцьку суботу) приносить велику користь і допомогу спочилим батькам і братам нашим і разом з тим служить виразом повноти церковного життя, якою ми живемо. Бо порятунок можливий тільки в Церкві - спільноті віруючих, членами якої є не тільки ті що живуть, але і всі спочилі у вірі. І спілкування з ними через молитву, молитовне їх поминання і є вираженням нашої спільної єдності в Церкві Христовій. Встановлення вселенської родительської суботи перед Неділею М’ясопустною відноситься до передання апостольського, що підтверджується Уставом Святої Церкви, склладеним в V столітті преподобним Савою Освяченим на основі найдавнішого передання, і звичаєм давніх християн збиратися в певні дні на цвинтар для поминання померлих, про що збереглося письмове свідоцтво IV століття (святий Іоанн Золотоустий в Словах 62-м і 18-м). Підставою для встановлення цього поминання послужило те, що в недільний день седмиці сирної (масниці) Свята Церква здійснює спогад Другого пришестя Христового, і тому напередодні цього дня, як би в день, що передує Страшному суду Христовому, і притому наближаючись до духовних подвигів Святої Чотиридесятниці, коли нам слід увійти в найтісніший союз любові з усіма членами Царства Христового - і святими, і тими, що живуть, і померлими, заступництвом за всіх від Адама

       19 СІЧНЯ СВЯТЕ БОГОЯВЛЕННЯ. ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА 

     Хрещення Господнє називають Богоявленням, бо в події Хрещення проявилося участь усіх трьох Осіб Пресвятої Трійці: Бога Отця, що відкривається в голосі, Бога Духа Святого у вигляді голуба, осяяного води, і Бога Сина, що приймає хрещення від Івана, і освячує води. Троїчну зміст свята виражено в тропарі Богоявлення і визначає триєдине дію Божества з граничною ясністю. 
      "Во Йордані хрестився Ти, Господи, Тройчеське явилося поклоніння: бо голос Отця свідчив Тобі, називаючи возлюбленим Сином, і Дух, у вигляді голубинім ці слова стверджував Явився ти Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі". 
     Хрещення, яким христив, було Водохрещем покаяння. Вода хрещення була очищенням, звільненням людини. Христос не мав потреби в такому Хрещенні, будучи чистий від початку, і лише через смирення прийняв хрещення від Івана, але, прийнявши на Себе Хрещення водою, Спаситель не освятився водами, в чому не було потреби, але освятив Собою водне єство і з ним весь світ . Хрещенням від Івана, дією граничного смирення Христового, відкрилося Його Божество, як Єдиного від Трійці, у всьому нерозлучного з Отцем і Святим Духом. 
       Хрещення є явище Христа народу, ісходження Його на служіння, новосотвореніе світу, смертельно розтлінного падінням. Хрещення є свято створення світу заново, подібно Різдву Христовому, і обидва ці свята нерозривно пов'язані один з одним. Свято Різдва в богослужбових текстах безперервно сполучається зі святом Богоявлення, і будовою служби, особливо вечірні, свято Богоявлення повторює майже повністю свято Різдва. У цьому тотожність свято Богоявлення не зменшується перед Різдвом, але в деяких стихирах оспівується як свято ще більш світлий, ніж Різдво. 
       І батьки IV-V століття, св. Амвросій Медіоланський, св. Іоанн Златоуст, св. Ієронім, відзначають зовсім особливу славу Богоявлення. "У народженні Своєму Син Божий з'явився миру приховану, але в Хрещенні Він з'явився зовсім" (св. Ієронім). 
     Хрещення сталося, коли Спасителеві було, за свідченням Євангелія, років яко трідесять, тобто приблизно збігається, або, вірніше, наближається, до дня Різдва. У цьому позначається внутрішній зв'язок священних подій, і в Церкві протягнуть як би золотий сувій, що з'єднує Різдво з Хрещенням. У Римської Церкви протягом часу між Різдвом і Хрещенням дещо більше, ніж у православній Церкві, але зв'язок обох свят залишається та ж. Вірменська Церква зберігає звичай святкувати Різдво Христове і Хрещення в один і той же день - 25 грудня. 
     Свято Богоявлення іменується святом посвяти, святом світла. У давнину в цей день приймали Хрещення оголошені при безлічі палаючих свічок. І не може бути інакше - де явище Боже, там і пренадлишок світла, тому що Бог є Світло. У цьому святі світ таємниче сотворяется заново, Бог стосується і очищає і животворить водне єство. Христос занурюється у води, щоб очистити і оживотворити їх, і освятити, і вбити гніздяться там зміїв. Дух Святий, в образі голуба, осіняє води подібно до того, як було при створенні світу, коли Дух Божий витав над водою. За поясненням св. Василя Великого, Дух Божий не тільки витав над водою, але як би повідомляв їй здатність зароджувати життя, робив воду живоносне, отепляющее її подібно до того, як квочка теплом своїм нищить до життя курчат. І тут Дух Святий повідомляє водам благодать і силу породжувати життя в Таїнстві Хрещення, бути водою, "стрибків в життя вічне". 
     Перетворювальної голуб, випущений Ноєм з ковчега і повернувся в нього з олійної гілкою в дзьобі, знаменує Духа Святого в Богоявленні над водами Йордану. Св. Іоанн Златоуст так виясняв образ голуба, який прийняв Дух Святий у Богоявленні: "Христос, приймаючи хрещення від руки Івана, прийшов виконати усю правду. Правдою називається виконання всіх заповідей. Так як виконувати правду повинні були всі люди, але ніхто з них не дотримав і не виконав її, то Христос, прийшовши, виконує цю правду. Отже, якщо покору Богу становить правду, а Бог послав Іоанна, щоб хрестити народ, то Христос виконав і це. Борг повинен був сплатити рід наш, але ми не сплатили, і нас, які підпали такий вини, обгорнула смерть. Христос, прийшовши і знайшовши нас одержимими, сплатив цей борг. "Мені, Владиці має, належить сплатити за хто не має", - каже Він. Така причина Його Хрещення. Тому Дух зійшов у вигляді голуба, де примирення з Богом, там і голуб. Так і до ковчегу Ноїв голуб приніс олійну гілку, знак людинолюбства Божого і припинення лиха, і тепер у вигляді голуба, а не в тілесному вигляді (це особливо потрібно помітити) сходить Дух, сповіщаючи всесвіту милість Божу". 
     Після звершення Божественної Літургії у свято Михайлівській церкві с. Зміївки відслужився молебень з чином Великого освячення води в церковному дворі, а потім священики і парафіяни пішли на ріку Дніпро, де також здійснили чин Великого освяченя води. Погода була сприятливою.