Свідоцтва про воскресіння Христове.

   Ім’я О.І. Білецького (1884-1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератур, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда про нього іноді згадують у православних колах у зв’язку з Доповідною запискою до ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще у 60-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Білецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не вченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту. що боролися з релігією. не було жодного справжнього вченого.

   О.І.Білецький ніколи не приховував своєї релігійності. У 20-х роках ХХ ст.. він був церковним старостою в одному з храмів Києва. Довгі роки до самої своєї кончини Олександр Іванович очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка в Києві. За трудову діяльність академік Білецький був нагороджений п’ятьма орденами і багатьма медалями.

    Це лише здається, християнська віра у Воскресіння Христове ґрунтується на «бабусиних казочках». Насправді казочками була безліч псевдонаукових видань з антирелігійної пропаганди, в яких старанно замовчувалися останні досягнення науки, що свідчили на користь факту Воскресіння, а також практикувалися викривлення та фальсифікації фактів (про це докладно писав академік АН СРСР О.Білецький). Навіть Фрідріх Енгельс наприкінці свого життя, під тиском останніх наукових доказів, визнав, що воскресіння Христа дійсно відбулося. Звернімося до історичних джерел і ми, спираючись на напрацювання істинного науковця, знавця своєї справи – О.І.Білецького.

   Як відомо Йосиф Флавій вважається одним з найбільш надійних історичних свідків. Карл Маркс зазначав: «Достовірна історія може писатися лише на основі таких документів, як твори Йосифа Флавія та рівноцінні їм». Окрім того, Йосиф Флавій за часів свого життя міг бути обізнаним з описами в Євангеліях подіями. Причому він не належав до послідовників Христа, а відтак – від нього не можна чекати перебільшень на користь християн. Ось уривок з його записів: «У цей час виступив Ісус Христос, людина високої мудрості, якщо тільки можна назвати його людиною, творець чудесних справ; коли за доносом головуючих у нас людей Пилат розіп’яв його на хресті, похитнулися ті, що першими його полюбили. На третій день він з’явився перед ними знову живий».

     Гермідій (Гермізій), який займав офіційну посаду біографа правителя Іудеї, написав також і біографію Пилата. Його записи заслуговують на особливу увагу, бо містять багато достовірної інформації з історії Палестини та Риму, через що були покладені в основу історії Іудеї. Гермідій, за висловом одного з істориків, розповідав про все «з безпристрасною точністю фотоапарату», тобто не піддаючись ніяким емоційним впливам. Під час воскресіння Христового він знаходився поблизу, супроводжуючи одного з помічників Пилата. Важливо, що спочатку Гермідій був противником Христа, і як сам говорив, умовляв дружину Пилата не втримувати чоловіка від смертного вироку Ісусу. До самого розп’яття він вважав Христа неправдомовцем. Тому, з власної ініціативи, вночі він пішов до гробу, щоб пересвідчитись у тому, що Ісус не воскресне. Але – вийшло інакше.

Воскресіння Христове

   «Наблизившись до гробу і знаходячись кроків за сто п’ятдесят від нього, - пише Гермідій, - ми бачили в слабкому світлі ранішньої зорі сторожу біля гробу; два чоловіки сиділи, інші лежали на землі; було дуже тихо. Ми йшли зовсім повільно, і нас обігнала сторожа, що йшла на зміну тій, яка знаходилася там звечора. Потім враз стало дуже світло. Ми не могли зрозуміти, звідки йде це світло. Та незабаром побачили, що воно виходить із сяючої хмарини, яка рухалася вгорі. Вона спустилася на гроб, і над землею там з’явився чоловік, який ніби світився. Потім почули удар грому, але не на небі, а на землі. Жахаючись цього удару, сторожа вскочила, а потім упала. У цей час до гробу, праворуч від нас крокувала жінка, вона раптом закричала: «Відкрилось! Відкрилось!». І в цей час нам стало помітно, що, дійсно, дуже великий камінь, привалений до входу в печеру, наче сам собою піднявся і відкрив гроб (вхід у печеру). Ми дуже злякалися. Через деякий час світло над гробом зникло, стало тихо, як завжди. Коли ми наблизилися до гробу, виявилося, що тіла, похованого там чоловіка, вже немає».

   Сирієць Єйшу, відомий лікар, наближений до Пилата, належав до найбільш видатних людей свого часу. Спеціалісти з історії науки вважають, що він, як лікар, по праву займає місце поряд з Гіпократом, Цельсом, Галеном, а як анатом – поряд з Леонардо да Вінчі та Везалієм. Лише маловідома мова, якою написані його твори, перешкодили його визнанню. Єйшу, за дорученням Пилата, звечора напередодні неділі знаходився поблизу гробу з п’ятьма своїми помічниками. Він був і свідком поховання Христа. У суботу він двічі обдивлявся гроб. Знаючи пророцтво щодо Христового Воскресіння, Єйшу з помічниками цікавився цим питанням, як науковець. Тому все, пов’язане з Христом та Його смертю, досконало досліджувалося. «Всі ми – лікарі, сторожа та інші, - пише Єйшу, - були здорові, бадьорі, почувалися так, як завжди. У нас не було ніяких передчуттів. Ми абсолютно не вірили в те, що мертвий може воскреснути. Але Він дійсно воскрес, і всі ми бачили це своїми очима». Далі йде опис Воскресіння. Взагалі Єйшу був скептиком. У своїх роботах він часто повторював вислів, який потім став східним прислів’ям: « Чого я сам не бачив, те вважаю казкою».

   Немало свідоцтв про Воскресіння Христове ми заходимо також у єврейських авторів, які, зі зрозумілих причин, частіше схильні всіляко замовчувати факт Воскресіння. Серед них найбільш відомим є Меферкант, один із членів синедріону, казначей, з рук якого Іуда отримав 30 срібняків за зраду Ісуса. Сам Меферкант був першим із членів синедріону, хто прибув для розслідування відразу після Воскресіння. Із його рук, незадовго до моменту воскресіння, отримали гроші охоронці гробу. Меферкант не встиг відійти далеко, тому чув грім і бачив сяйво над гробом. Він впевнений, що Воскресіння дійсно відбулося. Усе, що бачив на власні очі він описав у творі «Про правителів Палестини», який належить до найбільш правдивих джерел з історії Палестини.

   Взагалі, за підрахунками відомого знавця римської історичної літератури академіка І. Нетушила (1850 -1928), кількість цілком надійних доказів Воскресіння Христового перевищує 210. Згідно з даними академіка Білецького, таких свідоцтв близько 230. Сучасні дослідження лише збільшують цю цифру.

   Завершити ж хочеться словами одного з найбільш відомих спеціалістів з античності – академіка В. Бузескула: «Воскресіння Христа підтверджено історичними даними з такою ж безсумнівністю, як існування Івана Грозного та Петра І. Якщо заперечувати Воскресіння Христа, то потрібно заперечувати (причому на більшій підставі) існування Пилата, Юлія Цезаря, Нерона, Августа, Трояна, Марка Аврелія, руських князів Володимира й Ольги, Олександра Невського, Івана Каліти, Данила Галицького, Юрія Долгорукова та багатьох інших».

   Отже, Христос воістину Воскрес! Але вірити в це потрібно серцем, а зовсім не розумом, незважаючи на ті чи інші доводи науковців, - тому, що Бога пізнають серцем.

 Світлана Коппел-Ковтун, «Мгарській колоколъ», №51, 2007 р.