Як можемо знати путь? - спитав на Тайній вечері Господа Ісуса Христа апостол Фома. Господь же Христос відповів йому: "Я є путь і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14. 5-6). Ця відповідь указує тим, хто хоче йти істино-християнською дорогою, яка веде до спасіння і блаженства, повинен бути послідовником Христа, оскільки іншої дороги до спасіння, крім Ісуса Христа, не існує. Хто вірує в Нього, - буде спасенний, а хто не вірує, - буде осуджений (Мк. 16.16). Вірувати треба так, як учив Господь Ісус і як Він заповідав вчити святим Своїм ученикам, а вони передавали вселенській церкві. Належність до Вселенської Православної Церкви є таким чином, першою і головною умовою спасіння. "Хто хоче спастися - пише св. Афанасій Олександрійський - перш за все повинен триматися Православної вселенської віри, а хто ціло і непорочно її не додержується, той загине на віки". Звідси видно, що кожна людина, котра бажає бути справжнім християнином і отримати царство небесне, повинна побожно шанувати істнну Христову Церкву, приймати участь у її спасительних Таїнствах, підкорятися її вченню і уставам і визнавати в церкві законну, Богом встановлену, владу, яка призвана для того, щоби навчати, священнодійствувати і управляти віруючими. Однак, по вченню Божого Слова, для спасіння душі і доброго догоджання Господу не достатньо одної віри: потрібні ще життя по вірі і добрі діла. "Віра без діл мертва", - говорить св. апостол Яків (Як.2.20). Отже, християнином, у власному розумінні можна назвати тільки того, хто в Бога і Христа Його вірує, хто належить до Церкви Божої і свою віру, свій послух виражає побожними, богоугодними думками, настроями і ділами.

     Метою всьго життя християнина повинно бути вивченням і виконанням Божих заповідей, в надії досягти чистоти серця і отримати вічне блаженство. "Про це, тобто у виконанні і вивченні волі Божої, - говорить апостол, - турбуйся, в цьому перебувай, щоб успіх твій для всіх був очевидний. Вникай в себе самого та в навчання; займайся цим постійно: бо, так роблячи, і себе спасеш і тих, що слухають тебе" (1 Тим. 4. 15.16). Вивчаючи Слово Боже і вникаючи в нього, необхідно також вникати і у вчення св. отців, кращих тлумачів Писання, заповіді Якого не тільки виконали але й нам залишили для наслідування мудрі поради.

     Вивчаючи приклпд св. Отців і вникати в настанови, що нам вони залишали, бачимо, що святі отці однаково радять тим, що хочуть спастися, щоб вони відмовилися від своєї волі і виконував волю Божу. Керуванням людини в її поведінці, на їх думку, повинно бути чотири добродійства: мудрість, невинність, мужність і правда. Перше є знання того, що треба робити, і чого не потрібно робити; друге є чистота, або свобода думок, слів і вчинків від усього, що противне Богові; мужність є терпіння в труді, в бідах, і в спокусах; нарешті, правда є такий розподіл в житті, щоб не було з однієї сторони в чому небудь недостатку, а з іншої - надмірності. На основі цих чотирьох добродійств потрібно здобувати і все інше, що показане в слові Божому і в творінні св. отців. Такі: любов - вершина моральної досконалості, смирення, без якого ніяке добродійство не може бути у власному розумінні добродійнічтю: братолюбність, стриманість, розсудливість. Йдучи шляхом добродійності, християнин інколи по не знанню, або по недбайливості, падає в гріх; у такім разі не потрібно падать у відчай і нарікати, а каятися і виправлятися. "Якщо ти впав - встань; знову впав, - знову встань, тільки не залишай лікаря, щоб через відчай не підпасти осудженню гіршому, ніж те, якому піддається самогубець. Погано, що ти згрішив: але чому ти ображаєш Бога і по своєму нерозумінню вважаєш Його слабим?  Невже не може спасти твою душу Той, Хто створив тебе: і для тебе увесь світ?"

     (Петро Дамаскін, 1-2 кн. Слово 8).

     Правильно поступає людина, коли очищує своє серце від пристрастів, але ще краще поступає той, хто не допускає до себе і найменшої гріховної звички, а, якщо вона з'явиться в серці, то відразу її знищує. "Одна справа вирвати траву з корінням, а інша справа - викорчувати велике дерево". "Один старець, - розповідає авва Дорофей (Повчання 2), - гуляв з учениками в місцевості, де росли великі і малі дерева. Старець сказав одному із учеників: вирви ось це деревце. Ученик відразу вирвав його однією рукою, оскільки воно було мале. Старець показав йому інше, більше, і сказав: вирви і це. Ученик розхитав його обома руками і витягнув. Знову показав йому старець третє, ще більше. І звелів вирвати; звеликою натугою, з трудом ученик вирвав і те. Нарешті, старець показав таке дерево, яке ученик хоч і довго розхитував і пробував тягти, - одначе вирвати не міг. Тоді старець звелів другому ученику встати і допомогти першому. Вдвох вони насилу вирвали те дерево. Тоді старець сказав ученикам: ось так і пристрасті: поки вони малі, їх вирвати легко: а якщо на них не звертати уваги, то вони вкореняться, і, чим більше вкоренеться, тим більше потребується від нас праці, а коли зовсім окріпнуть, тоді навіть з трудом ми не зможемо звільнитися ві них, якщо не отримаємо допомоги зі сторони".

     Одначе, як би не була сильна пристрасть, що заволоділа людиною чи погані звички, не повинен падати духом і говорити собі: "Я вже не можу виправиться". Потрібно старатися, прикладати всі сили ослабить її: потрібно просить усердно Бога про допомогу, і Господь, бачачи усердний труд, дасть і тимчасову допомогу і взагалі звільнить від гріховної звички, або потягу. "Знеможений якою-небудб пристрастю, хоч і падає, та не забуває любові Отці свого Небесного, - пише Ісаак Сирин (слово 7): - якщо трапиться йому впасти в різноманітні гріхи, хай не перестає дбати про добро; навіть і переможений знову нехай встає на боротьбу зі своїм противником, і щоденно починає будувати фундамент знищеної будівлі, до самого відходу із цього світу". "Якщо і кожний день розбивається його човен і ввесь вантаж гине, нехай не перестає він все-таки турбуватися, запасатися, навіть брати в борг і пливти з надією, поки Господь, споглянувши на нього і змилосердившись над його тугою, не пошле Свою милість і не дасть йому сильного спонукання спіткати і витерпіти розпалені стріли ворога". Блаженний, хто йде за цією порадою і непохитно тримається Божої путі!

     Дорога ця вузька і тісна, проте вона приводить у вічне життя. Хто йде нею, очищує себе від усякої скверни плоті і духу, пргне до почесті вищого знання неодмінно досягне своєї мети. Вічне життя, блаженство, усиновлення Богом стануть його спадщиною і нагородою.

     Такий короткий опис дороги, що веде до неба. Поглянемо тепер, як цією дорогою ідуть християни, і як піклується за них Боже Провидіння за час їхнього земного проходження.

     Одного разу Антоній Великий роздумував про долю душ; раптом почувся голос, що говорив йому: - Антонію встань, вийди і подивись. Він підняв очі і побачив страхітливий образ, що досягав хмар; другі крилаті створіння прагнули піднятися до неба. Чудовисько простягало руки, щоби схопити їх на льоту, але якщо їм удавалось уникнути цієї небезпеки, вони без тривоги за майбутнє возносилися у вись. Антоній зрозумів, що він бачить поступовий перехід душ на небо.

     Жив колись в далекій пустулі старець. Раз впав він в зневіру і сумнів. Його мучила думка: чи правильно він вибрав дорогу життя і чи є надія на те, що його труди увінчаються успіхом. Коли він був у такому стані і побивався горем, явився йому Ангел Господній і сказав: - "чому бентежишся і для чого такі думки входять у твою душу? Не ти перший і не ти останній йдеш цією дорогою. Багато вже досягли нею райських помешкань. Пішли, я покажу тобі різні шліхи, якими йдуть люди, однаково як і те, куди вони приходять. Дивись, запам'ятовуй і розумій". Підкоряючись ангелу, старець встав і пішов. Але тільки-йно він зробив кілька кроків, як перед його очима відкрилось незвичайне видіння. Зліва від себе він помітив густу темряву, всередині якої чувся шум, крики і зойки. Придивившись уважніше в темряву він відрізнив ріку, по якій хвилі піднімалися в зад і вперед, туди сюди. Старець з подивом дивився на видовище, що відкрилося перед ним, а ангел кожний раз, як миготіла нова хвиля, пояснював старцю: ось ця хвиля безвір'я, безпечності, холодності; ця - немилосердя, розпусти, хабарництва; ця - п'янства, нечистоти, лінощів і т.д. і т.п. Кожна нова хвиля перевертала на собі безліч людей, піднімала їх із річки і знову вкидала в її глибінь. В страху старець вигукнув: "Господи! Невже ці люди загинеть і нема їм надії на спасіння?" Ангел відповів: "Дивись далі і побачиш милість і правду Божу". Старець поглянув ще раз на ріку і побачив, що на всю її ширину і на всю її довжину вона вкрита невеликими човниками, в котрих сидять світлі юнаки, з різноманітними пристроями для спасіння потопаючих. Одні кличуть до себе і подають потопаючим руки, другим опускають жердини і дошки, іншим кидають мотузки, а інколи опускають на глибину багри і крюки, чи не вхопиться і там хто-небудь. І що ж? Рідко хто відгукується на їхній заклик, ще менше було таких, які користувалися як треба поданою їм допомогою. Переважна більшість з якоюсь дикою насолодою пірнала в ріку, з якої виходив сморід, чад і горіле. Старець подивився в далину і побачив, що річка впадала в безодню, а разом з рікою падали в безодню і тисячі людей, видаючи стогони відчаю, скрегочучи зубами. Старець закрив своє лице і гірко заплакав. А голос йому говорить: "гірко, абсолютно правильно, що гірко! Але хто винен? Скажи, що ще міг би Я зробити для спасіння їх і чого ще не зробив? Бачиш, з якою впертістю і жорстокістю вони самі відкидають всяку допомогу і, не дивлячись ні на що, настирливо прямують до власної погибелі".

     Старець трохи заспокоївся, подивився вправо, на схід і втішився приємним видінням. Ті люди, які почувши заклик світлих юнаків, подавали їм руки, або хапалися за будь-яке знаряддя спасіння, виходили на правий берег. Тут їх приймали інші юнаки, заводили в невеликі будівлі, які були розміщені по всьому березі, обмивали чистою водою, одягали в чистий одяг, взували, давали посох і, підкріпивши їжею, відпрвляли в дорогу на схід, наказуючи не оглядатися назад, йти без зупинки, уважно дивиться собі під ноги і не пропускати жодної подібної будівлі без того, щоб не зайти в неї і підкріпитися в ній їжею і порадою зі сторони тих осіб, котрим ці будівлі доручені.

     Старець став пильно удивлятися в те, що було далі до сходу, і ось, що він побачив. Недалеко від берега луг закінчувався; за ним йшли в різних напрямках гори; вони піднімались все вище і вище, перетинаючись прірвами; гори ці були то голі то скелясті, то вкриті кущами і лісом. Повсюду буловидно на цих горах подорожніх. Одні дерлися на кручу, другі столи в роздумах або втомлені; той боровся з звіром або змією; один ішов прямо на схід, другий в побічному напрямку, а інший перерізав дорогу другим; але всі вони були спітнілі, в боротьбі і напруженні душевних і тілесних сил. Рідко подорожній ясно бачив дорогу; часто вона зовсім зникала, або роздроблювалася в різних напрямках; в одному місці її приховували туман і темрява, в другому перетинала безодня, або стояла скеля; там перешкоджали йти звірі, або гади, що вилазили з безодні. Всюди по горах було видно будівлі, подібні тим, в яких приймали врятованих із страшної ріки. Коли подорожні заходили в них, як би вони не були стомлені, звідти вони виходили бадьорими, повні сили. Звірі і гади не могли їх зупинити; вони швидко знаходили дорогу, ставили вищими, міцнішими і, чим дальше піднімалися, тим більше кращали і свтлішали. До вершини гори місцевість ставала рівнішою; але ті, хто піднімалися на неї скоро попадали в світлу хмару і більше не показувалися. Враз увагу старця привернуло незвичайне видіння; з різних сторін гори, в різних місцях багато подорожніх повертались назад і стрімголов бігли знову до річки, то мовчки, то з криком і лайливими словами. Кожного із них зверху і з боків кликали: "зупинись, зупинись!". Але гнані, ніби вітер підштовхував їх позаду, як захоплені, вони, нічого не бачачи і чуючи, кидалися в страшну ріку. "Що ж це таке, Господи?!" - викликнув у страху старець і почув у відповідь: - "плід непокори, зухвальства і самочинства".

     Кожному зрозуміле внутрішнє значення цього видіння. Ріка є світ; люди, що в ній тонуть - християни, котрі живуть по духу світу - пристрастях і пороках і гріхах; світлі юнаки - це ангели; безодня, в яку впадає ріка з людьми - вічна загибель; красива на правому березі будівля - церква; в ній, через таїнство хрещення і покаяння навернуті грішники обмиваються від гріхів, опрвдовуються, стають на дорогу спасіння; підняття на гору з різними труднощами, це різноманітні труди, якими супроводжуються очищення серця від пристрастів; звірі і гади - вороги спасіння; світла хмара, що покриває подорожніх - блаженний кінець. Все видіння вчить тому, що хто приймає спасительні таїнства і приймає участь в церковних молитвах, користується порадою і настановою пастирів, той перемагає перешкоди і досягає досконалості; навпаки, хто самовільно і зухвало відкидає вказівки церкви і поради духовних пастирів - той, як би високо не стояв на дорозі моральної досконалості, часто втрачає свою висоту, і дух світу затягує його погибельну безодню пристрастів і пороків.