| Головна » Архив новостей
14 (1 ст.ст) січня Православна Церква свято Обрізання Господнє і св. Василія Великого.
Згідно з законом Мойсея, який вимагав цього, як першого обряду для новонароджених нащадків Авраамових чоловічої статі, коли Ісусові сповнилось 8 днів життя, він пройшов цей обряд Обрізання чи Найменування. Шляхом цього обряду, тобто обряду введення дитини в суспільство, дитятко було названо Ісусом – згідно з бажанням Його Матері, яке звістив Їй архангел Гавриїл ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії. Ім’я Ісус означає Спаситель. В Новому Заповіті обряд обрізання замінив таїнство Хрещення.
Також 14 січня Православна Церква святкує пам’ять святого Василія Великого одного із подвижників і світил Церкви. Народився в 330 році в Кесарії Кападокійській в побожній родині. Навчався в школах у кращих учителів, потім у університеті в Константинополі, а потім в університеті в Афінах. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав великі знання в астрономії, математиці і медицині, - «це був корабель, настільки завантажений вченістю, скільки могла вмістити людська природа». Завершивши своє навчання, він повернувся до свого рідного міста. Прийняв чернецтво, св. Василій поселився в пустині і в строгому аскетизмі вивчав Святе Писання.
В 370 році був висвячений на єпископа Кесарії. В цей час лютувала аріанська єресь, підтримувана імператором Констанцієм. Святий Василій своєю місійною працею, листами й писанням перестерігав християн Сходу перед блудом аріанізму. Цей новий апостольський метод боротьби з єрессю виявився надзвичайно успішним і багато християн було врятовано від цього нечестивого вчення. Листами й науковими трактатами св. Василій скріплював православних, навертав і картав невіруючих. Хвороби від юності, труди навчання, подвиги стримання, турботи і скорботи пастирського служіння рано виснажили сили святителя. Відійшов до Господа святитель Василій у віці 49 років 14 січня 379 року. Св. Василій також установив ту Святу Літургію, що відом під його святим іменем, і служиться вона 10 разів впродовж року.
Переглядів:
637
|
Додав:
ivan
|
Дата:
18.01.2017
|
|
8 січня - собор Пресвятої Богородиці.
Переглядів:
616
|
Додав:
ivan
|
Дата:
08.01.2017
|
|
7 січня (25 грудня ст.. ст..). Різдво Господа нашого Ісуса Христа.
СПАСИТЕЛЬНІСТЬ РІЗДВА ХРИСТОВОГО
“Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же цих днів Він говорив до нас через Сина Свого” (Євр. 1, 1-2).
Серцевину християнської віри складає сповідання Божества Ісуса Христа, Який народився у Віфлеємі від Діви Марії. Віра у Божество Ісуса Христа стала головною опорою для мілліардів людей, які жили на землі протягом двох останніх тисячоліть і буде головною метою життя для майбутніх поколінь. Навіть саме наше літочислення починається від Різдва Христового. І вже цей простий факт являється показовим, що ця подія стала головною у світовій історії, розділивши її хід на дві половини: до Різдва і після Різдва. Напевно і тому стільки світлих умів приходили, схилялись і не могли вповні розкрити недослідимість таємничого єднання творіння і Творця, людини і Бога в особі рожденного Господа Ісуса Христа. Першостворений Адам не зумів виконати поставленого перед ним завдання – шляхом духовно-морального вдосконалення досягнути обоження і привести до Бога видимий світ. Після гріхопадіння в раю шлях до обоження став для людини закритим. Але все те, що не зуміла виконати перша людина, виконав замість неї втілений Бог-Слово. “Він Сам пройшов той шлях до людини, по якому людина повинна були йти до Нього. І якщо для людини це був шлях сходження, то для Бога – шлях смиренного приниження, зубожіння і виснаження.” Так, в центрі всієї людської історії лежить тайна втілення Сина Божого. Син втілюється для того, щоб відновити можливість єднання людини з Богом, яке не тільки розірване злом, але без участі самої людини і не може бути відновленим. Перша перешкода до цього полягає в розділенні двох природ, людської і Божественної – подолано самим фактом Боговтілення. Залишаються дві інших перешкоди, що пов’язані з впалою людиною: гріх та смерть. “Діло Христа – перемогти гріх і смерть. Підкорення Самого Бога смерті й пеклу знешкодило смерть і створило можливість лікування гріха. Так смерть Христова знищує перешкоду, яку воздвигнув сам гріх між людиною і Богом, а Його воскресіння вириває в смерті її жало.” Бог сходить в безодню темряви, що розкрилась у звершенні гріха Адамом, щоби людина могла возходити до Божества. “Бог став людиною, щоб людина могла стати Богом ”. Цей же вислів стає головною тезою для богословів усіх епох. Ап. Петро першим написав: “Ми повинні стати причасниками Божого єства ” (2Петр. 1, 4).
Ап. Павло називає Христа другим Адамом, протиставляючи Його першому Адаму: “Перший чоловік – із землі, перстний, другий Чоловік – Господь з неба ” (1Кор. 15, 47). “Адам є образ Христа… – говорить свт. Іоан Золотоуст. – Як той для тих, хто від нього походить, хоча вони і не їли від дерева, став причиною смерті, що була введена через споживання, так і Христос для тих, хто від Нього народився, хоча вони і не зробили добро, став подателем праведності, яку дарував усім нам через хрест. ” “Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам – то дух оживляючий… Перша людина – з землі, земна, друга Людина – із неба, Господь. Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити ” (1Кор.15, 45; 47-49), - говорить св. ап. Павло. Отже, Христос є Новим Адамом, Який зійшов з небес. Чи не являє цей Новий Адам, Нова Людина на землі якусь нову іншу небесну і вищу людськість? Тайна ж втілення – це тайна Боголюдини, Який істинно з’єднав в Собі обидві природи і сприйняв від Пречистої Діви людську природу. “У Своїй любові Бог єднається зі Своїм творінням у найтіснішому з усіх можливих союзів, Сам ставши тим, кого Він створив. Бог як людина виконує посередницьке завдання, відкинутою людиною при гріхопадінні. Ісус – наш Спаситель – перекриває безодню між Богом і людиною, бо Він є одночасно і Бог, і людина. ” Ось як оспівує одна із святкових стихир на Святвечір цю таємницю: “Небо і земля сьогодні з’єдналися, бо Христос народився; сьогодні Бог на землю прийшов, і людина піднялася до неба; сьогодні Невидимий за природою стає видимим плоттю, заради спасіння людей. Ради цього і ми, прославляючи Його, взиваємо: слава в вишніх Богу, і на землі мир, бо все це дарувало нам пришестя твоє, Спасе наш, слава Тобі. ” Церква сповідує, що Господь наш “втілився від Духа Святого і Марії Діви…” і це відповідає тому, про що детально говорить Євангеліє (Мф. 1, 18-25; Лк. 1, 26-25). Згадування Пречистої Діви Марії підкреслює всю реальність людини в Спасителі, Месії з роду Давидового, про Якого провіщали пророки. Втілення звершилося не тільки по споконвічній раді Пресвятої Тройці (1Петр. 1, 17-20), але також і за згодою Пресвятої Діви (Лк. 1,38). В цьому довірливому послуху слову Божому церковне передання бачить відповідь на непослух старозавітної Єви. Справді, Єва, дівственна і непорочна, послухавшись слів змія, породила непослух і смерть; Діва Марія, пізнавши віру і радість, коли в благовіщенні їй архангела Гавриїла взнала, що Дух Господній зійде на неї і сила Всевишнього осінить її, так що Народжене від неї Святе наречеться Сином Божим, відповіла: нехай буде мені за словом твоїм…” Через втілення Христос стає по Своїй природі у всьому подібним нам, окрім гріха: “Але Він умалив Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина” (Флп. 2, 7). Христос сповна розділяє нашу участь і цим дає нам можливість розділити Свою участь, Своє Божественне життя і славу. Він став тим, ким є ми, щоб зробити нас такими, як Він є Сам. Св. ап. Павло виражає це метафорично у термінах багатства і бідності: “Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, будучи багатим, щоб ви його убогістю розбагатіли ” (2Кор. 8, 9). Багатство Христа – це Його вічна слава; убогість Христа – Його повне самоототожнення з нашим грішним людським станом. Ось що говориться у православному Різдвяному піснеспіві: “Повністю розділивши нашу вбогість, Ти зробив божественною нашу земну природу через єднання з нею і участь у ній. ” Христос розділяє нашу смерть, а ми розділяємо Його життя; Він понизив Себе, а ми стали повищенні (Флп. 2, 5-9). Пониження Бога уможливлює піднесення людини. Христос засвідчив під час Таємної вечері: “ І славу, що Ти дав Мені, Я дав їм, щоб вони були єдині так само, як і Ми єдині. Я – в них. І Ти – в Мені, - щоб вони були звершені в єдності. ” (Ін. 17, 22-23). Він дає нам можливість розділити Божественну славу Отця. Як людина – Він єдиний з нами; як Бог – він єдиний з Отцем. Отже, через Нього і в Ньому ми єдині з Богом, і слава Отця стає нашою славою. Втілення Бога відкриває шлях до обоження людини. Бути обоженим означає бути “уподібненим Христу”: Божественна подоба, якої ми покликані досягти, - це подоба Христа. Саме через Ісуса, Боголюдину, ми, люди, обожені, покликані “бути причасниками Божого єства ” (2 Петр. 1,4). Приймаючи нашу людську природу, Христос, Який є Сином Божим за природою, створив нас синами Божими за благодаттю.
Таким чином, таємниця спасіння, звершеного Христом, полягає в тому, що Христос у Різдві від Пречистої Діви прийняв на себе нашу природу, добровільно піддав Себе наслідкам гріха, залишаючись вільним від гріха. Взяв на Себе відповідальність за нашу провину, для того, щоб вирішити трагедію людської свободи, подолати розділення між Богом і людьми. Таким чином, вся реальність впалої природи, включаючи саму смерть, що стала наслідком гріха, і як така мала характер скорботи, покарання, прокляття, були перетворені хрестом Христовим в умови спасіння. Так, місце страждань Божественного Агнця, стає новим раєм для оновленого людства. Недарма св. Максим Сповідник вчить, що діло спасіння включає три степені, які Христос послідовно відновлює в природі: буття, благобуття і буття вічне. “Перше досягнуте втіленням, друге – непошкодженістю земної волі, що привела до хреста, третє – непошкодженість природи, що розкрилось у воскресінні”. При цьому не треба мислити виключно в юридичних термінах, ніби безгрішному Христу грубо приписали нашу провину ззовні. Тут є набагато більше. Христос спасає нас, відчуваючи зсередини, як один із нас, усе те, що ми внутрішньо переживаємо внаслідок буття у гріховному світі. Тому втілення Христа вже є актом спасіння. Приймаючи на Себе нашу людську природу, Христос відновлює її і, як говориться в Різдвяній стихирі “відновлює занепалий образ…” Отже, спасіння, звершене Христом, відноситься до нашої природи, яка не відокремлена від Бога гріхом. Нова природа, обновлене творіння з’являється у світі, нове тіло, чисте від всілякого доторкання гріха, від будь-якої зовнішньої необхідності, освячене животворчою Кров’ю Божественного Агнця в Його Святе і Пречисте Тіло – Церкву, Христову Невісту.
Різдво Христове нагадує нам про безмежну любов Бога до Свого творіння, заради спасіння яких Він зійшов з небес і став Людиною. Тому християни готуючись до святкування такої величної події мусять пам’ятати , що наше святкування полягає не тільки в чудових народних традиціях, колядках, щедрівках, багатих застіллях, святкових гуляннях, але найперше – в очищенні розуму, серця та всіх почуттів, примиренні з усіма ближніми, у сприйнятті слова Божого, яке повинно знайти добру оселю в наших душах. Справжнє християнське святкування Різдва Христового повинно виливатися в яскраве свідчення всім нашим єством , що ми живемо в новій Христовій ері , де немає місця для гріха, ненависті, гордині, лицемірства і заздрості, але все і у всьому панує Божа істина і любов. Тому святкування Різдва Христового повинно бути кроком до святості, рішучою відмовою від гріха та всілякого зла. Натомість святкувати Різдво, і надалі продовжувати грішити та чинити беззаконня, означає свідомо зневажати Бога, ставати на сторону тих, хто з перших днів пришестя у світ Спасителя ворогували проти Богонемовляти, як злощасний Ірод. Тому святкування Різдва Христового змушує нас визначитися, чи справді ми стали спільниками Божими, чи, живучи в новий час, продовжуємо ходити за законом гріха.
Свято Різдва Христового викликає в нас почуття сердечного трепету і молитовного піднесення, а Церква-Мати закликає святковими піснеспівами вкупі із пастирями і разом з волхвами прибути до духовного Віфлеєму, як місця єднання Бога і людини. Тому поспішімо принести втіленому Ісусові Спасителеві свої чисті серця, щиру віру і любов. Ось як мальовничо і піднесено передає цю думку одна із святкових стихир: “Що Тобі принесемо, Христе, бо явився Ти на землі як людина заради нас? Кожне творіння, що від Тебе походить, подяку Тобі приносить: ангели – спів; небеса – зірку; волхви – дари; пастирі – чудо; земля – вертеп; пустеля – ясла; ми ж – Матір Діву. Ти, що раніше віків, Боже, помилуй нас. ” Нехай народжений Христос Спаситель зішле на кожного з нас Свою безмежну милість, нехай невимовна благодать Божа, яка зійшла на землю з народженням Месії, буде нашим добрим надбанням. А відчуття близькості спорідненості із небом надихає кожного на самовіддану працю для блага ближніх, для щастя народного, для благоденства рідної України!
ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!
Переглядів:
649
|
Додав:
ivan
|
Дата:
08.01.2017
|
|
Iсторія виникнення свята дня Святого Миколая починається з давнiх давен. I ця історія варта того, щоб її знати.
Свято святого Миколая, єпіскопа міста Миру в Малій Азії, припадає на 19 грудня.
Свято Миколая прийшло до нас 1088-1089р. за часів князя Всеволода Ярославовича. І в церковному календарі називається „Празник Святого Отця нашего Миколая, архієпіскопа Мир Ликійських Чудотворця”.
Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина (І V ст.) і був архієпископом у Мирах. Народився у багатій сім”ї і зріс доброю і чуйною до чужої біди дитиною.
Не довго тривало щасливе дитинство, бо батьки померли дуже рано. І хоча хлопчикові нічого не бракувало, він жив під опікою родичів, все ж таки відчував нестачу батьківської ласки і любові. Маленький сирота все частіше тікав з багатого будинку до друзів, дітей убогих батьків, котрі жили в темних глиняних хатах і нерідко йшли спати голодними.
Найбільше бідувала родина Петруся. Батько був вже дуже старим і немічним, мати лежала хвора, а сам Петрусь бігав у холод босим. Ввечері Микола тихенько, щоб слуги не бачили, побіг до комори, набрав у торбину борошна, налив пляшку олії, набрав повні кишені яблук, відшукав пару теплих панчіх та нові постільці, та сховав усе у велику торбу.
Вранці старий батько знайшов торбу коло свого порогу і не міг натішитися дарунками. А хто це міг зробити і кому дякувати не знав.
Минули роки. Миколай став священиком. Віддав усе своє майно бідним людям і скрізь чинив тільки добро. Одного разу він врятував невинного чоловіка, батька багатьох дітей, від страти, запропонувавши за те своє життя, проте помилували обох.
Розповідають ще про бідняка, в якого було три дочки. І ось однієї ночі, коли всі спали, Миколай підійшов тихо до хати і через вікно поклав їм мішечок з золотом. Тож ці гроші дісталися старшій у придане. Теж саме відбулося і з середньою дочкою. Чоловік той не дізнався, хто носив ті мішечки, однак вирішив прослідкувати, аби подякувати. Він чатував ночами, щоб побачити людину, яка врятувала їх від голоду. І в третій раз, він таки побачив Миколая і зі сльозами на очах дякував йому. Миколай тоді дуже засмутився, що його викрили і попросив чоловіка нікому не розповідати, що він його бачив.
Священик Миколай своїм милосердям заслужив винагороду у Бога – благодать творіння чудес. Після смерті його було визнано святим, а мощі 1087р. перенесено у м. Бар, що в Італії, де їх було перезаховано. І от з того часу кожного року на день Ангела Св. Миколая 19 грудня ми справляємо це, улюблене всіма, свято.
Переглядів:
628
|
Додав:
ivan
|
Дата:
20.12.2016
|
|
13 грудня. Святого Апостола Андрія Первозванного.
13 грудня Церква відзначає день пам’яті святого апостола Андрія Первозванного. Українські православні особливо вшановують цього святого, оскільки він вважається просвітителем усіх слов’ян, а особливо давню Русь-Україну. За літописом, апостол Андрій освятив пагорби Києва та передрік появу великого міста, де перебуватиме благодать Божа.
Рибалка, який освятив київські гори.
Апостол Андрій і його брат апостол Петро ловили рибу на Галилейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Андрій одним із учнів Іоанна Хрестителя та ще раніше за свого брата був покликаний Ісусом на Йордані. Тому Андрія й нарекли Первозванним. Після Зішестя Святого Духа на апостолів Андрій Первозванний вирушив з проповіддю Слова Божого до східних країн. Відвідав Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дуна., пройшов узбережжя Чорного моря, Крим, Причорномор’я та по Дніпру піднявся туди, де стоїть тепер місто Київ. За літописами, він благословив ті місця і промовив: «На горах цих засяє благодать Божа, буде велике місто і багато церков здвигне тут Бог».
Мученицький подвиг апостола.
Останнім містом, куди прийшов Андрій Первозванний, було місто Патри. Вчинені апостолом дива і його проповіді навернули безліч язичників. Від його молитви недужі зцілювалися, сліпі прозрівали. Правитель Егеат не повірив словам апостола, назвавши його вчення божевіллям. Потім він повелів розіпнути його так, щоб він якомога довше страждав. Святий Андрій Первозванний із молитвою сам зійшов на місце страти. Його розіп’яли на хреcті у формі літери Х, тому на іконах святий зображується з хрестом саме такої форми (цей хрест дістав назву Андріївського). Два дні апостол із хреста вчив присутніх навколо громадян. Злякавшись народного обурення, Егеат накзав припинити страту. Але апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Тоді яскраве сяйво Божественного світла освітило хрест, після чого святий Андрій віддав душу Господу. Дружина правителя зняла з хреста його тіло і з честю поховала. Кілька століть потому мощі святого Андрія Первозванного були урочисто перенесені до Константинополя у храм Святих Апостолів.
Переглядів:
677
|
Додав:
ivan
|
Дата:
20.12.2016
|
|
4 грудня. (21 листопада ст.. ст..) Введення у храм Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії.
Божий світ радіє: в ореолі святості до нас йде маленька Дівчинка Марія.
4 грудня православні християни святкують Введеня в храм Пресвятої Богородиці. Це явлення світові обраної Богом найчистішої з усіх, хто жив на землі. Яка не мала й тіні гріховного помислу. Свято Введення говорить нам про радісну жертву праведних Іакима й Анни, які свою у Бога вимолену донечку самі привели до храму на службу Богу. Але й Марія радо йшла за голосом Божим і своїх батьків.
Молода літами, але зріла духом.
Введенням в храм Пресвятої Діви Марії, вважається великим святом, яке в церковних піснеспівах називається передвістям Божого благовоління до людей. Згідно з церковним переказом, Пресвята Діва народилася від Іакима з роду первосвященика Аарона. До похилих років подружжя залишалося бездітним, що вважалося в давньому Ізраїлі, який жив в очікуванні Месії, великим нещастям, Божою карою за тяжкі гріхи. Але святі Іаким та Анна, терплячи за свою бездітність ганьбу від людей, змирилися і не втрачали надії на Бога. Вони вірили, що Він може все, і вилікує безпліддя Анни. Іаким та Анна дали обітницю – присвятити для служіння Богові Дитя, якщо Господь пошле Його їм. І Бог виконав їхні сподівання. Дочка, народжена ними в глибокій старості, отримала ім’я Марія, що означає Пані. Бо Отроковиці Марії справді судилося стати Матір’ю Господа. Коли Їй виповнилося три роки, вдячні батьки, виконуючи свою обітниццю, привели Марію в Єрусалимський храм, де Її урочисто зустрів первосвященик. Він, за навіюванням Святого Духа, ввів Її у Святая Святих, куди один раз на рік входив лише первосвященик. Пречиста Отроковиця перебувала при храмі до Своєї юності. Згідно з церковним переказом, Її життя протікало в читанні священних книг, молитвах і рукоділлі. Святий Амвросій Меліоланський писав про Божу Матір: « Вона була Дівою не тільки тілом, а й душею, смиренна серцем, обачна в словах, благородна, небагатослівна, любителька читання, трудолюбива, цнотлива в мовленні. Правилом Її було – нікого не засуджувати, всім добра бажати, шанувати старших, не заздрити рівним, уникати пихатості, бути здравомислячою, любити доброчесність. У неї нічого не було сурового в очах, нічого необачного в словах, нічого непристойного в діях: рухи скромні, тиха хода, голос рівний, так що тілесний вигляд Її був вираженням душі, уособленням чистоти».
Для нашого народу Мати Божа завжди була заступницею і лагідною матір’ю для кожнго. Недарма кажуть, що в українця є три матері: рідна, яка нас народила, Діва Марія та Україна.
Переглядів:
607
|
Додав:
ivan
|
Дата:
04.12.2016
|
|
27 листопада.
У селі Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області відкрито пам’ятник жертвам депортації українського населення Галичини на Херсонщину у 1951 році. Пам’ятник освятили митрофорний протоієрей Олександр Квітка, благочинний Північних парафій Херсонсько-Таврійської єпархії УПЦ КП, та настоятель Іллінського храму с. Дудчан протоієрей Ігор Ільницький. Право розрізати стрічку на пам’ятнику довірили найстаріші 90-літній жінці Катерині, як її ласкаво називають всі баба Катя, та наймолодшому парафіянину 3-х літньому Дениску, який перед цим причастився св.. Христових Таїн. На відкриття пам’ятника приїхав голова Нововоронцовської адміністрації, гості з сусідніх сіл. Після освячення у домі культури відбувся невеликий концерт, старожили згадували про ті події шістдесятилітньої давності зі сльозами на очах.
Переглядів:
565
|
Додав:
ivan
|
Дата:
04.12.2016
|
|
21 ЛИСТОПАДА - СВЯТКУВАННЯ СОБОРУ АРХИСТРАТИГА БОЖОГО МИХАЇЛА ТА ІНШИХ НЕБЕСНИХ СИЛ БЕЗПЛОТНИХ.
Свято на честь Архистратига Михаїла та інших безтілесних Сил встановили у 4 ст. Це свято називається собором тому, що цього дня Церква вшановує собор — зібрання усіх безтілесних Сил разом з Архангелом Михаїлом, а також собор — зібрання людей на землі для прославлення небесних Сил.
Вшанування Ангелів у Східній Церкві почалося ще в 3 столітті, а в 4 вже було загально поширене: на помісному Лаодикійському соборі, який засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам, як творцям і правителям світу, затвердили їх православне (правильне) шанування. Про давню традицію шанування Церквою ангелів свідчить також храм на честь св. Архангела Михаїла, що його збудував в передмісті Царгороду імператор Костянтин Великий (274-337). У цьому храмі, за свідченням історика Созомена, було багато чудесних оздоровлень.
Головна мета празника, як зазначає о. Юліан Катрій у книзі "Пізнай свій обряд", — звеличити і прославити святого Архангела Михаїла, а з ним й інших ангелів. Архистратига (з гр. — «начальника») Михаїла Церква ставить першим серед ангелів, оскільки він очолив боротьбу добрих ангелів проти ангелів, які виступили проти Бога, і переміг. Тому й іконографія представляє архангела як озброєного полководця.
Православна Церква від 4 ст. святкує ще пам’ять святого Архангела Михаїла 6 вересня (19 вересня — за н.ст.) на згадку про те, що він зберіг свій храм від знищення у Колосах.
Це свято також, окрім архистратига Михаїла, звеличує усі ангельські хори. Ще від Діонісія Ареопагіта (5 ст.) у Церкві існує традиція, де ангелів поділяють на три чини, по три хори в кожному залежно від їхнього служіння: серафими, херувими і престоли; господства, власті і сили; начала, архангели й ангели.
Свято Архангело Михайлівська церква святкує храмовий день. Урочисту службу Божу відправляввисоко преосвященний Даміан, архієпископ Херсонський і Таврійський у співслужінні кліриків Херсонсько Таврійської єпархії.На паперті храму високопреосвященного владику зустріли малі парафіянки храму, і привітавши владику словами «Слава Ісусу Христу, високопреосвященний владико», піднесли хліб-сіль та букети квітів. У храмі владику зустрів настоятель храму митрофорний протоієрей Олександр Квітка з священиками і підніс йому Чесний Хрест. Слово про шанування святих ангелів виголосив ігумен Богдан (Костюк). Після Божественної літургії був відслужений молебень до св.. Архистратига Михаїла, прочитана молитва за Україну і за її воїнів, що захищають її від російських загарбників та їх маріонеток. Закінчилось свято братською трапезою.
Переглядів:
550
|
Додав:
ivan
|
Дата:
22.11.2016
|
|
5 листопада. Дмитрівська поминальна субота.
У цю суботу поминалися воїни і вожді які поклали своє за волю і свободу України.
Переглядів:
638
|
Додав:
ivan
|
Дата:
22.11.2016
|
|
21 вересня. Різдво Пресвятої Богородиці.
Пресвята Матір Божа народилася від стареньких безплідних батьків в місті Назареті, що знаходиться, на три дні відстані від Єрусалиму. У всій Галілеї не було більш неприглядного містечка, як Назарет; «від Назарета чи може що добро бути», – говорили євреї, коли почули, звідти з’явився великий пророк Ісус. Згідно зі свідченнями пророків, обіцяний Спаситиль світу повинен був народитися з царського племені Давидового. Але з часу Вавілонського полону нащадки царя Давида втрачали мало-помалу свої права, і, коли піднісся рід Маккавеїв, зникла вся відмінність царського роду і став він разом з простим народом. Коли в передбачений пророками час царська влада перейшла до чужоземця Ірода Великого; коли наступило залізне, жорстоке володарювання Римської імперії; коли виявився загальний занепад моральності і релігії, — тоді юдеї усвідомили, що седмиці Даниїлові приходять до кінця, і з нетерпінням почали чекати появи Месії, сподіваючись бачити Його в образі великого царя-завойовника, який звільнить їх від чужоземного ярма і дасть їм панування над іншими народами.
У Назареті жила благочестива сімейна пара – Йоаким і Анна. Йоаким походив з коліна Юдиного, царського роду, Анна була молодшою дочкою священика від племені Аарона, Матфана, у якого були три дочки: Марія, Софія і Анна; у Софії була дочка Єлисавета, яка була матір’ю Іоана Предтечі.
Йоаким і Анна були праведні перед Господом і чистим серцем дотримували заповіді Його і всім були відомі не стільки знатністю свого походження, скільки своїм смиренням і милосердям. Так досягли вони глибокої старості. Все їх життя було пройняте любов’ю до Бога і милосердям до ближніх: щорічно виділяли вони зі своїх доходів дві третини: одну жертвували в храм Божий, іншу роздавали бідним і мандрівникам; останнє ж використовували для власних потреб. Вони були щасливі, але бездітність сповнювала скорботою їхні серця: у той час, бездітність вважалася ганьбою і важким покаранням, тим більше для нащадків Давида, оскільки обіцяний Месія мав прийти саме з їхнього роду. Пройшло 50 років їх шлюбного життя, а вони терпіли ганьбу бездітності. Згідно із законом, щопідтримували фарисеї, Йоаким мав право вимагати розлучення через неплідність дружини; але Йоаким, людина праведна, любив і шанував дружину свою Анну за її незвичайну лагідність та високі чесноти і не хотів розлучитися з нею. У великі свята вони мали звичай ходити до Єрусалиму. До дня оновлення храму прийшов Йоаким в храм, щоб разом з іншими своїми співвітчизниками принести жертву; але архієрей Іссахар відкинув приношення Йоакима і, докоривши його бездітністю, сказав: «Господь, через деякі твої таємні гріхи, забрав від Тебе своє благословення». Інші люди теж поносили його: «Недозволенно тобі приносити з нами дари твої, бо ти не створив сім’я в Ізраїлі». Важко було Йоакиму чути такі привселюдні дорікання, і не повернувся він додому, та пішов у пустелю. Сорок днів і сорок ночей праведний старець плакав, постився і молився, волаючи до Бога, щоб забрав від нього ганьбу і нарікання, щоб дарував йому дитину в старості. В той же час, дізнавшись про те як образили її чоловіка, Анна безутішно плакала і, щоб приховати свою скорботу, пішла в сад. Сидячи під лавровим деревом, вона не переставала плакати і молитися з непохитною вірою, що Бог може і неможливе для людей зробити можливим! В цей час, піднявши очі до неба, вона побачила серед гілочок лаврового дерева гніздо з неопереними ще пташенятами – ще сильніше полилися з її очей сльози, ще жалібніше виливалися з її серця моління: «Горе мені, самотній, – волала вона, – всі в світі радіють дітьми: і птахи небесні, і звірі земні родючі у Тебе, Господи, і земля приносить вчасно плоди свої, і всі благословляють Тебе! Одна я як степ безводний, без життя і рослинності! Зглянься на мене, Господи, і почуй молитву мою!» Раптом перед нею з’явився ангел Господній і сказав: «Анна! Господь почув молитви твої, і Ти народиш дитя, і сім’ям твоїм благословляться всі роди земні. Ім’я твоєї дочки та буде Марія, і нею дасться спасіння всьому світу» Ангел повелів Анні йти до Єрусалиму, провістивши їй, що свого чоловіка вона зустріне біля золотих воріт. Ангел Божий з’явився і праведному Йоакиму, що стояв на молитві в пустелі, і сказав: «Господь прийняв твої молитви: дружина твоя народить тобі дочку, про яку всі радітимуть. Йди до Єрусалиму і там біля золотих воріт знайдеш дружину твою, якій я сповістив це». Вони зустрілися; разом принесли подячні жертви в храмі Божому, разом повернулися додому, з твердою вірою, що отримають за Господнім словом. Православна Церква з давніх часів святкує в 9 (22) грудня Зачаття Пресвятої Богородиці від престарілих батьків. За вченням Православної Церкви, Пресвята Діва Марія зачата і народжена за обітницею Божою від чоловіка і жінки природнім чином; Єдиний Господь Ісус Христос народився від Приснодіви Марії безмужно, від Святого Духа. За звичаєм юдейським, в 15-й день після народження немовляти дано було Їй ім’я, вказане ангелом Божим, Марія (євр. Маріам, що означає: «володарка», «владичиця»)
Переглядів:
557
|
Додав:
ivan
|
Дата:
27.09.2016
|
|
11 вересня. Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана.
Після Хрещення Господнього святий Іоан Хреститель був вкинутий у темницю Іродом Антипою, правителем Галілеї. (Після смерті Ірода Великого римляни розділили територію Палестини на чотири частини і в кожній поставили правителем свого ставленика. Ірод Антипа отримав від імператора Августа в управління Галілею). Пророк Божий відкрито викривав Ірода за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, він беззаконно жив разом з Іродіадою, дружиною свого брата Филипа (Лк. 3:19-20). В день свого народження Ірод влаштував бенкет вельможам, старійшинам і тисяченачальникам. Дочка Іродіади Саломія танцювала перед гостями чим догодила Іродові. У вдячність дівиці він присягнувся дати усе, чого б вона не попросила, навіть до половини свого царства. Танцівниця за порадою своєї озлобленої матері Іродіади, попросила подати їй на блюді голову Іоана Хрестителя. Таке побажання засмутило Ірода. Він боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше слухався. Боявся він і народу, який любив Предтечу. Але через гостей та необережної клятви він повелів відрубати голову святому Іоану і принести Саломії. За переказами, вуста мертвої глави проповідника покаяння ще раз відкрилися і вимовили: «Іроде, не личить тобі мати дружини Филипа, брата твого». Саломія узяла блюдо з главою святого Іоана і віднесла своїй матері. Несамовита Іродіада сколола язик пророка голкою і закопала його святу главу в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Іродового Хузи, захоронила святу главу Іоана Хрестителя в глиняній посудині на горі Єлеонській, де в Ірода була власна ділянка землі. Святе тіло Іоана Хрестителя узяли в ту ж ніч його учні та захоронили в Севастії, там, де здійснився злочин. Після вбивства святого Іоана Хрестителя Ірод продовжував правити ще деякий час. Понтій Пілат, правитель Юдеї, посилав до нього зв'язаного Ісуса Христа, над Яким він насміявся (Лк. 23:7-12). Суд Божий звершився над Іродом, Іродіадою та Саломією ще за їх земного життя. Саломія, переходячи взимку річку Сікоріс, провалилася під лід. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її знаходилася над льодом. Подібно до того, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцюючи, робила безпорадні рухи в крижаній воді. Так вона висіла до тих пір, поки гострий лід не перерізав її шиї. Труп її не був знайдений, а голову принесли Іродові з Іродіадою, як колись принесли їм главу святого Іоана Предтечі.
Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки послав військо проти Ірода, яке завдало поразки військам Ірода. Римський імператор Кай Калігула (37 – 41 р. п.) через це розгнівавшись заслав Ірода разом з Іродіадою в ув’язнення у Галію, пізніше в Іспанію. Там вони були поглинені землею, що розступилася. В знак скорботи та в спогад насильницької смерті великого пророка, у день Усікновення глави Іоана Хрестителя, Церквою встановлено строгий піст.
Переглядів:
683
|
Додав:
ivan
|
Дата:
27.09.2016
|
|
28 (15 ст.ст)серпня. Успіння Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії.
28 серпня по новому стилю православні святкують Успіння Пресвятої Богородиці, або як кажуть у народі, першу Пречисту. Це свято належить до перліку найбільших свят церковного року. Воно забарвлене одночасно сумом про закінченя життєвого шляху Заступниці Небесної, про розлуку з Нею, але це й день зустрічі Пречистої Матері Господньої зі Своїм Сином.
Відомо, що Пресвята Мати Божа після Вознесіння Ісуса Христа, жила на землі ще досить довго. Апостол Іоанн Богослов, по заповіту Господа Ісуса Христа, піклувався про Матір Божу як син. Вона жила в його будинку. Перебуваючи в Єрусалимі, Пресвята Богородиця любила відвідувати ті місця, де бував Господь, і часто молилася там. Згідно церковного переказу, одного разу, коли Діва Марія молилася на горі Єлеонській, на місці, звідки вознісся Господь, Їй з’явився архангел Гавриїл із райською фініковою гілкою в руках. Він передав Їй радісну звістку, що через три дні закінчиться Її земне життя і Господь візьме Її до Себе. Пресвята Богоматір невимовно зраділа новині. Вона позповіла про неї апостолу Іоання Богослову і стала готуватися до Своєї кончини. Інших апостолів у той час не було в Єрусалимі: вони розійшлися по країнах проповідувати Євангеліє. Богоматір бажала попрощатися з ними, і ось Господь чудесним чином зібрав усіх апостолів до Неї, окрім Фоми, перенісши їх Своєю всемогутньою силою. Сумно стало апостолам розлучатися з Матір’ю їхнього Вчителя, коли вони дізналися, для чого Бог зібрав їх. Але Божа Матір втішала, обіцяючи не залишати християн і після Своєї смерті, завжди молитися за них. Потім Богородиця всіх благословила. Під час Успіння незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Діва Марія: Сам Господь, оточений ангелами, з’явився і прийняв Її пречисту душу. Апостоли поховали пречисте тіло Богородиці, за Її Бажанням, в саду Гефсиманському. у печері, де покоїлися тіла її батьків і праведного Йосифа. Через три дні після поховання прибув до Єрусалиму й апостол Фома, що на той час був відсутній. Він дуже засмутився, що не попрощався з Божою Матір’ю. Апостоли, жаліючи його, вирішили піти й відвалити камінь від могильної печери для того, аби Фома міг попрощатися з тілом Богородиці. Але коли відкрили вхід, то не знайшли нічого, окрім похоронних пелен. Здивовані апостоли повернулися всі разом до будинку й молилися Богу, що Він дав їм знати, що сталося з тілом Божої Матері. Увечері, після закінчення трапези, під час молитви вони почули ангельський спів. Піднявши угору очі, апостоли побачили в повітрі оточену ангелами Божу Матір у сяйві небесної слави. «Радійте! – привітала Вона їх і підбадьорила. – Я з вами усі дні, і завжди буду вашою молитвеницею перед Богом».
В Україні свято Успіння Богородиці отримало особливе шанування. Головні монастирі –Лаври України- Києво-Печерська, Почаївська, Святогірська – побудовані на честь цього свята. У народі свято Успіння Пресвятої Богородиці ще називають першою Пречистою. Протягом осіннього періоду є три Пречисті – 28 серпня, 21 вересня (Різдво Пресвятої Богородиці) і 14 жовтня (Покрова Пресвятої Богородиці).
У свято Михайлівському храмі с. Зміївки служилася Божественн Літургія за якою багато дітей сповідалося і причащалося св.. Таїн. Після Літургії відправлявся молебень для дітей, що йдуть до школи.
У вечері відправлявся чин похорону св.. плащаниці Божої Матері.
Переглядів:
575
|
Додав:
ivan
|
Дата:
30.08.2016
|
|
23 серпня. Свято державного прапора України.
Переглядів:
557
|
Додав:
ivan
|
Дата:
30.08.2016
|
|
23 серпня. Свято державного прапора України.
Переглядів:
550
|
Додав:
ivan
|
Дата:
30.08.2016
|
|
19 (6 ст.ст) серпня Преображення Господнє
19 серпня Православна церква святкує Преображення Господнє. Історія цього свята описана трьома апостолами: Матфеєм (17: 1-6), Марком (9: 1-8) та Лукою (9: 28-36), крім Іоана Богослова. Розповідь про Преображення Господа у всіх трьох євангелістів є подібною за змістом та описом обставин. Якщо уважно читати текст цих Євангелій, то можна помітити, що Преображення Ісуса Христа відбулося в останній рік земного життя Спасителя. Коли Господь вже не просто навчав учнів правильно розуміти старозавітній Закон Мойсея, а відкривав їм божественні таємниці свого пришестя та боговтілення. Подією Преображення завершується «галілейське служіння» Господа, коли Христос навчав християнської віри на території палестинської провінції Галілеї, і починається його дорога на хресні страждання та майбутнє воскресіння. Подорожуючи Галілеєю, Христос відвідував багато міст та селищ, зціляв людей та допомагав у різних потребах. Останнє місто, яке Він відвідав була Кесарія Филипова, названа на честь римського імператора. Тут апостол Петро перед всіма учнями назвав Христа Богом, після чого Господь покинув місто з учнями і протягом декількох днів був з ними на самоті, навчав та розповідав їм про свої майбутній хресний подвиг. Щоб учні більше увірували в Його Божественне призначення, Христос вирішив відкритим їм таємницю боговтілення та спасіння людства, тобто показати, що в Його особі поєдналася Божа і людська природа. І саме слово «Преображення» означає «переміну», «зміну», а точніше «перетворення» людської природи Христа в божественну. В людській природі Господа перебувала вся повнота Божества, яку Господь виявив для своїх учнів під час Преображення, щоб вони зрозуміли мету його пришестя – обожнити людство і знищити гріх на землі.
Господь хотів показати учня, що відбудеться з ним після його смерті, що Він воскресне, а разом з ним повинні воскреснути всі люди – преобразитися в природі Христа та благодаті Святого Духа, знищивши гріх і смерть у цьому світі. Тому в Преображенні Господь прагнув відкрити учням таємницю спасіння світу, але оскільки не всі вони були готові до цього, то Христос вирішив відкрити тільки вибраним апостолам – Петру, Якову та Іоану. Як говорить євангеліст Лука приводом до підняття на гору, де Господь мав Преобразитися, було прохання Христа, щоб ці три учні з ним разом помолилися. Але учні, мабуть втомлені сходженням на гору, вирішили відпочити і заснули. А коли проснулися, то побачили Господа у білому та блискучому сяйві, поряд з Господом стояли і розмовляли старозавітні пророки Мойсей та Ілля.
Чому саме ці пророки з’явилися під час Преображення? Отці та вчителі Церкви пояснюють, що Христа часто звинувачували у порушенні й неправильному пояснені Закону Мойсея. Поява найбільшого пророка Старого Завіту, навпаки вказує протилежне: Христос не був порушником старозавітного законодавства. Він як Бог був Законодавцем і дав його ізраїльському народу через Мойсея, сам Мойсей виконував Божу волю і зараз служить Богові під час Преображення.
З’явлення пророка Іллі, остаточно мало переконати учнів, що Христос є не старозавітним пророком і не новим перевтіленням Іллі, як нерідко говорили юдеї. Ці пророки не померли природною смертю, а були вознесені чи забрані Богом до Царства Небесного. Христос є Богом, який має владу над життя і смертю, їх поява вказувала не вірити в ці звинувачення юдеїв.
Коли апостоли побачили з Господом старозавітних пророків, їх, очевидно, пройняв страх і побожність, бо вони бачили на власні очі Мойсея, що жив за 1800 років до народження Христа та Іллю за 700 років, і перебуваючи під враженням від цього чуда, апостол Петро сказав: «Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі». Петро сповнений благодаті, яка осінило місце Преображення Господа, не хотів, щоб ця подія припинилася.
Євангелісти вказують, що під час Преображення зовнішній вигляд Господа був покритий «білим, блискучим світлом» і хмара осінила Христа та всіх присутніх. Явлення світла і хмари завжди відбувається при сходженні Божої благодаті, яка в книгах Старого Завіту називається «Божою славою». Преображення – це відкриття Слави Божої, тобто благодаті, а також її дії на людину. Коли учні побачили це, вони захотіли залишитися на цьому місці, бо вважали, що вже настало Царство Боже. Апостоли запропонували, побудувати намети, але вони почули голос, який говорив: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте». Голос, який говорив до учнів, був Бога-Отця, що вказав їм слідувати за Сином Божим і виконувати Його вчення. Такі слова промовив Бог-Отець під час Хрещення Господа. Для учнів, які бачили Преображення, вони означали, що Христос, як Син Божий, виконає всі старозавітні пророцтва. І коли завершилося Преображення Господа, Христос заборонив учням розповідати про це, до часу здійснення пророцтва про його смерть та воскресіння. Завершуючи історію Преображення, євангеліст Матфей та Марк коротко передають розмову апостолів з Господом. Очевидно, що учні здивовані побаченим не могли зрозуміти: чому юдеї говорять, що перед пришестям Месії на землю має прийти пророк Ілля. На що, Господь відповів: «Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього» (Мф. 17: 11-12, Мк. 9: 13). Пророком, що мав прийти перед початком служіння Христа був Іоан Предтеча (Хреститель), про нього говорить у старозавітний пророк Малахія у свій книзі (Мал. 4: 5-6). Але юдеї розуміли це пророцтво буквально, тоді як пророче служіння Іоана Предтечі було схожим до пророчої місії Іллі. З Євангелій не відомо місце, де відбулося Преображення. Древнє церковне передання вказує, що це була гора Фавор, хоч сучасні дослідження спростовують це твердження. Топографія місця, де знаходиться ця гора показує, що в часи життя Христа тут була римська фортеця, гарнізон, якої охороняв торгові шляхи. Господь не міг тут довго залишатися і навчати учнів. Крім того, гора Фавор є не дуже високою, точніше це звичайний пагорб, біля якого знаходить інша гора – Єрмон. Ця гора є набагато більшою та вищою за Фавор, і могла бути ідеальним місцем для усамітнення Господа з учнями та місцем для Преображення.
Гора Фавор є ніби її підніжжям Єрмону. Жодні древні історичній та богословські джерела не вказують на Фавор як місце Преображення. Така версія виникла значно пізніше – в IV ст. християнська віра в Римській імперія стала легальною. До Палестини, як місце життя Господа, почали приїздити паломники і тут було вирішено побудувати Церкву, а згодом монастир Преображення. Ідеальним та зручним місце для цього стали залишки колишньої фортеці на горі Фавор. З цього часу мабуть закріпилася думка, що Фавор є горою Преображення Господа. Сучасні наукові дослідження підтверджують, що справжнім місцем Преображення була гора Єрмон.
У Преображенні Господньому відбулося одкровення Триіпостасного Бога людині, що у Христі поєднані божественна та людська природа. І під час Преображення людська природа Христа не перетворилася на божественну, вона не втратила своїх фізичних якостей, а стала досконалою, такою, яка повинна бути після його воскресіння та вознесіння. З цього приводу святитель Іоан Золотоуст пояснює: «так Господь показав нам майбутнє преображення нашої природи і своє Друге пришестя, що відбудеться у славі». І подія свята Преображення показує для всіх християн, як відбувається і здійсниться спасіння людства. В природі Христа люди отримую звільнення від наслідків первородного гріха (смерті та страждання), а через сходження благодаті Святого Духа, котра осінила тіло Господа та апостолів, обоження, тобто преображаються, так як описують євангелісти.
У Церкві це свято почало святкуватися з IV ст., коли почали будуватися християнські храми на місцях життя і діяльності Господа. Про звершення особливої молитви та богослужіння в цей день вказують у своїх творах святителі Афанасій Великий, Іоан Золотоуст, Кирил Александрійський, преподобний Єфрем Сирін та ін.
На свято Преображення в Церкві освячуються виноградні плоди, з яких виготовляється вино для здійснення таїнства Євхаристії (Причастя), де людина приймає в себе природу Господа і отримує благодать Божу для освячення – преображення свої природи. У давнину в місцевостях, де не міг рости виноград Церква дозволяла освячувати інші плоди, що дозрівали у цій порі: яблука, груші, сливки тощо.
Переглядів:
694
|
Додав:
ivan
|
Дата:
20.08.2016
|
|
14 серпня винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Пам'ять семи мучеників Маккавеїв
Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього
У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: "В наслідок хвороб, які дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відведення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії - Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста ".
Переглядів:
601
|
Додав:
ivan
|
Дата:
14.08.2016
|
|
12 липня. Святих перховерхових Апостолів Петра і Павла.
Після закінчення Петрового посту 12 липня за церковним календарем християнський світ святкує свято святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра й Павла, які своїми стражданнями і великомученицькою смертю засвідчили свою віру у Христа. Це свято було встановлене ще в апостольські часи, а з IV ст. набуло повсюдного поширення.
Апостол Петро (раніш званий: Симон) — один з 12 апостолів Ісуса Христа, син Іони з Віфсаїди, одружений, батько дітей, займався рибальством; був старшим братом Андрія Первозванного, який і привів його до Господа. Тоді ж він був названий символічним ім'ям Петро (грец. πετρος), що означає — камінь (сирійською його звали Кифа, тобто скеля). Згодом Господь звернувся до апостола Петра зі словами: «Блаженний ти, Симоне, сину Іонин, бо не тіло і кров тобі оце явили, але мій небесний Отець. І кажу тобі, що ти скеля; на скелі оцій побудую я Церкву Свою, — і сили пекельні не переможуть її». Свідченням того, що Господь уподобив собі Петра було те, що Христос відвідав його дім і зцілив близьких, удостоїв апостола бути свідком Святої Божественної слави на горі Фавор і страждань та страстей у Гефсиманському саду. Незважаючи на свою любов до Ісуса Христа, Апостол Петро через свою людську неміч тричі відрікся від Божественного Учителя: згодом розкаявся, одержав прощення — і саме йому, першому серед апостолів, після свого воскресіння явився Господь.
По зісланні Святого Духа на апостолів Петро палко проповідував людям віру в Ісуса Христа, божою благодаттю зцілював немічних і калік. Побував з проповідями в Єрусалимі, Самарії, Лідді, Йоппії, Кесарії, Антіохії, інших містах Малої Азії. Кілька разів його садовили до в'язниці, але Ангел Господній чудесним чином звільняв його. І врешті-решт той прибув до Риму, де викрив волхва Симона й навернув до християнства двох дружин Нерона. Останній наказав стратити Петра 29 червня 67 р., розіп'явши на хресті вниз головою (за проханням самого Апостола для підкреслення різниці своїх мук і страждань від мук та страждань Спасителя). Поховано Апостола Петра у Римі святим Климентом, а над гробницею згодом було споруджено храм.
Святий апостол Павло походив з єврейської глибокорелігійної родини, мав спочатку ім'я Савло, належав до коліна Веніамінового, народився в місті Тарсі (Кілікія) у Малій Азії, яке тоді славилося своєю грецькою академією і освіченністю своїх мешканців. Подальшу освіту здобув в Єрусалимі. Незважаючи на приналежність до партії фарисеїв, був людиною вільнодумною і шанувальником грецької мудрості. За єврейським звичаєм, молодий Савло вивчив мистецтво робити намети, яке потім допомогло йому заробляти на прожиток власною працею.
Успадкував від свого батька римське громадянство, був ревним гонителем ранніх християн. Але під час своєї подорожі до Дамаску (з метою переслідування християн) мав видіння Христа, після чого став невпинним апостолом християнства. Опівдні в дорозі його й супутників несподівано осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув небесний голос: «Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?». На що Савло сказав: «Хто ти, Господи?». Й почув відповідь: «Я Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити». Здивованого й осліпленого Савла привели в Дамаск, де після зустрічі з учнем Христа Ананієм він прозрів, а той сказав: «Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю його зрозумів і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його. Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми…»
Після навернення Павла у християнство й сповнення Святим Духом інші Апостоли з недовірою поставилися до нього і спілкувалися через посередника — Апостола Варнаву, з яким Павло згодом здійснював апостольські труди в Антіохії, Македонії, Афінах, Солуні, Корінфі та Ефесі . Проповідуючи слово Боже, Апостол Павло зцілював важко хворих, але зазнав переслідувань та нападів. Кілька разів він був чудесним образом врятований Господом (після побиття камінням та потоплення корабля) та провів два роки в ув'язненні в Кесарії.
Спочатку проповідував в Аравії, а потім у сірійській Антіохії. На апостольському соборі у 48 - 49 рр. висловив рішуче переконання, що для навернення язичників в християнство вирішальною є віра у Христа, а не приналежність до юдейської релігії.
В наступні роки проповідував у Малій Азії, Македонії, Греції, всюди засновуючи християнські громади. В кінці 50-х років у Єрусалимі був заарештований. Після дворічного ув'язнення в Кесарії Агріппа відправив Павла до Рима на суд кесаря, де знайшов мученицьку смерть — апостола засудили на смерть і стратили усікновенням голови (через рік після смерті апостола Петра). На честь святих, починаючи з часів Константина Великого будувалося багато храмів.
Після Божественної літургії було відслужено молебень і посвятили хліб та зерно нового урожаю.
Переглядів:
590
|
Додав:
ivan
|
Дата:
14.08.2016
|
|
7 липня (24 червня ст.. ст..) Різдво святого Пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна.
7 липня Церква святкує день народження святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Мало хто із святих, крім Богородиці, удостоївся такої честі. Чому ж для нас так важливий цей день? Тому що саме про Іоанна Хрестителя Господь сказав, що «серед усіх народжених не поставало більшого пророка, ніж він».
Іоанн Хреститель був сином Захарії з роду Аарона і праведної Єлизавети з роду царя Давида, родички Пресвятої Богородиці. Вони мешкали біля Хеврону, на південь від Єрусалиму. Захарія був священиком. Подружжя жило благочестиво, виконувало всі заповіді, але ніяк не могло народити дитину. І ось у них, до старості позбавлених дітей, нарешті народився син, якого вони випросили у Бога. Це народження супроводжувалося чудесами. Євангеліст Лука оповідає, що одного разу Захарія увійшов у храм для того, щоб покадити, і побачив там архангела Гавриїла. Вісник предрік, що у Захарії народиться син Іоанн, який « багатьох синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їхнього; і прийде перед Ним в дусі та силі Іллі, щоб представити Господеві народ приготовлений» (Лк. 1.16-17). Захарія засумнівався в тому, що це буде, знаючи Писання, він не прийняв слів Ангела. За це був покараний: Ангел позбавив його можливості говорити до того моменту, як збудеться пророцтво. Коли через визначений термін Єлизавета народила і на 8 день треба було обрізати дитя і вибрати йому ім’я, сусіди та родичі дуже здивувалися тому, що мати захотіла назвати його Іоанн. Адже до цього ніхто з її родичів не носив це ім’я. Запитали Захарію, і той на дощечці написав «Іоанн ім’я йому», бо так сказав йому архангел Гавриїл. Передбачення збулося, Захарії повернувся дар мови, і він став вихваляти Творця. Ці події обговорювалися по всій країні, тому що знали, що Захарії було видіння в храмі і що з його сином «була рука Господня» (Лк. 1. 60). Люди намагалися зрозуміти, яке призначення уготоване дитині, чиє народження супроводжували такі чудеса. Захарія сповнився Святого Духа і пророкував про те, що немовля виросте і «йтиме перед лицем Господнім, щоб приготувати шляхи Йому, просвітити тих, що сидять у темряві й тіні смертній» (Лк.1.76. 79).
Після народження Ісуса Христа цар Ірод наказав убити всіх немовлят. Почувши про це, Єлизавета з сином, що народився шістьма місяцями раніше за Господа Ісуса Христа, втекла в пустелю і заховалася в печері, а Захарія, як священик, залишився в храмі в Єрусалимі. Звичайно, від царя не могло утаїтися, що в Захарії народився син – про це говорила вся округа. Коли священик відмовився сказати воїнам, де ховається дружина й дитина, його вбили. Після смерті Єлизавети Іоанн, якого охороняв Ангел, залишився жити у пустелі до того часу, коли почав проповідувати про покаяння, хрестити у Йордані народ ізраїльський і Самого Господа, що прийшов у світ. Хрещенням Спасителя святий Іоанн завершив своє пророче служіння, духовно підготувавши народ до того, що говоритиме Господь.
День Ангела сьогодні святкую клірик св..Арх. Михайлівської церкви священик Іоанн Квітка. Парафіяни привітали о. Іоанна такими словами: Дорогий отче Іоанне! Щиро вітаємо Вас з Днем народження! Бажаємо Вам; Нехай квітне Ваша доля, не знає смутку серце золоте. Здоров’я зичим, радості земної, і знайте, ми дуже любим Вас усі! Нехай обминають невдачі і грози, хай тільки від сміху з’являються сльози, хай сонечко сяє, а серце співає, і смуток дороги до Вас хай не знає. Хай у Вашому житті буде вічна весна, хай ніколи душа не старіє, а дорога в житті буде чиста, ясна. І задумані сповняться мрії. Хай матінка Божа Вас охороняє, а Господь з небес всіх благ посилає.
З повагою до вас ваші парафіяни.
Переглядів:
609
|
Додав:
ivan
|
Дата:
14.08.2016
|
|
19 червня. День Святої Трійці. П’ятидесятниця.
Через десять днів після Вознесіння, або на п’ятдесятий день від Пасхи, християни відзначають день Святої Трійці, або Зелені свята, чи П’ятидесятницю.
Ще перед Своїми стражданнями Ісус Христос обіцяв апостолам, що коли Він піде до Отця, то пошле учням «іншого Утішителя», Духа Істини. При вознесінні на небо Ісус наказав апостолам чекати обіцяного, не відходячи з Єрусалима. І ось через десять днів після цього, якраз на юдейську П’ятидесятницю, коли до Єрусалима на свято прийшло багато людей з різних віддалених міст, сповнилося обіцяне: на апостолів зійшов Дух Святий. Видимим чином це проявилося у надзвичайному дарі: апостоли почали розмовляти іншими мовами, так що кожний чув слова проповіді зрозумілою мовою. Ось як пише про це Лука, автор книги Діянь апостольських: «І раптом стався шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони знаходилися. І з’явилися їм розділені язики, і спочили на кожному із них. І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати» (Діян. 2. 2-4). Народ, що чув це, збентежився. Деякі із тих, хто не розумів іншої мови, навіть здавалося, що учні Ісуса сп’яніли. Проте апостол Петро підвищив свій голос та виголосив таку сильну проповідь, що в той самий день прийняли хрещення близько трьох тисяч душ. П’ятисятниці передує Вселенська поминальна субота. А на саму Трійцю після літургії правиться вечірня, на якій читаються особливі колінопреклонені молитви, що прикликають Дух Святий. Христова Церква, як вселенська, всеохоплююча та універсальна, обіймає любов’ю і пам’яттю не тільки своїх членів, а й усіх, хто знаходиться поза її межами. Як Бог не оминає Своєю любов’ю нікого, в тому числі й тих, хто томиться в пеклі, так і Церква Христова звернена молитвою і любов’ю до кожної людини. Жодна людина, що жила чи живе на землі, не викреслена з пам’яті Церкви. Саме тому на Трійцю читаються особливі колінопреклонені молитви «про тих, хто томиться в пеклі»
Народні традиції
Трійцю в народі називають Зеленими святами. У буйстві зелені на початку літа християни бачать символ творчої життєдайної сили Святого Духа, якою створений світ. Напередодні Святої Тройці збирали пахучі трави, зелене зілля, стебла лепехи. Увечері встеляли ними підлогу в хаті, прикрашали двері й ворота. За ікони клали м’яту й волошки. Перед образами світили лампадку. Пишно прикрашалися зеленню і храми – підлога була встелена «килимами» із зелені і квітів.
Переглядів:
561
|
Додав:
ivan
|
Дата:
22.06.2016
|
|
30 травня.
У Зміївській СШ I- III ступенів відбулося відкриття пам’ятної дошки на честь загиблого воїна Ігоря Дебріна, який загинув під стінами Верховної Ради 31 серпня 2015 року. На церемонію відкриття пам’ятної дошки приїхали керівники району: голова районної ради Коновалов В. І., заступник голови районної ради Джеманова І.Є., голова районної адміністрації Приходько М., завідуюча райвно Стадник, заступник військового комісара району, представник губернатора Гаврош П.О, мама загиблого воїна Дебріна Л. Г., жителі села та учні школи. Пам’ятну дошку освятив о. Олександр Квітка.
Переглядів:
594
|
Додав:
ivan
|
Дата:
12.06.2016
|
| | |