23 серпня. Неділя 12 після п’ятидесятниці.

   Після Божественної Літургії відправилася панахида за воїнів, які своє життя поклали за Укрїну і за її волю. На панахиді були присутні також відділення ДУК Новокаховського батальйону «Правий сектор» на чолі з заступником командира батальйону.

 

19 серпня. Свято Преображення Господнього.

     19 серпня Церква відзначає велике двунадесяте свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

     Після бесіди про хрест і про славу царства Свого, Ісус Христос, під час перебування в Галилеї, взяв з трьох Своїх учнів, що були свідками воскресіння дочки Яіра, Петра й двох братів, Якова й Івана, і тільки з ними пішов на найвищу в тім місці гору - Фавор, щоб там помолитися. Зійшовши на верх гори, Він став на молитву; а Його учні сіли відпочити й від втоми заснули. Якраз під час цієї молитви відбулося диво- вижне преображення Ісуса Христа й чуттєво Його учням відкрилася Його слава, як Єдинородного від Отця.
     Вигляд лиця Його змінився: воно засяяло як сонце. Його одежа зробилася білою як сніг, заблищала мов світло. І з того світу постали тут два найбільші пророки, законодавець Мойсей і ревнитель по Богові Ілля. Вони з’явилися в прославленому вигляді; але розмовляли з Ісусом Христом про останні дні Його земного життя, які Він повинен закінчити в Єрусалимі. Пробудилися апостоли: і побачили славу Його і двох чоловіків, котрі стояли з Ним. Серця їх наповнилися нез’ясованим захватом: втім вони спостерігаючи слухали в глибокому мовчанні. Але коли пророки відходили від Ісуса Христа, Петро не стримав пориву захопленої душі, і вигукнув: “Наставнику! Равві! Господи! як добре нам тут! Якщо хочеш, поставимо тут три намети. Один Тобі, один Мойсеєві й один Іллі.” Коли він це говорив, раптом з’явилася світла хмара й осінила їх, і зійшов із хмари голос: “Це син Мій улюблений, у якому все Моє благовоління; Його слухайте.”
     Почувши цей голос, учні впали на обличчя свої від страху. Але Ісус Христос підійшов до них і сказав: “встаньте й не бійтеся.” Коли піднялися вони, то біля себе нікого вже не бачили крім самого Ісуса Христа. Коли сходили вони з гори, Ісус Христос повелів їм нікому не розповідати, що вони бачили, поки Син людський не воскресне з мертвих.(Мф 17: 1-13, Лк 9: 28-36, Мк 9: 2-12).
     Якоюсь мірою Свято Преображення пов’язане й співставиме зі старозавітним Святом кучок. «Якщо хочеш, зробимо тут три намети («кущі»)», - каже Петро Ісусові. Цей зв’язок підтверджує й традиція здійснювати у свято Преображення (як і під час Свята кучок) освячення плодів. На Сході до початку серпня поспівають злаки й виноград, які християни приносять у храм для благословення на подяку Богові за дар цих плодів. Частину цього врожаю в перші століття християни жертвували в храм для звершення таїнства євхаристії.

      У християнстві освячення плодів у день свята Преображення набуло особливого символічного значення: у Преображенні Христа показано той новий, перетворений і благодатний стан, що людина і світ набувають Воскресінням Христа і яке здійсниться у воскресінні всіх людей. І вся природа, що прийшла в розлад з того моменту, коли в світ через людину ввійшов гріх, тепер разом з людиною очікує прийдешнього відновлення.

     В день свята у свято Архангело Михайлівській церкві с, Зміївки служилася святкова Божественна Літургія, а після заамвонної молитви священники  освятили плоди, що їх принесли в храм віруючі.

 

 

14 серпня. Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Мучч Маккавеїв.

   У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: "В наслідок хвороб, які дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відведення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії - Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста ".  В нас на Україні це свято з'єдналося зі спогадом Хрещення Русі 1 серпня 988 року.

Звістка про день Хрещення Русі збереглася в хронографах ХVI століття: "Крестися князь великий Володимир Київський і вся Русь серпня 1".(старий стиль)

              МУЧЕНИКИ ЗА ВІРУ МАККАВЕЇ

Цар Антиох Єпифан захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і кланялися грецьким богам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв підкорився цареві, та інші ладні були померти, але не відступитися від істинної віри. Одного старця, Єлеазара, царські правителі примушували їсти заборонену законом Мойсеєвим їжу — свиняче м’ясо. Коли ж він відмовився, його стали умовляти, щоб він лише зробив вигляд, ніби споживає заборонене законом. Та Єлеазар на це відповів: «У мої роки негідно лицемірити; якщо молоді дізнаються, що дев’яносторічний Єлеазар схилився до язичництва, то й вони можуть спокуситися і відійти від віри». Тоді його повели до мучителя, і Єлеазар мужньо вмер за істинну віру.
Одного разу до царя привели жінку Соломонію з сімома синами. Цар також примушував їх їсти свиняче м’ясо, та вони сміливо відповідали йому: «Ми краще помремо, ніж переступимо закон наших батьків». Тоді цар віддав їх на муки. Їм вирізали язики, відсікали пальці на руках і ногах, здирали шкіру з голови і живими пекли на розпечених сковородах. Так було замучено шестеро братів. Наймолодшого цар лагідно переконував не чинити спротиву. Він обіцяв щедро нагородити його і, нарешті, звернувся до матері, щоб вона порадила своєму синові виконати вимоги царя. Та вона підійшла до сина і сказала: «Сину! Не бійся цього мучителя і зустрінь смерть так само, як твої брати, щоб я могла усіх вас разом зустріти в майбутньому, вічному житті». Тоді цар віддав на смерть і молодшого брата, піддавши його ще більшим мукам. Потім була замучена і їхня матір. Ця родина мучеників відома під ім’ям мучеників Маккавеїв. На захист істинної віри і своєї батьківщини повстав священик Матафія з п’ятьма своїми синами. Навколо них невдовзі згуртувалося багато ревних прихильників Божого закону. Особливою хоробрістю серед синів Матафії відзначався Іуда, названий у пам’ять мучеників Маккавеєм. Іуда Маккавей, з невеликим військом, часто перемагав сирійців. Та одного разу його оточило численне сирійське військо (22 тисячі), а в нього було лише 800 воїнів. Іуда поліг геройською смертю. Він не погодився тікати від ворогів і тим заплямувати свою славу. Його брат Симон остаточно розбив сирійські війська, очистивши від них місто Єрусалим з храмом, і визволив свій народ від панування грецьких царів. З вдячності за це юдеї постановили, що в майбутньому, до самого пришестя Спасителя, старший із Симонового роду повинен бути у них первосвящеником і правителем народу.   (Див.: Книги Маккавейські).

  14 серпня для нас, для усіх православних християн, розпочинається Успенський піст.

   Успенський піст настає через місяць після Петрового посту. Цей піст започатковано перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Божої Матері і триває два тижні від 1 до 15 серпня (ст. стиль).
Успенський піст дійшов до нас з давніх часів християнства.
Під час посту Церква пропонує помірне вживання їжі та пиття, і притому їжі не скоромної, а пісної. У Церковному Уставі ясно відображений і час вживання і якості пісної їжі. Все строго розраховано з тією метою, щоб послабити в нас пристрасні порухи тіла, що збуджуються багатою і солодкою поживою тіла; але так, щоб не зовсім розслабити нашу тілесну природу, а - навпаки - зробити її легкою, міцною і здатною підкорятися порухам духу й бадьоро виконувати його вимоги. Піст є необхідним засобом для успіху в духовному житті і для отримання спасіння, тому що піст, віднімаючи в тіла зайву їжу та зайве пиття, послаблює силу чуттєвих потягів. Звідси видно, що й користь посту різностороння:
     а) піст згодом також ясно показує людині, що для її життя потрібно небагато, і її здоров’я залежить не від вишуканої, але від простої їжі та пиття;
    б) піст дуже скоро виявляє пануючі в людині пристрасті й пороки, до яких вона приліпився серцем, і що її тіло найбільше любить;
    в) піст робить нас здатними до молитви й роздумів про Бога й Божественне. “Хто постить, той з добрим духом молиться”, - каже св. Іоан Золотоустий.
   Взагалі піст є сильним засобом приготування до всіх великих і спасительних справ. Це глибоко відчували всі розсудливі й боголюбиві люди - завжди і скрізь. Всі святі досить строго постили самі й одностайно радили постити іншим. Під час будь-якого посту не прийнято зловживати алкоголем. Це теж гріх. Устав Церкви вчить, від чого варто утримуватися під час постів - “всі, хто побожно постять, строго повинні дотримуватися уставів про якість їжі, тобто утримуватися в пості від окремих страв, не як від недостойних (хай цього не буде), а як від неприйнятних для посту й заборонених Церквою. Страви, від яких слід утримуватися в пости: м’ясо, сир, масло, молоко, яйця, а іноді й риба, залежно від того, який піст”.
Успенський піст не такий строгий, як Великий, але строгіший, ніж Петрів і Різдвяний пости.

    В понеділок, середу і п’ятницю Успенського посту устав Церкви пропонує споживати сухі страви, тобто дотримуватися найстрогішого посту, без відварювання їжі; у вівторок і четвер - варена їжа, але без оливи; в суботи і неділі дозволяється вино і олива.

     До свята Преображення Господнього, коли в храмах освячуються виноград і яблука, Церква зобов’язує нас утримуватися від цих плодів. За переданням св. Отців, “якщо ж хто з братів з’їсть гроно до свята, то хай прийме заборону за непослух і не споживає грон протягом всього місяця серпеня”. У свято Преображення Господнього за церковним Статутом дозволяється на трапезі риба. З цього дня по понеділках, середах і п’ятницях у харчування обов’язково входили плоди нового врожаю.
      Піст духовний тісно поєднується з постом тілесним, на зразок того, як наша душа поєднується з тілом, проникає в нього, оживлює і робиться з ним одним цілим, як душа й тіло становлять єдину живу людину. І тому, постячи тілесно, в той самий час слід нам постити й духовно: “Постячи, браття, тілесно, постимо й духовно, розв’яжемо будь-який союз неправди”, - заповідає Свята Церква. У пості тілесному на першому плані - утримання від поживної, смачної та солодкої їжі; у пості духовному - утримання від пристрасних гріховних порухів, що тішать наші чуттєві схильності й пороки. Там - залишення їжі скоромної - поживнішої і вживання їжі пісної - менш поживної; тут - залишення улюблених гріхів і огріхів і вправляння в протилежних їм чеснотах. Сутність посту висловлена в церковній пісні: “Якщо, душе моя, утримуєшся від страв, а від пристрастей не очищаєшся, - даремно тішимося неспоживанням: тому що, якщо піст не принесе тобі виправлення, то зненавиджена будеш Богом, як фальшива, і уподібнишся злим демонам, котрі ніколи не їдять”.

     Сьогодні у свято Архангело Михайлівській церкві служилася Божественна Літургії, а після Літургії  - чин малого освячення води та освячення зілля, маку і меду.

 

 9 серпня 10 –та неділя після Пятидесятниці. Великомученика і цілителя Пантелеймона.

         Після Літургії вібулося таїнство шлюбу.

 

2 серпня. 9 неділя після П’ятидесятниці. Пророка Іллі.

Святий пророк Ілля

    Святий пророк Ілля – один з старозавітних пророків і перший дівственник Старого Завіту. Життя святого пророка описане у Старозавітних книгах (3 Цар.; 4 Цар.; Сир. 48, 1-5; 1 Мак. 2, 58). Також згадки про Господнього пророка є в книгах Нового завіту, під час Преображення Господнього, Ілля розмовляв з спасителем на горі Фавор (Мф. 17, 3; Мк. 9, 4; Лк. 9, 30). Святитель Епіфаній Кіпрський розповідає нам про народження пророка Іллі таке передання: «Коли народився Ілля, батько його Совах бачив у видінні, що благообразні мужі вітали його, пеленали вогнем і годували полум’ям вогненним». Дане дитині ім’я Ілля (кріпость Господня) визначило все його життя. З малих літ він посвятив себе єдиному Богу, оселився в пустелі і проводив життя в строгому пості і молитві. Призваний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, пророк став ревним сповідником істинної віри і благочестя. В той час ізраїльський народ відійшов від віри своїх отців, залишив Єдиного Бога і поклонявся язичницьким ідолам, поклоніння яким започаткував нечестивий цар Ієровоам. Особливо дбала за ідолопоклонство дружина царя Ахава, язичниця Ієзавель. Поклоніння ідолу Ваалу привело ізраїльтян до повного морального розложення. Бачачи гибель свого народу, пророк Ілля почав викривати царя Ахава в нечесті, умовляючи його покаятися і навернутися до Істинного Бога. Цар не послухав його. Тоді пророк Ілля прорік йому, що, в покарання три роки не буде ні дощу, ні роси на землі і засуха припиниться тільки після його молитви. «Живий Господь Бог Ізраїлів, перед Яким я стою! В ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба тільки за моїм словом.» (3 Цар. 17, 1). І дійсно, після молитви пророка небо закрилося, наступила засуха і голод по всій землі. Народ страждав від нестерпної спеки і голоду. Господь по своїй милості, бачачи страждання людей, готовий був помилувати всіх і послати дощ на землю, та не хотів знехтувати словом пророка Іллі, який горів бажанням навернути серця ізраїльтян до покаяння і повернути їх до Істинного Богошанування. Зберігаючи пророка Іллю від рук Ієзавелі, Господь в час лиха направив його до потаємного місця біля потоку Хораф. «І пішов він і зробив за словом Господнім; пішов і залишився біля потоку Хорафа, що навпроти Йордану» (3 Цар. 17, 5). Хижим воронам Господь звелів приносити їжу пророкові, спонукаючи його тим самим до жалю за своїм народом. Коли потік Хораф висох, Господь послав пророка Іллю в Сарепту Сидоньську до бідної вдови, яка страждала разом з своїм сином в очікуванні голодної смерті. На прохання пророка вона приготувала йому опріснок з останньої жмені муки і залишку олії. «І покликав він її і сказав: дай мені трохи води в посудині напитися. І пішла вона, щоб взяти; а він закричав у слід їй і сказав: візьми для мене і шматок хліба в руки свої. Вона сказала: живий Господь Бог твій! У мене нічого нема печеного, а тільки є жменя борошна у діжці і трохи олії в глечику; і ось, я наберу поліна два дров, і піду, і приготую це для себе і для сина мого; з’їмо це і помремо. І сказав їй Ілля: не бійся, піди, зроби, що ти сказала; але раніше з цього зроби невеликий опріснок для мене і принеси мені; а для себе і свого сина зробиш після; бо так говорить Господь Бог Ізраїлів: борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде до того дня, коли Господь дасть дощ на землю» (3 Цар. 17, 10-14). Силою своєї молитви великий пророк сотворив інше чудо, він воскресив сина цієї вдови. «І взяв його з рук її, і поніс його у світлицю, де він жив, і поклав його на свою постіль, і возвав до господа і сказав: Господи Боже мій! невже Ти і вдові у якої я перебуваю, зробиш зло, умертвивши сина її? І простягнувшись над отроком тричі, він возвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! нехай повернеться душа отрока цього в нього! І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока цього в нього, і він ожив». (3 Цар. 17, 19-22). Після того, як пройшло три роки посухи, Милосердний Господь послав пророка до царя Ахава, щоб закінчилось лихо. Ілля повелів зібрати на горі Кармил весь Ізраїль і пророків Ваала. Коли народ зібрався, Господній пророк запропонував збудувати два жертовники: один – для служителів Ваала, другий – для пророка Іллі, принести жертву Істинному Богу. «І сказав Ілля народу: я один залишився пророк Господній, а пророків Ваалових чотириста п’ятдесят чоловік [і чотириста пророків дібровних]; нехай дадуть нам двох тельців, і нехай вони виберуть собі одного тельця, і розсічуть його, і покладуть на дрова, але вогню нехай не підкладають; а я приготую другого тельця і покладу на дрова, а вогню не підкладу; і закличите ви ім’я бога вашого, а я закличу Господа Бога мого. Той Бог, який дасть відповідь за допомогою вогню, є Бог» (3 Цар. 18, 23-24). Першими приступили до жертвоприношення служителі Ваала: вони взивали до ідола зранку до вечора, та все марно небо мовчало. До вечора святий пророк Ілля збудував свій жертовник з дванадцяти каменів, за числом колін Ізраїлевих, поклав жертву на дрова, звелів викопати навкруг жертовника рів і наказав поливати жертву і дрова водою. Коли рів наповнився водою, пророк звернувся до Бога з молитвою і проханням, щоб Господь послав з неба вогонь для навернення заблудших і жорстокосердих ізраїльських людей і навернув їх серця до Себе. Через молитву пророка з неба зійшов вогонь і попалив жертву, дрова, воду і навіть каміння. Народ впав на землю, взиваючи: «Господь є Бог, Господь є Бог!». Тоді пророк Ілля умертвив всіх служителів Ваалових і почав молитися, щоб Господь послав дощ на землю. По його молитві небо відкрилось і була злива, вона наповнила висохлу землю. Цар Ахав визнав своє заблудження і скорбив через гріхи, але дружино його Ієзавель погрожувала убити пророка Божого. Ілля втік у царство Юдейське. Він мав велику скорботу через те, що не міг викорінити ідолопоклонство і просив у Бога собі смерті. Йому явився Ангел Господній нагодував їжею і повелів іти в далеку дорогу. Сорок днів і ночей ішов Ілля і дійшовши до гори Хорив поселився в печері. На цьому місці після бурі, землетрусу і полум’я Господь явився в тихому вітрі і відкрив Іллі, що Він зберіг сім тисяч вірних рабів, що не поклонялися Ваалу. Господь Іллі звелів помазати на пророче служіння Єлисея. За свою ревність перед Богом пророк Ілля був взятий на Небо живим у вогненній колісниці. Пророк Єлисей став свідком сходження Іллі на небо у вогненній колісниці і отримав разом з його милоттю (Милоть (греч. овчина) - одежа з овчины хутром на зовні) дар в двоє більший ніж був у Іллі. Існує Церковне передання в якому говориться, що пророк Ілля буде предтечею Страшного Другого Пришестя Христа на землю і під час проповіді зазнає мученицької смерті. Українська Православна Церква свято шанує пророка Іллю. Перший храм побудований в Києві за князя Ігоря, був на честь святого пророка Іллі. Після хрещення свята княгиня Ольга побудувала Іллінський храм у себе на батьківщині в селі Вибути.

   В цей день у свято Михайлівській церкві с. Зміївка відправлялася Божественна Літургія, яку правив священик о. Іоан Квітка.

   В с. Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області храмове свято на честь пророка Божого Іллі. Божественну Літургію, по благословенню високо преосвященного Даміана архієпископа Херснсього і Таврійського, очолював благочинний Північного округу Херсонсько- Таврійської єпархії митрофорний протоієрей Олександр Квітка. Йому співслужили: настоятель протоієрей Ігор Ільницький, перший настоятель, засновник і будівничий храму митрофорний протоієрей Миколай Середюк, протоієрей Тимофій Лендел, ігумен Закхей, ієрей Віталій Галич, ієрей Олександр Шпильов. Після Служби Божої відправився молебень з водосвяттям та звершили хресний хід навколо церкви. Закінчилося свято братською трапезою.

 

 

12 липня. Первоверховних апостолів Петра і Павла.

   12 липня Православна Церква вшановує пам'ять святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Вони зробили надзвичайний внесок у поширенні християнства серед юдеїв і язичників, тому Церква їх називає первоверховними апостолами.

   Святий апостол Петро був рибалкою у Вифсаїді, маленькому містечку на березі Галілейського озера. Одного разу, проходячи  берегом озера, Христос побачив Петра, який зі своїм братом Андрієм закидав сіті. «Йдіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 19) – слова, звернені до простих рибалок, визначили їхню подальшу долю. Вони послідували за Христом і стали Його учнями. Апостол Петро на горі Фавор був свідком Божественної слави Господньої в час Преображення Христового. Коли наблизилась мить Христових страждань Спасителя, Він запитав Своїх учнів: «За кого ви Мене вважаєте?». Апостол Петро першим відповів: «Ти – Христос, Син Бога Живого». В Гефсиманському саду, коли Юда прийшов з воїнами, щоб заарештувати Спасителя, лише один учень заступився за Нього – то був апостол Петро. Він слідував за Христом до будинку первосвященика, ввійшов з Ним у двір і стояв там, гріючись біля вогнища. Але тричі, відповідаючи на запитання оточуючих, він відрікався від Свого Учителя, та після третього відречення раптом зустрівся з поглядом Ісуса і почув спів півня. « І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перш ніж проспіває півень, тричі відречешся від Мене! І вийшовши геть, плакав гірко» ( Мф. 25. 75). Але немає такого гріха, якого не може простити Милосердний Господь. Покаяння Петра було таким щирим і глибоким, що саме йому, першому з учнів, явився Христос після Свого Воскресіння і відновив його в апостольському достоїнстві. Після Вознесіння Господнього та після П’ятидесятниці Петро став очільником першохристиянської громади. Він був одним із найсміливіших  проповідників Євангелія. Петро побував у різних країнах Сходу й Заходу. Апостол прийняв мученицьку смерть в Римі 67 року. Засуджений до розп’яття на хресті він попросив розп’яти його вниз головою, вважаючи себе не гідним скінчити земний шлях, як Господь.

   Інший життєвий шлях був у апостола Павла, якого спочатку називали Саул, або Савл. Заможні і знатні батьки виховували його в суворих традиціях юдаїзму. Християн він ненавидів. Вирісши, Павло став справжнім юдейським інквізитором – він випросив у Синедріону дозволу всюди переслідувати й приводити в Єрусалим прихильників «нової секти – єретиків назореїв», як тоді називали християн. Навернення Павла відбулося на 30-му році його життя. На шляху в Дамаск йому з’явився Сам Христос зі словам: «Я Ісус, якого ти гониш» (Діян. 9.5). Переживши особисту зустріч з Христом, Павло почав свідчити про Нього перед народами. Він здійснив кілька  місіонерських подорожей і проповідував у багатьох країнах і містах. Ним засновано багато помісних церков, до яких звернені його знамениті послання, які отримали назву «Павлове Євангеліє». Після 30 років служіння апостол прийняв мученицьку кончину: його, як римського громадянина усікли мечем. Шанування святих апостолів Петра і Павла почалося відразу після страти. Місце їх поховання було священним для перших християн. Вшановуючи цього дня пам'ять первоверховних апостолів,  Православна Церква прославляє духовну твердість святого Петра і розум святого Павла, оспівує в них образ навернення тих, хто грішить, і тих, хто виправляється.

  

 

 

7 липня. Нарождення чесного славного пророка Предтечі та Хрестителя Господнього Іоана.

  ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ ЧИ ІВАНА КУПАЛА?

                            Язичницький зміст та обряди

     У слов’янських народів з часів язичництва на початку липня (в кінці червня) був день літнього сонцестояння. В цей день відзначали свято сонця, плодів та врожаю. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі — це додає здоров'я та краси. 
     Також цього дня люди розводили вогнище, яке було символом сонця. Його розкладали на березі річок чи озер, через нього стрибали спочатку хлопці, потім дівчата, а згодом парами: хлопець і дівчина, взявшись за руки. Вважалось за необхідне тричі перестрибнути через вогонь, щоб очиститися. А та пара, що стрибала через вогнище і не розірвала руки, буде назажди пов'язана.  Згодом це свято почали пов’язувати з ім’ям язичницького бога Купала, який був богом земельних плодів. Відтоді головними атрибутами свята стали Купало й Марена. Згідно із слов'янським міфом, Марена – зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Купало — символ родючості та достатку. До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудала — Купала з вербової гілки, яку прикрашали квітами та стрічками, а Марена — опудало із соломи, одягнене у жіночу сорочку. Потім навколо цих опудал водили хороводи та співали купальські пісні. Досхочу натанцювавшись навколо «Купала» й «Марени», молодь урочисто їх спалювала чи топила. Після цього дівчата тікали від хлопців, щоб ворожити. Плели віночки, до яких прилаштовували свічки та пускали на воду. Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці,— то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. А хлопці, чудово знають, що цієї ночі дівчата на судженого ворожитимуть, а часто підстерігали кожен свій вінок, щоб власноруч «провістити долю» коханій. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби потрібний вінок наздоганяти. А вже наступного дня найприємніше — це похвалитися перед коханою здобутим вінком.
     Існує легенда, що цієї чарівної ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті. Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо — таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря — вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями.

                              Християнське сприйняття свята

      Після прийняття християнства 7 липня православні християни почали відзначати Різдво пророка Івана Хрестителя — найбільшого святого після Діви Марії. Це про нього Ісус Христос сказав: “серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя”. Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується аж шість дат. Серед них – празник Зачаття, Різдва, Усікновення Голови, Перше і Друге Знайдення Голови, Третє Знайдення Голови і Собор Івана Хрестителя після Богоявлення. Різдво святого Івана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь.

     З III століття свято Різдва Іоанна Предтечі вже широко відзначалось як східними, так і західними християнами – його називали "світлим торжеством" і "десницею Сонця правди". На початку IV століття свято було введене у християнський календар.
     Проповіді на цей празник знаходять у святих Івана Золотоустого, Амвросія і Августина. Іван Предтеча був посланцем Бога, щоб сповістити людям про прихід і живу присутність Месії на землі. Коли Іоанну виповнилось тридцять років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі в околицях ріки Йордан. Він суворо викривав пороки суспільства і закликав до покаяння, сповіщаючи про швидке пришестя Месії. Проповідь Іоанна була настільки сильною, що скоро навколо нього стали збиратись учні, які заснували общину його послідовників. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іоанн вибрав хрещення – омиття у воді і занурення у неї (звідси й ім'я – Хреститель). Прийняти хрещення прийшов і Ісус, про чесноти якого як Месії сповіщав у своїй проповіді Іоанн (Матвія 3:14-15). Цей святий навчав, проповідував, хрестив, викривав гріхи, відстоював справедливість. Його життя – це безперервна жертва. За Христа і христову науку святий відважно приймає мученицьку смерть. За наказом Ірода Антипи Іванові Хрестителю відтяли голову. Народ, не до кінця розуміючи релігійну суть свята, та і зважаючи на поєднання язичницьких та християнських елементів в українській культурі, почав називати день Івана Хрестителя днем Івана-травника, Івана-чаклуна. Згодом до цієї назви додали ще слово “Купала” на честь язичницького бога, якого шанували в ці дні. Церква довгий час намагалася розвінчати міфи про свято Івана Купала і пояснити, що ця назва немає відношення до християнського календаря. Тому не варто посилково називати свято Різдва Івана Хрестителя святом Івана Купала. Краще в ці дні просити свято Івана, щоб надавав сили та мудрості бути прикладом християнського служіння, яким колись був він.

    В цей день о. Іоан Квітка святкує день сврго народження і день Ангела. Парафіяни св.. Арх. Михайлівської сердечно привітали о. Іоана і побажали йому здоров’я, успіхів у труді і пастирській діяльності.

 

 

 

 

17 червня. Шанування ікони святого преподобного Меркурія ігумена Бригінського, з часточкою мощів.

   Сьогодні о 17 вечора до свято Архангело Михайлівської церкви с. Зміївки прибула ікона з часточкою мощів святого преподобного Меркурія, ігумена Бригінського. Ікону привезли з Дніпропетровської духовної семінарії, по благословенню преосвященного Симеона, єпископа Дніпропетровського і Криворізьського. Ікона ця відвідала всі парафії Північного благочиння Херсонсько-Таврійської єпархії, де віруючі мали змогу приложиться до святих мощів і попросити благодатної допомоги у Всевишнього Владики Господа Богу по молитвах преподобного Меркурія. який своїм бездоганним життям сподобився вічного життя і догодити Богу так, що тіло його залишилося нетлінним за словами апостола Павла: «все досконалий ваш дух, душа і тіло до пришестя Господнього збережеться». Преподобний Меркурій жив і ніс подвиги в роки безбожної комуністичної влади, але зумів зберегти віру так, що і сам спасався і віруючі люди спасалися. Чесні і нетлінні мощі преподобного знаходяться у свято Катеринівському соборі м. Чернігова. Ікона пробуде в храмі кілька днів і далі відправиться укріпляти у вірі і надії православних вірних.

 

 

 

14 червня. Неділя всіх святих землі Української. Новомучеників та сповідників, які в Україні та в інших землях у ХХ ст.. за Христа і православну віру постраждали.

     Сьогодні ми звершуємо пам’ять всіх святих українського народу, тобто ми вшановуємо сьогодні тих знаних і незнаних людей, які походили із нашого народу і змогли своїм життям відгукнутися на Божу любов. Нестор Літописець говорить, що кожен народ вносить, ніби свою неповторну ноту в ту симфонію світу, котра стане піснею перед Богом в кінці віків. І наш народ, і наші святі приносять щось своє в цю симфонію. Наша церква багата святими, яких нам навіть не злічити. Бо є чимало таких подвижників, які у простоті свого серця провадили богоугодне життя, і своїм життям догодили Богові. Їх імен ми не знаємо, але вони зараз перед престолом Всевишнього підносять свої молитви за нас, своїх братів по плоті, за свою вітчизну Україну. І це число святих збільшилося особливо останнім часом, коли за віру Христову, за сповідання Божого слова вірні сини і доньки підпільної Церкви своєю стійкістю і мужністю перемогли диявола і тим спромоглися небесних вінців і блаженного вічного життя. Вони у час переслідувань були тими євангельськими світильниками для своїх сучасників та переслідувачів. Маючи настільки велику кількість святих ми з вами маємо радіти, що ми не самі, але маємо там, на небесах, молільників та заступників, котрі бачать наші потреби та чують всі наші зітхання та молитви.
     Найкраще ми зможемо вшанувати пам’ять наших святих, якщо будемо боротися із гріхом і так ми будемо намагатися наслідувати їхнє життя. А для цього потрібно докласти чимало праці, бо інколи через нашу гордість нам здається, що у нас уже помер гріх, що ми уже досягли святості, але насправді це тільки чергова спокуса: Один прпоовідник зустрівся з чоловіком, який стверджував, що грішна людина у ньому померла. Заінтригований проповідник запросив цього чоловіка до себе на обід. Вислухавши роздуми гостя від початку до кінця, він підніс склянку і виплеснув воду просто в лице своєму співрозмовникові.
     Природно, той жахливо обурився і досить гостро висловив своє невдоволення.
Проповідник же відповів: - О, як бачите, колишня людина у вас зовсім не вмерла: вона просто знепритомніла і отямилася від склянки холодної води.
     Один професор слушно зауважив, що лише святі вміли жити. І на питання: "Хто є святий?" дав зна­мениту відповідь: "Святий — це звичайний християнин". Святий — це людина, яка виконує Божі заповіді і вміє люби­ти Бога та ближніх. Святий вміє перемагати зло. "Оце пере­мога, яка перемогла світ: віра наша" (1 Ів. 5,4). Яка дорога провадить до неба? До неба провадить доро­га Божих заповідей і дорога євангельських блаженств, дорога праці, жертви, молитви і терпіння. Часами ця дорога тяжка, але для вічного щастя будьмо готові все перетерпіти.
     Наші брати і сестри по тілу та крові, всі Святі Землі Української, кличуть нас із вами стати їхніми послідовниками, подібно як апостол Павло сказав: «Тож благаю я вас: наслідуйте мене, [як і – я Христа]» (І Кор. 4,16 пер. Турконяка).

  

 

7 червня. Неділя всіх святих.

     Напередоні в свято Архангело Михайлівській служилася всенічна, а на саме свято Божественна Літургія. В цей день також заговини на Петрів піст, який в народі називають «петрівкою». Увечері цього ж дня відправилося вечірнє Богослуження з читанням акафісту Божій Матері в честь Її Покрову, перед шанованою іконою Божої Матері «Касперівська» та обнесення її навколо храму і проходженню під нею.

 

31 травня. День Святої Тройці. П’ятидесятниця.

ЗІШЕСТЯ СВЯТОГО ДУХА НА АПОСТОЛІВ

     Після вознесіння Ісуса Христа настав десятий день. Це був п’ятдесятий день після Воскресіння Христового. У євреїв тоді було велике свято П’ятдесятниці в пам’ять Синайського законодавства. Всі апостоли, разом з Божою Матір’ю та з іншими учениками Христовими та з іншими віруючими, разом знаходились в одній світлиці в Єрусалимі. Була третя година дня за єврейським часом, тобто за нашим — дев’ята година ранку. Раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив весь дім, де знаходились ученики Христові. І з’явилися вогненні язики і спочили (зупинилися) по одному на кожному з них. Всі сповнилися Духа Святого і стали славити Бога різними мовами, яких раніше не знали. Так Дух Святий, за обітницею Спасителя, зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків, на знак того, що Він дав здатність і силу для проповіді Христового вчення всім народам; зійшов же у вигляді вогню на знак того, що має силу спалювати гріхи й очищати, освячувати й зігрівати душі.
     З нагоди свята П’ятдесятниці в Єрусалимі в цей час було багато юдеїв, які прийшли з різних країн. Почувши шум, величезний натовп народу зібрався біля дому, де були ученики Христові. Усі в народі дивувались і запитували одне одного: «Чи не всі вони галилеяни? Як же кожен з нас чує свою мову, в якій народився? Як вони можуть розмовляти нашими мовами про великі діла Божі?» І дивувалися, і не могли зрозуміти, що це значить. А інші, глузуючи, казали: «Вони напилися вина». Тоді апостол Петро, вставши разом з іншими одинадцятьма апостолами, сказав, що вони не п’яні, але що на них зійшов Дух Святий, як це і було провіщено пророком Іоілем, і що Ісус Христос, Якого юдеї розіп’яли, воскрес із мертвих, вознісся на небо і вилив на них Святого Духа. Закінчуючи проповідь про Ісуса Христа, апостол Петро сказав: «Отже, твердо знай, увесь народе ізраїльський, що Бог послав Спасителем і Христом Цього Ісуса, Якого ви розіп’яли». Проповідь Петра так подіяла на слухачів, що багато хто увірував в Ісуса Христа. Вони стали запитувати Петра й інших апостолів: «Що нам робити, мужі браття?». Петро відповів їм: «Покайтесь і хрестіться в ім’я Ісуса Христа для прощення гріхів; тоді і ви отримаєте дар Святого Духа».
Ті, хто увірував у Христа, охоче прийняли хрещення, таких виявилось у цей день близько трьох тисяч. Таким чином почало будуватися на землі Царство Боже, тобто свята Церква Христова.

     Від дня зішестя Святого Духа віра християнська стала швидко поширюватися, з допомогою Божою: щодня збільшувалася кількість віруючих у Господа Ісуса Христа. Навчені Святим Духом, апостоли сміливо проповідували всім про Ісуса Христа, Сина Божого, про Його страждання за нас і Його Воскресіння з мертвих. Господь допомагав їм великими численними чудесами, які чинили апостоли ім’ям Господа Ісуса Христа. Спочатку апостоли проповідували юдеям, а потім розійшлися по різних країнах для проповіді усім народам. Для здійснення таїнств і проповідування вчення християнського апостоли рукопокладали єпископів, пресвітерів (священиків або ієреїв) і дияконів

     Та благодать Святого Духа, яка була явно подана апостолам у вигляді вогненних язиків, тепер подається в нашій святій православній Церкві невидимо — в її святих таїнствах, через наступників апостолів — пастирів Церкви — єпископів і священиків. (Див.: Діян. 2; 1—47; 23).

     Зішестя Святого Духа на апостолів відзначається православною Церквою, як одне з найбільших свят, на п’ятдесятий день після Великодня (тому що Дух Святий зійшов на п’ятдесятий день після Воскресіння Ісуса Христа) і тому називається П’ятдесятницею, чи днем Тройці, бо з цього дня розкрилася світові дія всієї Пресвятої Тройці, і люди навчилися поклонятись і прославляти три лиця єдиного Божества: Отця, і Сина, і Святого Духа. У це свято заведено прикрашати храми і свої доми зеленню, а під час богослужіння стояти з квітами, виявляючи цим нашу радість і вдячність Богу за те, що Він Своїм Святим і Животворчим (тим, що дає життя) Духом оновив людей, народив їх (через хрещення) в нове життя (квіти і зелень — знак життя).

     Наступний день після свята Тройці називається Днем Святого Духа і присвячений прославленню Святого Духа. В цей день у Святомихайлівському храмі с. Зміївки відправлялася святкова урочиста Літургія. Після Літургії – вевіря в колінопреклоненими молитвами. На другий день –Літургія і молебень.

 

 

30 травня. ТРОЇЦЬКА БАТЬКІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА 

   Перед святкуванням Святої Тройці у православних проходить батьківська поминальна субота Троїцька, яка починається з вечора п'ятниці спеціальною поминальною службою, - парастасом. Парастас перекладається з грецького як клопотання. Вся Українська Православна Церква Київського Патріархату молиться перед Господом за своїх від віку спочилих православних.
У Троїцьку суботу звершується поминальне богослужіння, а після Божественної літургії - вселенська панахида.

     Свято Святої Тройці – це свято заснування Церкви, і починається батьківською Троїцькою поминальною суботою, коли особливо поминаються всі покійні. Таким чином вони прилучаються до святкування заснування Церкви Христової. В день заснування Церкви, день Святої Трійці, Дух Божий все в світі освятив: і живих, і померлих. Тому отці Церкви від заснування Церкви поминали померлих, своїх батьків, братів і сестер. Панахиди служились ще в катакомбній Церкві, коли перші християни були гнані в Римській імперії. І слово "панахида" в буквальному перекладі з грецької мови означає "служіння вночі", молитва вночі за покійних. Коли Церква стала вільною, то панахида вийшла з катакомб і стала службою за покійних. З часом в Церкві з’явилися особливі поминальні суботи у Великий піст, Дмитріївська.

     Батьківською ж субота називається тому, що батьки ближче за всіх до своїх дітей. А поминають раніше тих, хто ближче по плоті. Звичайне поминання починається з покійних батьків, віруючі моляться за тих, що народили їх, прародичів, тому поняття "Батьківська субота" пов'язане з кровними узами. Близькі йдуть в світ інший з пристрастями, пороками, гріхами, тому православні в ці дні поминання особливо моляться і просять у Святого Духа, Ісуса Христа, щоб він помилував їх. У храми приносять милостиню: хліб, єлей та інше, пишуть поминальні церковні записки з іменами покійних, православні вимолюють у Бога прощення гріхів покійних. Самі покійні вже не можуть нічого для себе вимолити, вони можуть молитися за живих, але не за себе.

     Бог є джерелом любові, Він завжди відповідає на прохання: "Господи! Згадай їх і пробач їм гріхи, вільні і невільні, даруй їм Царство Небесне".

24 травня. Пам’ять отців Першого Вселенського Собору.

     Початок IV століття ознаменувався припиненням масового знищення християн на теренах Римської імперії та дозволом імператора Костянтина легально сповідувати віру в Христа. Але на зміну зовнішньому ворогу прийшов ворог внутрішній – єресі і розколи, які породжувалися різноманітними тлумаченнями Євангельської правди. У той час в Олександрії мешкав пресвітер Арій – людина надзвичайно честолюбна й горда, з великим даром переконання. Він відкидав Божественне достоїнство Христа та Його рівність Богу Отцю, навчаючи, що Спаситель не є Єдиносущний Отцю, але створений Ним у часі – що прямим чином заперечувало Євангельському одкровенню. Чимало мирян, священнослужителів та навіть єпископів підпало під принаду помилкової системи Арія, і в Церкві розпочалася справжня війна, навіть з пролиттям крові і переслідуваннями. Імператор Костянтин був засмучений: «Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів християн, але набагато більш прикрою для мене від усілякої війни, від будь-якої кровопролитної битви, і незрівнянно згубнішою є внутрішня міжусобна війна в Церкві Божій!» — такі слова правителя почули делегати Вселенського Собору, скликаного під його патронатом. Саме від нього отці Собору отримали пропозицію внести в Символ Віри, який ми співаємо в храмах по сьогодні, термін «Єдиносущний», що й було прийнято. Афанасій Олександрійський, Миколай Мірлікійський, Спиридон Триміфунтський – ось лише декілька імен делегатів Першого Вселенського Собору, який остаточно ствердив апостольське вчення про Божественне достоїнство Другого Лиця Пресвятої Трійці – Господа Іісуса Христа. 
     Перший Вселенський Собор зміцнив у християнській свідомості Тринітарне Розуміння Божества, розвинувши вчення про Єдиносущну та Нероздільну Трійцю. Тому і згадуємо його саме напередодні за тиждень до того, як будемо урочисто святкувати П’ятидесятницю, прославляючи Отця, і Сина і Святого Духа. У день пам’яті отців Першого Вселенського Собору в храмах читається Євангеліє від Іоанна. Ми черговий раз отримуємо підтвердження істини Божества Спасителя, вслухаючись в слова, сказані Ним самим під час останньої бесіди з учнями перед Своїми Хресними Стражданнями і наступним Воскресінням. Дивовижно, що Арій не вслухався свого часу в ці слова, відомі, як першосвященицька молитва Спасителя – адже з вуст самого Христа він почув би про те, що Син Божий існує поза часом і простором. Ці слова Христові настільки важливі, що міцно увійшли в Православну Літургіку. Отже, зібравши апостолів навколо Себе, Господь промовив: «Отче, прийшла година: прослав Сина Твого, щоб і Син прославив Тебе; бо Ти дав Йому владу над всякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, Він дав життя вічне. Це ж життя вічне, щоб пізнали Тебе Єдиного Істинного Бога, та посланого Тобою Іісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині, прослав Ти Мене Отче, у Тебе Самого тією славою, яку Я мав у Тебе ще тоді, коли не було світу. Я відкрив Ім’я Твоє людям, котрих Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх мені, і вони зберегли слово Твоє….Я благаю за них; Я не благаю за світ, але за тих, кого Ти дав Мені, бо вони – Твої… Я вже не в світі, а вони в світі, і Я йду до Тебе. \ Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були одне, як і Ми…Нині ж до Тебе йду, а це говорю в світі, щоб вони мали в собі радість Мою досконалу…»
     На наше щастя, сьогодні ми маємо повноту священного писання Нового Завіту, і повноту догматичного віровчення Церкви про Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Наслідуючи важкий досвід подолання спотворень Євангельської Правди, рясно политої мученицькою кров’ю подвижників, намагаймося вмістити в серце Православне віросповідання, і тоді наша духовна радість буде по-справжньому досконала!

     Сьогодні у свято Михайлівській церкві відслужилася Божественна Літургія, ввечері вечірнє богослужіння з читанням акафісту святителю Миколаю, Архієпископу Мир Лікійських Чудотворцю.

22 травня перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця

     У XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх жителів, і супроводжували свої жорстокості образою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. У 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда розграбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд вирушив до Мир Лікійських з наміром зламати гробницю святителя Миколая. Але замість неї він зламав іншу, що стояла поряд з гробницею Святителя. Ледве святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.
     Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
     У 1087 році барські і венеціанські купці вирушили до Антіохії з метою торгівлі. І ті й інші припускали на зворотному шляху викрасти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. У цей намір жителі міста Бар випередили венеціанців і першими висадилися в Мирах. Вперед були послані двоє людей, які, повернувшись, повідомили, що в місті - все тихо, а в церкві, де покоїться найбільша святиня, вони зустріли тільки чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, вирушили до храму святителя Миколая, ченці-вартові, нічого не підозрюючи, вказали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужинців помазували миром від мощей святителя. Монах розповів при цьому про явлення напередодні святителя Миколая одному старцю. У цьому видінні Святитель наказував дбайливіше зберігати його мощі. Ця розповідь надихнула барян; вони побачили для себе в цьому явленні зволення і немов би вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри й запропонували їм викуп - 300 золотих монет. Сторожа відмовилася від грошей і хотіла сповістити жителів про ймовірну небезпеку. Але прибульці зв'язали їх і поставили біля дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким стояла гробниця з мощами. У цій справі особливою ретельністю відрізнявся юнак Матвій, який бажав якомога швидше виявити мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Луп і Дрого, здійснили літію, після якої Матфій став витягувати з переповненого миром саркофага мощі Святителя. Це відбувалося 20 квітня 1087. Зважаючи на відсутність ковчегу, пресвітер Дрого загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені монахи повідомили місту сумну звістку про викрадення іноземцями мощей Чудотворця. Натовп народу зібрався на березі, але було пізно ... 21 травня кораблі прибули до міста Бар, і радісна звістка миттєво облетіла все місто. Наступного дня, 22 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була побудована церква в ім'я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.
     Подія, пов'язана з перенесенням мощей святителя Миколая, викликала особливе шанування Чудотворця і ознаменувалося встановленням особливого свята 22 травня. Спочатку свято перенесення мощей святителя Миколая відзначався тільки жителями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу й Заходу воно не було прийняте, не дивлячись на те, що про перенесення мощей було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим середньовіччю звичаю вшанування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам'яті, тому що втрата мощей Святителя була для неї сумною подією.

     Руською Православною Церквою святкування пам'яті перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар 22 травня встановлено незабаром після 1087 на основі глибокого, вже зміцнілого шанування на Русі великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно з прийняттям християнства. Слава про чудотворення, явлені Святителем на землі і на морі, були широко відомі українському народові. Їх невичерпна сила і велика кількість свідчить про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-благодійника, став особливо дорогий серцю українців, тому що він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотворіннями ознаменувалася віра українського народу в невичерпну допомогу Угодника Божого. У вітчизняній писемності дуже рано зібралася про нього значна література. Оповіді про чудеса Святителя, здійснені на нашій землі, стали записуватися ще в глибоку давнину. Незабаром після перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар, з'явилася руська редакція житія й повісті про перенесення його святих мощей, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написано похвальне слово Чудотворцю. Щотижня, кожного четверга, Православна Церква особливо вшановує його пам'ять.

21 травня. Вознесіння Господнє.

     Ісус з’являвся Своїм учням протягом сорока днів після Свого Воскресіння. Він розповідав їм про Царство Боже та про те, що Йому необхідно було знести Свої муки. Коли одного разу Він був з ними, то промовив: «Ось я пошлю обітницю Отця Мого на вас; всі ж зоставайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитесь силою з неба» (Лук. XXIV, 49). Вознесіння Господнє святкується Святою Церквою на сороковий день після Світлої неділі, у четвер шостого тижня після Пасхи.

     У Євангеліях Марка і Луки містяться лише короткі відомості про цю велику подію, якою завершується земне життя Господа Ісуса Христа.
     Про це детальніше описано в Діяннях святих Апостолів: зустрівшись з Апостолами, Ісус Христос звелів, щоб вони не йшли з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої. Іоанн бо водою хрестив, ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів! А вони, зібравшись, питали Його: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеве?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі і в усій Юдеї та в Самарії та аж до останнього краю землі». І, прорікши це, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей… А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі стали біля них й сказали: «Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо» (Діян. І. 4 - 11). Тоді учні повернулись до Єрусалима, де перебували в молитві з Матір’ю Божою та жінками-мироносицями. В євангеліста Марка сказано, що Господь, вознісшись на небо, сів по Божій правиці, тобто на найпочесніше місце. Свято Вознесіння вважається великим двунадесятим святом. Віддання буває в п’ятницю сьомого тижня після Пасхи. Тропар свята: Вознісся Ти у славі, Христе Боже Наш, радість сотворивши учням обітницею Святого Духа, утвердивши їх благословенням, що Ти є Син Божий, Спаситель світу.

     У IV ст. свято Господнього Вознесіння стало загальновизнаним. Історик Сократ (440 р.) називає його всенародним святом (Історія Церкви, VII, 26).
     Свято Вознесіння звеличили своїми проповідями святий Іоанн Золотоуст, святий Григорій Ніcський, святий Епіфан Кіпрський, Лев Великий та інші. У IV ст. цариця Єлена побудувала храм на честь цієї події на місці Христового Вознесіння. Святий Іоанн Золотоуст у своїй проповіді на Вознесіння казав: «Сьогодні людський рід повністю примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити на землі, — вознесені на небо. Сьогодні стаємо наступниками небесного царства, ми, що не варті й земного, — виходимо на небо і успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима».

8 травня. День примирення і день Перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні.

   У Зміївській середній школі проводилися заходи приурочені дню Перемоги над нацизмом і Дню примирення у Другій Світовій війні. На запрошення керівництва школи на святкування прийшов настоятель Свято Михайлівської церкви протоієрей Олександр Квітка. На виховній годині перед випускниками виступив о. Олександр, уродженець Черкащини, з Корсунь-Шевченківського району, тієї землі, яка прославилася славним минулим пращурів, які захищали свою землю від зазіхань різних загарбників, а особливо в роки Вітчизняної війни Корсунь –Шевченківська битва ввійшла в історію як другий Сталінград, поділився спогадами своїх односельців про страшну війну та побажав учням бути вірними синами і дочками своєї Матері України. Після урочистої лінійки відбувся хід до пам’ятних знаків з покладання квітів, приурочених цій події і біля пам’ятника борцям за волю України відслужилася панахида за всіх  воїнів, які поклали своє життя за свободу і волю України в усі часи, в тому числі і за воїнів,які загинули в АТО, та за Небесну сотню. Закінчилися урочистості многоліттям воїнам, які захищають Україну від російських окупантів та їх маріонеток, та молитвою за Україну: Боже, Великий Єдиний.

  

 

   6 травня Великомученик Гергій Побідоносець (Юрій Преможець) (303). Преполовення П’ятидесятниці.

  Великомученик Георгій (Юрій) був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Народився він у місті Бейрут (в давнину - білить), біля підніжжя Ліванських гір. Поступивши на військову службу, великомученик Георгій виділявся серед інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військової поставою та красою. Досягнувши незабаром звання тисяцького, святий Георгій став улюбленцем імператора Диоклетіана. Диоклетіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії відмирають язичництво, він увійшов в історію, як один з найжорстокіших гонителів християн.

Почувши одного разу на суді нелюдський вирок про винищування християн, св. Георгій запалав співчуттям до них. Передбачаючи, що його теж очікують страждання, Георгій роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів, прийшов до Діоклетіана і, оголосивши себе християнином, викрив його в жорстокості та несправедливості. Мова св. Георгія була сповнена сильних і переконливих заперечень проти імператорського наказу переслідувати християн. Після безрезультатних умовлянь відректися від Христа імператор наказав піддати святого різним мукам. Св. Георгій був ув'язнений, де його поклали спиною на землю, ноги уклали в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але Св. Георгій мужньо переносив страждання і прославляв Господа. Тоді мучителі Георгія почали ухитрятися в жорстокості. Вони били святого воловими жилами, колесували, кидали в негашене вапно, примушували бігти в чоботях з гострими цвяхами всередині. Святий мученик всі терпляче переносив. Зрештою імператор наказав відрубати мечем голову святому. Так святий мученик відійшов до Христа в Нікомидії в 303 році.

Великомученика Георгія за мужність і за духовну перемогу над мучителями, які не змогли змусити його відмовитися від християнства, а також за чудодійну допомогу людям в небезпеці - називають ще Побідоносцем. Мощі святого Георгія Побідоносця поклали в палестинському місті Ліда, у храмі, що носить його ім'я, голова ж його зберігалася в Римі в храмі, теж присвяченому йому.
           Великомученик Георгій Побідоносець, чудо про змія

     На іконах св. Георгій зображається таким, що сидить на білому коні і вражаючим списом змія. Це зображення засноване на переказі і відноситься до посмертним чудесам святого великомученика Георгія. Розповідають, що недалеко від місця, де народився св. Георгій в місті Бейруті, в озері жив змій, який часто пожирав людей тієї місцевості. Що це був за звір - удав, крокодил або велика ящірка - невідомо. Марновірні люди тієї місцевості для утамовування люті змія почали регулярно за жеребом віддавати йому на поживу юнака або дівчину. Одного разу жереб випав на дочку правителя тієї місцевості. Її відвели до берега озера і прив'язали, де вона в жасі стала чекати появи змія. Коли ж звір став наближатися до неї, раптом з'явився на білому коні світлий юнак, який списом вразив змія та врятував дівчину. Цим юнаком був святий великомученик Георгій. Таким чудовим явищем він припинив знищення юнаків і дівчат в межах Бейрута і навернув до Христа мешканців тієї країни, які до цього були язичниками. Можна припустити, що явище святого Георгія на коні для захисту жителів від змія, а також описане в житії чудове оживлення єдиного вола у землероба, послужили приводом до шанування святого Георгія покровителем скотарства і захисником від хижих звірів.

  У дореволюційний час в день пам'яті святого Георгія Побідоносця жителі українських сіл вперше після холодної зими виганяли худобу на пасовисько, звершивши молебень святому великомученикові з окроплюванням будинків і тварин святою водою. День великомученика Георгія в народі ще називають - «Юр'їв день». Св. Георгій - покровитель воїнства. Зображення Георгія Побідоносця на коні символізує перемогу над дияволом - «стародавнім змієм» (Об'явл 12, 3, 20, 2).

              В цей день матінка Дарія Квітка – регент церковного хору святкує свій день народження. Цього року їй виповнилося 60 років. З ювілеєм іменинницю привітали настоятель храму митрофорний протоієрей Олександр Квітка, клірик храму ієрей Іоан Квітка, а також численні парафіяни та хористи церковного хору таками словами: «Шановна матінко Даріє! У День Вашого народження прийміть найщиріші вітання. Хай наші друзі – крилаті лелеки дарують Вам правнучат і онучат – оцих домашніх соловейків, щоб своїм безгрішним і чистим щебетом звеселяли Ваші душі та множили надію на краще завтра нашої долі. Помагай Вам, Боже, поставити їх твердо на ноги і засіяти їхні душі зерном Правди і Науки.

                                         Житній колос дозріва для хліба,

                                         Для краси цвіте у полі квітка,

                                         Для води народжується риба,

                                         Для польоту лебідь і лебідка,

                                        А людина – для добра і щастя.

                                        То ж прийміть від нас Ви ці вітання,

                                         І нехай, неначе в добрій казці,

                                         Збудуться всі Ваші бажання.

                               Як вода джерельна, будьте Ви здорові,

                               Хай Вам сяють очі, не хмуряться брови,

                               Хай живуть у серці почуття високі,

                               Хай Вам Бог дарує сто щасливих років!

                  Парафіяни Святомихайлівської церкви. 06.05.2015 рік.

           Також день свого народження і святкувала молода матінка Олена, і її також   

       вітали духовенство і парафіяни церкви.

  

 

 

3 травня. Неділя 4 після Пасхи, про розслабленого.

     Євангеліє нам оповідає про те, що недалеко від Храму в Єрусалимі була Овеча купіль (щось ніби басейну). Ангел Господній сходив в цю купіль, обурював воду і давав їй чудодійну силу, і хто перший входив у воду після обурення її Ангелом, той отримував зцілення від всякої хвороби, якою б не був хворий. Ця цілюща сила привертала до води безліч болящих. Серед них була одна людина, яка тридцять вісім років страждала тяжкою недугою, але все-таки не сумувала сподіваючись на зцілення. З нагоди свята Господь наш Ісус Христос прийшов до Єрусалима і відвідав Овечу купіль. Звернувши увагу на розслабленого, який чекав милості Божої, Господь запитав його: «Чи хочеш бути здоровий? Так, Господи, — відповідав хворий, — але не маю людини, яка опустила б мене в купальню, коли обуриться вода; коли ж я приходжу, інший вже сходить раніше мене. Тоді Господь говорить: Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 6-8). І, диво! Одним Своїм Божественним словом Господь миттєво зцілив хворого. Той, хто страждав тридцять вісім років тяжкою недугою миттєво видужав, узяв постіль свою і пішов. А було це в день суботній, і іудеї сказали, що в суботу не дозволене носити ліжко. Тоді зцілений промовив: «Хто мене зцілив, Той мені сказав: візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 11). Ісуса Христа поряд вже не було. Він сховався в народі. Але потім, коли Господь зустрів зціленого в храмі, Він додав наступні слова: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). Перше, що заслуговує нашої уваги, — це тверда віра хворого в милосердя Боже. Тридцять вісім років він страждав від тяжкої хвороби і не знемагав в своєму терпінні і покладанні надії. Він вірив і сподівався отримати просиме, і Господь згадав про нього і подав йому зцілення. Навчімося, на цьому прикладі бути терплячими під час відвідуючої нас скорботи, яких буває так багато. Прагнемо сподіватися на Господа Бога і сподіваючись на Нього черпати силу і мужність до покірливого перенесення різного роду скорботи і невдач житейських. Якою б тяжкою не була скорботи, скільки б часу вони не продовжувалися, — віримо, що Господь може нам допомогти і рано чи пізно полегшить наші страждання, якщо тільки матимемо тверду, непохитну надію на Його милосердя. Господу все можливо, і Він може в одну мить змінити нашу скорботу на радість. Дійсно, скорботи і біди деколи не під силу понести людині, і ми, із-за своєї легкодухості і нетерплячості, нерідко втрачаємо надію на милість Божу, плачемо і ремствуємо, кажучи: "терплю я і молюся, але Господь не бачить моїх сліз", — і вже починаємо впадати у відчай. Наскільки ми деколи малодушні! Приклад терплячого перенесення своєї хвороби розслабленим нехай послужить повчанням кожному з нас. Якщо ми віруємо, що є Бог, що Він за нас віддав на смерть Свого Єдинородного Сина, якщо ми віруємо, що усім нашим життям управляє не хто інший, а Той же Отець Небесний — тому ми і повинні покласти на Нього всі наші покладання, надії. «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54, 23).
Ми іноді бажаємо, щоб наші прохання і молитви негайно ж виконувалися, не думаючи про те, що Бог краще за нас знає, що для нас корисно і коли подати нам утіху. Ми плачемо, стогнемо, називаючи себе нещасними і як би безневинно страждаючими все життя, не згадуючи повчання Господнього апостола: «Господь, кого любить, того карає; б'є ж всякого сина, якого приймає» (Евр. 12, 6). Через перенесення скорботи і тілесних страждань Господь лікаує нашу душу, готуючи її до майбутнього життя, навчає нас смирення і нелицемірного покладання надії на Його милість. Скорботи ясно свідчать про те, що Господь в цей час звернув на нас особливу увагу. Він хоче умудрити нас заради спасіння, дає нам можливість показати Йому, наскільки ми багатий вірою, надією і любов'ю, — цими істинними християнськими чеснотами, без яких людині неможливо увійти до Царства Небесного. І недаремно святі і праведні вважали себе забутими Господом, коли їх довго не відвідувала скорбота. Апостол Павло говорить: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5, 3-5). Скорботи — це наші вчителі, вони навчають нас терпінню, досвідченості і майстерності. А досвід — це велика справа в житті. Досвід одушевляє людину впевненістю в успіху. А ми ось цієї-то дивної сили не хочемо в собі виховувати, і навіть коли Господь Сам, по Своєму чоловіколюбству, вирішує виплекати в нас її, цю силу, то ми і тоді ремствуємо на Нього, плачемо на долю: навіщо вона вимагає від нас напруги, зусилля, турботи і праці непосильного. Не знаючи того, що своєю легкодухістю ми істотно заважаємо благодаті Божій допомагати нам, — ми стаємо ні на що не здатними, такими, що не вміють сприйняти в себе цю благодать, яка вимагає від нас рішучості у відданні себе у волю Господню. Не можуть не обернути на себе нашої уваги слова з прочитаного Євангелія, сказані Господом зціленому розслабленому: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). З цих слів видно, що між хворобою і гріхом існує самий найтісніший зв'язок. Поки перші люди не погрішили, доти вони були здорові і тілом і душею. А після того, як не змогли вберегти себе від гріха, — услід за гріхом послідували і хвороби. Це явище повторюється і зараз, і закон цієї залежності буде в силі до кінця віку. Всяке порушення закону, яке в області тілесної, так і в області етичної, спричиняє за собою розлад природи нашої і неодмінно супроводжується хворобами. А тому, знаючи цю істину, необхідно уникати гріха як причини руйнування наший душевної і тілесної природи. Але благодать Божа дає нам засіб до постійного очищення від гріхів в Таїнстві покаяння. Скільки б людина не падала — вона завжди має можливість встати. Усвідомивши свій гріх, пошкодуємо про те, що ми образив всевишнього Господа, здобудемо твердий намір виправлення — і Господь по Своєму милосердю пробачить нам наш гріх і сподобить Своєї благодаті. Скажемо словами святого апостола Іакова: «Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші,бо пришестя господа наближається» (Як. 5, 8). Життя своє віддамо волі Божій. Віримо: Господу краще за наше знати, коли Йому поглянути на нас, а коли і відвернути від нас пречисте Лице Своє. І що б не трапилося в житті — частіше молимось: Уповання моє — Отець, Пристановищек моє — Син, Покрив мій — Дух Святий, Тройце Свята, слава Тобі!

            Вчення святих отців про користь хвороб

   «Хто створив душу, Той створив і тіло, і Хто зціляє безсмертну душу, Той може зцілити і тіло від тимчасових страждань і хвороб. (Преп. Макарій Єгипетський) 
«Вражається плоть, щоб зцілилася душа, вбивається гріх, щоб жила правда». 
   «Як не потрібно зовсім бігати лікарського мистецтва, так невідповідно вважати в нім всю свою надію. Але як користуємося мистецтвом землеробства, а плодів просимо у Господа, так ведучи до себе лікаря, коли дозволяє це розум, не відступаємося від покладання надії на Бога». (Свт. Василій Великий) 

   «Коли не можу зробити, щоб не страждати, набуваю стражданням те, що переношу його і дякую як в радощах, так і в скорботі, будучи впевнений, що все трапилося з нами у Слова не без розумної причини, хоча нам і здається, що немає причини. Хвороби і для духовної моєї частини служать деяким очищенням, а в очищенні всякий має потребу, як би не був він міцний». (Свт. Григорій Богослов) 

    «Зіпсованість душі є причина хвороб тілесних. «Трапляються хвороби і для випробування нас в добрі». «Бог часто попускає тобі впасти в хворобі не тому, щоб Він залишив тебе, але з тим, щоб більше прославити тебе. Отже, будь терплячий». (Свт. Іоан Золотоуст)

   «Якщо схопить тебе хвороба, не сумуй і не падай духом, але подякуй Богові, що Він промишляє доставити тобі хворобою благо. Коли людина хвора, тоді і душа його починає шукати Господа. Тому напоумлення добре, якщо тільки напоумлений дякує». (Преп. Єфрем Сирін)

   «Хвороби посилаються для очищення тих, що згрішили, а іноді для того, щоб смирити піднесення». (Преп. Іоан Ліствічник)

   «Тіло твоє, виснажене недугою, може бути спасительним лікуванням для душі твоєї. Якщо ти подібний до заліза, то вогонь страждання очистить тебе від іржі; якщо ж ти золото, то цей вогонь додасть більше блиску твоїм чеснотам». (Квітник Духовний)

 26 квітня. Третя неділя після Пасхи. Св. Жінок Мироносиць .

     "Гуркотіла людська історія, народжувалися і падали царства, будувалася культура, вирували кровопролитні війни, але завжди, незмінно над землею, над цією невиразною і трагічною історією світив образ жінки. Образ турботи, самовіддачі, любові, співчуття. І не будь цієї присутності, не будь цього світла, наш світ, незважаючи на всі його успіхи і досягнення, був би всього лише страшним світом. Можна не перебільшуючи сказати, що людяність людини рятувала і рятує жінка, і рятує не словами, не ідеями, а ось цією самою мовчазною, турботливою, люблячою присутністю. І якщо, незважаючи на все зло, царство у світі, не припиняється таємний бенкет життя, навіть якщо він святкується в бідній кімнаті, за злиденним столом, так само радісно, ​​як у палаці, то радість і світло цього свята — в ній, в жінці, в її невичерпній любов і вірності. 
     "Вина не вистачило ...". І поки вона тут — мати, дружина, наречена, — вистачить вина, вистачить любові, вистачить світла на всіх…»

Протопресвітер Олександр Шмеман

20 – 21 квітня. Поминання померлих. Радониця.

     Радониця – радість воскресіння померлих. Тиждень 2-й після Пасхи. У вівторок другої седмиці після Пасхи, через день після Фоминої неділі (Антипасхи), Православна Церква встановила поминання спочилих, перше після свята Пасхи. Цього дня християни немов розділяють пасхальну радість про воскресіння Спасителя з членами Церкви, що вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося на християнських кладовищах ще у давнину.  О. Олександр та о. Іоан відправляли заупокійні богослужіння на цвинтарях, а їх у Зміївці три, та на прохання віруючих служили індивідуально над кожною могилою.