9 червня. Вознесіння Господа  Бога і спаса нашого Ісуса Христа.

 Свято Вознесіння Христового належить до числа найбільших дванадесятих свят і відзначається на 40-й день після Великодня. Цей день завжди припадає на четвер шостого тижня, бо саме через сорок днів Ісус Христос вознісся на небо і сів праворуч Отця.

   Після Воскресіння, під час одного із явлень Своїм учням, Господь велів, щоб вони зібралися в Єрусалимі, де Христос прийшов до них таємно. При цій зустрічі Спаситель пояснив, для чого Йому необхідно було постраждати та померти за людей. Після цього Він,  заспокоюючи апостолів від розлуки, наказав їм залишатися в Єрусалимі та чекати Утішителя – Святого Духа. У Святому Письмі розповідається, що востаннє Ісус Христос промовив Своїм учням: «Мир вам!», а потім дав останню настанову: «Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх, зберігайте все те, що Я вам заповідав, і Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу».(Мт.28, 19-20).

    Розмовляючи з учнями, Він підійнявся на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо. Учні були вражені тим, що на їхніх очах Христос почав віддалятися, піднімаючись вище і вище на небо. Коли світла хмара приховала Його від них, їм з’явилися два ангела і сповістили, що Господь знову прийде на землю так само, як і возноситься на небо. (Діян.1, 10-11).

   У сходженні, устремлінні вгору вкладений глибокий зміст. Куди вознісся Господь? Не просто в небо, а в те Царство, яке «всередині нас є». Тож усім належить піднестися над суєтою, над житейськими клопотами, переступити через свій людський страх про завтрашній день, який змушує думати тільки про хліб насущний. Господь говорить нам: « Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, а все інше приложиться вам» (Мт.6: 33-34). Тому важливо хоча б іноді відволікатися від мирської суєти й підносити вгору свій погляд і серце.

   Господь наш Ісус Христос Своїм Вознесінням з’єднує землю і небо, з’єднує все людство з Богом за допомогою Своєї людської природи. Він показує нам справжнє місце проживання, у порівнянні з яким все земне меркне. Людина на землі всього лише гість, мандрівник, який здійснює свій «хресний хід» у вічність. А Господь Своїм Вознесінням вказує кожному шлях сходження до неї. Тому Вознесіння – це не втрата Бога, не розрив з Ним, а заклик до преображення, до сходження, піднесення увись слідом за Господом, в Його Царство.

З 2 по 6 червня група учнів – паламарів Зміївської св.. Арх. Михайлівської церкви здійснили паломницьку подорож до  культурної столиці України Львова.

Паломницька подорож була організована Херсонсько- Таврійською єпархією.

26 травня.

  23 травня під Авдіївкою, що на Донбасі загинув житель с. Зміївки Смільницький Андрій Ярославович 1987 року народження. З дитячих років і до призову захищати Україну від російських окупантів і їх прислужників сепаратистів, вихований в християнському дусі любові до Бога і Церкви, маючи чудовий голос, Андрій, прислужував у церкві пономарем, читав на кліросі, а коли виріс став співати у церковному хорі та читав Апостола. Завжди був усміхнений, ніколи не злився, міг дати добру пораду. Всіх любив і його любили. Мав патріотичну любов до України, передану йому його покійним дідусем Василем. Маючи слабкий зір, він всеж таки пішов захищати Україну і перше його бойове «хрещення» було під Донецьким аеропортом, потім був переведений в Авдіївку. Вічна йому пам’ять. Хай Господь упокоїть душу його з миром і прийме її у вічне Своє Царство.

14 травня.

В цей день відмічається пам'ять про утворення Січі на річці Кам’янка с. Новокаїри, що в Бериславському районі Херсонської області. Після поразки під Полтавою, українські козаки, що були з гетьманом Мазепою і після зруйнування Чортомлицької Січі війсьми російського імператора Петра I, при впадінні річки Кам’янка у Дніпро, у 1709 році заснували Січ, що отримала назву – Кам’янська. До цього часу збереглися поховання козаків, а також могили кошових отаманів Кості Гордієнка та Василя Єрофеєва, сподвижників гетьмана Мазепи, з надгробними хрестами. На це святкування були запрошені благочинний митрофорний протоієрей Олексарндр Квітка, протоієрей Миколай Середюк, настоятель церкви св.. муч. Віри, Надії, Лобові і матері їх Софії с. Новокаїри Андрій Чміль, клірик св.. Арх. Михайлівської церкви с. Зміївка ієрей Іоан Квітка. Були також представники районної та обласної адміністрацій, козаки та гості з усієї області та Києва. Панахиду по спочилим козакам відслужив протоієрей Олександр Квітка у співслужінні указаних священиків УПЦ КП.

8 травня. Антипасха.

Пасхальне поминання померлих.

8 травня. Антипасха.

Пасхальне поминання померлих.

1 травня. Світле Христове Воскресіння. Пасха Христова. Великдень.

     Світле свято Воскресіння Христового найменовано Пасхою за внутрішнім співвідношенням зі старозавітнім святом Пасхи, яке, в свою чергу, так було назване на спогад тієї події, коли при виході євреїв з Єгипту ангел, що вража первістків єгипетських, бачачи кров пасхального жертовного агнця на дверях єврейських осель, проходив мимо (євр. "песах"), залишаючи недоторканними первістків єврейських. Згідно з цим старозавітним спогадом і Свято Воскресіння Христового, позначаючи проходження від смерті до життя і від землі до неба, отримало назву Пасхи. Інше стародавнє тлумачення свята, зобов'язане своїм походженням грецьким екзегетам, пов'язує його з співзвучним грец. "Страждаю".
     Воскресінням Господа Ісуса Христа з мертвих завершився Боголюдський подвиг спасіння, відтворення людини. Воскресіння стало свідченням того, що Ісус Христос є істинний Бог і Господь, Викупитель і Спаситель. Христос помер плоттю, але плоть Його з'єднана в одну Іпостась незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно з Богом Словом. Христос воскрес, бо смерть не могла втримати у своїй владі тіла і душі Христа, що знаходяться в іпостасній єдності з Джерелом вічного життя, з Тим, Хто за Своїм Божеством є Воскресіння і Життя. У Домобудівництві спасіння Воскресіння Христове є явленням Божественної всемогутності: Христос після смерті Своєї зійшов у пекло, "як і захотів", зкинув смерть, "яко Бог і Владика". Воскрес на третій день і з Собою воскресив Адама та весь людський рід від пекельних кайданів і тління. Зламавши врата (твердиню) смерті, Христос показав шлях до життя вічного.
     Ісус Христос воскрес, як початок померлих, первісток серед померлих(Кол. 1, 18). Воскреснувши, Він освятив, благословив і затвердив загальне воскресіння всіх людей, які встануть з землі під загальний день воскресіння, як з насіння виростає колос.
Воскресіння Господа Ісуса Христа свідчить, що Він воістину є Син Божий - "воскрес яко Бог". Воно відкрило славу Його Божества, приховану до того під покровом приниження. Тіло Ісуса Христа повстало у славі. У Ньому відбувається велика і спасенна новотворча дія. Він Собою оновлює наше єство, підпале тлінню.
     Воскресінням Господа завершується перемога над гріхом і його наслідком - смертю. Знищена смерть. Відкинуто, засуджено стародавнє засудження смерті. Розірвані узи пекла, і ми позбавлені від адового мучительства. Смерть після Воскресіння Христового не володіє тими, що благочестиво жили і померли, бо Христос зруйнував державу (владу) смерті Своєю смертю і подав життя в Воскресінні.
Христос воскрес, перемігши смерть. Але і після Його Воскресіння смерть в людстві тимчасово ще продовжує забирати свої жертви. Але вона тільки переплавляє сосуди нашої душі - тіла для відтворення в день воскресіння в новому, духовно оновленому вигляді. І так як плоть і кров не можуть наслідувати Царства Божого і тління не наслідує нетління, то наше душевно-тілесне життя є тільки зерно для посіву, яке повинно згнити - в смерті, щоб дати колос - нове життя. Наше тління в смерті є шлях до нетління. Як Христос помер за тілом, і ожив духом, так і ми звільняємося Ним від закону гріха і смерті за законом духу і життя в Ньому (Рим. 8, 2).
     Через Своє Воскресіння Христос учинив нас переможцями смерті, і життям у Христі ми отримуємо початок дарованого Його воскресінням безсмертя нашого смертному єству: "Ніхто ж нехай не боїться смерті, - вигукує святий Іоанн Золотоустий – визволила бо нас Спасова смерть". Тому так захоплено душа християнина в день Святої Пасхи: спасенна і світлосяйна ніч Воскресіння Христового є провісницею майбутнього дня загального воскресіння. Це - воістину Пасха велика, Пасха, що двері райські нам відкриває, бо проходить смерть, є нетління і вічне життя.
     Живоносне Христове Воскресіння просвітило все творіння. Христос осяяв всю Вселенну Божественними променями Свого Воскресіння. Пасха є найдавнішим святом християнської Церкви. Воно встановлене і святкувався вже в апостольський час. Стародавня Церква під ім'ям Пасхи з'єднувала два спогади - про страждання й про Воскресіння Христа і присвячувала її святкуванню дні, що передують Воскресінню і наступні за ним. Для позначення тієї й іншої частин свята вживалися особливі найменування – Пасха страсна або Пасха Хресна й Пасха Воскресіння. Згідно з характером спогадів перші з цих днів вшановувалися постом, другі - урочистою радістю. Згодом ці дні отримали назви Страсної та Світлої седмиці.

1 травня. Світле Христове Воскресіння. Пасха Христова. Великдень.

     Світле свято Воскресіння Христового найменовано Пасхою за внутрішнім співвідношенням зі старозавітнім святом Пасхи, яке, в свою чергу, так було назване на спогад тієї події, коли при виході євреїв з Єгипту ангел, що вража первістків єгипетських, бачачи кров пасхального жертовного агнця на дверях єврейських осель, проходив мимо (євр. "песах"), залишаючи недоторканними первістків єврейських. Згідно з цим старозавітним спогадом і Свято Воскресіння Христового, позначаючи проходження від смерті до життя і від землі до неба, отримало назву Пасхи. Інше стародавнє тлумачення свята, зобов'язане своїм походженням грецьким екзегетам, пов'язує його з співзвучним грец. "Страждаю".
     Воскресінням Господа Ісуса Христа з мертвих завершився Боголюдський подвиг спасіння, відтворення людини. Воскресіння стало свідченням того, що Ісус Христос є істинний Бог і Господь, Викупитель і Спаситель. Христос помер плоттю, але плоть Його з'єднана в одну Іпостась незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно з Богом Словом. Христос воскрес, бо смерть не могла втримати у своїй владі тіла і душі Христа, що знаходяться в іпостасній єдності з Джерелом вічного життя, з Тим, Хто за Своїм Божеством є Воскресіння і Життя. У Домобудівництві спасіння Воскресіння Христове є явленням Божественної всемогутності: Христос після смерті Своєї зійшов у пекло, "як і захотів", зкинув смерть, "яко Бог і Владика". Воскрес на третій день і з Собою воскресив Адама та весь людський рід від пекельних кайданів і тління. Зламавши врата (твердиню) смерті, Христос показав шлях до життя вічного.
     Ісус Христос воскрес, як початок померлих, первісток серед померлих(Кол. 1, 18). Воскреснувши, Він освятив, благословив і затвердив загальне воскресіння всіх людей, які встануть з землі під загальний день воскресіння, як з насіння виростає колос.
Воскресіння Господа Ісуса Христа свідчить, що Він воістину є Син Божий - "воскрес яко Бог". Воно відкрило славу Його Божества, приховану до того під покровом приниження. Тіло Ісуса Христа повстало у славі. У Ньому відбувається велика і спасенна новотворча дія. Він Собою оновлює наше єство, підпале тлінню.
     Воскресінням Господа завершується перемога над гріхом і його наслідком - смертю. Знищена смерть. Відкинуто, засуджено стародавнє засудження смерті. Розірвані узи пекла, і ми позбавлені від адового мучительства. Смерть після Воскресіння Христового не володіє тими, що благочестиво жили і померли, бо Христос зруйнував державу (владу) смерті Своєю смертю і подав життя в Воскресінні.
Христос воскрес, перемігши смерть. Але і після Його Воскресіння смерть в людстві тимчасово ще продовжує забирати свої жертви. Але вона тільки переплавляє сосуди нашої душі - тіла для відтворення в день воскресіння в новому, духовно оновленому вигляді. І так як плоть і кров не можуть наслідувати Царства Божого і тління не наслідує нетління, то наше душевно-тілесне життя є тільки зерно для посіву, яке повинно згнити - в смерті, щоб дати колос - нове життя. Наше тління в смерті є шлях до нетління. Як Христос помер за тілом, і ожив духом, так і ми звільняємося Ним від закону гріха і смерті за законом духу і життя в Ньому (Рим. 8, 2).
     Через Своє Воскресіння Христос учинив нас переможцями смерті, і життям у Христі ми отримуємо початок дарованого Його воскресінням безсмертя нашого смертному єству: "Ніхто ж нехай не боїться смерті, - вигукує святий Іоанн Золотоустий – визволила бо нас Спасова смерть". Тому так захоплено душа християнина в день Святої Пасхи: спасенна і світлосяйна ніч Воскресіння Христового є провісницею майбутнього дня загального воскресіння. Це - воістину Пасха велика, Пасха, що двері райські нам відкриває, бо проходить смерть, є нетління і вічне життя.
     Живоносне Христове Воскресіння просвітило все творіння. Христос осяяв всю Вселенну Божественними променями Свого Воскресіння. Пасха є найдавнішим святом християнської Церкви. Воно встановлене і святкувався вже в апостольський час. Стародавня Церква під ім'ям Пасхи з'єднувала два спогади - про страждання й про Воскресіння Христа і присвячувала її святкуванню дні, що передують Воскресінню і наступні за ним. Для позначення тієї й іншої частин свята вживалися особливі найменування – Пасха страсна або Пасха Хресна й Пасха Воскресіння. Згідно з характером спогадів перші з цих днів вшановувалися постом, другі - урочистою радістю. Згодом ці дні отримали назви Страсної та Світлої седмиці.

29 квітня. Велика П’ятниця. Спомин святих спасительних Страстей Христових.

     29 квітня - Велика і Страсна п’ятниця. Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа Ісуса Христа, Його страждання, розп’яття на хресті, смерть і покладення Його тіла в гріб, зішестя душею в пекло для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали Його пришестя, а також введення розбійника в рай.

     Під час цього особливого богослужіння були прочитані дванадцять Євангелій, які повіствують про спасительні страждання Господа нашого Ісуса Христа. Утреня звершується біля підніжжя хреста, який встановлюється посередині храму, і включає в себе євангельські уривки та піснеспіви, присвячені спогадам спасительних Страстей Господа. Після богослужіння, за благочестивим звичаєм, віруючі приносять додому свічки, які запалювались під час читання Євангельських зачал.

       У п’ятницю ввечері відправлявся чин похорону св.. пращаниці Господа Ісуса Христа.

28 квітня. Великий Четвер. Спомин Тайної Вечері.

     У святий Великий Четвер свята Церква згадує встановлення св.. таїнства Причастя.

     Таїнство святого Причастя, встановлене Господом перед Його стражданнями і смертю, за заповіддю Ісуса Христа: Це чиніть на спомин про Мене, з перших часів до цих пір безперервно відбувається на численних престолах Церкви Вселенської. "Як Мойсей сказав: це нехай буде пам'ятне для вас вічно (Вих. 12, 14), - так говорить святитель Іоанн Золотоустий, - і Христос промовляв: Це чиніть на спомин про Мене - до того часу, як Я прийду. Наскільки багато хто зараз говорить : бажав би я бачити Лице Христа, образ, одяг, ось ти бачиш Його, торкаєшся до Нього, вкушаєш Його. Якщо іудеї споживали ягня з готовністю, стоячи і маючи чоботи на ногах і жезли в руках: то набагато більше тобі потрібно бадьоритись. Бо не мала кара чекає на тих, які негідно причащаються. Наскільки ж чистий повинен бути той, хто насолоджується безкровною жертвою? Наскільки чистішою всіх променів сонячних повинна бути - рука, яка роздроблює плоть Христову, уста, які наповнюються духовним вогнем, язик, омочений страшною кров'ю! Згадай, якої честі ти удостоєний? якою насолоджуєшся трапезою? На що з трепетом дивляться Ангели через промені, які звідси виходять, цим ми харчуємося, з цим з’єднуємось і робимося одним тілом з Христом. Який як пастир живить овець власними членами? Але що я кажу, пастир! Часто бувають такі матері, які новонароджених немовлят віддають іншим годувальницям. Але Христос не зазнав цього. Він живить нас власною кров'ю і через це єднає нас із Собою. З кожним віруючим Він з'єднується за допомогою таїнств, і Сам живить тих, яких народив, а не доручає будь-кому іншому, і цим знову запевняє тебе в тому, що Він взяв твою плоть. Ми займаємо місце служителів, а освячує і перетворює дари Сам Христос. Нехай не буде тут ні одного Іуди, жодного грошолюба. Якщо хто не учень Христовий, той хай віддалиться; трапеза не допускає тих, які не з числа учнів. Бо Христос каже: сотворю Пасху з учениками Моїми (Мф. 26, 18). Чимале покарання чекає на вас, - продовжує святитель Іоанн Золотоустий, звертаючись до священнослужителів, - якщо ви , визнавши когось нечестивим, дозволите причаститися цієї трапези. Кров Його стягнеться від рук ваших. Хоча б хто через нерозуміння прийшов для причастя, заборонити йому, не бійся. Бійся Бога, а не людини: якщо злякаєшся людини, то від Бога будеш принижений , а якщо убоїшся Бога, то і від людей будеш шанований. Якщо ти сам не смієш, то приведи до мене, я не дозволю цю зухвалість. Швидше віддам душу свою, ніж причащу я святощів крові Господньої недостойного, швидше проллю власну кров, ніж причащу я святощів настільки страшної крові того, кого не слід ".

  24 квітня. Вхід Господній у Єрусалим.

           Вербова гілка розквітає, про Великдень сповіщає.

    Вхід Господній у Єрусалим – велике християнське свято за тиждень перед Великоднем, цього року припадає на 24 квітня. Це свято належить до числа дванадесятих.    Його  виникненню послужили Євангельські оповіді про те, як Ісус  в’їжджав  до  Єрусалиму.

   Урочистий Вхід Господній у Єрусалим описують усі чотири євангелісти, це одна з головних подій останніх днів земного життя Ісуса Христа. Вхід до Єрусалима незадовго до іудейського свята Великодня передував Його Страстям і був виконанням стародавніх пророцтв про пришестя у світ Спасителя. Це свято завжди відзначається за тиждень до Великодня. Його ще називають Вербною неділею, тому що в цей день прийнято приходити до церкви на богослужіння з квітучими гілочками верби в пам'ять  про те, як колись люди принесли зелені пальмові гілки, зустрічаючи Спасителя світу і Бога, Який урочисто в’їжджав до Єрусалима. Господь простував у місто, як і було передбачено пророками. Його зустрічали з вигуками «Осанна в вишніх!» тобто спасіння на висоті, клали під ноги гілки фініків і пальми. У Ньому визнавали Царя, Який напередодні чудесно воскресив померлого чотири дні тому Лазаря і Який, на думку іудеїв повинен був звільнити їх від римського поневолення, і не бачили в Ньому Бога, Небесного Царя, Який прийшов звільнити людство від гріха, прокляття і смерті. Прийшов на те, щоб примирити людей з Богом і відкрити небесний рай. Господь їхав зі сльозами на очах. Він плакав, бо знав, що ті ж люди, які сьогодні кричали «Осанна в вишніх! Благословен Той, Хто йде в ім’я Господнє», через три дні будуть говорити Пілату, римському намісникові, « Розіпни, розіпни Його!». Тому про Вербну неділю можна сказати: « Свято зі сльозами на очах». У такий маленький проміжок часу від пафосної радісної зустрічі мешканців Єрусалиму прийшли до ненависті й зрадництва. Ось у чому суть цієї події. Взагалі ж свято показує, якою слабкою буває людина, якщо в основу ставить миттєву вигоду, не думаючи про вічне й неминуче. Церковна традиція святкування Входу Господнього в Єрусалим склалася давно. Віруючі йдуть до храму з гілочками верби. Саме цією рослиною замінюють пальму, яка не росте в наших краях. Це дерево найраніше прокидається навесні. Гілочки верби символізують перемогу над смертю і Воскресіння Христа. Вербу освячують напередодні свята, в суботу ввечері, на всеношній, або в неділю рано на ранній відправі. Гілочки зберігають, як правило, за іконами до наступної Вербної неділі. Не можна викидати освячену у храмі вербу в сміття. Її треба спалити, закопати, або посадити.

7 квітня. (25 березня ст..ст.)Благовіщення Пресвятої Богородиці.

       Благовіщення – свято, наповнене сонячним світлом.

 7 квітня (25 березня ст.. ст..) святкують Благовіщення – одне з великих свят Церкви, наповнене теплом, сонячним світлом і пахощами квітів. Нарешті природа прокинулася після довгої зими. Але вона в цей день немов на мить завмирає, щоб разом з Пречистою Дівою почути слова Благої вісті: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою» (Лк. 1, 28).

   Назва свята «Благовіщення Пресвятої Богородиці» буквально означає: «Радісна звістка, повідомлена Пресвятій Богородиці». Яка ж звістка становить суть свята і хто був вісником? З Євангелія від Луки (тільки він описує дану подію) ми дізнаємося, що трохи більше двох тисяч років тому сталася подія, що перевершує наше розуміння – природа Бога з’єдналася з природою людини. Скромна юна  Марія, що походить з династії царя Давида. Марія відмовилася виходить заміж, коли прийшов час, і побажала зберегти непорочність і тілесну чистоту перед Богом. Тоді Її заручили з праведним Йосипом, старим вдівцем, який теж походив із Давидового роду, щоб він став хранителем Її дівства. Марія обручилася з ним на виконання єврейської традиції, яка забороняла доброчесній жінці залишатися самотньою. Йосип був бідний, але не афішував свого знатного походження і вів життя простого ремісника. Можна уявити почуття юної Діви, Якій під час відсутності Йосипа раптом постав небесний вісник, Архангел Гавриїл. Євангеліє від Луки так пише про це: «Ангел увійшовши до Неї, сказав: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти між жонами». Але Вона сильно зніяковіла від його слів і стала роздумувати, що означає таке привітання. І сказав Їй Ангел: «Не бійся Маріє, бо Ти знайшла милість у Бога: і ось Ти зачнеш і народиш Сина, і даси Йому ймення Ісус. І буде Він великий, і назвуть Його Сином Всевишнього». І сказала Марія Ангелу: «Як же це станеться, якщо Я не знаю мужа?» І Ангел промовив у відповідь: «Дух Святий зійде на Тебе, і Сила Вишнього осінить Тебе, тому Дитя Твоє буде святе і назветься Син Божий». Тоді Марія сказала: Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм і відійшов від неї Ангел». (Лк. 1: 28-32, 34-35, 38). Відповідь святої Діви Марії гідна захоплення. Дійсно, можна тільки дивуватися Її вірі,Її смиренню, Її лагідності. Пречиста Діва повірила в те, що абсолютно було немислимим з точки зору людських законів єства. Боговтілення людина не могла навіть уявити. А Марія Діва прийняла, чим показала найвищу міру людського смирення, яке тільки може бути на землі. У дні Великого посту, шляхом якого ідуть православні, свято Благовіщення - як спалах божественного світла, який дарує радість і надію, як провісник Світлого Христового Воскресіння. У всі часи православний люд з благоговінням і шануванням ставився і ставиться до цього свята. Незважаючи на безліч весняно-польових робіт, люди відкладали свої справи і залишалися в цей день вільними від турбот. Православний світ цього дня тільки молиться, дякує Вседержителю за Його милість і любов до людського роду і, звичайно ж, оспівує і прославляє Пречисту Діву Богородицю.

22 березня.(9 березня ст.. ст..) Сорок мучеників Севастійських.

22 березня Свята Православна Церква згадує і урочисто вшановує пам"ять Пам'ять 40 мучеників які були замучені в озері Севастійському

   За царювання нечестивого імператора Лікинія почалося жорстоке гоніння на християн. Всіх вірних примушували приносити жертви ідолам. Тоді у вірменському місті Севастії військовим начальником був Агриколай, людина лютого норову і ревний прихильник ідолослужіння. Оскільки в цей час і в лавах імператорських полків уже було чимало християн, то цар видав веління, щоб і вони приносили жертви бісам. У полку воєводи Агриколая було сорок воїнів із Каппадокійської області, які складали особливу почесну дружину, що побожно вірила у Христа Бога і славилася непохитною мужністю, завжди була непереможною в справах військових. Серед них були Киріон, Кандид і Домен — досвідчені і в Божественному писанні. Коли стало відомо воєводі Агриколаю, що воїни цієї дружини є християнами, він наважився примусити їх до ідолопоклонства. Проте, на диво для себе, отримав спротив від сорока подвижників, почувши такі слова: «Жорстокий ти улеснику, Агриколаю! Ми подолаємо твою злобу і переможемо твоє лукавство». За такі слова і непослух, Агриколай наказав кинути їх до в’язниці, а сам з нетерпінням чекав приїзду князя, щоб з його дозволу, жорстокими катуваннями примусити непокірну дружину принести жертву ідолам. Перебуваючи у в’язниці, святі воїни дні і ночі проводили в молитві, співі псалмів і слуханні повчань святого Киріона. Після семи днів, протягом яких святі воїни знаходились у в’язниці, прибув до тієї країни князь Лисій, який одразу звернув увагу на них. Наступного дня він з’явився разом із воєводою Агриколаєм на судилище і наказав привести святу чотиридесятнуцю воїнів на катування. На судилищі воєвода та князь вдавалися до улесливості, спокушаючи святих великими нагородами і військовими званнями, якщо принесуть нечестиву жертву, а бо ж будуть піддані великим катуванням. Проте свята дружина не убоялася і, підкріплена молитвою, була готовою до різних тортур за найдорожчого для них Христа Бога. Перше до чого вдалися гордовиті вельможі – це побиття камінням по вустах, та слуги які виконували жорстокий наказ не могли уразити воїнів, а натомість наносили шкоду один одному. Дуже наляканий побаченим, князь Лисій повелів знову вівдвести святих ратоборців у в’язницю, щоб подумати про те, що робити з ними. У в’язниці святі воїни знову почали співати псалми і о шостій годині ранку, після молитви, сподобилися почути голос Господа: «Віруючий в Мене, якщо і помре, - оживе». Укріплені такою втіхою від Христа Бога, святі провели ту ніч, радіючи духом. Наступного ранку мучителі зв’язали сорок святих воїнів і потягли їх до багатоводного озера, що знаходиться біля міста Севастії. Тоді була зима і сорок воїнів, голими, були залишені серед озера на всю ніч, а для спостереження за ними було приставлено варту на чолі з начальником в’язниці. Для зваблювання ж святих ратоборців, було влаштовано біля озера теплу лазню, щоб хто будучи готовий принести жертву ідолам, вибіг із крижаної води і зігрівся. О першій годині ночі, коли холод досягнув крайньої люті, так що тіла святих студеніли, один із числа сорока не витримав подвигу і, вбігши до лазні, розтанувши, упав мертвий.
Побачивши таку ганебну втечу, святі воїни одностайно взивали до Бога: «Ми ж не відступимо від Тебе; оживи нас, і ми будемо закликати ім’я Твоє (Пс. 21, 15)», та підносили інші псалми і молитви. І о третій годині ночі святих мучеників освітило світло таке, ніби літнє сонце під час жнив. Воно розсіяло холод, розтопило лід і зігріло воду. У цей час воїни, які стерегли мучеників спали, не спав тільки один в’язничний вартовий, який бачивши диво, зняв з себе одяг і зі словами: « І я християнин!», увійшов у воду. І стало таким чином знову довершене число святих сорока мучеників.
Настав ранок. Нечестиві мучителі прийшли до озера і, побачивши святих мучеників, які стояли у воді живими і не постраждали від зимового холоду, здивувалися, і люттю закіпіли тоді їхні серця. За наказом мучителів святих воїнів витягли з води і на судилищі перебили їм гомілки. Свята чотиридесятниця, терплячи страшні муки від розтрощення гомілок, не ослаблюючись ревністю, у передсмертні хвилини з духовною радістю взивали: «Душа наша, як пташка, вирвалася із сітки тих, що ловили. Сітка розірвалася, і ми спаслися. Поміч наша в імені Господа, що створив небо і землю» (Пс. 123, 7-8). І промовивши амінь, всі вони віддали свої душі Богові. Після того мучителі наказали своїм слугам відвезти тіла святих воїнів до озера і, спаливши їхні тіла, кістки кинути у воду, щоб і праху по них не залишилося. Але Господь, Який "зберігає всі кістки угодників Своїх" (Пс. 33, 21), не допустив жодній їх частці загинути у воді, і всі вони збереглися в цілості. Після трьох днів святі мученики явилися єпископу міста Севастії блаженному Петру і сказали йому: «Прийди вночі і винеси нас із річки». Блаженний єпископ запросив побожних мужів із свого кліру і темної ночі пішов із ними на берег річки. І ось перед їхніми очами постало дивне видовище: кістки святих сяяли у воді, як зірки. Світлими були і ті місця в річці, де лежали і щонайменші частинки їх. Зібравши святі останки святих, єпископ поклав їх на почесному місці. Так постраждали мученики за Христа, й, увінчані Ним, вони як світила сяють у світі. Вони вірували в Бога, Христа сповідали, Духу Святому не протидіяли і від святої Животворчої Тройці прославилися, залишивши спогад про свій подвиг для повчання на спасіння всім віруючим в Отця, і Сина, і Святого Духа. Імена святих сорока мучеників такі: Киріон (Кирій), Кандид, Домен, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк (Євник), Валент (Уал), Вивіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггій, Аєтій, Флавій, Акакій, Екдикій (Екдит), Лисімах, Олександр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Домитіан, Гаїй, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Филоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон і Аглаїй. Святі сорок мучеників були взяті на страждання за Христа в 11-й день місяця березня, і віддали душі свої Господу в 22-й день цього місяця, коли імперією правив язичник Лікиній, але краще сказати — вже царював Господь наш Ісус Христос. Йому ж слава, честь і поклоніння з Отцем і Святим Духом повіки. Амінь.

18 березня.

 Увечері відправлялася Хресна дорога (пассія).

14 березня. Початок Великого посту.

          ВЕЛИКИЙ ПІСТ. ЯК ЙОГО ДОТРИМУВАТИСЯ?

     Від 14 березня до 24 квітня – страсного тижня – триватиме Великий піст. В цей час згідно традицій Православної Церкви та церковного Уставу християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати в своєму житті того, що віддаляє людину від Бога. Протягом посту християни не повинні вживати в їжу продукти тваринного походження – м’ясо, молоко, яйця та вироби, що їх містять. Великий піст відноситься до суворих постів, а тому за церковним Уставом під час нього не повинна вживатися риба, крім свят Благовіщення (7 квітня) та Входу Господнього в Єрусалим (12 квітня). Обмежується також вживання олії, яку Устав дозволяє лише у суботу та неділю. На час посту ті, хто перебувають у шлюбі, повинні утриматися від статевих відносин.
На практиці більшість християн дотримуються більш помірного посту, тобто вживають рибу і олію (крім середи і п’ятниці). Є також ряд обставин, які дозволяють людині послаблювати свій піст – хвороба, важка фізична праця, похилий вік, перебування в дорозі. В таких випадках суворість посту може бути послаблена – наприклад, може вживатися молоко – але для цього необхідно звернутися за благословенням до священика, разом з яким визначити міру послаблення посту. Також від посту звільняються вагітні жінки, малі діти та ті, хто з вагомих причин не має можливості сам обирати, чим йому харчуватися – наприклад особи, які перебувають у відрядженні. Протягом посту можна вживати продукти рослинного походження – картоплю та вироби з неї, різного роду супи та каші, консервовані та квашені овочі (помідори, огірки, капусту, тощо), консервовані салати. Не бажано вживати майонез, до складу якого входять яйця, але можна вживати різні види харчового маргарину (без домішок молокопродуктів). Загалом пісна їжа повинна бути простою (наприклад, в наших умовах важко назвати пісними продуктами ананаси чи омарів), а її вживання помірним (бо об’їстися можна і печеною картоплею). Якщо Вас протягом посту запросили на відзначення дня народження або інше святкування, пов’язане зі святковим столом, і Ви не можете відмовитися – по можливості попередьте господарів про те, що Ви дотримуєтеся посту. Якщо цього не можна зробити – намагайтеся їсти тільки ті страви, які дозволені в піст, а якщо таких немає – то зовсім небагато тих, які стоять поруч з Вами. Під час святкової трапези не потрібно без прохання інших самім розповідати про те, що Ви постите, привертати увагу до цього або дорікати іншим за недотримання церковних уставів. В піст також не потрібно вживати алкогольні напої, особливо міцні – горілку, коньяк, тощо. Лише у суботу та неділю, а також на свята дозволяється випити трохи вина. Дотримуючись посту потрібно пам’ятати, що він відрізняється від звичайного голодування своєю духовною складовою. А тому той, хто постить, повинен більше уваги приділяти своєму духовному життю: молитися в храмі та вдома, читати Святе Письмо та християнську релігійну літературу, обмежити все те, що відволікає від спілкування з Богом – перегляд телепрограм, слухання радіо, відвідування розважальних заходів. Якщо хтось перебуває у сварці чи тримає на когось гнів – необхідно примиритися з цією особою, бо гріхи гордості, гніву, осуду, ненависті, злоби позбавляють того, хто постить, всіх плодів його праці. Якщо є можливість, то бажано було б протягом посту щодня бувати у храмі, хоча б на короткий час – для того, щоб помолитися і попросити у Бога допомоги у проходженні цього духовного і тілесного подвигу. Необхідно також щонеділі бути зранку на Божественній літургії, а по можливості відвідувати й інші богослужіння, розклад яких ви можете довідатися в самому храмі. Православному християнину протягом посту також обов’язково потрібно прийняти хоча б один раз таїнства Сповіді і Причастя.
    Бажаємо всім допомоги Божої у постуванні!

7 березня. Сщмч. Полікарпа Смирнського. Прп. Олександра, ченця, ігумена обителі «Невсипущих».

     У цей день настоятель храму св.. Архистратига Михаїла протоієрей Олександр Квітка святкує свій день народження. Божественну літургію, потім подячний молебень о. Олександр служив у спів служінні з о. Іоаном Квіткою. О. Лександра прийшли привітати парафіяни. З вітальним словом від імені парафіян звернлась хористка Алла Андруник, а від паламарів привітальне слово зачитав Володя Махник: « Шавновний отче Олександре! Вітаємо Вас із днем народження!!! Великий дар Господь Вас зволив дати- пастирем поставив між людьми, і владу дав, щоб нам гріхи прощати. Нас всіх вчинити Божими дітьми. На Ваше слово Сам Спаситель з неба невидо приходить на престіл і Тілом-Кров’ю наші душі кормить із Ваших рук в Літургії святій. Із Ваших уст Він нас навчає віри і Божих правд і правого життя. В трудних часах хоронить від зневіри, проводить всіх до вічного життя. Тох хай Господь Вам щедро помогає. продовжить вік, примножить Своїх ласк. Нехай любові з неба посилає сьогодні, завтра й повсякчас! З великою повагою до Вас Роман, Іван, Олег, Володя, Назар, Владислав, Ілля. 07.03.2016 р

5 березня. Поминальна м’ясопусна субота.

     Присвячуючи Неділю М'ясопусну нагадуванню про останній Страшний суд Христів, Церква, маючи на увазі цей суд, встановила клопотати не тільки за живих членів своїх, але і за всіх, від віку спочилих, що у благочесті пожили, всіх родів, звань і станів, особливо ж за померлих раптовою смертю,  і молить Господа про помилування їх. Урочисте всецерковне поминання покійних в цю суботу (а також в Троїцьку суботу) приносить велику користь і допомогу спочилим батькам і братам нашим і разом з тим служить виразом повноти церковного життя, якою ми живемо. Бо порятунок можливий тільки в Церкві - спільноті віруючих, членами якої є не тільки ті що живуть, але і всі спочилі у вірі. І спілкування з ними через молитву, молитовне їх поминання і є вираженням нашої спільної єдності в Церкві Христовій. Встановлення вселенської родительської суботи перед Неділею М’ясопустною відноситься до передання апостольського, що підтверджується Уставом Святої Церкви, складеним в V столітті преподобним Савою Освяченим на основі найдавнішого передання, і звичаєм давніх християн збиратися в певні дні на цвинтар для поминання померлих, про що збереглося письмове свідоцтво IV століття (святий Іоанн Золотоустий в Словах 62-м і 18-м). Підставою для встановлення цього поминання послужило те, що в недільний день седмиці сирної (масниці) Свята Церква здійснює спогад Другого пришестя Христового, і тому напередодні цього дня, як би в день, що передує Страшному суду Христовому, і притому наближаючись до духовних подвигів Святої Чотиридесятниці, коли нам слід увійти в найтісніший союз любові з усіма членами Царства Христового - і святими, і тими, що живуть, і померлими, заступництвом за всіх від Адама до сьогодні (до нинішніх днів) померлих у благочесті та правдивій вірі праотців, отців і братів наших від всякого роду : від роду царів, князів, монахів, мирян, юнаків і старців, і всіх, кого вода покрила, війна винищила, землетрус поглинув, вбивці вбили, вогонь попалив, тих, що були пожерті звірами, птахами і гадами, загиблі від блискавки і тих що замерзли на морозі, тих що були вбиті мечем, тих, яких кінь потоптав, тих, що були каменем задавлені землею були засипані, тих,які напоєні були отрутою, тих, які кісткою удавилися, - раптово померли і залишилися без узаконеного поховання, - молиться, благаючи Праведного Суддю явити їм Свою милість у день справедливої всім відплати. В заупокійної єктенії в суботу м'ясопусну виголошується: «Ще молимося за спокій душ рабів Божих, праотців, отців і братів, що тут лежать і повсюди, православних християн». При цьому поіменно згадуються за особливою книжкою, « Синодиком» всі отці, матері, браття і сестри, що упокоїлись в надії на воскресіння та життя вічне. Слід сказати ще й таке, що Святі отці узаконили чинити поминання про всіх померлих з такої причини. Багато дуже нерідко вмирають неприродною смертю, наприклад: під час мандрів по морях, в непрохідних горах, в ущелинах і проваллях, трапляється, гинуть від голоду, на пожежах, на війні, замерзають. І хто перелічить всі роди і види трагічної і ніким не очікуваної смерті? І всі ці нещасні позбавляються узаконеного псалмоспіву і заупокійних молитов.

     Ось чому святі отці, рухомі людинолюбством, встановили, грунтуючись на вченні апостольському, здійснювати це загальне, вселенське поминання, щоб ніхто, - коли б, де б і як би не закінчив земне життя, - не позбувся молитов Церкви».

21 лютого. Неділя про митаря і фарисея.

     Задовго до початку самого Великого посту Церква повідомляє нас про нього і кличе вступити в підготовчий період. До кожної із важливих подій церковного річного кола, до великих свят, до посту Церква підготовляє нас – передсвятами чи підготовчими неділями; це характерна риса Православної літургійної традиції. Оскільки Церква знає, що важко віруючим перейти від одного духовного переживання до другого, тому задовго до початку справжнього подвигу Церква звертає нашу увагу на важливість посту і призиває задуматись над його значенням. Це приготування триває впродовж чотирьох неділь перед постом, і кожне з воскресних євангельських читань посвячене одній із основних сторін покаяння. Неділя про митаря і фарисея є першою підготовчою неділею. В суботу на вечірні вперше відкривається Тріодь Постова, книга, яка містить стихири, тропарі, кондаки, канони богослужінь Великого посту. В цей день до звичайних воскресних стихир і канонів додаються стихири і канони неділі митаря і фарисея. Вони, головним чином, посвячені смиренню, яке є необхідним для справжнього, щирого покаяння. Характерною особливістю цієї неділі є притча, яку читаємо в Євангелії: “Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести до неба; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!”(Лк.18,10-13). Обидва вони залишили на деякий час свої домівки і зайшли до храму, щоб там спокійно помолитись. Але кожний молився по-різному. Фарисей вихваляв себе в молитві, вбачав у собі досконалу людину. Він забув про свої гріхи і гордо осудив митаря. За це він був понижений на Божому суді, “бо всякий, хто підноситься, понижений буде”(Лк.18,14). А митар, який можливо не дотримувався всіх заповідей, усвідомив свою гріховність і зміг сказати тільки одне: “Боже будь милостивий до мене грішного”(Лк.18,13). Саме тому митар, говорить митрополит Пітірім : “був виправданий перед Богом” [2, с.43].
     Звідси можна побачити, що “великий грішник може швидше покаятися, ніж гордовита людина; треба боятися гордості як вогню, бо вона може навіки погубити наші душі” [8, с. 8]. Отже, підготування до Великого посту починається проханням, молитвою про отримання смирення, оскільки смирення – це початок справжнього покаяння. “Тікаймо від фарисеєвої зарозумілості” – говорить кондак цього дня, – “і навчімось митаревої величі слів смиренних, у покаянні взиваючи: ”Cпасе світу очисти рабів Твоїх” [3, с.136]. Знаходячись біля дверей покаяння, в найвеличніший момент недільної всенічної, після того як проголошено Воскресіння і явлення Христа, “Воскресіння Христове бачивши”, перший раз співаються тропарі, які будуть супроводжувати нас до п’ятої неділі Великого посту включно: “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче, зранку бо лине дух мій до храму святого Твого, храм бо мій тілесний весь осквернений, але, як Щедрий, очисти благоутробною Твоєю милістю. На стежки спасіння настав, мене, Богородице, бо плотськими гріхами осквернив душу мою і в лінощах все своє життя прожив, але Твоїми молитвами очисти мене від всякої скверни. Множество заподіяних мною гріхів лютих згадуючи, окаянний, жахаюся страшного судного дня, але сподіваючись на милість милосердя Твого, як Давид, взиваю до Тебе: помилуй мене, Боже, з великої Твоєї милості” [3, c. 135-136]. Саме такими словами розпочинається важкий, тернистий шлях, який веде до покаяння.
   Сьогодні у свято Михайлівській церкві с. Зміївки, після Божественної літургії відправилася панахида за загиблими 2 роки тому, коли конаючий злочинний режим Януковича розстріляв мирних мітингуючи, які протестували у Києві на Майдані, що отримали назву Небесна сотня. Панахиду відправляв о. Олександр і о. Іоан. На панахиді були присутні також Бериславські волонтери, які допомагають бійцям, що захищають Україна від російських загарбників і їхніх маріонеток так званиз ЛНР і ДНР.

            15 (2ст.ст) лютого. Стрітення Господа нашого Ісуса Христа.

   Різдвяний круг завершується святом Господнього Стрітення, що святкуємо сорокового дня по Різдві Христовому – 15 (2ст.ст.) лютого. Як і Різво, Стрітення належить до 12-ти найбільших свят церковного року.

     Стрітення церковнослов’янською мовою мовою означає «зустріч», і саме Стрітення Господнє – це зустріч людини і Бога. Згідно з євангельською оповіддю від Луки, це відбулося в Єрусалимському храмі. Коли минуло сорок днів від Різдва, Марія і Йосиф пішли у Святе місто. За старозавітним Законом над Немовлям був здійснений обряд посвячення. У той час як Богородиця стояла в храмі з Немовлям, до Неї підійшов старець Симеон, відомий своєю мудрістю і праведністю. Старцю було передвіщено, що він ще при житті побачить Спасителя світу. І ось тепер Дух Божий вказав йому пару бідних галилеян. Симеон узяв на руки Дитя і став молитися: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приготував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля»(Лк 2. 29-32).  Потім, передбачаючи боротьбу, яка здійметься навколо імені Ісусового, старець благословив їх і додав: «Ось лежить Цей  на падіння й вставання багатьох в Ізраїлі, і на знак сперечання, - і Тобі Самій меч пройде душу, - щоб відкрились помисли багатьох сердець» (Лк 2 34-35). Цими словами передбачений весь хресний шлях Діви: від Віфлеєму до Голгофи. Уже в перші роки життя Сина Їй довелося тривожитися за Нього. Страшна звістка про підготовку до побиття немовлят, швидка втеча, стомлююча подорож в чужу країну, життя далеко від батьківщини – такий пролог євангельської історії. Але ніколи не вирвалося у Пресвятої Діви ні слова нарікань, ні скарги. Невипадково Стрітення Господнього в церковній традиції вважається не тільки святом на честь Христа Спасителя, а й Богородиці. Він нагадує нам про земний подвиг Богоматері. Стрітення - це останнє з зимових великих свят Церкви, свято перед Великим постом. Різдво – Хрещення – Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове Божество та віддати честь Пречистій Діві Марії як Богоматері. Три рази зимовими вечорами Церква нагадувала про те, як Бог приходив до людей. На свято Стрітення в українських храмах освячується вода і свічки. Стрітенську свічку  в народі ще називають «громівницею». Коли на дворі грім та блискавка, віруючі запалюють Стрітенську свічку і з вірою моляться Богу про швидке припинення негоди. Стрітенську освячену воду дбайливо зберігають у святому куточку. У час скорботи, навали печалі, душевної немочі вживають натщесерце, кроплять будинок.

12 (30 січня ст..ст.) лютого. Собор святих вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого

     У царювання благовірного і христолюбивого царя Олексія Комніна (1), який прийняв царську владу після Никифора Ботаніата (2), була в Константинополі велика суперечка про цих трьох святителів між майстерними в красномовстві вчителями мудрості. Одні ставили вище інших святителів Василія Великого, називаючи його піднесеним витією, так як він всіх перевершував словом і справами, причому бачили в ньому мужа, який мало, чим поступається ангелам, твердого вдачею, що не легко прощає провини, і байдужого до всього земного; нижче його ставили божественного Іоанна Золотоустого, оскільки мав відмінні від зазначених якості: він був розташований до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Інші, навпаки, прославляли божественного Золотоустого як людину людинолюбну, яка розуміє слабкість людського єства, і як красномовного витію, який наставляв усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих промов, тому і почитали вони його вище Василія Великого і Григорія Богослова. Інші ж стояли за святого Григорія Богослова, стверджуючи, що він переконливістю мови, майстерним тлумаченням Священного Писання і витонченістю побудови мови перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості, тих, які раніше жили, так і сучасних йому. Так одні прославляли славу святого Григорія, інші принижували його значення. Через це між багатьма виник розбрат: одні називалися іоаннітами, інші василіанами, а інші григоріанами. Про ці імена сперечалися мужі, майстерні в красномовстві і мудрості.
Через деякий час після того, як виникли ці суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім всі три разом, - притому не уві сні, а наяву, - Іоанну, єпископу Євхаїтському, найвченішому мужу, дуже досвідченому в еллінській мудрості ( як про це свідчать і його твори), який також прославився своїм добродійним життям(3). Вони сказали йому єдиними устами: - Ми рівні перед Богом, як ти бачиш, немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожен з нас окремо, свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то в тому ж згодні і обидва інші. Тому, повели тим, хто сперечається щодо нас припинити суперечки, бо як за життя, так і після кончини, ми маємо турботу про те, щоб привести до миру і однодумності кінці всесвіту. З огляду на це, з'єднай в один день пам'ять про нас і, як годиться тобі, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. Ми ж для тих, хто звершує пам'ять про нас ми будемо заступниками до спасіння, так як ми сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога. Сказавши це єпископу, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного по імені. Блаженний єпископ Іоанн негайно відновив мир між тими, що ворогували, так як він був чоловік великий в чесноті і знаменитий в любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належним торжеством(4). У цьому ясно виявилася мудрість Великого чоловіка, так як він побачив, що в січні місяці відбувається пам'ять усіх трьох святителів, а саме: у перший день - Василія Великого, у двадцять п'ятий - божественного Григорія, а в двадцять сьомий - святого Золотоустого, - то він з'єднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їх пам'яті канонами, тропарями і похвалами, як це і належало. Необхідно додати про них і таке. Святий Василій Великий перевершив у книжній мудрості не тільки вчителів свого часу, але і найдавніших: він пройшов не тільки всю науку красномовства до останнього слова, але й добре вивчив філософію, а також пізнав і ту науку, яка вчить істинної християнської діяльності. Потім, проводячи добродійне життя, сповнене безсрібністю і цнотливістю, та підносився розумом до боговидіння, він був зведений на архієрейський престол, маючи сорок років від народження, і протягом восьми злишком років був предстоятелем церкви.
Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений по частинах зі всіх чеснот, то він був би подібний великому Григорію. Просяявши своїм святим життям, він досяг такої висоти у галузі богослів'я, що всіх перемагав своєю мудрістю, як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Тому він і був названий Богословом. Він був святителем у Константинополі дванадцять років, утверджуючи Православ'я. Поживши потім малий час на патріаршому престолі (як про це пишеться в його житії), він залишив престол через похилий вік і, маючи шістдесят років, відійшов в горні обителі.

     Про божественного Золотоустого справедливо можна сказати, що він перевершив усіх еллінських мудреців розумом, переконливістю слова і витонченістю мови; Божественне Писання він пояснював і тлумачив неповторно, рівним чином, в доброчесному житті і богоспогляданні він далеко перевершив усіх. Він був джерелом милості і любові, був сповнений ревнощів учительства. Всього він прожив шістдесят років, пастирем Христової Церкви був шість років. Молитвами цих трьох святителів Христос Бог наш нехай скине єретичні чвари, а нас нехай збереже в мирі та однодумності і нехай сподобить нас Небесного Свого Царства, бо благословенний Він