9 червня. Вознесіння Господа  Бога і спаса нашого Ісуса Христа.

 Свято Вознесіння Христового належить до числа найбільших дванадесятих свят і відзначається на 40-й день після Великодня. Цей день завжди припадає на четвер шостого тижня, бо саме через сорок днів Ісус Христос вознісся на небо і сів праворуч Отця.

   Після Воскресіння, під час одного із явлень Своїм учням, Господь велів, щоб вони зібралися в Єрусалимі, де Христос прийшов до них таємно. При цій зустрічі Спаситель пояснив, для чого Йому необхідно було постраждати та померти за людей. Після цього Він,  заспокоюючи апостолів від розлуки, наказав їм залишатися в Єрусалимі та чекати Утішителя – Святого Духа. У Святому Письмі розповідається, що востаннє Ісус Христос промовив Своїм учням: «Мир вам!», а потім дав останню настанову: «Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх, зберігайте все те, що Я вам заповідав, і Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу».(Мт.28, 19-20).

    Розмовляючи з учнями, Він підійнявся на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо. Учні були вражені тим, що на їхніх очах Христос почав віддалятися, піднімаючись вище і вище на небо. Коли світла хмара приховала Його від них, їм з’явилися два ангела і сповістили, що Господь знову прийде на землю так само, як і возноситься на небо. (Діян.1, 10-11).

   У сходженні, устремлінні вгору вкладений глибокий зміст. Куди вознісся Господь? Не просто в небо, а в те Царство, яке «всередині нас є». Тож усім належить піднестися над суєтою, над житейськими клопотами, переступити через свій людський страх про завтрашній день, який змушує думати тільки про хліб насущний. Господь говорить нам: « Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, а все інше приложиться вам» (Мт.6: 33-34). Тому важливо хоча б іноді відволікатися від мирської суєти й підносити вгору свій погляд і серце.

   Господь наш Ісус Христос Своїм Вознесінням з’єднує землю і небо, з’єднує все людство з Богом за допомогою Своєї людської природи. Він показує нам справжнє місце проживання, у порівнянні з яким все земне меркне. Людина на землі всього лише гість, мандрівник, який здійснює свій «хресний хід» у вічність. А Господь Своїм Вознесінням вказує кожному шлях сходження до неї. Тому Вознесіння – це не втрата Бога, не розрив з Ним, а заклик до преображення, до сходження, піднесення увись слідом за Господом, в Його Царство.