й Животворящого Хреста Господнього.

   Мислити християнство без Хреста  - не можливо. Не тільки тому, що хресне знамення зазвичай увінчує бані православних храмів, не тільки тому, що православні все життя носять натільні хрестики, прийняті при Хрещенні, не тільки тому, що після закінчення богослужіння у храмі священик подає віруючим хрест для цілування, - а тому, що без Голгофського Хреста Господнього неможливо уявити радості величного і незбагненного у своїй силі Воскресіння Господнього. Без Голгофського Хреста не було б і нашого викуплення і гріхів, і не було б нашого воскресіння,  і не було б нашого спасіння. Противники вчення Христового скажуть, що, помираючи, людина зникає в небутті, а ті, хто прийняв істину, вірять, що тимчасове розділення душі і тіла - передвістя вічного блаженного життя, обіцяного Господом для тих хто вірує в Нього. Старець архімандрит Іоанн (Крестянкін) у своїй проповіді сказав так: «Довгим і важким шляхом смирення зійшов у славу Свою Господь Ісус Христос, але незрівнянно довше тривало приниження Животворчого Древа, на якому Він приніс Себе у жертву за гріхи світу. Славою Розп’ятого наповнилися усі краї всесвіту, а Животворче Древо Хреста, приховане в незнанні і безслав’ї, ще три століття очікувало свого часу».

 Язичницькі імператори доклали зусиль, щоб повністю знищити в людях згадку про ті священні події і навіть саме місце перетворили так, щоб з плином часу всі забули, де звершилося все це. За наказом імператора Адріана, Гріб Господній і Голгофа були засипані землею, а на їхньому місці споруджено храм язичницької богині Венери. У міфах Венера постає безсоромною розпусницею. Після язичницького переслідування християн ( а це сталося в IY столітті по народженні Ісуса Христа, - за часів імператора Костянтина Великого) віра Христова стала дозволеною вірою в Римській імперії. А трохи пізніше, завдяки імператорським постановам (Міланський едикт 313 року) віра Христова стає державною релігією Римської імперії. Його співправитель східною частиною імперії Лікіній був противником християнства і продовжував гоніння на християн. Зібравши військо, він вирушив війною проти Костянтина. Як свідчить історія, імператор Костянтин був на полі бою. І ось він та його військо тоді побачили на небі ясного хреста з написом на ньому «Цим переможеш». Імператор Костянтин звелів тоді зробити своїм воєнним знаменом і так він переміг ворогів. І після цього він також і віру Христову взяв під свою опіку. За їхні великі заслуги поширення віри Христової та опіки над нею Костянтин  Великий та його мати Олена були удостоєні звання Святих царів Рівноапостольних.

   Рівноапостольний цар Костянтин сповнився бажанням будувати храми Божі на Святих Місцях у Палестині та відшукати хреста, на якому був розп’ятий Спаситель Христос. За виконання цього бажання царя з великою радістю взялася його мати цариця Олена. Року326 цариця Олена виїхала до Єрусалиму, і там за допомогою місцевих жителів, після довгих розшуків, на кінець, її указали на одного єврея на ймення Юда, який знав де знаходиться Хрест Господній. Він її привів на місце капища Венери і сказав: «На цьому самому місці ви знайдете Хрест вашого Христа». За наказом цариці капище було знесене, Голгофа розчищена і було там знайдено три хреста, на яких були розп’яті Спаситель і два розбійники, Там вони знайшли дощечку, на якій Пилат написав «Ісус Назорей Цар Юдейський». Треба було розпізнати між цим трьома того хреста на якому був розп’ятий Спаситель Христос, Макарій, патріарх Єрусалимський, почав дотикати до тих хрестів хвору жінку. Коли доторкнулися двома першими хрестами, то не сталося ніякого чуда, але коли доторкнули її до третього хреста до немічної повернулася її життєва сила. Зрозуміло, що для присутніх не потрібно було більше інших доказів, але Господу було угодно, щоб не лише ті, які вірили, отримали свідчення, але й ті, які вперто відкидали саму можливість і значення Голгофської Жертви. В цей час несли покійника і, Макарій усердно помолившись, почав доторкатись по черзі хрестами до небіжчика. Коли доторкнувся двома першими хрестами ніякого чуда не сталося, але коли доторкнувся третім хрестом, то небіжчик ожив. Побачивши воскреслого, усі переконалися, що віднайдений Хрест є дійсно тим Древом на Якому був розп’ятий Христос Спаситель. Безліч християн, що зійшлися на те місце хотіли поклонитися Чесному Древу і святитель Макарій вийв на підвищення і став воздвигати (підносити вгору) Хреста Господнього. А люди побачивши Хреста, що його підносив патріарх Макарій, кланялися і раз – у- раз повторяли: «Господи помилуй».

Торжество знайдення Хреста Господнього увінчалося побудовою в Єрусалимі храму Воскресіння і Хрест Господній був поставлений в ньому. В цей день у церквах виноситься Хрест, прикрашений квітами виноситься на середину храму, кладеться на аналої для поклоніння віруючим і знаходиться там до віддання свята. На спомин страждань Христа Спасителя в це свято належить придержуватися строгого посту.