Свято Архангело - Михайлівська церква c. Зміївки
Українська православна церква Київського патріархату
Выбрать язык / Select language:
Ukranian
English
French
German
Japanese
Italian
Portuguese
Spanish
Danish
Chinese
Korean
Arabic
Czech
Estonian
Belarusian
Latvian
Greek
Finnish
Serbian
Bulgarian
Turkish
Меню сайту
Благодійний внесок
Цікаві статі
  • 1.Внутріщній стан людського серця, що стало оселею всіх пристрастів і пороків
  • 2.Моральний стан серця людини, що через недбайливість і лінощі падає в безодню пороків
  • 3.Внутрішній стан серця людини, яка лишилася благодаті і стала рабом пристрастів і зброєю диявола.
  • 4.Стан серця людини, через святе хрещення і інші таїнства, що стало мешкання Святої Тройці.
  • 5.Дорога християнського життя.
  • Святині храму
    Підтримайте сайт

    Натисніть та підтримайте сайт

    Пам'ятки храму
    ЗАКОН БОЖИЙ
    Святе Причастя

    Головна » Статті » Мої статті

    Внутрішній стан людського серця, що стало оселею всіх пристрастів і пороків.

         Коли людина забуває про своє небесне покликання, то непомітно для себе і, усе ж, неухильно наближається до пекла. Ця істина засвідчена всіма святими отцями. "Хто, - говорять вони, - не турбується хоч би трохи досягти успіхів в добродійностях, той вільно чи невільно буде ставати на дорогу пороків, і кожний ухил для нього на цю дорогу тим небезпечніше, що зло по природі нам близьке і потяг до нього сильний, і таким чином людина здобуває погані навики; а ці навики, укріпившись в ньому, стають для нього ніби природними". Навики, що обернулися в постійне гріховне розташування, або нахил грішить певним чином, називаються, як і раніше ми мали нагоду сказати, пристрастями. Як невільник, в тяжке рабство до жорстокого володаря, втягується ним в тяжку неволю, змушений виконувати всі його примхи і побажання, так і грішник, яким оволоділи пристрасті, йде за ними, ведеться ними, навіть усвідомлюючи свою біду, навіть ясно бачить, до чого веде ця згубна покора. Яким же чином приходить людина в такий жахливий стан? Що приводить її до нього? - Початком зла буває недбайливість до добра, як початком темряви - віддалення від світла - говорить св. Григорій Богослов. - Як близькі між собою повіки на очах, так спокуси близькі до людей - відмічає Ісаак Сирин. Що частіше всього буває причиною нашої розбещеності? - запитує св. Іоан Золотоуст і відповідає: - неуважність і недбальство значно більше, ніж сам диявол.

         Спочатку, мала, напевне, незначна гріховна думка, допущена в серце, відкриває його двері пристрастям. А з пристрастями нерозлучні і демони. І вони вступивши в серце християнина, негайно роблять його мерзотою запустіння. Виникають бездумні і шкідливі похоті тіла; очі сповнені блудодіяння і безперестанного гріха. (2Петр.2.14); серце стає лукавим, невірним, схильним до ненаситного користолюбства. Людина зневажає і ганьбить владу, поставлену Богом. Не підкоряючись церкві і її законам, вона сама відкмдається нею і стає сином прокляття. Така людина носить тільки ім'я християнина, насправді "мертва", "через злочини і гріхи" (Єф.2.1); все єство її є "тіло гріха" і сили її є "знаряддя неправди" (Рим.6.12-13). Замість Божого приятеля вона стає рабом і другом сатани. Господь Спаситель, зображуючи стан людини, що стала оселею пристрастів і пороків, каже: - коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою і, не знаходячи, каже: повернуся до свого дому, звідки вийшов; і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним; тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших, ніж сам, і, увійшовши, живуть там, - і буває для людини тієї останнє гірше першого. (Лк.11.24-26). Такий страшний стан серця, що став кублом пороків. Але як цілковито наочно зобразить його? Затемнена душа, звичайно не може бути храмом Святого Духа, і тому Він залишає її. З відходженням Світла наступає темрява. Князь тьми оволодіває нею і цілковито царює в сині погибелі, людині, що противиться Богу і всьому святому. Ціле полчище пристрастів, що розрослися до жахливих розмірів, наповнюють душу, що стала місцем всякої нечистоти. У одного над усім володіє ненажерливе об'їдання, і хто піддається йому подібний до легендарного Лаокоона, обвитого трьома зміями. "Якщо одній із них відсічеш голову, - говорить Іоанн Ліствічник, - друга зараз же буде тебе давити; якщо ти і цю знищиш, третя буде тебе непокоїть".

         У іншого пристрасть користолюбства роздирає серце, як страшний звір: такий сам готовий вбити, знищити всіх людей, тільки б заволодіти скарбами всього світу. Той так легко піддається гніву, так швидко, розгнуздано загорається в ньому ця пристрасть, що тяжко вирішити, хто зліший звір чи людина? Частіше всього і палкіше всього розпалюється людське серце пристрастю розпусти. Яких тільки форм вона не буває? Як не проявляється? До яких тільки жахливих злочинів не доводить? Самі страшні, самі мерзенні дійства вона наділяє, користуючись спотвореною силою уяви, в самі звабливі риси і фарби, і, що ще гірше, видіє ці дійства за "любов". Ось, в серце людини пустили свої чіпкі коріння заздрість. Погляньте, чи найдеться обмова, яку б вона не підтримала; поговір, який би вона не пустила; бруд, яким би вона не оббризкала, не облила добре ім'я свого ближнього. Заздрість, ненависть, злість, знущання, як хробаки точать, як отрута, отруюють життя, переслідуючи людину не тільки доки вона живе, але й тоді, коли лягла в домовину. Уявіть собі гордовитого, що горить ненаситним честолюбством. Він уже зосередив у своїх руках таку земну владу, яка розпоряджається життям і смертю інших. Здавалося би досить! Так ні ж! Вона знає, що у людей є ще жива душа, вільна думка, серце, що здатне любити і ненавидіти з власного вибору. І вона давить живу душу, лиш тільки вона себе в кому не-будь знайде: Віднімає свободу слова, свободу думати, ледве вона про себе заявить; думаючи, що сіє добро, вона народжує зло в самих різноманітних видах, починаючи з облестивості і плазування, кінчаючи невіглаством, забудькуваністю, розумовою і духовною відсталістю цілої країни, цілого народу. Святе Письмо уособленням гордості вважає сатану, давнього дракона. Розкрийте серце гордовитого, що зневірився у всьому, крім власної зарозумілості "я", чи не знайдете в ньому написаного слова "Бога нема"?

         Коли серце переповнюють такі пристрасті, в ньому нема і не може бути місця істинній вірі. Вона гасне, як вогник лампадки, в котрій вигоріла олія. Замовкає в людині і сумління. Лиш інколи воно по старому піднімає свій голос, вказуюючи грішнику його тяжкий духовний стан, але і тут доводиться зустріти різку відсіч: "відійди, я не бажаю знати твоїх шляхів, твоїх докорів і розкаяння".

         Щоб не показатися голослівним в своєму зображенні серця, що стало вмістилищем пристрастів і пороків, скористуємося розповіддю одного священика, надруковану в журналі "Домашня бесіда".

         "Три роки я перебуваю в селі.... священиком і ось рік тому, як я познайомився з одним паном "Н", який влітку прибув до нас в село і оселився в одному домі, що купив у селян. Цей пан "Н" спочатку нікуди не ходив; тижнів через два я побачив його в церкві. Фізіономія його була одна з тих, яка з першого разу звертає на себе увагу. Незважаючи на молоді літа обличчя його зім'яте, зморшки цілими складками невільно твердили, що не без бур потрясінь пройшла його молодість. Він став часто відвідувати нашу церкву, і не тільки в свята, навіть і в будні можна було бачити його, що молився де не-будь в кутку, при слабкому блиманні лампадки. Він завжди приходив рано, виходив пізніше всіх і кожний раз з якоюсь особливою побожністю цілував Хрест і брав у мене антидор. Пролетіло літо, зима була вже на виході, наступив Святий Піст. В п'ятницю першого тижня я, значно втомившись за сповіддю, повертався додому. Дома мені сказали, що прислана записка від пана "Н". В записці я багато не знайшов; тут доволі коротко було сказано: "прошу вас, незнайомий, але шановний батюшка, зайти до мене на квартиру ввечері". Я поспішив відправиться до незнайомого пана.

         "Мій батько, - розпочав він свою бесіду, коли познайомилися і розговорилися, - батько мій був дрібномаєтний поміщик. В Я.... губернії йому належало одне село. В цьому-то селі мій батенько мав великий дім, в якому він постійно жив і в якому я отримав початкове виховання. Мій батько постійно майже був дома і разом з матінкою старався вкласти в мене початки добра і християнського благочестя. Обоє вони любили мене, розповідали мені різні священні історії, і часто, бувало, слухаючи ці розповіді протягом довгого зимового вечора, я так і засинав, де сидів... І, Боже мій, які тоді солодкі сни снилися мені. Ті сни наповнювали мою душу невимовним блаженством; я зазнавав такого, що недоступне інколи іншій людині, і на моєму обличчі показувалася якась неземна посмішка, як казала моя добра мама. Мені виповнилось десять років, і япоступив в одне з середніх учбових закладів. Тяжко було мені привикати до нового учбового життя: в закладі, куди мене віддали я уже більше не чув того теплого істинно-релігійного настановлення, яке мені давалося на кожному кроці дома. Спочатку я був релігійний і часто молився. Морлився я..., але ця молитва часто була причиною насмішок моїх товаришів. Всі вихованці цього учбового закладу, залишені без батьківського нагляду, були страшними блюзнірами, і їхні ранимі насмішки сипалися градом на мою голову за мою релігійність. Час ішов, підтримки у мене не було, і моє бажання до молитви пропало спочатку тому, що я боявся товаришів, потім це стало у мене звичкою; я примкнув до своїх товаришів, і молитва більше уже ніколи не спадала мені на думку. Бесіди і наші розмови були самі брудні, богопротивні: глузування над Священним Письмом, над ревністю і релігійністю деяких священиків і простого народу, - ось що було предметом наших розмов... Спочатку мене обурювало від всього цього, потім час і суспільство притупили в мені і ці останні прояви залишок доброго домашнього виховання. Час ішов; я перейшов в останній клас, і тут повністю здійснилося моє падіння: попередні насмішки над обрядністю і релігійністю людей перейшли в повний сумнів у всій Божественності релігії. Один товариш був заражений десь на стороні матеріалізмом і проповідував страшні речі в нашому гуртку. Одного разу він приніс нам книги забороненого матеріалістичного змісту, і я з жадібністю накинувся на них... Господи! Чого я тільки тут не вичитав. Буття Бога, буття душі, майбутнє потойбічне життя, - все це я став вважати витвором фантазії, і зле сміявся я над усім. Хрестик свій, що дала мені мама, я зняв з себе і з якою то зневагою подивився на нього. Коли я стояв в церкві за наказом керівництва, як же я знущався, як сміявся я над відправою Божественної служби?! Коли настав піст, я навмисне старався поїсти скромної їжі, щоб показати повну зневагу до церковного статуту. Святі ікони, життя святих було головним предметом моїх глузувань. Завжди перед прийняттям Святих Таїн я старався що-небудь з'їсти і потім причащався. Одним словом, в той  час я був якимось нелюдком, а не людиною. Але ось настав час мого виходу із закладу, і тут я зі всією силою кинувся в безодню погибелі і багато, багато затягнув я за собою чистих, невинних душ.

         Шлюб - забобони, - думав я, і першою моєю турботою після вихлду з інституту, було поширення цієї ідеї. Я був вхожий в один дім, де жила молода жінка, нещасна в шлюбі. Замість того, щоб її підтримати і вкласти в неї надію на Бога, я став проповідувати їй свої ідеї про шлюб. Бідна жінка кинула свого чоловіка і стала жити зі мною. Бідна, - вона чекала від мене чогось людського, але я був споганений матріаліст і далі чуттєвих задоволень я нічого не бачив. Другою жертвою моєї розбещеності стала молода дівчина. Винуватцем і морального і матеріального падіння її я був теж, - тоді це я називав "умінням користуватися обставинами". Спочатку ця дівчина приховувала свою розбещеність, а потім пішла звичайною широкою дорогою всіх занепалих жінок...

         Наш розум надто безсилий зупинити нас від споганення, коли в нас нема голосу сумління. Так і я заглушив все святе в моїм серці, хоч і старався керуватися здоровим глуздом, але він не допомагав мені, і я остаточно гинув. З товаришами такими же як і сам я, оточений розбещеними жінками, проводив цілі ночі за вином, і чого тільки не було в цих гучних диявольських оргіях! Час йшов, я ще більше розбестився і остаточно погруз би в безодні різних пороків. Здавалосб: чого більше? Чоловік остаточно загинув і ніяка стороння рука не може мене витягтиіз цієї калабані!...

         В один рік померли від холери мої батьки; і їхня тепла молитва перед престолом Всевишнього, напевне, привела мене до виправлення їхнього заблудного сина. Отримавши звістку про їхню смерть, я відправився в село, до них на могиу. Дивно! Як я споганився, як не сміявся над всіма святими почуттями людини, все ж таки прихильність до батьків залишилась, і холодний розбещений розум уступив голосу серця - бажання побувати на могилі, і - не висміяв його. Ці обставини я приписую особливій дії Провидіння, оскільки ця поїздка на батьківщину була початком мого відродження. Приїхавши в село, я спитав у сторожа, де могила, і, не думаючи перехреститься перед церквою, відпрвився до вказаного місця. Ось уже і могила від мене кроків з десять; ось уже я бачу свіжий насип, аде... враз потемніло в мене в очах, перехопило дихання, голова запаморочилась, і я упав, втративши свідомість. Не знаю, що тут було, але до свідомості я прийшов уже в квартирі, що її найняв мій слуга у одного селянина. Із його розповідді я дізнався, що всі, що оточували мене думали, що зі мною стався удар, тому, що я був майже без пам'яті, з червоним лицем і піною на губах. На другий день я був цілком здоровий і, як не сушив голову, не міг пояснити собі, від чого в мене стався припадок. Потім я знову відпрвився на могилу: і яке було моє здивування, коли і на цей раз сталося зі мною те, що було вчора. Думаючи, що в мене падуча хвороба, я на третій день лишився дома, і припадку не було. Але коли я на четвертий день пішов і став наближатися до могили, припадок знову повторився. Вставши вранці на другий день, я зустрів слугу якимось зляканим, що боявся мене. Пізніше я дізнався, що він тут же подумав, що в цих припадках таїться щось недобре, і що я, напевне, дуже грішний, якщо Господь не допускає мене до могили моїх батьків. Мене також сильно спантелечили ці страшні припадки, і я послав до найближчої станції по лікаря. Лікар обіцяв приїхати на наступний день, і в очікуванні його я заснув в годині дванадцятій ночі. Вранці я проснувся і, страшно згадати, - я не міг поворухнутись, язик не слухався мене, тіло горіло, губи висохли, я відчував страшенну спрагу і цілковито впав духом. Приїхав лікар, оглянув мене і дав мені ліки. Почалося лікування. Спочатку лікар приписував мені ліки без забруднення, але потім довго, довго простоював інколи над моїм ліжком, кусав губи і одного разу, - після шеститижневого лікування написав мені на папері: "маючи справу з чоловіком, я відкрито говорив про його хворобу, якою б вона не була тяжкою. Ваша хвороба незрозуміла, не дивлячись на мої зусилля відкритиїї. Тому не бачачи і не передбачаючи успіху від мого зусилля, я залишаю вас чекати, коли вона сама собою відкриється". Великий жах огорнув мене коли я лишився людської допомоги, на яку я тільки і надіявся. У інших людей є надія на Вищу допомогу, але мій розум відкидав її. Між тим хвороба ще більше підсилювалася: на тілі з'явилися прищі, котрі перетворилися на гнійні рани; від ран йшов нестерпний смердючий запах; я не знав, що робити. Цілі ночі я не спав і не знаходив собі спокою. І які страшні картини вимальовувались тоді в моїй уяві. Ось, як зараз пам'ятаю, мені показалось раз темне, сире задушливе підземелля. Сморід не дає дихати: навколо темрява, звідусіль несуться стогони, крики і якийсь дикий рев. Мені стало страшно, мороз пройшов по шкірі, я затремтів і відкрив очі: свічка тьмяно горіла; в кімнаті було темно, я ледве задрімав, тільки-но став засинати, враз відчув в своїй руці чужу руку. Я здригнувся і відкрив очі і, - Боже мій, - кого я побачив? Переді мною стояла моя мати. Я не міг зрозуміти, яким чином вона опинилася переді мною. Адже ж вона померла, подумав я, яким же чином вона може існувати?! А між тим серце билось в мені, Моя мати була вся в білому, і тільки в однім місці було видно чорну пляму: її лице було похмуре, і вся вона була в якійсь темряві... "Я твоя мати, почала говорити вона, - твої беззаконня, твоє розбещене життя, невір'я і безбожність дійшли до Господа, і Він хотів тебе стерти з лиця землі; ти не тільки погубив себе, але і заплямив нас: ця чорна пляма на моїй одежі - твої гріхи. Господь, - кажу, - хотів знищити тебе, але твій батько і я молилися перед престолом Всевишнього за тебе і Він благоволив навернути тебе до Себе не милістю, тому що ти милості не заслужив, та й не зрозумів би її, але суворістю. Він знав, що одна могила наша дорога для тебе, і тому не допустив тебе до неї, поразивши надприродною хворобою, для того, щоб ти признав над собою Вищу силу, що ти її відкидав; але ти не навернувся. Тепер Господь послав мене до тебе: - це останній спосіб для твого виправлення. Ти не визнавав Бога, безсмертя душі, майбутнього життя, - ось же тобі докази загробного життя: я померла, але явилася і говорю з тобою. Увіруй же в Бога, якого ти відкидав! Згадай твою матір, яка ще за життя не шкодуючи сил, старалася зробить із тебе доброго християнина". При цих словах її лице ще більше потемніло, глухе дихання почулося в кімнаті і ті зворушили мою душу... "Ще раз заклинаю тебе, продовжувала мати, - навернись до Бога. Ти не віруєш і, мабуть, думаєш пояснить моє явлення розладом нервів і уявлення. Ось тобі хрест, що ти його викинув, візьми його, інакше загинеш. Увіруй, і твоя хвороба зцілиться чудесним чином. Погибель, вічне пекло тобі, якщо ти знехтуєш мене"... Так сказала моя мати і зникла. Я отямився і побачив у своїй руці маленький хрестик, якого я колись викинув. Явлення матері, її просьби і прокляття зворушили до глибини мою душу. Ніколи, здається, не було такого перевороту зі мною, сумління піднялося з усією силою, попередні переконання рушились, і я вмить, здається, ввесь переродився... З тієї ночі я почав поступово видужувати, і ось ви бачите мене нині і здоровим, і, що важливіше, віруючим." 

    Категорія: Мої статті | Додав: ivan (10.10.2012)
    Переглядів: 671 | Рейтинг: 5.0/1
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Контактні дані
    Пошук
    Наше опитування
    Оцініть мій сайт

    Всего ответов: 50
    Календар
    Православные праздники
    Історичні події
    Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Кто сегодня был? Яндекс.Метрика
    Форма входу

    Розповiсти друзям
    Підписка на новини

    Введите адрес Вашего почтового ящика:

    Пасха
    Наш баннер
    Цікаво знати
    Вверх