Свято Архангело - Михайлівська церква c. Зміївки
Українська православна церква Київського патріархату
Меню сайту
Благодійний внесок
Цікаві статі
  • 1.Внутріщній стан людського серця, що стало оселею всіх пристрастів і пороків
  • 2.Моральний стан серця людини, що через недбайливість і лінощі падає в безодню пороків
  • 3.Внутрішній стан серця людини, яка лишилася благодаті і стала рабом пристрастів і зброєю диявола.
  • 4.Стан серця людини, через святе хрещення і інші таїнства, що стало мешкання Святої Тройці.
  • 5.Дорога християнського життя.
  • Святині храму
    Підтримайте сайт

    Натисніть та підтримайте сайт

    Пам'ятки храму
    ЗАКОН БОЖИЙ
    Святе Причастя

    Головна » Статті » Мої статті

    Внутрішній стан серця людини, яка лишилася благодаті і стала рабом пристрастів і зброєю диявола.

    "Людина, будучи в 

    честі, не розуміє,

    що вона зрівняла-

    ся з тваринами і

    уподібнюеться їм"

    (Пс.48.13)

         Один святий чоловік, що мав владу над нечистими духами спитав у демона, що знаходився у біснуватій жінці: "Що найбільше всього у християн страшне для вас?" Демон відповів: "маєте три речі, дійсно для нас страшні: хрест, котрий носите на собі, хрещення і причащання, і якби ви - християни - дбайливо берегли їх, ніхто із нас не міг би ображати вас". Але так як, по вченню богоносних мужів, хрещення очищує тільки перворідний гріх і всі гріхи, вчинені до хрещення, а норов і звички не завжди змінює і очищує, то нам, за словом Іоанна Золотоустого залишається тільки "гірко стогнати, коли удостоєні такої благодаті відродження, ми швидко губимо її в собі" (Золотоуст, 7 бесіда на 2 посл. до Кор.) Уже в дітях неправильне виховання часто-густо заглушує семена благодаті на корені. А в людях дорослих, що прийняли хрещення, житейські діла, турботи, марноти світських відносин, цілковите забуття потреб духа набагато скоріше, ніж у дітях, заглушують семена Святого Духа, і воно залишається безплідним. Людина спить сном недбайливості, а в його душу входить диявол і сіє в серці бур'яни пристрастів. Якщо людина не вириває і не викорінює ці бур'яни при першій їхній появі, то вони виростають все більше і більше, поки зовсім не заглушать насіння благодаті. Мало-по-мало серце християнина стає байдужим до всього божественного. Переконання свідомості, спочатку - при перших падіннях - сильний, від неуваги до нього стає, чим далі, тим все слабше і слабше. Порок за пороком, гріх за гріхом очорнює серце, робить його злочинним, розбещеним. Спочатку допускаються менш важливі, очевидно, і незначні порушення заповідей. Але ці видимі дрібниці закривають людині в дійсності правильний погляд на предмети морального світу і розчищають дорогу до нових, більш зухвалих порушень Закону Божого. А ворого - диявол не спить: всілякими способами він старається привести людину в ще гірший стан: то через людей, то через схильність пристрастів тіла, то через речі і відносини, що оточують людину; користуючись недбайливістю ніби приспаною мораллю грішника, він вселяється в глибину його душі, підпорядковує собі всі його сили - розум, волю і почуття. Так, хрещена людина стає оселею диявола, його посудиною, гніздом всяких ганебних пристрастів. Цей стан може бути переданий наступним зображенням.

         Нещасний грішник, через нерозуміння, легковажність і недбайливості живучи за звичаєм "світу цього і волі князя світу, духа діючого" в других таких же як і він, "синах спротиву", замість дому Божого, стали домом диявола, місцем тління і всякої духовної нечистоти. Диявол з сімома смертними гріхами, уособлюваним у вигляді мерзенних і огидних тварин, вселяється в його серце, що лишилося благодаті Святого Духа. Оскільки Дух Божий залишає грішника, то і зірка благодаті більше не освітлює його серце, і око сумління, затьмарене гріхами, майже не бачить як нечистота "прилипла до всього його єства, потрясла всі тілесні члени, і ніщо вже ні в душі ні в тілі грішника не вільне і не захищене від злого впливу гріха, що живе в нім" (Макарій Вел. Бесіда про пошкоджений стан людини 4). Порочний християнин ввесь покритий гріхами: він і дивиться не так як би це потрібно дивиться, бачить тільки погане, тобто гріховне, слухає також погане; ноги у нього направлені до злочинства, руки простягнуті до беззаконня, серце зайняте злими думками. Ці злі думки, що складають постійну гріховну схильність людини, називаються пристрастями, а коли їх здійснюють - смертними гріхами. Сім таких пристрастів або гріхів можна уявити собі у вигляді тих тварин, які своїми якостями подібні до них і уособлюють їх:

         Павич: умовно являє гордість. Гордість, за словами св. отців, є зло саме небезпечне, уперте, що глибоко вкорінюється в людську природу. "Це самий лютий і самий неприборканий звір, - пише Касіян Римлянин, - нема ніякої іншої пристрасті, яка б так знищувала добродіства і так оголювала і лишала б людину всякої праведності і святості, як зла гордість". Гордість затьмарює душу; не дає бачить свої гріхи, слабості і недостатки, вона робить гордеця ідолом в очах самого себе і заглушує природну для людини потребу у вищій благодатній допомозі. "Бог гордим противиться" (Як.4,6). "Мерзота перед Господом усякий гордовитий серцем" (Притч. 16.5). Проявляється ця пристрасть в зарозумілості, гордовитості, в осудженні ближніх, зухвалості, лихослів'ї і в усьому іншому, що ображає Бога і ближніх.

         Козел - тварина зтива, зображує розпусту, блуд і всяку плотську нечистоту. Священне Писання говорить, що "блудники і перелюбники Царства Божого не успадкують" (1 Кор. 6.9); що "блудників і перелюбників судитиме Бог" (Євр.13.14.); що "хто зруйнує своє тіло, того скарає Бог" (1 Кор.3.17). Хто віддається плотським гріхам - ображає Бога, ставлячи свою пристрасть ідолом для себе і тіло своє - храм Божий - робить тілом розпусниці. Він шкодить суспільству, розбещуючи його, шкодить і самому собі, затьмарює розум, розслаблює волю; він принижує себе до тваринного стану, позбавляється відваги перед Богом і надії на отримання Царства Небесного; ще при житті на землі, така людина піддається гніву Божому і засуду на вічні муки.

         Свиня - зображує обжерливість, п'янство. Подібно цій тварині, навіть і гірше, поступає людина, надмірна у своїх тілесних потребах. Із природних потреб підтримувати життя за допомогою їжі і пиття обжерливий робить пристрасть обжерливості, переїдання. Черево йому замінює Бога (Фил.3.19). Переїдання віднімає тілесні сили спричиняє багато тілесних хвороб, прискорює смерть. Нестриманість в питті послаблює пам'ять, обтяжує і робить грубим серце. Особливо згубне п'янство: п'яниця втрачає сором і совість, за чарку горілки буває готовий продати і продає всяке добре почуття, падає до стану нерозумної тварини. Святий Іоанн Золотоустий говорить: "чим кращий п'яниця за осла? Чим кращий ненажера за собаку? Вони, чи хочуть їсти, чи пити, знають мету і міру, яка не простягається далі необхідності" (Бесіда 13 на Єванг. Матф.). За словами апостола Павла "п'яниці Царства Божого не успадкують" (1 Кор.6.10).

         Черепаха - образ лінощі, зневір'я, якими свавільно підриваються всяка добра діяльність, всяке прагнення до добродійності. Зневірена і лінива людина подібна до суміші холодного і гарячого, добра і зла. Вона - лукавий раб, що по надзвичайній лінивості закопує в землю свій талант. Зневіра виробляє холодність чи байдужість до добра, малодушність, повну невпевненість у власних силах, і в допомозі Господа Бога. Вона породжує в'ялість духа, недбайливість, неуважність і відчай; останній, являючись звичайно, як усвідомлення безсилля при спробах морально виправитися, поступово переходить в нарікання, заперечення спасіння і закінчується самогубством.

         Жаба - зображує скупість, жадібність, грошолюбство. Користолюбивий той, хто завжди старається придбати більше, чим треба на його потреби, хоча придбаним ніколи не буває задоволений. Жадібний той, хто придбане зберігає і тримає у себе без будь-якого б на то застосування, не звертаючи уваги на кричущу кругом потребу. Апостол Павло пише, що "корінь усього лихого є сріблолюбство, якому віддавшись, деякі ухилились від віри і самі себе віддали багатьом скорботам". (1 Тим.6.10). "Нема беззаконішого сріблолюбивого - пише св. Іоанн Златоустий - пристрасть його страшніша від усіх пристрастів: звідси грабіжники, звідси вбивці; звідси всяке зло, як би ти його не назвав. Сріблолюбство зробило Юду із учня і святотатцем і зрадником" (Бесіда на Єванг. Матф.).

         Змія - символ заздрості. Заздрісний подібний до райського змія, який із заздрощів спокусив наших праотців і позбавив їх блаженного життя. Заздрість виникає із-за гордощі і користолюбства. Гордець неодмінно заздрісний, оскільки бажає, щоб інші не мали тих достатків, переваг і благ, які хоче мати він один. Користолюбивий завидує всім, хто користується тими благами, якими він хоче один користуватися. Від заздрощів народжуються ненависть до інших, або злобажання, лихослів'я, наклеп, зловтішання, коли бачить нещастя в інших, і жалкування про те, що вони щасливі. Заздрісний наслідувач диявола, ненависний Богу і людям. "Заздрісні гірші диких звірів і подібні бісам, а може й гірші їх. Хоч би ти подавав милостиню, вів цнотливе життя, хоч би ти постився, - ти злочиннійший всіх, коли завидуєш брату твоєму" (Златоуст. Бесіда на Єванг. Матф.).

         Тигр, - самий жорстокий найлютіший від звірів, зображує пристрасть гніву, котра робить людину злим, підступним і безпощадним, подібно цьому звіру. Така людина в роздратуванні звинувачує Провидіння і благість Божу, зневажає Бога, ображає ближніх. Гнів - джерело сперечань, сварок, бійок і вбивства. Ця пристрасть затемнює розум, порушує спокій серця. Від гніву розливається жовч, псується кров, подразнюються і слабіють нерви, підривається здоров'я. Часто миттєва смерть від розриву серця трапляється охопленого гнівом. В гніві і роздратуванні люди доходять до дурниць, до звірства, впадають до нестями, в божевілля, близьке до біснування.

         Такий внутрішній стан грішника, охопленого і зв'язаного гріхом. Тисячами рук чіпляється за нього порок і шматує, як скажений звір. Поступово, спочатку невинні, непомітні пристрасті розростаються, кріпнуть в серці, на кінець роблять його власністю - гніздом диявола. Якби не милосердя Боже, то грішник на цій сходинці загинув би остаточно. Але благодать Божа не ще зовсім його залишає; ще є надія: може грішник не схаменеться, покається, поміняє своє життя. Ангел охоронитель при кожному слушному випадку спонукає його до покаяння, плаче за нього, молиться за нього Богові. Багато таких, котрі лишилися благодаті і стали знаряддям диявола, є на світі. Проте, вони не загинули безповоротно. Милосердний Господь піклується про них "не хоче, щоб хто загинув, але всі до покаяння прийдуть" і спасуться. Як приклад такої любові Господа до грішників розповімо одну повість, хоча і давню за походженням, але змістовну в собі, вічно юну думку, що Господь Ісус Христос завжди готовий спасти грішника, тільки аби він повернувся до Нього з покаянням.

         В другому столітті після Різдва Христового, коли язичницька релігія була в повній силі, на острові Кріт один побожний чоловік на ім'я Карпо, переконав одного язичника покинути ідолів і прийняти хрещення. Пройшло небагато часу, новохрещений, не утвердившись у вірі, по переконанню і просьбі свого приятеля - язичника, повернувся до старих божків. Це відступництво так засмутило Карпа, так він розгнівався на спокусника і на спокушеного, що замість того, щоб молитися за повернення відступника в лоно Церкви через покаяння, став закликати на нього прокляття і суд Божий, і просив у Бога якою-небудь карою лишити їх обох життя. Господь особливим видінням благоволив напоумити нестримного поборника і показати йому, що його молитва не відповідає безкінечної любові Бога до пропащих грішників. Стоячи на молитві, Карпо враз побачив безодню, на краю якої стояв його хрещеник з спокусником. Обидва тремтіли всім тілом і щомиті могли зірватися в глибочінь, що зіяла під ногами. А з безодні вились і піднімалися страшні змії. Дивлячись на безвихідне положення спокусника і спокушеного, Карпо, все ж таки, був задоволений. Ось, - думав він, - нарешті то вороги Христові піддадуться заслуженому їм покаранню. Шкодував тільки за одне, чому заслужена погибель так довго не настає. Враз його ніби щось штовхнуло і заставило підняти очі до верху. Бачить: Господь Ісус Христос, оточений безліччю ангелів, милосердно і співчутливо дивиться з неба на нещасних, що стояли над прірвою. Потім Господь сходить і простягає їм руку допомоги: ангели зо всіх сторін стараються відвернути їх від загибелі. Нарешті Господь, повернувшись до Карпа, з доріканням говорить: "ти готовий підняти руку і безжалісно покарати цих нещасних, порази нею Мене: Я готовий і ще страждати для спасіння людей". Карпо зрозумів, що його ревність була нерозумною; що нема гріха, що перемагає чоловіколюбність Бога, що Господь Своєю милістю береже грішника до останньої хвилини життя.

         Ця розповідь нехай дасть зрозуміти грішникові, що таке милосердя Господнє і, не педети у відчай і безпечність, а спішити каятися. Милосердя неба відкрито для них, тільки б не запізнитися їм через свої лінощі і не опиниться в тій безодні, із якої вже нема вороття. Милосердний Господь, через покаяння Своєї Матері, нехай віддалить нас від гріхів і пороків і поставить нас на прямій дорозі добродійства, яка веде до воріт вічного життя.

    Категорія: Мої статті | Додав: ivan (04.10.2012)
    Переглядів: 1879 | Рейтинг: 5.0/1
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Контактні дані
    Цікаво знати
    Купить ссылку здесь за руб.
    Поставить к себе на сайт
    Пошук
    Наше опитування
    Оцініть мій сайт

    Всего ответов: 52
    Календар
    Православные праздники
    Історичні події
    Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Кто сегодня был? Яндекс.Метрика
    Форма входу

    Розповiсти друзям
    Підписка на новини

    Введите адрес Вашего почтового ящика:

    Пасха
    Наш баннер
    Вверх