Свято Архангело - Михайлівська церква c. Зміївки
Українська православна церква Київського патріархату
Меню сайту
Благодійний внесок
Цікаві статі
  • 1.Внутріщній стан людського серця, що стало оселею всіх пристрастів і пороків
  • 2.Моральний стан серця людини, що через недбайливість і лінощі падає в безодню пороків
  • 3.Внутрішній стан серця людини, яка лишилася благодаті і стала рабом пристрастів і зброєю диявола.
  • 4.Стан серця людини, через святе хрещення і інші таїнства, що стало мешкання Святої Тройці.
  • 5.Дорога християнського життя.
  • Святині храму
    Підтримайте сайт

    Натисніть та підтримайте сайт

    Пам'ятки храму
    ЗАКОН БОЖИЙ
    Святе Причастя

    Головна » Статті » Мої статті

    Моральний стан серця людини, що через недбайливість і лінощі падає в безодню пороків.

         "Дивіться, робіть обережно,

    бо дні лукаві" (Єф.5.15)

         Мета даної глави показати, що християнин, на якій би він сходинці моральної досконалості не стояв, повинен боятися падіння, оскільки наша природа немічна і легко нахиляеться до зла. "Твердо покладемо в нашій думці, - пише св. Ісаак Сирин, - що поки ми живемо в цьому світі і знаходимось в тілі, хоч би вознеслись  би до небесного склепіння, не можемо залишатися без діл і праці і не піклуватися про свою душу"(Сл.47) "Недбайливий духовно падає або через сумніви, або через лінощі і бездумній похоті. І те і інше відбувається тим легше, що ворог день і ніч стоїть перед нами і видивляеться, яким би відкритим входом наших почуттів ввійти йому. Коли буде допущена нами недбайливість в чому не буде найменшому, тоді він починає пускати в нас розпечені свої стріли." (Ісаак Сирин). І звичайно легко ранить нас. "Дивуюсь вільній нашій волі, - пише преп. Єфрем Сирин, - вона має можливість перемагати і любити, поступитися перемогою над собою". І дійсно, дивно, коли бачиш, як чоловік, що горів любов'ю до Бога, виконував Його заповіді, враз стае лінивим, недбайливим, слабне і падае з тієї висоти, на яку підняла його благодать. Порядок такого падіння буває різним,  дивлячись на різноманітність характерів і обставин. Один, забувши про смирення і особисту нікчемність, починає марити своїми подвигами, добродійствами і вражений гордістю, забувае Бога. Інший, що тільки-но понадіявся на свою праведність і не був достатньо обережним, впадає у смертній гріх. Ще інший отримав з неба, від ангелів духовну їжу, а потім через лінощі і недбайливості  лишився тієї їжі, покинувши усамітнення, вирішив повереутися у світ. Тих сріблолюбство заставіло відректися від Христа: а у тих перелюбство відняло великі дари благодаті. І все це  тисячі разів траплялось і продовжує траплятися від лінощів - матері всіх пороків. "Трохи недбайливий і затьмарений загинув, - говорить Петро Дамаскин, - а той, хто трохи заставив себе переміг ворога." " І так нехай кожній із нас все частіше згадує слова пророка: на варту мою став я" (Аввакум 2.1). Нехай кожний пильно стоїть на варті свого серця і дивиться, чи не підкрадається ворог, чи не замишляє він де не-будь свої підступи,  щоб потім несподівано напасти, чи не готовий він зайняти серце якою-небудь лукавою пристрастю.

         Спробуємо, наскільки можна, наочно зобразить стан  душі християнина, що дав собі місце зрозумівлості і недбайливості. Хоча милосердя Боже і безмежне, але святість Господа не терпить нечистоти, що вільно допускається в серці, гріховних послаблень і нагадує недбайливому, що вирок "ось залишаю ваш дім пустим" -легко вжитий до кожного християнина. Від лінивого і недбайливого серця Святий Дух відходить. Що Він ще не зовсім залишив його, то це указує на милосердя Боже, що чекає навернення грішника до попереднього Богодогодження. Через завзяті лінощі душа швидко позбавляється благодаті; її признаків в серце лишається все менше і менше. Віра слабо блимає. Серце, що любило спокій, починає лукавити. Спочатку таке лукавство виступає в словах і поступках маловажних, прикривається благовидними приводами; потім поступово проникає в душу невір'я: виконувати заповіді Божі видається необов'язковим, навіть не потрібним. Укріпившись, невір'я накладає печатку сумнівів на всі вимоги моральності. Від лінощів і поступків всупереч закону Бога, око сумління затьмарюється. Душу озлоблює "звабливість гріха" (Євр.3.13), і людина забуває живого Бога. А як тільки душа відступилі від Бога - джерела світла, нею оволодіває темрява, сатана і пристрасті. На початку вони тільки показують свої голови, але кожна повільність в недбайливості, кожне найменше віддалення від закону Господнього дає їм їжу, відкриває безперешкодний вхід в нещасне серце, і обертає його на їхню оселю. Сатана поражає серце через гріховні побажання, недобрі думки, почуттєві збудження. Звичайно, самий зручний при цьому для сатани є стан серця, коли християнин забуває обережність і перестає пильно турбуватися за свою душу. Правда, Ангел-охоронитель, при такому положенню ще захищає людине від сатани і не допускає дияволу назавжди оселитися в душі віруючого, але цей захист продовжується винятково в надії, що втративши любов до Бога, можливо згадає про минулу досконалість, захоче повернутися на залишену добру дорогу. Якщо лінощі і недбайливість збільшиться, то відступить "від нього ангел-охоронитель його, і відданий буде невірний раб сатані".

         Щоб наочніше зрозуміти наскільки небезпечна найменша недбайливість за душу, як вона часто приводить до великої небезпеки і віддаляє християнина від Бога, скористуємося наступними розповідями древнього Патерика.

         "В одному скиту був старець і як він сильно захворів, то йому стали прислуговувати. Старець, бачачи, що братія трудиться для нього сказав: - піду в Єгипет, щоб не затрудняти братію. Але Авва Пимен говорить йому: - не йди, бо впадеш в розпусту. Він же, засмутившись, сказав: - тіло моє уже омертвіло, а ти мені це говориш. Отже, він пішов у Єгипет. Дізнавшись про це жителі, приносили йому багато приношень. Одна дівственниця по вірі прийшла послужити старцю, - і старець через деякий час виздоровів, і впав з нею в розпусту. Вона завагітніла і народила сина. Жителі питали її: - від кого це? Від старця - сказала вона. Але їй не повірили. Старець же сам сказав: - це мій гріх, - але збережіть народженого. Вони зберегли. Коли немовля відлучили від грудей, в один день, коли було свято, старець прийшов у скит, принісши на своїх плечах немовля, і ввійшов з ним в церкву між людьми. Присутні, побачивши його, заплакали, а він сказав братії: - погляньте на це немовля, це син непослуху. Будьте обережні і ви, браття, бо я на старості це зробив, і помоліться за мене. І ввійшовши в келію, він почав продовжувати свою попередню справу".

         "Був один самітник в нижніх краях Єгипту, і був знаменитим, бо перебував в одинокій келії, в безлюдному місці. І ось, під дією сатани, одна нечестива жінка, почувши про нього, говорила юнакам: - що мені дасте, як я скину вашого подвижника? Вони призначили її певну нагороду, і вона, вийшовши, ввечері підійшла до келії його, ніби заблукала в пустелі. Коли вона постукала в двері, старець вийшов і, і побачивши її, збентежився і сказав: - яким чином ти з'явилася тут? - Я заблудившись, прийшла сюди, - сказала вона зі сльзьми. Пожалівши, її старець завів її у свій двір і, зайшовши сам в келію свою, замкнув її. І ось вона окаянна закричала, промовляючи: - отче, мене тут заїдають звірі. Він же, знову обурившись, але разом з тим і злякався суду Божого, сказав: - звідки на мене прийшов цей гнів?! І відчинивши двері, впустив її в середину. Тоді диявол став пускати на нього свої стріли, розпалюючи похіть до неї. Але він, бачачи напади ворога сказав сам собі: - підступи ворога це темрява, а Син Божий цн світло. І вставши, він запалив свічку. Але, знову розпалений похіттю, сказав: - хто так поступає Царства Божого не успадкує (Гал. 5 19.21). Отже, випробуй себе тут, чи зхможеш ти перенести вогонь. І, поставивши свій палець на свічку спалив його і не відчував болі по причині сильного розпалення плоті. Продовжуючи це робить до ранку, він попалив всі свої пальці. Блудниця, бачачи, що він робить, окам'яніла від страху. Прийшовши вранці до подвижника юнаки, спитали: - вчора сюди приходила жінка?  - Так, відповів він, ось вона спить в келії. Ввійшовши  в келію, вони побачили її мертвою і сказали: - Авва, вона померла. Тоді він, відкривши свої руки, показав їм, промовляючи: - Ось, що зробила зі мною ця дочка диявола. Вона згубила мої пальці. І розповівши їм, що сталося, сказав: - Писання говорить не віддавай злом за зло. І сотворивши молитву, воскресив її. Вийшовши, розпусниця в чистоті провела решту свого життя. (Древній Патерик. Москва.1990 р, стор 85-87).

         "Був один старий подвижник, що досяг великих успіхів в благочесті, проживав в горах в краю Антиноя. Ворог позаздрив йому і вклав у нього думку, що він повинен служити другим, що при цьому йому необхідно самому ходити в місто, самому продавати кошики, купляти потрібне для себе і потім знову, закінчивши свої справи, повертатися з міста у своє усамітнення. Подвижник, довірившись цій, ніби то благочестивій думці вийшов із свого монастиря. Будучи колись прославлений, але не досвідчений в багатьох підступах зловмисника, він, після довгочасної зустрічі з жінкою, по неуважності до себе спокусився нею і, прийшовши в супроводі ворога в одне усамітнене місце, згрішив з нею біля річки. Думаючи, що ворог зрадів його падінню, він був близький до відчаю, оскільки образив Духа Божого і ангелів і св. отців, багато із яких перемагали в містах ворога. Отже, сильно затуживши, бо нікому з них він не уподібнився, і, не подумавши про виправлення свого гріхопадіння, хотів в цілковитій радості ворога кинуться в річку. Але від сильної душевної туги занедужало все його тіло, - і тільки милосердний Бог, нарешті, допоміг йому, щоб він не загинув в цілковитій радості ворога. Згодом, прийшовши в себе, він зважився на значно більший труд з злостражданням і пішов знову у свій монастир. Зачинивши двері, він плакав так, як плачуть за покійником, благаючи Бога, постом і неспанням виснажив своє тіло, але не отримав ще впевнення за своє покаяння. Перед днем Пасхи, в ніч на Воскресіння Христове він взяв новий світильник і вставив в нову посудину, накривши її, ввечері став на молитву, промовляючи: - Щедрий і милостивий Боже! До Тебе, Отця віруючих, прибігаю. Господи! Помилуй мене, що багато разів падав на радість ворогу... оживотвори мене розбитого, звели світильнику цьому розгорітися вогнем Твоїм, що я зберіг заповіді Твої, не відпав від страху Твого, але служив Тобі з більшою ревністю ніж раніше. Помолившись, таким чином, він був тричі почутий. І, вставши, побачив, що світильник ясно горів, утішився надією на Бога... і коли прийшов час віддати душу свою, за кілька днів до кончини бачив видіння." (Патерик, стор. 91-94)

         "Був один великий старець, що сподобився великих дарів від Бога і став славнозвісний за свою добродійність. Слух про нього дійшов навіть до царя. Щоб сподобитися його молитви, цар покликав його до себе. Побачившись з ним і багато отримавши від нього користі, він дав йому золота. Старець взяв і, повернувшись до себе, полюбив землю і інші достатки. Прийшов до нього за звичаєм один із демонів, і старець говорить йому: - відійди від творіння Божого! Демон відповів: - я тебе не слухаю. Старець говорить: - чому? Демон відповідає: - тому, що ти став як один із нас, залишив турботу про Бога, став займатися турботою земною, тому я не слухаю тебе і не відходжу." (Патерик, стор. 224).

    Категорія: Мої статті | Додав: ivan (05.10.2012)
    Переглядів: 1747 | Рейтинг: 5.0/1
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Контактні дані
    Цікаво знати
    Купить ссылку здесь за руб.
    Поставить к себе на сайт
    Пошук
    Наше опитування
    Оцініть мій сайт

    Всего ответов: 52
    Календар
    Православные праздники
    Історичні події
    Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Кто сегодня был? Яндекс.Метрика
    Форма входу

    Розповiсти друзям
    Підписка на новини

    Введите адрес Вашего почтового ящика:

    Пасха
    Наш баннер
    Вверх