Звільнившись від панування грецьких царів, юдеї недовго користувалися свободою. Римляни, завоювавши увесь світ, оволоділи також і єврейським народом (64 р. до Р. Х.). Вони поставили над Палестиною правителем Антипатра з нащадків Ісава – ідумеянина. Він дуже спритно здобув довір`я в римлян. Та незабаром був отруєний. Після нього правителем був призначений його син Ірод, прозваний Великим. Він був підозріливою, жорстокою і хитрою людиною. Як і його батько, вміло втерся в довіру до римської влади, і був проголошений царем юдейським. Щоб здобути прихильність юдеїв, цар Ірод оновив Єрусалимський храм. Отримавши звання царя, він усе ж був підлеглим кесаря, тобто римського імператора. З тих пір, як Юдея опинилася під владою римлян, у ній завжди був римський правитель – намісник римського імператора. Юдеям було залишено також синедріон, тобто раду з первосвящеників і старійшин народу, але влада синедріону була доволі обмежена. Синедріон, приміром, не міг страчувати без дозволу римського правителя, якому і належала вища влада в Юдеї.

     Світове панування римлян похитнуло основи язичництва. У Рим, як у столицю світу, з`їжджались учені, письменники, купці та інші представники всіх народів. Кожен з них приносив із собою свою язичницьку віру. Отож люди, бачачи безліч усіляких язичницьких ідолів, переконувалися, що всі ці вірування вигадані самими людьми.

     Багато хто з язичників почав втрачати віру та надію на майбутнє; тому, щоб забути про все, вони віддавалися різним утіхам, а дехто, впавши у розпач, закінчував своє життя самогубством.

     Але найкращі з них, спостерігаючи, що світ іде до загибелі, все ж сподівалися, що звідкілясь має прийти спасіння, – якщо не від людей, то звідкілясь звище. А юдеї, розпорошені по світу після вавилонського полону та інших наступних поневолень, скрізь несли із собою вістку про скоре пришестя Спасителя світу. Тому погляди передових людей язичницького світу дедалі частіше спрямовувалися на схід – до Палестини.

     Серед римлян та інших язичницьких народів поширювалися чутки, що на сході невдовзі з`явиться могутній цар, який підкорить собі увесь світ.

     У самій Палестині, серед євреїв, Спасителя очікували з особливим напруженням. Усі відчували, що настав час виконання пророцтв і спасіння Ізраїлевого.

     З особливою ясністю здійснювалися віщування пророка Даниїла про терміни появи Христа. Настало четверте велике царство, за якого мав прийти Спаситель. Закінчувалися провіщені ним "сімдесят седмин" – це найточніше визначення часу пришестя Христа.

     При появі кожного визначного проповідника у всіх виникало питання, чи не він Христос. Навіть напів`язичницькі самаряни очікували скорого пришестя Христа, Який розв`яже усі суперечки між ними та юдеями в питаннях віри. Але, на жаль, не лише язичники, а й самі юдеї неправильно уявляли собі Христа. Вони уявляли його не так, як віщували про Нього пророк Ісая та інші пророки: що Христос Спаситель прийде на землю для того, щоб Своїм прикладом, словом, ділами і стражданнями навчити людей любити Бога та одне одного. Вони бажали бачити Христа не таким, бо жадали земної влади і слави. Тому вони думали, що Христос прийде у земній славі і буде земним царем над юдейським народом; що Він визволить юдеїв від влади римлян і підкорить увесь світ, а юдеї пануватимуть над усіма народами на землі.

     Тільки небагато благочестивих і праведних людей очікували приходу Христа зі смиренням, вірою та любов`ю. Вони чекали на істинного Спасителя світу, Який прийде і визволить людей від рабства гріха та влади диявола – "зітне голову змія", як сказав Бог ще першим людям у раю, – спасе людей від вічної смерті і відчинить врата в Царство Небесне для вічного блаженного життя з Богом.

     Та ось настав час: Бог дарував обіцяного Спасителя світу, Сина Свого Єдиносущного, Ісуса Христа. Син Божий вселився у Пресвяту Діву Марію і, при осіненні Святого Духа, прийняв від Неї тіло і душу людську, тобто народився від Пресвятої Діви Марії і став Боголюдиною.