Від дітей Адама і Єви рід людський швидко розмножився. Люди в той час жили довго, до 900 років і більше. Від Сифа пішли благочестиві і добрі люди – "сини Божі", а від Каїна – нечестиві і злі – "сини людські".

     Спочатку нащадки Сифа жили окремо від нащадків Каїна, зберігали віру в Бога і в майбутнього Спасителя. Але згодом стали брати собі за дружин дочок з потомків Каїна і стали переймати від них погані звички, розбещуватися і забувати істинного Бога.

     Через тривалий час нечестя між людьми дійшло до того, що з усіх людей на землі залишився вірним Богу тільки один нащадок Сифа – праведний Ной зі своєю родиною.

     Бачачи велике розбещення людей, милосердний Господь дав їм час на покаяння та виправлення – сто двадцять років. Але люди не тільки не виправились, а стали ще гіршими.

     Тоді Господь визначив омити (очистити) землю водою від нечестивого людського роду, а праведного Ноя зберегти на землі для подальшого розмноження людей.

     Бог з`явився Ноєві і сказав: "Кінець усякій плоті прийшов перед лице Моє, бо земля наповнилась від них злочинами; і ось, Я знищу їх з землі. [...] Я наведу на землю потоп водний, щоб знищити всяку плоть, що є на землі". Він повелів Ноєві побудувати ковчег, тобто велике судно, подібне до будинку, в якому могли б уміститися його сім`я і тварини, і дав йому для цього точні розміри та вказівки. Ной з вірою прийняв повеління Боже і почав будувати ковчег.

     Коли ковчег було збудовано, Ной, за велінням Божим, увійшов туди зі своєю дружиною, трьома синами та їхніми дружинами і, за наказом Божим, узяв із собою усіх тварин і птахів, які не можуть жити у воді, чистих (тобто яких можна приносити у жертву) по сім пар, а нечистих – по одній парі, щоб зберегти їх рід для всієї землі. Взяв і запас їжі для всіх на цілий рік.

     У той день, коли Ной увійшов у ковчег, води потопу ринули на землю – "розверзлись усі джерела великої безодні, і вікна небесні розкрилися", тобто сталася велика повінь з морів та океанів, і злива з неба продовжувалася сорок діб. І піднялася вода на землі і затопила найвищі гори, підіймаючись усе вище і вище протягом ста п`ятдесяти днів, і потопила всіх людей і тварин, так що ніхто вже не міг врятуватись, окрім тих, хто був у ковчезі.

     Після ста п`ятдесяти днів вода стала поступово спадати. На сьомий місяць ковчег зупинився на горах Араратських (у Вірменії). В перший день десятого місяця з`явилися гірські вершини. До кінця року вода увійшла у свої береги.

     Ной відчинив віконечко ковчега і випустив ворона, щоб узнати, чи зійшла вода з землі, але ворон літав і повертався знов, і сів на дах ковчега.

     Потім Ной випустив голуба, який полетів і не знайшов місця для життя, тому що вода була ще на поверхні всієї землі, і повернувся назад у ковчег. Почекавши сім днів, Ной знову випустив голуба з ковчега. Цього разу він повернувся вже надвечір і приніс у дзьобі свіжий оливковий листочок. І Ной зрозумів, що вода зійшла із землі і на ній знову з`явилася зелень. Почекавши ще сім днів, Ной знову випустив голуба, і він вже не повернувся до нього. І відкрив Ной покрівлю ковчега і побачив, що земля вже висохла. Тоді, за велінням Божим, Ной вийшов з ковчега з усією родиною і випустив усіх тварин, які були з ним.

     І спорудив Ной жертовник, тобто місце для жертвоприношень, і за своє спасіння приніс подячну жертву Богу від усіх чистих тварин і птахів.

     Бог милостиво прийняв жертву Ноя і благословив його та синів його й обіцяв, що більше ніколи не буде такого потопу на знищення усього живого на землі за гріхи людей, тобто ніколи не буде всесвітнього потопу. Як на знамення Свого завіту, Господь указав на веселку у хмарах, яка з тих пір і служить вічним нагадуванням людям про цю Божу обіцянку.

     (Див.: Бут. 4, 17–24; 6, 1–22; 7; 8; 9; 1–17).