Якось,
коли царював Саул, у євреїв була війна з филистимлянами. Перед битвою війська
вишикувались одне навпроти одного, і з филистимського табору вийшов велетень на
ім`я Голіаф. Він кричав євреям: "Навіщо нам усім воювати? Нехай хтось з
ваших вийде і побореться зі мною, і якщо він уб`є мене, филистимляни будуть
вашими рабами; якщо ж я поборю його і вб`ю, то ви будете нашими рабами".
Сорок днів вранці і ввечері виходив цей велетень і глузував з євреїв, лаючи
полки ізраїльські. Цар Саул обіцяв велику нагороду тому, хто поборе Голіафа, та
ніхто з євреїв не насмілювався виходити проти Голіафа.
У цей
час у табір єврейський прийшов Давид відвідати своїх старших братів і приніс їм
їжу від батька. Почувши Голіафові слова, Давид зголосився вийти на поєдинок з
цим велетнем і просив царя, щоб той дозволив йому.
Однак
Саул відповів: "Ти ще молодий, а він сильний і з дитячих років звик до
війни".
Давид же
сказав: "Коли я пас овець у свого батька, то траплялось, що приходив лев
чи ведмідь і хапав вівцю із отари; я здоганяв його і видирав з пащі вівцю, а
якщо він кидався на мене, то я вбивав його. Якщо Господь раніше спасав мене від
лева і ведмедя, то спасе і тепер від руки цього филистимлянина".
Саул
погодився і сказав: "Іди, і нехай буде Господь з тобою".
Давид
поклав п`ять гладеньких каменів у свою пастушу торбину, взяв пращу, тобто
знаряддя для кидання каміння, і пішов проти Голіафа. Голіаф з презирством
поглянув на Давида, тому що він був дуже молодим, і з насмішкою сказав:
"Хіба я пес, що ти йдеш на мене з камінням і палкою?"
Давид
відповів: "Ти йдеш проти мене з мечем, списом і щитом, а я йду проти тебе
в ім`я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив. Господь
допоможе мені, і вся земля узнає, що не мечем і списом спасає Господь".
І ось
коли Голіаф став підходити, Давид поспішив йому назустріч, вклав камінь в пращу
і кинув його у велетня. Камінь влучив Голіафу прямо в лоб, і він упав на землю.
Давид підбіг до Голіафа, витяг у нього меч і його ж власною зброєю відсік йому
голову. Побачивши це, филистимляни, охоплені жахом, кинулися тікати, а
ізраїльтяни гнали їх аж до їхніх міст, убивши багатьох.
Саул
зробив Давида воєначальником. Згодом він видав за нього заміж свою дочку.
Коли
Саул і Давид поверталися з перемогою, єврейські жінки виходили до них назустріч
зі співом і танцями і вигукували: "Саул переміг тисячі, а Давид – десятки
тисяч!" Саулові було неприємно це, він пройнявся заздрощами до слави
Давидової і задумав убити його. Давид усамітнився в пустелі й ховався від Саула
до самої його смерті.
(Див.: 1 Цар. 16–31; 2 Цар. 1).
|