Сарра,
Авраамова дружина, померла, коли їй виповнилось 127 років. Сам же Авраам
занедужав і вирішив одружити сина свого Ісаака, та тільки не з ханаанеянкою, а
з дівчиною свого племені. Ісаакові виповнилося тоді сорок років.
Авраам
покликав старшого раба свого Єлеазара і сказав йому: "Клянись мені
Господом, Богом неба і землі, що ти не візьмеш сину моєму дружини з дочок
ханаанців, між якими я живу, а підеш на мою батьківщину, до мого племені, і
приведеш звідти наречену Ісаакові, синові моєму".
Єлеазар
дав клятву й одразу вирушив у дорогу. Тоді було за звичай, щоб наречений давав
батькам дарунки за наречену; чим багатшою була наречена, тим багатшими були і
дарунки.
Єлеазар
взяв із собою коштовні речі і десять верблюдів і вирушив у Месопотамію, в місто
Харан, де жив Нахор, Авраамів брат.
Підійшовши
до міста, Єлеазар зупинився біля криниці. День схилявся до вечора, коли жінки
звичайно приходять набирати воду. Єлеазар став молитися Богу, він казав:
"Господи, Боже наш, пошли її сьогодні назустріч мені і вчини ласку
господарю моєму. Ось я стою біля джерела, куди дочки міських жителів приходять
набирати воду. Нехай та дівчина, яка на моє прохання нахилити глечик і
дати мені напитися, скаже: пий, я і верблюдам твоїм дам пити, – буде призначена
Тобою для Ісаака".
Не встиг
скінчити молитви Єлеазар, як до криниці спустилася з глечиком на плечі чарівна
на вигляд дівчина, зачерпнула води і пішла нагору.
Єлеазар
підбіг до неї і сказав: "Дай мені напитися води з твого глечика".
Дівчина
сказала: "Пий, господарю мій". І одразу спустила глечик з плеча на
руку свою і напоїла його.
Коли
Єлеазар напився, дівчина сказала: "Я наберу і для верблюдів, хай нап`ються
всі". Вона одразу ж вилила воду з глечика свого в жолоб і побігла знову до
криниці зачерпнути води, і набрала для всіх його верблюдів.
Єлеазар
дивився на неї з подивом у мовчанці.
Коли
верблюди втамували спрагу, Єлеазар взяв золоту сережку і два зап`ястя на руку і
подарував їй, і запитав у неї: "Чия ти дочка? Скажи мені, чи є в домі
батька твого місце для ночівлі?"
Цю
дівчину звали Ревекка, вона відповіла: "Я дочка Вафуїла, сина
Нахора. У нас багато соломи і корму і є місце для ночівлі".
Єлеазар
став на коліна і подякував Богу, що Він почув його молитву.
Ревекка
побігла у дім свій і про все розповіла своїй матері та всім домашнім.
У
Ревекки був брат Лаван, він негайно подався до джерела і сказав Єлеазарові:
"Увійди, благословенний Господом. Чому ти стоїш тут? Я приготував дім і
місце для верблюдів".
Єлеазар
увійшов у дім. Лаван розсідлав верблюдів, дав їм соломи і корму. Зразу ж
принесли води обмити ноги Єлеазарові та людям, які були з ним, і запросили до
столу.
Та
Єлеазар сказав: "Я раб Авраамів. Не їстиму, поки не скажу про свою
справу". І він з подробицями розповів, з якою метою він прийшов і як після
його молитви Господь дав знамення про Ревекку. Коли ж усе розказав, то запитав:
"Тепер скажіть мені, чи маєте ви намір учинити ласку і правду господареві
моєму чи ні?"
Лаван і
Вафуїл відповіли: "Від Господа сталася ця річ, і ми не можемо перечити
тобі. Ось Ревекка перед тобою: візьми її і йди; нехай буде вона дружиною сина
господаря твого, як сказав Господь".
Єлеазар,
почувши таку мову, з вдячністю вклонився Господу до землі. Відтак вийняв золоті
і срібні речі та одяг і обдарував ними наречену, брата її і матір її.
На
другий день Єлеазар просив, щоб їх відпустили додому. Але брат і мати Ревекки
вмовляли його залишитися хоча б днів на десять.
Але
Єлеазар відповів: "Не затримуйте мене, бо Господь проклав путь мій".
Тоді
батьки покликали Ревекку і запитали її: "Чи підеш з цією людиною?"
Ревекка
сказала: "Піду".
Батьки
благословили її і відпустили в дорогу.
Коли ж
Єлеазар з Ревеккою та супутниками під`їжджали на верблюдах до Авраамових
наметів, Ісаак зустрів їх.
І стала
Ревекка дружиною Ісаака. Кохання до Ревекки втішило Ісаака в печалі від смерті
матері його, Сарри.
(Див.:
Бут. 23 і 24).
Одруження
Ісаака є зразком для всіх поколінь. Як часто помиляються молоді люди, коли
вирішують найважливіше питання у своєму житті – вступ у шлюб. Одні шукають
багатство, інші – красу тілесну, треті – шляхетність тощо, і тільки дехто шукає
розум і добре лагідне серце, тобто красу внутрішню, духовну. Перші
якості тимчасові і минущі, а внутрішня краса постійна і не залежить від
переміни зовнішніх обставин.
Неправильне
ставлення до шлюбу зумовлюється тим, що люди бажають самі влаштувати своє
щастя, без Бога, керуються власними егоїстичними забаганками.
Християнські
юнаки та дівчата, бажаючи вступити в шлюб, мусять ревно молити
Господа-Серцевидця, щоб Він Сам, зі Своєї волі, влаштував їхній шлюб і
благословив їх Своєю благодаттю, бо без благословення Божого нікому не створити
свого щастя, гаразду в шлюбнім житті та істинно християнської родини.
Добра ж
християнська родина є охоронницею чеснот, благодатним ґрунтом для сіяння зерен
добра, знаряддям і засобом для поширення та утвердження на землі святої
Христової Церкви.
Сім`я є
також основою держави, як про це сказав митрополит Філарет (Дроздов): "В
родині лежить насіння всього, що потім виростає і стає великою родиною, яка називається
державою".
|