Коли перші люди вчинили гріх,їм стало соромно і страшно, як це буває з усіма, хто чинить зле. Вони миттю помітили, що голі. Аби приховати свою наготу, зшили собі одяг з листя смоковниці, у вигляді широких поясів. Замість того, щоб Адам і Єва набули досконалості, рівної Божій, як вони цього хотіли, вийшло навпаки: розум їхній потьмарився, їх стало гризти сумління, і вони позбавилися душевного спокою. Усе це сталося тому, що вони пізнали добро і зло супроти волі Божої, тобто через гріх.

     Гріх настільки змінив людей, що коли вони почули голос Бога в раю, то від страху та сорому сховались між деревами, одразу забувши, що від усюдисущого і всевідаючого Бога неможливо щось і десь сховати. Так будь-який гріх віддаляє людей від Бога.

     Але Бог, з милосердя Свого, став закликати їх до каяття, тобто щоб люди зрозуміли свій гріх, признались у нім перед Господом і попросили прощення.

     Господь запитав: "Адаме, де ти?"

     Адам відповів: "Голос Твій я почув у раю, і злякався, бо я голий, і сховався".

     Бог знову запитав: "Хто сказав тобі, що ти голий? Чи не їв ти плодів з дерева, з якого я заборонив тобі їсти?" Адам сказав: "Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені плід від дерева, і я їв". Так Адам став перекладати провину на Єву і навіть на самого Бога, що дав йому жінку.

     І сказав Господь Єві: "Що ти зробила?"

     Та Єва замість каяття відповіла: "Змій спокусив мене, і я їла".

     Тоді Господь сповістив про наслідки вчиненого ними гріха. Єві Бог сказав: "У муках народжуватимеш дітей і повинна підкорюватися своєму чоловікові".

     Адамові сказав: "За твій гріх земля не буде плодючою, як раніше. Терня й осот вона буде родити тобі. У поті чола твого ти їстимеш хліб (тобто здобуватимеш їжу важкою працею), доки не повернешся у землю, з якої тебе взято", тобто поки не помреш. "Бо прах ти і в прах повернешся".

     А дияволові, який ховався у змієві, головному винуватцеві людського гріха, сказав: "За те, що ти зробив це, проклятий ти!" І сказав, що між ним і людьми буде боротьба, а саме: "Сім`я жінки зітре тобі голову, а ти будеш жалити його у п`яту", тобто від жінки вийде Нащадок – Спаситель світу, який народиться від Діви, переможе диявола і спасе людей, та для цього Сам повинен постраждати.

     Цей завіт, або обітницю Божу, про пришестя Спасителя люди сприйняли з вірою та радістю, бо це давало велику втіху. А щоб люди не забули цієї обітниці Божої, Бог навчив людей приносити жертви. Для цього Він повелів заколювати теля, ягня чи цапа і спалювати їх з молитвою про прощення гріхів і з вірою в прийдешнього Спасителя. Така жертва мала приноситися перед зображенням чи прообразом Спасителя, Який мав постраждати і пролити Свою кров за наші гріхи, тобто Своєю пречистою кров`ю омити душі наші від гріха і зробити їх чистими, святими, знову гідними раю.

     Тут же, в раю, і було принесено першу жертву за гріх людей. І зробив Бог Адамові і Єві одежу зі шкур тварин та одягнув їх.

     Але оскільки люди стали грішними, то не могли вже більше жити в раю, і Господь вигнав їх звідти. І поставив Господь при вході у рай херувима з вогненним мечем, щоб охороняти шлях до дерева життя.

     Первородний гріх Адама і Єви з усіма його наслідками перейшов на всі покоління людей, які народилися від них і після них, тобто на все людство, – на всіх нас. Ось чому ми народжуємося грішними і підлягаємо всім наслідкам гріха: скорботам, хворобам і смерті.

     Отже, наслідки гріхопадіння виявилися величезними і тяжкими. Люди позбавилися райського блаженного життя. Світ, затьмарений гріхом, змінився: земля з того часу стала з потугою давати врожай, на полях разом з добрими плодами стали рости бур`яни; тварини стали боятися людей, стали дикими і хижими. З`явилися хвороби, страждання і смерть. Але, найголовніше, люди через свою гріховність втратили найближче і безпосереднє спілкування з Богом, Він уже не являвся їм видимим чином, як у раю, тобто молитва людей стала недосконалою.

     (Див.: Бут. 3, 7–24).