Цар Антиох Єпифан захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і кланялися грецьким богам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв підкорився цареві, та інші ладні були померти, але не відступитися від істинної віри.

     Одного старця, Єлеазара, царські правителі примушували їсти заборонену законом Мойсеєвим їжу – свиняче м`ясо. Коли ж він відмовився, його стали умовляти, щоб він лише зробив вигляд, ніби споживає заборонене законом. Та Єлеазар на це відповів: "У мої роки негідно лицемірити; якщо молоді дізнаються, що дев`яносторічний Єлеазар схилився до язичництва, то й вони можуть спокуситися і відійти від віри". Тоді його повели до мучителя, і Єлеазар мужньо вмер за істинну віру.

     Одного разу до царя привели жінку Соломонію з сімома синами. Цар також примушував їх їсти свиняче м`ясо, та вони сміливо відповідали йому: "Ми краще помремо, ніж переступимо закон наших батьків". Тоді цар віддав їх на муки. Їм вирізали язики, відсікали пальці на руках і ногах, здирали шкіру з голови і живими пекли на розпечених сковородах. Так було замучено шестеро братів. Наймолодшого цар лагідно переконував не чинити спротиву. Він обіцяв щедро нагородити його і, нарешті, звернувся до матері, щоб вона порадила своєму синові виконати вимоги царя. Та вона підійшла до сина і сказала: "Сину! Не бійся цього мучителя і зустрінь смерть так само, як твої брати, щоб я могла усіх вас разом зустріти в майбутньому, вічному житті". Тоді цар віддав на смерть і молодшого брата, піддавши його ще більшим мукам. Потім була замучена і їхня матір. Ця родина мучеників відома під ім`ям мучеників Маккавеїв.

     На захист істинної віри і своєї батьківщини повстав священик Матафія з п`ятьма своїми синами. Навколо них невдовзі згуртувалося багато ревних прихильників Божого закону. Особливою хоробрістю серед синів Матафії відзначався Іуда, названий у пам`ять мучеників Маккавеєм. Іуда Маккавей, з невеликим військом, часто перемагав сирійців. Та одного разу його оточило численне сирійське військо (22 тисячі), а в нього було лише 800 воїнів. Іуда поліг геройською смертю. Він не погодився тікати від ворогів і тим заплямувати свою славу.

     Його брат Симон остаточно розбив сирійські війська, очистивши від них місто Єрусалим з храмом, і визволив свій народ від панування грецьких царів. З вдячності за це юдеї постановили, що в майбутньому, до самого пришестя Спасителя, старший із Симонового роду повинен бути у них первосвящеником і правителем народу.