Одного дня була спека. Авраам сидів у тіні дуба,біля входу у свій намет, і бачить: стоять навпроти нього три подорожні. Авраам любив приймати подорожніх людей. Він одразу ж підвівся і побіг назустріч їм, вклонився до землі і запросив їх до себе відпочити під деревом і підкріпитися їжею.

     Подорожні завітали до нього. За тодішнім звичаєм, їм обмивли ноги, Авраам подав хліб, приготований його дружиною Саррою, подав масло, молоко і ніжне смажене теля, пригощаючи їх. І вони їли.

     І сказали вони йому: "Де Сарра, дружина твоя?"

     Він відповів: "Тут, у наметі".

     І сказав один з них: "Через рік Я знову буду в тебе, і в Сарри, дружини твоєї, народиться син".

     Сарра, стоячи позаду біля входу у намет, чула ці слова. Вона засміялась про себе і подумала: чи ж мені мати таку втіху, коли я вже стара?

     Але подорожній мовив: "Чому Сарра засміялася? Хіба є щось неможливе для Господа? В призначений день Я буду в тебе, і в Сарри народиться син".

     Сарра злякалась і сказала: "Я не сміялась".

     Та він сказав їй: "Ні, ти засміялась".

     Авраам же ще раніше зрозумів, що перед ним не звичайні подорожні, а що з ним розмовляє Сам Бог.

     Авраамові в той час було 99 років, а Саррі 89.

     (Див.: Бут. 18, 1–16)