Соломон,вступивши на царський престіл,приніс Богу тисячу жертв. Вночі після цього Бог явився йому уві сні і сказав: "Проси, чого бажаєш, Я дам тобі". "Господи, – відповів Соломон. – Ти поставив мене царем, а я юнак молодий. Даруй же мені розум, щоб керувати народом Твоїм".

     Відповідь Соломона була угодна Богові. І сказав Господь: "За те, що не просив у Мене ані довгого життя, ані багатства, ані перемоги над ворогами, а просив розуму, щоб керувати народом, Я даю тобі мудрість таку, що подібного тобі не було і не буде. І те, чого не просив, Я даю тобі – багатство і славу. А якщо виконуватимеш заповіді Мої, дам тобі і довге життя".

     Свою мудрість Соломон показав насамперед на суді. Невдовзі після воцаріння його прийшли до нього на суд дві жінки. Вони жили в однім домі, і в кожної було по немовляті. Одна з них уві сні випадково задавила своє немовля і підклала його іншій жінці, а живе у тієї взяла собі. Вранці жінки стали сперечатися: "Жива дитина моя, а мертва твоя", – казала кожна. Так сперечалися вони і перед царем. Вислухавши їх, Соломон наказав: "Принесіть меч".

     І принесли меч цареві. Соломон сказав: "Розрубайте живу дитину навпіл і віддайте половину одній і половину іншій". Одна з жінок при цих словах вигукнула: "Віддайте краще їй дитину, але не вбивайте її!"

     Інша ж, навпаки, казала: "Рубайте, хай не дістанеться ні мені, ні їй".

     Тоді Соломон сказав: "Не вбивайте дитини, а віддайте її першій жінці: вона її мати".

     Весь народ ізраїльський почув про суд, як розсудив цар; і стали боятися царя, тому що всі побачили, яку мудрість дав йому Бог.

     Мудрість свою Соломон засвідчував і в управлінні народом, і в усіх інших царських справах. І поширилася про нього слава за межі єврейської країни, серед інших сусідніх народів.

     Виконуючи заповіт свого батька Давида, Соломон взявся за побудову храму Божого в Єрусалимі. Місцем для нього вибрав гору Моріа, яка була вказана ще Давидові і на якій Авраам приносив у жертву Ісаака. Храм будували сім з половиною років майже сто вісімдесят п`ять тисяч працівників. Його було зведено за зразком Мойсеєвої скинії, він ділився на Святе Святих, святилище і притвір, але був ширшим і величнішим. Стіни храму викладено з каменю, ззовні облицьовано мармуром білого кольору, а всередині – золотом. Усе храмове начиння для богослужіння було виготовлено із золота.

     Коли храм було збудовано, Соломон закликав до освячення його усіх старійшин і багато людей. Під звуки сурм і співання пісень духовних було внесено ковчег завіту. Слава Господня у вигляді Хмари наповнила храм, так що священики не могли продовжувати Богослужіння. Тоді Соломон зійшов на своє царське місце, впав на коліна і, піднісши руки, молився Богу, щоб Він у цьому місці приймав молитви не тільки ізраїльтян, але й язичників. Після завершення цієї молитви зійшов з неба вогонь і попалив жертви, приготовані у храмі.

     Царювання Соломона було мирним і щасливим. З далеких країн приходили до Єрусалима, щоб подивитися на царя і послухати його мудрості. Цариця Савська, почувши про славу Соломона, прийшла випробувати його загадками. Пересвідчившись у його мудрості, вона сказала: "Нехай буде благословен Господь Бог твій, який благоволив посадити тебе на престіл Ізраїлів!"

     Та під кінець свого життя і Соломон став грішити перед Богом. У нього було багато жінок, між ними були і язичниці. Для них він побудував язичницькі капища і сам заходив туди.

     Тоді Господь забрав своє благословення від Соломона, і проти нього почалися бунти й ремствування у єврейському народі. Соломон зрозумів, що це Бог карає його за гріхи, і став каятися. Але його каяття не було повним, від усього серця, як каяття Давида. Тому хоч Господь і помилував його і зберіг царство за його життя, та звістив через пророка, що царство єврейське після смерті Соломона розділиться на два, і сину Соломона дістанеться менша його частина.

     (Див.: 3 Цар. 3–11; 1 Пар. 11, 28, 29; 2 Пар. 1–9).