На
другий "день" світу Бог створив твердь – той неосяжний простір, який
простягається над нами й оточує землю, тобто видиме нами небо.
Друге
творче повеління утворює твердь (небесне склепіння. – Ред.). "І
сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відокремить вона воду від
води. І сталося так. І створив Бог твердь, і відокремив Бог воду, яка під
твердю, від води, яка над твердю. І назвав Бог твердь небом. І побачив Бог, що
це добре. І був вечір, і був ранок: день другий" (Бут.1, 6–8). Твердь
– повітряний простір, чи видиме небо.
Походження
тверді можна уявити так. Невимірно величезна маса первісної водянистої речовини
розпалася, за волею Божою, на безліч окремих куль, які почали обертатися на
своїх осях і понеслися кожна по своїй окремій орбіті. Простір, що утворився
між цими кулями, став твердю, бо в цім просторі рух новостворених світів
стверджено Богом визначеними і незмінними законами тяжіння, так що вони не
стикаються один з одним і зовсім не заважають один одному у своєму русі. Вода
над твердю – це новостворені водянисті кулі, які потім зміцніли, і з четвертого
дня творення засяяли та заіскрились угорі, на небі; а вода під твердю – це наша
планета – Земля. Все це тоді називалося водою тому, що на другий день творення
ще не набуло міцності у будові і формі.
Гідна
уваги вказівка великого вчителя Церкви св. Іоана Дамаскина, який жив у VIII ст.
В ірмосі 3-ї пісні 5-го гласу він каже: "На нічому поставив Ти землю
повелінням Своїм і повісив її, щоб непорушно стояла на непорушному, Христе,
камені заповідей Твоїх..." Так св. Іоан Дамаскин розкрив наукову істину за
багато століть до того, коли вона стала надбанням науки.
|