2 листопада. Дмитрівська поминальна субота.

Є особливі дні в році, коли вся Церква з благоговінням і любов’ю молитовно згадує всіх «від віку» тобто в усі часи, померлих своїх братів і сестер по вірі. По Уставу Святої Православної Церкви таке поминання померлих звершується в суботу. І це не випадково. Адже якраз у Велику Суботу, напередодні Свого Воскресіння, Господь наш Ісус Христос мертвий перебував і гробі. Смерті нема, говорить Церква, є тільки перехід, переставлення із цього світу в світ другий. Знаючи про вічне буття душі за «межами видимої смерті», ми молимося з надією і вірою, що молитви наші допоможуть душі в її потойбічному житті, підкріплять в мить страшного останнього вибору між світлом і темрявою, захистять від нападу злих сил. 2 листопада православні християни с. Зміївки зібралися в церкві, щоби разом помолитися за «померлих отців, братів і сестер наших». Перше, кого треба пом’янути, - це покійні батьки. Тому субота, присвячена молитовній пам’яті спочилих, і називається родительською. У цього дня ще є і інша назва – «Дмитрівська субота», бо вона звершується напередодні святого великомученика Димитрія Солунського. В цей день православні християни передають у храм записки з іменами своїх спочилих родичів. При цьому треба пам’ятати, що записувати треба імена тих, які були за життя хрещені, оскільки вони являлися членами Церкви. В ці дні також ставлять свічки на спеціальний столик – тетрапод. Свічка – жертва Богові і символ молитви. Тому, коли християни ставлять свічки, вони обов’язково в цю хвилину молять Бога за упокій їх близьких, називаючи імена померлих родичів. Також добрий звичай приносити коливо, тобто зварені зерна пшениці або рису з медом, які символізують – зерно кладуть у землю, воно там помирає, передається тлінню, але наступає весна, і із цієї стлівшої зернинки народжується нове життя. Воно пробивається із темної глибини землі до сонячного світла, так і людина кладеться в землю, щоб потім воскреснути для нового життя – життя вічного, і мед, - що символізує насолоду вічного блаженства з Богом. Після молитви коливо(кутя) посвячується під час богослужіння і кожний віруючий поминає померлих споживанням колива. Його роздають усім, хто знаходиться в церкві під час богослужіння, а також приносять додому і під час обіду з молитвою всі домашні його споживають. Кожна пережита смерть близьких – тоненька ниточка в світ інший, до Бога. Подумаємо про це. Подумаємо про любимих нам людей, які відійшли у вічність. Вони відійшли, а любов до них, ніжність і вдячність – залишилися. Це означає, що душі їхні не зникли, не розчинилися в небутті. Вони знають, пам’ятають і чують нас, вони мають потребу в нас. Подумаємо про це і будемо завжди їх згадувати, не тільки в поминальну суботу, але й коли приходимо в церкву подаваймо записки з їхніми іменами на Божественну Літургію, де приноситься безкровна жертва за всіх і живих і мертвих. Також сьогодні Православна Церква, як любляча мати, поминає усіх від віку спочилих православних християн, воїнів і вождів, що поклали своє життя, визволяючи від ворогів нашу рідну землю. Вічна їм пам'ять.