2
листопада. Дмитрівська поминальна
субота.
Є
особливі дні в році, коли вся Церква з
благоговінням і любов’ю молитовно
згадує всіх «від віку» тобто в усі часи,
померлих своїх братів і сестер по вірі.
По Уставу Святої Православної Церкви
таке поминання
померлих звершується в суботу. І це не
випадково. Адже якраз у Велику Суботу,
напередодні Свого Воскресіння, Господь
наш Ісус Христос мертвий перебував і
гробі. Смерті нема, говорить Церква, є
тільки перехід, переставлення із цього
світу в світ другий. Знаючи про вічне
буття душі за «межами видимої смерті»,
ми молимося з надією і вірою, що молитви
наші допоможуть душі в її потойбічному
житті, підкріплять в мить страшного
останнього вибору між світлом і темрявою,
захистять від нападу злих сил. 2 листопада
православні християни с. Зміївки
зібралися в церкві, щоби разом помолитися
за «померлих отців, братів і сестер
наших». Перше, кого треба пом’янути, -
це покійні батьки. Тому субота, присвячена
молитовній пам’яті спочилих, і називається
родительською. У цього дня ще є і інша
назва – «Дмитрівська субота», бо вона
звершується напередодні святого
великомученика Димитрія Солунського.
В цей день православні християни
передають у храм записки з іменами своїх
спочилих родичів. При цьому треба
пам’ятати, що записувати треба імена
тих, які були за життя хрещені, оскільки
вони являлися членами Церкви. В ці дні
також ставлять свічки на спеціальний
столик – тетрапод. Свічка – жертва
Богові і символ молитви. Тому, коли
християни ставлять свічки, вони
обов’язково в цю хвилину молять Бога
за упокій їх близьких, називаючи імена
померлих родичів. Також добрий звичай
приносити коливо, тобто зварені зерна
пшениці або рису з медом, які символізують
– зерно кладуть у землю, воно там помирає,
передається тлінню, але наступає весна,
і із цієї стлівшої зернинки народжується
нове життя. Воно пробивається із темної
глибини землі до сонячного світла, так
і людина кладеться в землю, щоб потім
воскреснути для нового життя – життя
вічного, і мед, - що символізує насолоду
вічного блаженства з Богом. Після молитви
коливо(кутя) посвячується під час
богослужіння і кожний віруючий поминає
померлих споживанням колива. Його
роздають усім, хто знаходиться в церкві
під час богослужіння, а також приносять
додому і під час обіду з молитвою всі
домашні його споживають. Кожна пережита
смерть близьких – тоненька ниточка в
світ інший, до Бога. Подумаємо про це.
Подумаємо про любимих нам людей, які
відійшли у вічність. Вони відійшли, а
любов до них, ніжність і вдячність –
залишилися. Це означає, що душі їхні не
зникли, не розчинилися в небутті. Вони
знають, пам’ятають і чують нас, вони
мають потребу в нас. Подумаємо про це і
будемо завжди їх згадувати, не тільки
в поминальну суботу, але й коли приходимо
в церкву подаваймо записки з їхніми
іменами на Божественну Літургію, де
приноситься безкровна жертва за всіх
і живих і мертвих. Також сьогодні
Православна Церква, як любляча мати,
поминає усіх від віку спочилих православних
християн, воїнів і вождів, що поклали
своє життя, визволяючи від ворогів нашу
рідну землю. Вічна їм пам'ять.