24 травня. Пам’ять отців Першого Вселенського Собору.

     Початок IV століття ознаменувався припиненням масового знищення християн на теренах Римської імперії та дозволом імператора Костянтина легально сповідувати віру в Христа. Але на зміну зовнішньому ворогу прийшов ворог внутрішній – єресі і розколи, які породжувалися різноманітними тлумаченнями Євангельської правди. У той час в Олександрії мешкав пресвітер Арій – людина надзвичайно честолюбна й горда, з великим даром переконання. Він відкидав Божественне достоїнство Христа та Його рівність Богу Отцю, навчаючи, що Спаситель не є Єдиносущний Отцю, але створений Ним у часі – що прямим чином заперечувало Євангельському одкровенню. Чимало мирян, священнослужителів та навіть єпископів підпало під принаду помилкової системи Арія, і в Церкві розпочалася справжня війна, навіть з пролиттям крові і переслідуваннями. Імператор Костянтин був засмучений: «Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів християн, але набагато більш прикрою для мене від усілякої війни, від будь-якої кровопролитної битви, і незрівнянно згубнішою є внутрішня міжусобна війна в Церкві Божій!» — такі слова правителя почули делегати Вселенського Собору, скликаного під його патронатом. Саме від нього отці Собору отримали пропозицію внести в Символ Віри, який ми співаємо в храмах по сьогодні, термін «Єдиносущний», що й було прийнято. Афанасій Олександрійський, Миколай Мірлікійський, Спиридон Триміфунтський – ось лише декілька імен делегатів Першого Вселенського Собору, який остаточно ствердив апостольське вчення про Божественне достоїнство Другого Лиця Пресвятої Трійці – Господа Іісуса Христа. 
     Перший Вселенський Собор зміцнив у християнській свідомості Тринітарне Розуміння Божества, розвинувши вчення про Єдиносущну та Нероздільну Трійцю. Тому і згадуємо його саме напередодні за тиждень до того, як будемо урочисто святкувати П’ятидесятницю, прославляючи Отця, і Сина і Святого Духа. У день пам’яті отців Першого Вселенського Собору в храмах читається Євангеліє від Іоанна. Ми черговий раз отримуємо підтвердження істини Божества Спасителя, вслухаючись в слова, сказані Ним самим під час останньої бесіди з учнями перед Своїми Хресними Стражданнями і наступним Воскресінням. Дивовижно, що Арій не вслухався свого часу в ці слова, відомі, як першосвященицька молитва Спасителя – адже з вуст самого Христа він почув би про те, що Син Божий існує поза часом і простором. Ці слова Христові настільки важливі, що міцно увійшли в Православну Літургіку. Отже, зібравши апостолів навколо Себе, Господь промовив: «Отче, прийшла година: прослав Сина Твого, щоб і Син прославив Тебе; бо Ти дав Йому владу над всякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, Він дав життя вічне. Це ж життя вічне, щоб пізнали Тебе Єдиного Істинного Бога, та посланого Тобою Іісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині, прослав Ти Мене Отче, у Тебе Самого тією славою, яку Я мав у Тебе ще тоді, коли не було світу. Я відкрив Ім’я Твоє людям, котрих Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх мені, і вони зберегли слово Твоє….Я благаю за них; Я не благаю за світ, але за тих, кого Ти дав Мені, бо вони – Твої… Я вже не в світі, а вони в світі, і Я йду до Тебе. \ Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були одне, як і Ми…Нині ж до Тебе йду, а це говорю в світі, щоб вони мали в собі радість Мою досконалу…»
     На наше щастя, сьогодні ми маємо повноту священного писання Нового Завіту, і повноту догматичного віровчення Церкви про Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Наслідуючи важкий досвід подолання спотворень Євангельської Правди, рясно политої мученицькою кров’ю подвижників, намагаймося вмістити в серце Православне віросповідання, і тоді наша духовна радість буде по-справжньому досконала!

     Сьогодні у свято Михайлівській церкві відслужилася Божественна Літургія, ввечері вечірнє богослужіння з читанням акафісту святителю Миколаю, Архієпископу Мир Лікійських Чудотворцю.

22 травня перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця

     У XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх жителів, і супроводжували свої жорстокості образою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. У 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда розграбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд вирушив до Мир Лікійських з наміром зламати гробницю святителя Миколая. Але замість неї він зламав іншу, що стояла поряд з гробницею Святителя. Ледве святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.
     Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
     У 1087 році барські і венеціанські купці вирушили до Антіохії з метою торгівлі. І ті й інші припускали на зворотному шляху викрасти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. У цей намір жителі міста Бар випередили венеціанців і першими висадилися в Мирах. Вперед були послані двоє людей, які, повернувшись, повідомили, що в місті - все тихо, а в церкві, де покоїться найбільша святиня, вони зустріли тільки чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, вирушили до храму святителя Миколая, ченці-вартові, нічого не підозрюючи, вказали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужинців помазували миром від мощей святителя. Монах розповів при цьому про явлення напередодні святителя Миколая одному старцю. У цьому видінні Святитель наказував дбайливіше зберігати його мощі. Ця розповідь надихнула барян; вони побачили для себе в цьому явленні зволення і немов би вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри й запропонували їм викуп - 300 золотих монет. Сторожа відмовилася від грошей і хотіла сповістити жителів про ймовірну небезпеку. Але прибульці зв'язали їх і поставили біля дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким стояла гробниця з мощами. У цій справі особливою ретельністю відрізнявся юнак Матвій, який бажав якомога швидше виявити мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Луп і Дрого, здійснили літію, після якої Матфій став витягувати з переповненого миром саркофага мощі Святителя. Це відбувалося 20 квітня 1087. Зважаючи на відсутність ковчегу, пресвітер Дрого загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені монахи повідомили місту сумну звістку про викрадення іноземцями мощей Чудотворця. Натовп народу зібрався на березі, але було пізно ... 21 травня кораблі прибули до міста Бар, і радісна звістка миттєво облетіла все місто. Наступного дня, 22 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була побудована церква в ім'я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.
     Подія, пов'язана з перенесенням мощей святителя Миколая, викликала особливе шанування Чудотворця і ознаменувалося встановленням особливого свята 22 травня. Спочатку свято перенесення мощей святителя Миколая відзначався тільки жителями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу й Заходу воно не було прийняте, не дивлячись на те, що про перенесення мощей було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим середньовіччю звичаю вшанування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам'яті, тому що втрата мощей Святителя була для неї сумною подією.

     Руською Православною Церквою святкування пам'яті перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар 22 травня встановлено незабаром після 1087 на основі глибокого, вже зміцнілого шанування на Русі великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно з прийняттям християнства. Слава про чудотворення, явлені Святителем на землі і на морі, були широко відомі українському народові. Їх невичерпна сила і велика кількість свідчить про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-благодійника, став особливо дорогий серцю українців, тому що він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотворіннями ознаменувалася віра українського народу в невичерпну допомогу Угодника Божого. У вітчизняній писемності дуже рано зібралася про нього значна література. Оповіді про чудеса Святителя, здійснені на нашій землі, стали записуватися ще в глибоку давнину. Незабаром після перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар, з'явилася руська редакція житія й повісті про перенесення його святих мощей, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написано похвальне слово Чудотворцю. Щотижня, кожного четверга, Православна Церква особливо вшановує його пам'ять.

21 травня. Вознесіння Господнє.

     Ісус з’являвся Своїм учням протягом сорока днів після Свого Воскресіння. Він розповідав їм про Царство Боже та про те, що Йому необхідно було знести Свої муки. Коли одного разу Він був з ними, то промовив: «Ось я пошлю обітницю Отця Мого на вас; всі ж зоставайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитесь силою з неба» (Лук. XXIV, 49). Вознесіння Господнє святкується Святою Церквою на сороковий день після Світлої неділі, у четвер шостого тижня після Пасхи.

     У Євангеліях Марка і Луки містяться лише короткі відомості про цю велику подію, якою завершується земне життя Господа Ісуса Христа.
     Про це детальніше описано в Діяннях святих Апостолів: зустрівшись з Апостолами, Ісус Христос звелів, щоб вони не йшли з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої. Іоанн бо водою хрестив, ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів! А вони, зібравшись, питали Його: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеве?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі і в усій Юдеї та в Самарії та аж до останнього краю землі». І, прорікши це, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей… А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі стали біля них й сказали: «Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо» (Діян. І. 4 - 11). Тоді учні повернулись до Єрусалима, де перебували в молитві з Матір’ю Божою та жінками-мироносицями. В євангеліста Марка сказано, що Господь, вознісшись на небо, сів по Божій правиці, тобто на найпочесніше місце. Свято Вознесіння вважається великим двунадесятим святом. Віддання буває в п’ятницю сьомого тижня після Пасхи. Тропар свята: Вознісся Ти у славі, Христе Боже Наш, радість сотворивши учням обітницею Святого Духа, утвердивши їх благословенням, що Ти є Син Божий, Спаситель світу.

     У IV ст. свято Господнього Вознесіння стало загальновизнаним. Історик Сократ (440 р.) називає його всенародним святом (Історія Церкви, VII, 26).
     Свято Вознесіння звеличили своїми проповідями святий Іоанн Золотоуст, святий Григорій Ніcський, святий Епіфан Кіпрський, Лев Великий та інші. У IV ст. цариця Єлена побудувала храм на честь цієї події на місці Христового Вознесіння. Святий Іоанн Золотоуст у своїй проповіді на Вознесіння казав: «Сьогодні людський рід повністю примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити на землі, — вознесені на небо. Сьогодні стаємо наступниками небесного царства, ми, що не варті й земного, — виходимо на небо і успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима».