7 квітня. Благовіщення Пресвятої Богородиці

           БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ.

     Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається 7 квітня (25 березня старий стиль). Ця дата відстає рівно на 9 місяців від 7 січня (25 грудня), яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями давніх церковних істориків про те що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року Вперше ця дата з'являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп'яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.

     З V століття місце дати Розп'яття зайняла дата Воскресіння, а час земного служіння Спасителя від Втілення до Воскресіння стало вважатися кратним цілому числу років.

     У візантійській традиції дата 25 березня має величезне значення - це день не тільки Благовіщення, а й створення світу, і Воскресіння Христового, від неї відраховуються дати інших свят: Різдва Христового, Зачаття та Різдва св. Іоанна Предтечі. День Благовіщення нерідко вважався днем початку церковного чи навіть цивільного року як на Сході, так і на Заході. Переконання про збіг історичної дати Воскресіння Христового з 25 березня привело до того, що цей день отримав назву "Киріопасхи" (Киріопасха - Господственна (тобто справжня, нормальна) Пасха, іноді зустрічається неправильна етимологія - Господня Пасха). Зараз Киріопасхою називають збіг свят Великодня і Благовіщення, що відбувається раз на кілька років. В Україні в зв'язку з використанням Церквою юліанського календаря 25 березня випадає на 7 квітня. за григоріанським ("цивільним") календарем).

                                                Встановлення
     Зображення Благовіщення присутні вже серед розписів катакомб 2-ї половини II - 1-й пол. III століть, тим не менш, можна з великим ступенем ймовірності стверджувати, що встановлення особливого свята Благовіщення відбулося не раніше IV століття.

     Відкриття св. рівноапостольної Оленою на початку IV ст. святих місць земного життя Господа Ісуса Христа і розпочате нею будівництво храмів на цих місцях (зокрема, в Назареті) викликали зростання інтересу до події Різдва Христового і таємниці Втілення, можливо, з цим пов'язано і встановлення Благовіщення як окремого свята. На початку VIII ст. вірменський автор Григор Ашаруні писав, що свято Благовіщення було встановлений свт. Кирилом Єрусалимським, тобто в 3-й чверті IV ст.

     Оскільки відомості про константинопольське богослужіння V-VI ст. нечисленні, нічого певного про святкування Благовіщення в цей період в Константинополі стверджувати не можна, але вже до кінця VII ст. це одне з найбільш шанованих тут свят. Всі візантійські пам'ятки VIII і наступних століть називають Благовіщення серед найважливіших свят; богослужіння Благовіщення незмінно відбувається 25 березня. На Заході відомості про свято Благовіщення сходять приблизно до того ж часу, що і на Сході. З творів західних отців Церкви і письменників відомі слова на Благовіщення, приписувані латинським авторам V ст. блаженному Августину, святим Петру Хрисологу і Льву I Великому. Однозначно про літургійне шанування дня Благовіщення говориться в Liber Pontificalis часів папи Сергія I (687-701), де Благовіщення входить в число 3 свят, присвячених Божій Матері, коли в Римі відбувалася урочиста процесія. Назва свята в давнину не була постійною, сучасна грецька назва "євангелісмос" з'являється лише з VII ст. У творах стародавніх авторів зустрічаються назви: грец. "День вітання", "сповіщення" або "день / свято Благовіщення"; лат. "Annuntiatio angeli ad beatam Mariam Virginem" (Благовіщення ангела до блаженної Діви Марії), "Mariae salutatio" (вітання Марії) і ряд інших подібних за змістом назв. Благовіщення сприймалося і як Господське, і як Богородичне свято. На відміну від Православної Церкви, де Благовіщення вважається одним з найважливіших свят (повна назва - Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії), в католицтві це свято другого класу (повна назва Annuntiatio beatae Mariae Virginis - Благовіщення Блаженної Діви Марії).

1 квітня. Похвала Божої Матері.

             Субота Акафіста. Похвала Пресвятої Богородиці

     В суботу на п'ятому тижні Великого посту свята Церква урочисто виголошує молебний спів акафісту, або подячної похвали Пресвятої Богородиці. Це свято встановлене в IX столітті за неодноразове позбавлення Константинополя поміччю і заступництвом Пресвятої Богородиці від нашестя ворогів. За імператора Іраклія, коли Патріарх Сергій, носячи на руках своїх ікону Пресвятої Богородиці по міських стінах, благав Господа про захист від перських і скіфських військ, що облягали Константинополь, тоді народ шукав захисту в храмах Божих, день і ніч благаючи Старанну Заступницю врятувати своє місто.

     Імператор Костянтин Великий, засновник Константинополя, присвятив місто Божої Матері і почитав Пресвяту Діву покровителькою своєю і своєї нової столиці. Багато храмів на честь Божої Матері було споруджено в Константинополі. У Влахернському храмі зберігалася Її ікона, написана святим євангелістом Лукою. У ніч, коли з'єднані сили агарян і персів з моря і з суші рушили на місто, раптово повстала страшна буря, яка розсіяла і потопила кораблі нападників.Решта ворогів з соромом втікли. Тоді у всю цю ніч вдячний народ, що перебував у Влахернському храмі, виголосив Захисниці граду переможну, всенічну і несідальну (акафіст - грец. Букв. Неседальний) пісню: «Непереможній Воєводі - переможнії ми, звільнившися від бід, вдячні пісні підносимо Тобі, раби Твої, Богородице! »І з того часу, в спогад такого великого чуда, Православна Церква постановила свято Похвали Пресвятої Богородиці. Спочатку свято акафісту відбувалося в Константинополі в тому Влахернському храмі, де зберігалися чудотворна ікона Божої Матері і священні предмети земного Її життя - риза і пояс Її. Але пізніше свято було внесено в Типікон (устави) монастирів святого Сави Студійського і потім в церковні богослужбові книги, і з того часу стало загальним для всієї Східної Церкви.
     Акафіст написаний в VII столітті, на думку багатьох, написаний дияконом великої Константинопольської Церкви Георгієм Пісідійським. Згодом Йосиф Студит написав канон у суботу акафісту, а деякі інші особи додали до нього подячні молитви в спогад того ж всесильного воєводства Божої Матері. Українська Православна Церква, як і інші Помісні Православні Церкви світу, здійснює це торжество для утвердження тих, що каються у надії на Заступницю Небесну, яка, позбавляючи вірних від ворогів видимих, тим більше готова нам допомогти в боротьбі з ворогами невидимими.
     Акафіст читається і в інші дні, але в суботу п'ятої седмиці Великого посту він входить до складу богослужіння і співається на утрені (зазвичай напередодні, в п'ятницю увечері) не весь відразу, але роздільно. Духовенство чотири рази урочисто виходить на середину храму під спів кондаку « Непереможній Воєводі» і співає торжественні не сідальні похвали Цариці Небесній. Таким чином відбувається Похвала Пресвятої Богородиці Невтомної Захисниці роду християнського, без Якої немислимим є повноцінне життя Святої Церкви Православної. « О, Всехвальна Мати, що народила всіх святих, Найсвятіше Слово…від усякої напасті визволи нас», - зі вдячністю взивають вірні до Матері Божої.

22 березня пам'ять святих 40 мучеників, що в Севастійському озері мучилися

     Щороку, 22 березня, Свята Православна Церква вшановує пам’ять 40-а мучеників, що в Севастійському озері були замучені. Це свято є одним з найбільш шанованих православними християнами свят. В 313 р. святий рівноапостольний цар Константин Великий видав Міланський едикт, згідно з яким розширювалась свобода віросповідування і християни прирівнювались в правах з язичниками. Але співправитель Константина – Лікіній – готувався до війни проти Константина та, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо. В той час, у вірменському місті Севастії, одним з військових начальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока кападокійців, хоробрих воїнів, які стали переможцями в багатьох битвах, всі вони були християнами. Коли воїни відмовились принести жертву язичницьким богам, Агриколай кинув їх у в’язницю. Воїни стали ревно молитися, і ось в ночі почули голос: «Хто перетерпить до кінця, той спасеться». На наступний ранок воїнів знову привели до Агриколая. На цей раз язичник вдався до лестощів. Він почав вихваляти їх мужність, молодість та силу і знову запропонував їм відректися від Христа і, таким чином, придбати для себе прихильність імператора. Знову почувши відмову, Агриколай наказав закувати воїнів, однак старший з них, Кіріон, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани». Тоді Агриколай збентежився і наказав відвести воїнів у в’язницю без кайданів.
     Через сім днів прибув у Севастію знатний вельможа Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше воїнське звання, але й наше життя, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога». Тоді Лісій звелів побити страстотерпців камінням. Але камені летіли мимо цілі. Камінь, який кинув Лісій, попав в обличчя Агриколаю. Мучителі зрозуміли, що святих огороджує якась невидима сила. У в’язниці воїни провели цілу ніч і знову почули втішаючий їх голос: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не бійтесь, бо приймете вінці нетлінні».

     На наступний день суд перед мучителем і допит повторились, воїни ж залишилися незхильні. В той час, якраз, була зима, сильний мороз. Святих воїнів розділи, повели до озера, що знаходилось неподалік від міста, і поставили під вартою на кризі на цілу ніч. Щоб зламати волю мучеників, на березі розтопили баню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся швидше до лазні, але тільки він переступив поріг, як впав мертвим. О третій годині ночі Господь послав утіху мученикам: несподівано стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою.
     Вся сторожа спала, не спав лише один воїн на ім’я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з’явився вінець. Аглаій нарахував 39 вінців і зрозумів, що воїн, який не витримав мук, лишив себе вінця. Тоді Аглаій розбудив решту вартових, зкинув з себе одяг і сказав їм: «І я – християнин» – і приєднався до мучеників. Стоячи в воді, він молився: «Господи, Боже, я вірую в Тебе, в Котрого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, щоб сподобився постраждати з Твоїми рабами». На ранок з подивом побачили, що мученики живі, а їх вартовий Аглаій разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм коліна. Під час цієї страшної кари матір наймолодшого з воїнів – Мілітона, переконувала сина не страхатися, а перетерпіти все до кінця. Бо той, хто перетерпить до кінця спасенний буде. Тіла мучеників положили на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла сина за колісницею. Коли Мілітон випустив останній подих, мати поклала його на колісницю поряд з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на полум’ї, а обвуглені кості кинуті у воду, щоб християни не зібрали їх. Через три дні мученики з’явились у сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і звеліли йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх. Страдницький подвиг святих мучеників Севастійських в ці дні Великого посту є для християн усіх часів гарним прикладом, як треба любити Господа і слідувати за Христом.

19 березня. Неділя 3 Великого посту. Хрестопоклонна.

     На хресті принесена жертва, а де жертва, там відпущення гріхів, там примирення з Господом, там свято і радість. (Свт. Іоан Золотоустий). Третя неділя Великого поста називається Хрестопоклонною. Таку назву вона отримала від того, що цього дня виноситься для поклоніння Животворящий Хрест та прославляється викупний подвиг розп’ятого Господа нашого Icуса Христа. Сьогодні свята Церква пропонує осмислити вчення Христа про хрестоносіння, яке має прийняти кожна людина, котра бажає слідувати за Спасителем. Хрест Христовий, як знамення перемоги, готує нас до радісного прославлення Переможця Аду і смерті. Хрест порівнюється з деревом життя, що було у Раю. Цей день нам нагадує про радість Великодня. Пройшла половина посту, і свята Церква нас укріпляє хресною силою виснажених постом та подвигами. Вона кличе нас до покаяння та очищення тих, котрі ще не приступали до посту. Чому ми вклоняємося хресту? Тому що цим ми ублажаємо Звершившого на ньому справу нашого спасіння. На хресті в страшних муках Господь забажав прийняти смерть, щоб оживити весь рід людський. До примирення через хресну жертву Спасителя ми були противниками Бога, знаходились у ворогуванні з Ним. Христос власною смертю примирив все людство з Творцем.
     Померти за своїх противників, за ворогів – випадок незбагненний для людського розуму. Христос прийняв смерть не за друзів чи приятелів, Він помер за ворогів, за грішників. Ми ублажаємо справу Божественної любові, звершену не хресті заради нас грішників. Ми вклоняємо коліна перед хрестом, знаменуємо себе силою хреста та освячуємося від нього, як від знаряддя нашого спасіння.

     Хрест Господній просвіщає нас Божественним розумінням, допомагає зрозуміти сутність Божественної любові до світу та людини. Ми просимо сьогодні у Бога, щоб Він вложив в наш розум в наші серця часточку всеохватуючої любові. Нехай вона допоможе нам в дні посту подумати за себе та за інших, позбавитися від гріхів та пороків, оновитись душею та тілом. Цього буде достатньо. По любові нашій пізнають, чиї ми діти та учні. Ублажаючи Божественну любов, явлену світу на хресті, ми прославляємо сьогодні і надію, котру Господь дарував нам через Свої страждання. Господь оправдав свої обіцянки і з’явився світу тоді, коли світ знаходився в безнадійному стані.
     Спаситель помер на хресті в соромних муках, був покладений до гробу. Печеру-гробницю з Тілом Христа запечатали. Здавалося, наступив кінець всякої надії, але якраз в цей момент просяяла із гробу правда і надія всього світу. Прославляючи хрест, ми славимо ту надію, котру Господь дарував нам Своєю перемогою, надію загального воскресіння.

     «Він – початок, первенець із мертвих» (Кол. 1,18). Проходячи поприще Великого посту, ми віримо, що відкидаючи всяку гріховну тьму, ми приєднуємося до світла оновлення і воскресаємо для нового життя. Не достатньо, браття та сестри, лише прагнути зрозуміти глибину Божественної милості та довготерпіння. Важливо, щоб кожен із нас бажав цієї милості і втілював її в своєму довготерпінні і всепрощенні, в любові та милосерді. Христос звершив Свій подвиг з хрестом і на хресті. Не омине ця чаша і кожну земну людину. Кожен повинен нести свій власний хрест. По-людськи ми не завжди смиряємося з випро-буваннями, іноді ропчемо, іноді виснажуємося. Одних хрест приводить до перемоги, іншим – стає поразкою. Святе Письмо називає Христа краєугольним каменем. Сам же Спаситель говорить: «Той, хто впаде на цей камінь – розіб’ється, а на кого він впаде – того роздавить» (Мф. 21,44). Так і хрест Господній для віруючого – завжди перемога.
     Коли ми несемо свій хрест, слідуючи за Христом, з довготерпінням та любов’ю, то він стає для нас славою. Коли ж в хрестоносінні ми надіємось лише на себе, з відчаєм і злобою, то хрест може послужити до нашого безчестя.
     Вустами Христа Спасителя Церква сьогодні пропонує віруючим, котрі поклоняються хресту і його лобзають, взяти свій хрест та йти впевнено по тернистому путі. Цей шлях не легкий, проте славний. Його вказав нам Христос. Саме такий шлях приводить до вічної слави, вічного блаженства.
     Тож згадуючи страшні страсті та Животворящий хрест, вільне погребіння та триденне воскресіння, праворуч сидіння і славне друге пришестя Христове, будемо молити Бога, щоб Він оградив нас силою чесного хреста, укріпив наші слабкі сили та освятив наш розум і почуття, щоб нам достойно і праведно донести свій життєвий хрест до сяючих вершин Царства Небесного.