Iсторія виникнення свята  дня Святого Миколая починається з давнiх давен. I ця історія варта того, щоб її знати. 

    Свято святого Миколая, єпіскопа міста Миру в Малій Азії, припадає на 19 грудня.

     Свято Миколая прийшло до нас 1088-1089р. за часів князя Всеволода Ярославовича. І в церковному календарі називається „Празник Святого Отця нашего Миколая, архієпіскопа Мир Ликійських Чудотворця”.

     Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина (І V ст.) і був архієпископом у Мирах. Народився у багатій сім”ї і зріс доброю і чуйною до чужої біди дитиною.

     Не довго тривало щасливе дитинство, бо батьки померли дуже рано. І хоча хлопчикові нічого не бракувало, він жив під опікою родичів, все ж таки відчував нестачу батьківської ласки і любові. Маленький сирота все частіше тікав з багатого будинку до друзів, дітей убогих батьків, котрі жили в темних глиняних хатах і нерідко йшли спати голодними.

     Найбільше бідувала родина Петруся. Батько був вже дуже старим і немічним, мати лежала хвора, а сам Петрусь бігав у холод босим. Ввечері Микола тихенько, щоб слуги не бачили, побіг до комори, набрав у торбину борошна, налив пляшку олії, набрав повні кишені яблук, відшукав пару теплих панчіх та нові постільці, та сховав усе у велику торбу.

     Вранці старий батько знайшов торбу коло свого порогу і не міг натішитися дарунками. А хто це міг зробити і кому дякувати не знав.

     Минули роки. Миколай став священиком. Віддав усе своє майно бідним людям і скрізь чинив тільки добро. Одного разу він врятував невинного чоловіка, батька багатьох дітей, від страти, запропонувавши за те своє життя, проте помилували обох.

     Розповідають ще про бідняка, в якого було три дочки. І ось однієї ночі, коли всі спали, Миколай підійшов тихо до хати і через вікно поклав їм мішечок з золотом. Тож ці гроші дісталися старшій у придане. Теж саме відбулося і з середньою дочкою. Чоловік той не дізнався, хто носив ті мішечки, однак вирішив прослідкувати, аби подякувати. Він чатував ночами, щоб побачити людину, яка врятувала їх від голоду. І в третій раз, він таки побачив Миколая і зі сльозами на очах дякував йому. Миколай тоді дуже засмутився, що його викрили і попросив чоловіка нікому не розповідати, що він його бачив.

     Священик   Миколай своїм милосердям заслужив винагороду у Бога – благодать творіння чудес. Після смерті його було визнано святим, а мощі 1087р. перенесено у м. Бар, що в Італії, де їх було перезаховано. І от з того часу кожного року на день Ангела Св. Миколая 19 грудня ми справляємо це, улюблене всіма, свято.

          13 грудня. Святого Апостола Андрія Первозванного.

     13 грудня Церква відзначає день пам’яті святого апостола Андрія Первозванного. Українські православні особливо вшановують цього святого, оскільки він вважається просвітителем усіх слов’ян, а особливо давню Русь-Україну. За літописом, апостол Андрій освятив пагорби Києва та передрік появу великого міста, де перебуватиме благодать Божа.

                       Рибалка, який освятив київські гори.

   Апостол Андрій і його брат апостол Петро ловили рибу на Галилейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Андрій одним із учнів Іоанна Хрестителя та ще раніше за свого брата був покликаний Ісусом на Йордані. Тому Андрія й нарекли Первозванним. Після Зішестя Святого Духа на апостолів Андрій Первозванний вирушив з проповіддю Слова Божого до східних країн. Відвідав Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дуна., пройшов узбережжя Чорного моря, Крим, Причорномор’я та по Дніпру піднявся туди, де стоїть тепер місто Київ. За літописами, він благословив ті місця і промовив: «На горах цих  засяє благодать Божа, буде велике місто і багато церков здвигне тут Бог».

                  Мученицький подвиг апостола.

   Останнім містом, куди прийшов Андрій Первозванний, було місто Патри. Вчинені апостолом дива і його проповіді навернули безліч язичників. Від його молитви недужі зцілювалися, сліпі прозрівали. Правитель Егеат не повірив словам апостола, назвавши його вчення божевіллям. Потім він повелів розіпнути його так, щоб він якомога довше страждав. Святий Андрій Первозванний із молитвою сам зійшов на місце страти. Його розіп’яли на хреcті у формі літери Х, тому на іконах  святий зображується з хрестом саме такої форми (цей хрест дістав назву Андріївського). Два дні апостол із хреста вчив присутніх навколо громадян. Злякавшись народного обурення, Егеат накзав припинити страту. Але апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Тоді яскраве сяйво Божественного світла освітило хрест, після чого святий Андрій віддав душу Господу. Дружина правителя зняла з хреста його тіло і з честю поховала. Кілька століть потому мощі святого Андрія Первозванного були урочисто перенесені до Константинополя у храм Святих Апостолів.