19 (6 ст.ст) серпня Преображення Господнє 

     19 серпня Православна церква святкує Преображення Господнє. Історія цього свята описана трьома апостолами: Матфеєм (17: 1-6), Марком (9: 1-8) та Лукою (9: 28-36), крім Іоана Богослова. Розповідь про Преображення Господа у всіх трьох євангелістів є подібною за змістом та описом обставин. Якщо уважно читати текст цих Євангелій, то можна помітити, що Преображення Ісуса Христа відбулося в останній рік земного життя Спасителя. Коли Господь вже не просто навчав учнів правильно розуміти старозавітній Закон Мойсея, а відкривав їм божественні таємниці свого пришестя та боговтілення. Подією Преображення завершується «галілейське служіння» Господа, коли Христос навчав християнської віри на території палестинської провінції Галілеї, і починається його дорога на хресні страждання та майбутнє воскресіння. Подорожуючи Галілеєю, Христос відвідував багато міст та селищ, зціляв людей та допомагав у різних потребах. Останнє місто, яке Він відвідав була Кесарія Филипова, названа на честь римського імператора. Тут апостол Петро перед всіма учнями назвав Христа Богом, після чого Господь покинув місто з учнями і протягом декількох днів був з ними на самоті, навчав та розповідав їм про свої майбутній хресний подвиг. Щоб учні більше увірували в Його Божественне призначення, Христос вирішив відкритим їм таємницю боговтілення та спасіння людства, тобто показати, що в Його особі поєдналася Божа і людська природа. І саме слово «Преображення» означає «переміну», «зміну», а точніше «перетворення» людської природи Христа в божественну. В людській природі Господа перебувала вся повнота Божества, яку Господь виявив для своїх учнів під час Преображення, щоб вони зрозуміли мету його пришестя – обожнити людство і знищити гріх на землі. 

     Господь хотів показати учня, що відбудеться з ним після його смерті, що Він воскресне, а разом з ним повинні воскреснути всі люди – преобразитися в природі Христа та благодаті Святого Духа, знищивши гріх і смерть у цьому світі. Тому в Преображенні Господь прагнув відкрити учням таємницю спасіння світу, але оскільки не всі вони були готові до цього, то Христос вирішив відкрити тільки вибраним апостолам – Петру, Якову та Іоану. Як говорить євангеліст Лука приводом до підняття на гору, де Господь мав Преобразитися, було прохання Христа, щоб ці три учні з ним разом помолилися. Але учні, мабуть втомлені сходженням на гору, вирішили відпочити і заснули. А коли проснулися, то побачили Господа у білому та блискучому сяйві, поряд з Господом стояли і розмовляли старозавітні пророки Мойсей та Ілля. 
Чому саме ці пророки з’явилися під час Преображення? Отці та вчителі Церкви пояснюють, що Христа часто звинувачували у порушенні й неправильному пояснені Закону Мойсея. Поява найбільшого пророка Старого Завіту, навпаки вказує протилежне: Христос не був порушником старозавітного законодавства. Він як Бог був Законодавцем і дав його ізраїльському народу через Мойсея, сам Мойсей виконував Божу волю і зараз служить Богові під час Преображення. 
     З’явлення пророка Іллі, остаточно мало переконати учнів, що Христос є не старозавітним пророком і не новим перевтіленням Іллі, як нерідко говорили юдеї. Ці пророки не померли природною смертю, а були вознесені чи забрані Богом до Царства Небесного. Христос є Богом, який має владу над життя і смертю, їх поява вказувала не вірити в ці звинувачення юдеїв. 

     Коли апостоли побачили з Господом старозавітних пророків, їх, очевидно, пройняв страх і побожність, бо вони бачили на власні очі Мойсея, що жив за 1800 років до народження Христа та Іллю за 700 років, і перебуваючи під враженням від цього чуда, апостол Петро сказав: «Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі». Петро сповнений благодаті, яка осінило місце Преображення Господа, не хотів, щоб ця подія припинилася. 
     Євангелісти вказують, що під час Преображення зовнішній вигляд Господа був покритий «білим, блискучим світлом» і хмара осінила Христа та всіх присутніх. Явлення світла і хмари завжди відбувається при сходженні Божої благодаті, яка в книгах Старого Завіту називається «Божою славою». Преображення – це відкриття Слави Божої, тобто благодаті, а також її дії на людину. Коли учні побачили це, вони захотіли залишитися на цьому місці, бо вважали, що вже настало Царство Боже. Апостоли запропонували, побудувати намети, але вони почули голос, який говорив: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте». Голос, який говорив до учнів, був Бога-Отця, що вказав їм слідувати за Сином Божим і виконувати Його вчення. Такі слова промовив Бог-Отець під час Хрещення Господа. Для учнів, які бачили Преображення, вони означали, що Христос, як Син Божий, виконає всі старозавітні пророцтва. І коли завершилося Преображення Господа, Христос заборонив учням розповідати про це, до часу здійснення пророцтва про його смерть та воскресіння. Завершуючи історію Преображення, євангеліст Матфей та Марк коротко передають розмову апостолів з Господом. Очевидно, що учні здивовані побаченим не могли зрозуміти: чому юдеї говорять, що перед пришестям Месії на землю має прийти пророк Ілля. На що, Господь відповів: «Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього» (Мф. 17: 11-12, Мк. 9: 13). Пророком, що мав прийти перед початком служіння Христа був Іоан Предтеча (Хреститель), про нього говорить у старозавітний пророк Малахія у свій книзі (Мал. 4: 5-6). Але юдеї розуміли це пророцтво буквально, тоді як пророче служіння Іоана Предтечі було схожим до пророчої місії Іллі. З Євангелій не відомо місце, де відбулося Преображення. Древнє церковне передання вказує, що це була гора Фавор, хоч сучасні дослідження спростовують це твердження. Топографія місця, де знаходиться ця гора показує, що в часи життя Христа тут була римська фортеця, гарнізон, якої охороняв торгові шляхи. Господь не міг тут довго залишатися і навчати учнів. Крім того, гора Фавор є не дуже високою, точніше це звичайний пагорб, біля якого знаходить інша гора – Єрмон. Ця гора є набагато більшою та вищою за Фавор, і могла бути ідеальним місцем для усамітнення Господа з учнями та місцем для Преображення. 
     Гора Фавор є ніби її підніжжям Єрмону. Жодні древні історичній та богословські джерела не вказують на Фавор як місце Преображення. Така версія виникла значно пізніше – в IV ст. християнська віра в Римській імперія стала легальною. До Палестини, як місце життя Господа, почали приїздити паломники і тут було вирішено побудувати Церкву, а згодом монастир Преображення. Ідеальним та зручним місце для цього стали залишки колишньої фортеці на горі Фавор. З цього часу мабуть закріпилася думка, що Фавор є горою Преображення Господа. Сучасні наукові дослідження підтверджують, що справжнім місцем Преображення була гора Єрмон. 
У Преображенні Господньому відбулося одкровення Триіпостасного Бога людині, що у Христі поєднані божественна та людська природа. І під час Преображення людська природа Христа не перетворилася на божественну, вона не втратила своїх фізичних якостей, а стала досконалою, такою, яка повинна бути після його воскресіння та вознесіння. З цього приводу святитель Іоан Золотоуст пояснює: «так Господь показав нам майбутнє преображення нашої природи і своє Друге пришестя, що відбудеться у славі». І подія свята Преображення показує для всіх християн, як відбувається і здійсниться спасіння людства. В природі Христа люди отримую звільнення від наслідків первородного гріха (смерті та страждання), а через сходження благодаті Святого Духа, котра осінила тіло Господа та апостолів, обоження, тобто преображаються, так як описують євангелісти.

      У Церкві це свято почало святкуватися з IV ст., коли почали будуватися християнські храми на місцях життя і діяльності Господа. Про звершення особливої молитви та богослужіння в цей день вказують у своїх творах святителі Афанасій Великий, Іоан Золотоуст, Кирил Александрійський, преподобний Єфрем Сирін та ін. 

     На свято Преображення в Церкві освячуються виноградні плоди, з яких виготовляється вино для здійснення таїнства Євхаристії (Причастя), де людина приймає в себе природу Господа і отримує благодать Божу для освячення – преображення свої природи. У давнину в місцевостях, де не міг рости виноград Церква дозволяла освячувати інші плоди, що дозрівали у цій порі: яблука, груші, сливки тощо.