15 (2ст.ст) лютого. Стрітення Господа нашого Ісуса Христа.

   Різдвяний круг завершується святом Господнього Стрітення, що святкуємо сорокового дня по Різдві Христовому – 15 (2ст.ст.) лютого. Як і Різво, Стрітення належить до 12-ти найбільших свят церковного року.

     Стрітення церковнослов’янською мовою мовою означає «зустріч», і саме Стрітення Господнє – це зустріч людини і Бога. Згідно з євангельською оповіддю від Луки, це відбулося в Єрусалимському храмі. Коли минуло сорок днів від Різдва, Марія і Йосиф пішли у Святе місто. За старозавітним Законом над Немовлям був здійснений обряд посвячення. У той час як Богородиця стояла в храмі з Немовлям, до Неї підійшов старець Симеон, відомий своєю мудрістю і праведністю. Старцю було передвіщено, що він ще при житті побачить Спасителя світу. І ось тепер Дух Божий вказав йому пару бідних галилеян. Симеон узяв на руки Дитя і став молитися: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приготував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля»(Лк 2. 29-32).  Потім, передбачаючи боротьбу, яка здійметься навколо імені Ісусового, старець благословив їх і додав: «Ось лежить Цей  на падіння й вставання багатьох в Ізраїлі, і на знак сперечання, - і Тобі Самій меч пройде душу, - щоб відкрились помисли багатьох сердець» (Лк 2 34-35). Цими словами передбачений весь хресний шлях Діви: від Віфлеєму до Голгофи. Уже в перші роки життя Сина Їй довелося тривожитися за Нього. Страшна звістка про підготовку до побиття немовлят, швидка втеча, стомлююча подорож в чужу країну, життя далеко від батьківщини – такий пролог євангельської історії. Але ніколи не вирвалося у Пресвятої Діви ні слова нарікань, ні скарги. Невипадково Стрітення Господнього в церковній традиції вважається не тільки святом на честь Христа Спасителя, а й Богородиці. Він нагадує нам про земний подвиг Богоматері. Стрітення - це останнє з зимових великих свят Церкви, свято перед Великим постом. Різдво – Хрещення – Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове Божество та віддати честь Пречистій Діві Марії як Богоматері. Три рази зимовими вечорами Церква нагадувала про те, як Бог приходив до людей. На свято Стрітення в українських храмах освячується вода і свічки. Стрітенську свічку  в народі ще називають «громівницею». Коли на дворі грім та блискавка, віруючі запалюють Стрітенську свічку і з вірою моляться Богу про швидке припинення негоди. Стрітенську освячену воду дбайливо зберігають у святому куточку. У час скорботи, навали печалі, душевної немочі вживають натщесерце, кроплять будинок.

12 (30 січня ст..ст.) лютого. Собор святих вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого

     У царювання благовірного і христолюбивого царя Олексія Комніна (1), який прийняв царську владу після Никифора Ботаніата (2), була в Константинополі велика суперечка про цих трьох святителів між майстерними в красномовстві вчителями мудрості. Одні ставили вище інших святителів Василія Великого, називаючи його піднесеним витією, так як він всіх перевершував словом і справами, причому бачили в ньому мужа, який мало, чим поступається ангелам, твердого вдачею, що не легко прощає провини, і байдужого до всього земного; нижче його ставили божественного Іоанна Золотоустого, оскільки мав відмінні від зазначених якості: він був розташований до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Інші, навпаки, прославляли божественного Золотоустого як людину людинолюбну, яка розуміє слабкість людського єства, і як красномовного витію, який наставляв усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих промов, тому і почитали вони його вище Василія Великого і Григорія Богослова. Інші ж стояли за святого Григорія Богослова, стверджуючи, що він переконливістю мови, майстерним тлумаченням Священного Писання і витонченістю побудови мови перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості, тих, які раніше жили, так і сучасних йому. Так одні прославляли славу святого Григорія, інші принижували його значення. Через це між багатьма виник розбрат: одні називалися іоаннітами, інші василіанами, а інші григоріанами. Про ці імена сперечалися мужі, майстерні в красномовстві і мудрості.
Через деякий час після того, як виникли ці суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім всі три разом, - притому не уві сні, а наяву, - Іоанну, єпископу Євхаїтському, найвченішому мужу, дуже досвідченому в еллінській мудрості ( як про це свідчать і його твори), який також прославився своїм добродійним життям(3). Вони сказали йому єдиними устами: - Ми рівні перед Богом, як ти бачиш, немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожен з нас окремо, свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то в тому ж згодні і обидва інші. Тому, повели тим, хто сперечається щодо нас припинити суперечки, бо як за життя, так і після кончини, ми маємо турботу про те, щоб привести до миру і однодумності кінці всесвіту. З огляду на це, з'єднай в один день пам'ять про нас і, як годиться тобі, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. Ми ж для тих, хто звершує пам'ять про нас ми будемо заступниками до спасіння, так як ми сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога. Сказавши це єпископу, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного по імені. Блаженний єпископ Іоанн негайно відновив мир між тими, що ворогували, так як він був чоловік великий в чесноті і знаменитий в любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належним торжеством(4). У цьому ясно виявилася мудрість Великого чоловіка, так як він побачив, що в січні місяці відбувається пам'ять усіх трьох святителів, а саме: у перший день - Василія Великого, у двадцять п'ятий - божественного Григорія, а в двадцять сьомий - святого Золотоустого, - то він з'єднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їх пам'яті канонами, тропарями і похвалами, як це і належало. Необхідно додати про них і таке. Святий Василій Великий перевершив у книжній мудрості не тільки вчителів свого часу, але і найдавніших: він пройшов не тільки всю науку красномовства до останнього слова, але й добре вивчив філософію, а також пізнав і ту науку, яка вчить істинної християнської діяльності. Потім, проводячи добродійне життя, сповнене безсрібністю і цнотливістю, та підносився розумом до боговидіння, він був зведений на архієрейський престол, маючи сорок років від народження, і протягом восьми злишком років був предстоятелем церкви.
Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений по частинах зі всіх чеснот, то він був би подібний великому Григорію. Просяявши своїм святим життям, він досяг такої висоти у галузі богослів'я, що всіх перемагав своєю мудрістю, як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Тому він і був названий Богословом. Він був святителем у Константинополі дванадцять років, утверджуючи Православ'я. Поживши потім малий час на патріаршому престолі (як про це пишеться в його житії), він залишив престол через похилий вік і, маючи шістдесят років, відійшов в горні обителі.

     Про божественного Золотоустого справедливо можна сказати, що він перевершив усіх еллінських мудреців розумом, переконливістю слова і витонченістю мови; Божественне Писання він пояснював і тлумачив неповторно, рівним чином, в доброчесному житті і богоспогляданні він далеко перевершив усіх. Він був джерелом милості і любові, був сповнений ревнощів учительства. Всього він прожив шістдесят років, пастирем Христової Церкви був шість років. Молитвами цих трьох святителів Христос Бог наш нехай скине єретичні чвари, а нас нехай збереже в мирі та однодумності і нехай сподобить нас Небесного Свого Царства, бо благословенний Він

19 січня (6 січня ст..ст) Святе Богоявлення. Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

     В житті людини бувають моменти, коли зовнішня видима дія свідчить про глибокий внутрішній зміст того, що бачимо тілесними очима. Ось, наприклад, бачимо, як звершується хрещення дитини. Зовні нібито й нічого особливого, але занурення у воду супроводжується словами, які виокремлюють подію із всього виру повсякденної суєти: «Хрещається раб Божий в ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь». Поки дитина маленька, скільки ще разів батьки купатимуть її у воді, але очищення, яке подається в Таїнстві, вони дитині не подадуть. Та й чи можна додати щось до того, що твориться благодаттю Духа Святого? Православна Церква в особливий спосіб згадує подію приходу Христа Спасителя на Йордан і Його хрещення від Іоана — 19 січня за новим стилем православні українці святкують Богоявлення або Хрещення Господнє. Перше, що ми бачимо в цій події — це зустріч двох великих праведників з точки зору юдейського народу. Бо Іоан був відомий подвижницьким життям і проповіддю, та Ісус явив Себе досконалим учителем, який прекрасно розумів Писання. Новий Завіт з’ясовує глибший сенс цієї події — зустрічаються людина і Бог. Яка дивна і спасительна ця зустріч: Христос, що прийшов хреститися, та Іоан, котрий хрестив і закликав людей до покаяння. Різні люди ставали перед Хрестителя, щоб охреститися від нього. Люди вірили його промовам, навіть митарі, яких вважали грішниками завідомо, людьми, котрих упереджено зневажала людська спільнота, приходили до Іоана, щоб хреститися й почути просту пораду: «Нічого не вимагайте більше того, що призначено вам» (Лк 3,13). Якого славного проповідника виховала пустиня! Як багато добра може зробити одна людина, котра живе з Богом. Коли приходили посланці фарисеїв до Іоана й питали його, чому він хрестить, бо він не визнавав себе ні Месією, ні Іллею, ні іншим пророком, то він відповідав, що хрестить водою, але є хтось інший посеред прибулого народу, кому він негідний розв’язати ремінця сандалій. Хто був більший від Іоана серед народжених? Хто міг бути більш шанованим, коли визнаний пустельник говорить про когось, хто його не тільки перевершує, але він й не відважиться, навіть, торкатися його взуття?! Іоан Хреститель вказує на Месію, а небо прояснює Його народження. Всі євангелисти згадують про подію хрещення Ісуса Христа Іоаном у водах Йордану. Також говориться і про настрої народу, що приходив хреститися — люди відчували час приходу Месії і приходили не поодинці, але «Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська». Мабуть, не всі забули про дивне народження Богомладенця і появу ангелів, про що розповідали пастухи. А коли Господь увійшов в йорданські води хреститися, то ті, що були присутні при цьому, бачили дивне сходження Духа, як голуба, і чули, що з неба прогримів голос: «Це Син мій улюблений, що в Ньому Моє благовоління». Іоан Предтеча, Хреститель Господній був шанованим праведником серед юдеїв, але він лише вказав на Месію: «Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу». Щоб людей не залишати у сумніві, хто є справжнім Спасителем, адже дехто з юдеїв саме Іоана вважали ним, то Святий Дух зійшов на Ісуса у вигляді голуба, щоби показати, що цей є улюбленим Сином Божим, як говорить про це святитель Іоан Золотоустий. «Христос через хрещення зодягнувся у правду Старого Завіту, щоб прийняти досконале помазання і Своїм учням передати його цілісним і непошкодженим… Христос бува хрещений у правді, бо був без гріха, Сам хрестив благодаттю, бо інші люди були грішниками… І Дух Святий, що спочив на Ньому під час хрещення, засвідчив, що Саме Він є пастирем… Хоча в той день хрестилося багато людей, однак, Дух зійшов на Єдиного і на Ньому спочив, щоб Той, Хто з вигляду не відрізнявся від інших, цим знаменням був відокремлений від усіх», — так оспівує у своїх натхнених писаннях подію хрещення Господа Ісуса Христа на Йордані преподобний Єфрем Сірин. А далі — випробування, спокуса від лукавого — спокуса тим, від чого більшість людей падають, не знаходячи сил протистояти: спокуса влади, спокуса надзвичайних можливостей, спокуса особливого ставлення до себе… Та чи може навіть найвправніший диявольський підступ порушити чистоту Того, Хто Сам є джерелом праведності, святості? Ні. І цю чистоту Господь дарує нам, як найбільшу коштовність, закликаючи берегти її, як зіницю ока. Вода є знаряддям в руках Божих, коли ми говоримо про звершення Таїнства Хрещення. Її глибокий символічний зміст можна пояснити, виходячи із того значення, яке вона має в житті Божого творіння. Протопресвітер Олександр Шмеман розкриває символізм води в трьох аспектах. По-перше, вода є основою життя, бо всі живі істоти потребують її в тій чи іншій кількості для життя. Разом з тим, вода символізує і руйнування, як могутня стихія. І третя характеристика води полягає в тому, що фізично вона надає очищення. В таких міркуваннях бачимо і богословський зміст символу: водою руйнується стара людина, дарується очищення і підтримується життя нової людини у Хрещенні. Виконавши закон словесний, Господь явив Свою готовність пережити все те, що властиво людині, яку Він спасає. Та поряд із проявом Христової людськості, в Хрещенні постає незрівнянно більша і важливіша картина, бо в той момент повнота Пресвятої Тройці відкриває Себе світові. Син Божий приходить хреститися, голос Отця лунає з небес, а Дух Святий сходить, як голуб. Ось в чому сенс свята і саме тому ми називаємо цей день не тільки Хрещенням Господнім, але й Богоявленням. «В Йордані хрестився Ти, Господи, і Троїчне явилося поклоніння, Отцівський бо голос засвідчив про Тебе, улюбленим Тебе Сином іменуючи; і Дух у вигляді голубинім сповістив слова ствердження. Явився Ти, Христе Божий і світ просвітив, слава Тобі» — звучить тропар на честь свята Богоявлення. Свято Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із земного життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: Його Різдва, поклоніння мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного примноження хліба.
Свято Богоявлення (грецькою мовою — Феофанія чи Епіфанія) поряд із Пасхою та П’ятдесятницею, належить до найдавніших свят у Православній Церкві. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах Климент Олександрійський. Зокрема, у «Строматах» він пише, що єретики — послідовники Василіда святкують Хрещення Спасителя і називають його Богоявленням, бо на їх думку, Христос став Сином Божим саме від часу хрещення і сходження на Нього Святого Духа. З цього випливає, що у православних в Александрії за часів Климента цього свята ще не було. В III ст. свято розповсюджується. Згідно «Заповіту Господа нашого Ісуса Христа» — церковної пам’ятки III ст., церковний рік обмежувався лише трьома святами: Пасхою, П’ятдесятницею і Богоявленням, у святкуванні якого православні бачили інший зміст, аніж послідовники Василіда. Про подію Богоявлення говорять у богослужіннях священномученик Іполит Римський і святий Григорій Чудотворець Неокесарійський, а в IV ст. в дні цього празника святителі Григорій Богослов, Іоан Золотоустий, Григорій Ниський, блаженний Августин та інші отці Церкви виголошували натхненні промови.

     Свято Богоявлення було довгий час пов’язане зі святом Різдва Христового. Згідно «Апостольських постанов» і древнього коптського календаря, це свято присвячене Хрещенню Господньому. Це ж саме твердить і преподобний Єфрем Сірин у гімнах на Богоявлення. Майже для всього Сходу до кінця IV ст. — це свято в честь Різдва Христового (що випливає, зокрема, з опису святкування Богоявлення в Єрусалимі у аквітанської паломниці Сільвії). Навіть після того, як на Сході, під впливом Заходу, Різдво було відділене від Богоявлення, воно часто мало назву Богоявлення (наприклад, у Василя Великого, Григорія Богослова та ін.). Проти цього ототожнення був Іоанн Золотоустий: «Не той день, в який родився Спаситель, належить називати явленням, але той, коли Він хрестився, не після народження Він став всім відомим, але коли хрестився». Одночасно з розділенням свят Різдва і Хрещення в IV ст. на Сході до цього дня було приурочено хрещення оголошених, у зв’язку з чим виник звичай особливого вшанування води, освяченої цього свята для їх хрещення. Тому свято отримало також назву Просвітлення, оскільки Спаситель явився просвітити «тих, що сидять в пітьмі і темряві смертній». Богослужіння свята Хрещення Господнього звершується так само, як і служба на честь Різдва Христового і це ще один атрибут. Який вказує на спільну історію встановлення цих святкувань в церковному богослужбовому році. Напередодні відправляються Царські Часи і чин Зображальних, а далі служиться літургія святителя Василія Великого із Вечірнею. Всенічне бдіння, розпочинається Великим Повечір’ям. Особливість цього свята складають два великі освячення води, так названі на відміну від малого, бо мале водоосвячення може здійснюватися в будь-який інший час протягом року.
   Перше велике освячення води буває напередодні свята у храмі, а друге — в саме свято просто неба на річках, ставках, біля криниць. Перше у давнину звершувалося для хрещення оголошених і вже згодом було перетворено на спомин про хрещення Господнє: друге ж, мабуть, пішло від давнього звичаю єрусалимських християн у день Богоявлення виходити на річку Йордан і тут споминати хрещення Господнє. Тому й у нас Богоявленський хресний хід має найменування хресного ходу на Йордан. В церковній практиці вода, освячена в навечір’я Богоявлення має особливе значення. Її називають «велика агіасма», тобто «велика святиня» в перекладі з грецької. Нею окроплюють домівки благочестиві християни, її ж дають пити хворому при небезпеці померти, коли людину не має можливості причастити. Христос дарує нам прозріння, освітлює благодатним впливом. Все для нас зроблено, лише б нам прийняти цей величний дар, не затьмарюючи світла, яке приймаємо у Хрещенні. Богоявлення накладає печать на людину, щоб розумно славити Бога: «Явився Ти сьогодні вселенній і світло Твоє, Господи, ознаменувалося на нас, в розумінні оспівуємо Тебе: прийшов Ти і явився Ти — Світло неприступне».