8 листопада — День пам’яті св. вмч. Димитрія Солунського.

     Святий Димитрій був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов’янська назва — Солунь). Він жив у час, коли язичництво, духовно переможене християнством, посилювало гоніння на вірних Церкви Христової. Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений у християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан визвав його до себе і, переконавшись в його освіченості та воєнно-адміністративних здібностях, призначив на місце батька — проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, що було поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. У відношенні до християн воля імператора була виражена однозначно: «Віддавай смерті кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого». Імператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стезю сповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику. Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей міста християнській вірі й викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Упорядник Житія, преподобний Симеон Метафраст, говорить, що він став для Фессалонік у своїй повчальній ревності «другим апостолом Павлом», тому що саме «апостол народів» заснував колись в цьому місті першу громаду віруючих, про що говориться у посланнях святого апостола до християн Церкви Солунської. Святому Димитрію було призначено Господом слідувати за святим апостолом Павлом і в мученицькій кончині свого життя. Коли Максиміан дізнався, що призначений ним проконсул — християнин, і багатьох римських підданих, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, палаючи бажанням розправитись із солунськими християнами. Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному служителю Луппу роздати майно бідним із словами: «Розділи багатство земне між ними — будемо шукати собі багатства небесного». А сам віддався посту й молитві, готуючи себе до прийняття мученицького вінця. Коли імператор увійшов в місто, до нього покликали Димитрія і той сміливо сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав вкинути сповідника в темницю, та ангел зійшов до святого в місце його ув’язнення, утішаючи й укріпляючи в подвигу. Тим часом імператор насолоджувався гладіаторськими боями, спостерігаючи, як його фаворит — силач на ім’я Лій кидав із помосту на списи воїнів християн, яких перемагав у боротьбі. Відважний юнак, на ім’я Нестор, із солунських християн, прийшов в темницю до свого наставника Димитрія і просив благословити його на боротьбу з варваром. За благословенням Димитрія, Нестор подолав, молитвами святого угодника, лютого Лія і кинув його із помосту на списи, як вбивця-язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора і послав воїнів в темницю — пробити списом святого Димитрія, що благословив його на подвиг. На світанку 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 306 року в підземну темницю святого в’язня з’явилися воїни і пробили його списом. Вірний служитель святий Лупп зібрав на рушнику кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перснем й іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. За це імператор повелів схопити і умертвити його. Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з’їдання диким звірам, але солунські християни взяли його і таємно похоронили. За царювання святого рівноапостольного Костянтина Великого (306 – 337) над могилою святого Димитрія була зведена церква, виникнення якої пов’язане із чудесними подіями. Єпарх області Ілірик — Леонтій, що страждав від багатолітньої недуги, прибув на місце поховання святого великомученика і звільнився від своєї хвороби, коли його поклали на місце поховання. На згадку про своє зцілення Леонтій сприяв будівництву храму на тому місці. Повертаючись в Сирмій — адміністративний центр Ілірика, єпарх бажав забрати з собою частину мощей святого, але святий Димитрій заборонив це робити, з’явившись у видінні. Тоді єпарх Леонтій забрав з собою тільки плащ великомученика, просочений його кров’ю. Святий Димитрій в дорозі явив чудо єпарху, коли допоміг йому та його супроводу перейти в час лютої зими Дунай, щоб повернутися в Сирмій.

7 листопада. ДИМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА.
 

     8 листопада Православна Церква відзначатиме День пам'яті святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем встановлена Церквою для поминання усіх від віку спочилих християн, і отримала назву Димитрівської.
     Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам, Церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла, та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього преставлення.
     У дні поминання спочилих православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Церкви. Про нехрещених же треба молитися вдома або над їх могилою на цвинтарі.
     У дні поминання віруючі приносять до храму поживу для незаможних. Ця їжа освячується під час богослужіння і потім роздається всім, хто забажає. Ми знаємо і віримо, що людина, яка дістала це частування, перед трапезою помолиться «за всіх, що тут нині поминаються», і до молитви кожного з нас приєднається її подячна молитва. З цим звичаєм пов’язаний також інший, подібний до нього: подавати милостиню бідним з проханням помолитися за спочилих.