8 травня. День примирення і день Перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні.

   У Зміївській середній школі проводилися заходи приурочені дню Перемоги над нацизмом і Дню примирення у Другій Світовій війні. На запрошення керівництва школи на святкування прийшов настоятель Свято Михайлівської церкви протоієрей Олександр Квітка. На виховній годині перед випускниками виступив о. Олександр, уродженець Черкащини, з Корсунь-Шевченківського району, тієї землі, яка прославилася славним минулим пращурів, які захищали свою землю від зазіхань різних загарбників, а особливо в роки Вітчизняної війни Корсунь –Шевченківська битва ввійшла в історію як другий Сталінград, поділився спогадами своїх односельців про страшну війну та побажав учням бути вірними синами і дочками своєї Матері України. Після урочистої лінійки відбувся хід до пам’ятних знаків з покладання квітів, приурочених цій події і біля пам’ятника борцям за волю України відслужилася панахида за всіх  воїнів, які поклали своє життя за свободу і волю України в усі часи, в тому числі і за воїнів,які загинули в АТО, та за Небесну сотню. Закінчилися урочистості многоліттям воїнам, які захищають Україну від російських окупантів та їх маріонеток, та молитвою за Україну: Боже, Великий Єдиний.

  

 

   6 травня Великомученик Гергій Побідоносець (Юрій Преможець) (303). Преполовення П’ятидесятниці.

  Великомученик Георгій (Юрій) був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Народився він у місті Бейрут (в давнину - білить), біля підніжжя Ліванських гір. Поступивши на військову службу, великомученик Георгій виділявся серед інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військової поставою та красою. Досягнувши незабаром звання тисяцького, святий Георгій став улюбленцем імператора Диоклетіана. Диоклетіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії відмирають язичництво, він увійшов в історію, як один з найжорстокіших гонителів християн.

Почувши одного разу на суді нелюдський вирок про винищування християн, св. Георгій запалав співчуттям до них. Передбачаючи, що його теж очікують страждання, Георгій роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів, прийшов до Діоклетіана і, оголосивши себе християнином, викрив його в жорстокості та несправедливості. Мова св. Георгія була сповнена сильних і переконливих заперечень проти імператорського наказу переслідувати християн. Після безрезультатних умовлянь відректися від Христа імператор наказав піддати святого різним мукам. Св. Георгій був ув'язнений, де його поклали спиною на землю, ноги уклали в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але Св. Георгій мужньо переносив страждання і прославляв Господа. Тоді мучителі Георгія почали ухитрятися в жорстокості. Вони били святого воловими жилами, колесували, кидали в негашене вапно, примушували бігти в чоботях з гострими цвяхами всередині. Святий мученик всі терпляче переносив. Зрештою імператор наказав відрубати мечем голову святому. Так святий мученик відійшов до Христа в Нікомидії в 303 році.

Великомученика Георгія за мужність і за духовну перемогу над мучителями, які не змогли змусити його відмовитися від християнства, а також за чудодійну допомогу людям в небезпеці - називають ще Побідоносцем. Мощі святого Георгія Побідоносця поклали в палестинському місті Ліда, у храмі, що носить його ім'я, голова ж його зберігалася в Римі в храмі, теж присвяченому йому.
           Великомученик Георгій Побідоносець, чудо про змія

     На іконах св. Георгій зображається таким, що сидить на білому коні і вражаючим списом змія. Це зображення засноване на переказі і відноситься до посмертним чудесам святого великомученика Георгія. Розповідають, що недалеко від місця, де народився св. Георгій в місті Бейруті, в озері жив змій, який часто пожирав людей тієї місцевості. Що це був за звір - удав, крокодил або велика ящірка - невідомо. Марновірні люди тієї місцевості для утамовування люті змія почали регулярно за жеребом віддавати йому на поживу юнака або дівчину. Одного разу жереб випав на дочку правителя тієї місцевості. Її відвели до берега озера і прив'язали, де вона в жасі стала чекати появи змія. Коли ж звір став наближатися до неї, раптом з'явився на білому коні світлий юнак, який списом вразив змія та врятував дівчину. Цим юнаком був святий великомученик Георгій. Таким чудовим явищем він припинив знищення юнаків і дівчат в межах Бейрута і навернув до Христа мешканців тієї країни, які до цього були язичниками. Можна припустити, що явище святого Георгія на коні для захисту жителів від змія, а також описане в житії чудове оживлення єдиного вола у землероба, послужили приводом до шанування святого Георгія покровителем скотарства і захисником від хижих звірів.

  У дореволюційний час в день пам'яті святого Георгія Побідоносця жителі українських сіл вперше після холодної зими виганяли худобу на пасовисько, звершивши молебень святому великомученикові з окроплюванням будинків і тварин святою водою. День великомученика Георгія в народі ще називають - «Юр'їв день». Св. Георгій - покровитель воїнства. Зображення Георгія Побідоносця на коні символізує перемогу над дияволом - «стародавнім змієм» (Об'явл 12, 3, 20, 2).

              В цей день матінка Дарія Квітка – регент церковного хору святкує свій день народження. Цього року їй виповнилося 60 років. З ювілеєм іменинницю привітали настоятель храму митрофорний протоієрей Олександр Квітка, клірик храму ієрей Іоан Квітка, а також численні парафіяни та хористи церковного хору таками словами: «Шановна матінко Даріє! У День Вашого народження прийміть найщиріші вітання. Хай наші друзі – крилаті лелеки дарують Вам правнучат і онучат – оцих домашніх соловейків, щоб своїм безгрішним і чистим щебетом звеселяли Ваші душі та множили надію на краще завтра нашої долі. Помагай Вам, Боже, поставити їх твердо на ноги і засіяти їхні душі зерном Правди і Науки.

                                         Житній колос дозріва для хліба,

                                         Для краси цвіте у полі квітка,

                                         Для води народжується риба,

                                         Для польоту лебідь і лебідка,

                                        А людина – для добра і щастя.

                                        То ж прийміть від нас Ви ці вітання,

                                         І нехай, неначе в добрій казці,

                                         Збудуться всі Ваші бажання.

                               Як вода джерельна, будьте Ви здорові,

                               Хай Вам сяють очі, не хмуряться брови,

                               Хай живуть у серці почуття високі,

                               Хай Вам Бог дарує сто щасливих років!

                  Парафіяни Святомихайлівської церкви. 06.05.2015 рік.

           Також день свого народження і святкувала молода матінка Олена, і її також   

       вітали духовенство і парафіяни церкви.

  

 

 

3 травня. Неділя 4 після Пасхи, про розслабленого.

     Євангеліє нам оповідає про те, що недалеко від Храму в Єрусалимі була Овеча купіль (щось ніби басейну). Ангел Господній сходив в цю купіль, обурював воду і давав їй чудодійну силу, і хто перший входив у воду після обурення її Ангелом, той отримував зцілення від всякої хвороби, якою б не був хворий. Ця цілюща сила привертала до води безліч болящих. Серед них була одна людина, яка тридцять вісім років страждала тяжкою недугою, але все-таки не сумувала сподіваючись на зцілення. З нагоди свята Господь наш Ісус Христос прийшов до Єрусалима і відвідав Овечу купіль. Звернувши увагу на розслабленого, який чекав милості Божої, Господь запитав його: «Чи хочеш бути здоровий? Так, Господи, — відповідав хворий, — але не маю людини, яка опустила б мене в купальню, коли обуриться вода; коли ж я приходжу, інший вже сходить раніше мене. Тоді Господь говорить: Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 6-8). І, диво! Одним Своїм Божественним словом Господь миттєво зцілив хворого. Той, хто страждав тридцять вісім років тяжкою недугою миттєво видужав, узяв постіль свою і пішов. А було це в день суботній, і іудеї сказали, що в суботу не дозволене носити ліжко. Тоді зцілений промовив: «Хто мене зцілив, Той мені сказав: візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 11). Ісуса Христа поряд вже не було. Він сховався в народі. Але потім, коли Господь зустрів зціленого в храмі, Він додав наступні слова: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). Перше, що заслуговує нашої уваги, — це тверда віра хворого в милосердя Боже. Тридцять вісім років він страждав від тяжкої хвороби і не знемагав в своєму терпінні і покладанні надії. Він вірив і сподівався отримати просиме, і Господь згадав про нього і подав йому зцілення. Навчімося, на цьому прикладі бути терплячими під час відвідуючої нас скорботи, яких буває так багато. Прагнемо сподіватися на Господа Бога і сподіваючись на Нього черпати силу і мужність до покірливого перенесення різного роду скорботи і невдач житейських. Якою б тяжкою не була скорботи, скільки б часу вони не продовжувалися, — віримо, що Господь може нам допомогти і рано чи пізно полегшить наші страждання, якщо тільки матимемо тверду, непохитну надію на Його милосердя. Господу все можливо, і Він може в одну мить змінити нашу скорботу на радість. Дійсно, скорботи і біди деколи не під силу понести людині, і ми, із-за своєї легкодухості і нетерплячості, нерідко втрачаємо надію на милість Божу, плачемо і ремствуємо, кажучи: "терплю я і молюся, але Господь не бачить моїх сліз", — і вже починаємо впадати у відчай. Наскільки ми деколи малодушні! Приклад терплячого перенесення своєї хвороби розслабленим нехай послужить повчанням кожному з нас. Якщо ми віруємо, що є Бог, що Він за нас віддав на смерть Свого Єдинородного Сина, якщо ми віруємо, що усім нашим життям управляє не хто інший, а Той же Отець Небесний — тому ми і повинні покласти на Нього всі наші покладання, надії. «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54, 23).
Ми іноді бажаємо, щоб наші прохання і молитви негайно ж виконувалися, не думаючи про те, що Бог краще за нас знає, що для нас корисно і коли подати нам утіху. Ми плачемо, стогнемо, називаючи себе нещасними і як би безневинно страждаючими все життя, не згадуючи повчання Господнього апостола: «Господь, кого любить, того карає; б'є ж всякого сина, якого приймає» (Евр. 12, 6). Через перенесення скорботи і тілесних страждань Господь лікаує нашу душу, готуючи її до майбутнього життя, навчає нас смирення і нелицемірного покладання надії на Його милість. Скорботи ясно свідчать про те, що Господь в цей час звернув на нас особливу увагу. Він хоче умудрити нас заради спасіння, дає нам можливість показати Йому, наскільки ми багатий вірою, надією і любов'ю, — цими істинними християнськими чеснотами, без яких людині неможливо увійти до Царства Небесного. І недаремно святі і праведні вважали себе забутими Господом, коли їх довго не відвідувала скорбота. Апостол Павло говорить: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5, 3-5). Скорботи — це наші вчителі, вони навчають нас терпінню, досвідченості і майстерності. А досвід — це велика справа в житті. Досвід одушевляє людину впевненістю в успіху. А ми ось цієї-то дивної сили не хочемо в собі виховувати, і навіть коли Господь Сам, по Своєму чоловіколюбству, вирішує виплекати в нас її, цю силу, то ми і тоді ремствуємо на Нього, плачемо на долю: навіщо вона вимагає від нас напруги, зусилля, турботи і праці непосильного. Не знаючи того, що своєю легкодухістю ми істотно заважаємо благодаті Божій допомагати нам, — ми стаємо ні на що не здатними, такими, що не вміють сприйняти в себе цю благодать, яка вимагає від нас рішучості у відданні себе у волю Господню. Не можуть не обернути на себе нашої уваги слова з прочитаного Євангелія, сказані Господом зціленому розслабленому: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). З цих слів видно, що між хворобою і гріхом існує самий найтісніший зв'язок. Поки перші люди не погрішили, доти вони були здорові і тілом і душею. А після того, як не змогли вберегти себе від гріха, — услід за гріхом послідували і хвороби. Це явище повторюється і зараз, і закон цієї залежності буде в силі до кінця віку. Всяке порушення закону, яке в області тілесної, так і в області етичної, спричиняє за собою розлад природи нашої і неодмінно супроводжується хворобами. А тому, знаючи цю істину, необхідно уникати гріха як причини руйнування наший душевної і тілесної природи. Але благодать Божа дає нам засіб до постійного очищення від гріхів в Таїнстві покаяння. Скільки б людина не падала — вона завжди має можливість встати. Усвідомивши свій гріх, пошкодуємо про те, що ми образив всевишнього Господа, здобудемо твердий намір виправлення — і Господь по Своєму милосердю пробачить нам наш гріх і сподобить Своєї благодаті. Скажемо словами святого апостола Іакова: «Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші,бо пришестя господа наближається» (Як. 5, 8). Життя своє віддамо волі Божій. Віримо: Господу краще за наше знати, коли Йому поглянути на нас, а коли і відвернути від нас пречисте Лице Своє. І що б не трапилося в житті — частіше молимось: Уповання моє — Отець, Пристановищек моє — Син, Покрив мій — Дух Святий, Тройце Свята, слава Тобі!

            Вчення святих отців про користь хвороб

   «Хто створив душу, Той створив і тіло, і Хто зціляє безсмертну душу, Той може зцілити і тіло від тимчасових страждань і хвороб. (Преп. Макарій Єгипетський) 
«Вражається плоть, щоб зцілилася душа, вбивається гріх, щоб жила правда». 
   «Як не потрібно зовсім бігати лікарського мистецтва, так невідповідно вважати в нім всю свою надію. Але як користуємося мистецтвом землеробства, а плодів просимо у Господа, так ведучи до себе лікаря, коли дозволяє це розум, не відступаємося від покладання надії на Бога». (Свт. Василій Великий) 

   «Коли не можу зробити, щоб не страждати, набуваю стражданням те, що переношу його і дякую як в радощах, так і в скорботі, будучи впевнений, що все трапилося з нами у Слова не без розумної причини, хоча нам і здається, що немає причини. Хвороби і для духовної моєї частини служать деяким очищенням, а в очищенні всякий має потребу, як би не був він міцний». (Свт. Григорій Богослов) 

    «Зіпсованість душі є причина хвороб тілесних. «Трапляються хвороби і для випробування нас в добрі». «Бог часто попускає тобі впасти в хворобі не тому, щоб Він залишив тебе, але з тим, щоб більше прославити тебе. Отже, будь терплячий». (Свт. Іоан Золотоуст)

   «Якщо схопить тебе хвороба, не сумуй і не падай духом, але подякуй Богові, що Він промишляє доставити тобі хворобою благо. Коли людина хвора, тоді і душа його починає шукати Господа. Тому напоумлення добре, якщо тільки напоумлений дякує». (Преп. Єфрем Сирін)

   «Хвороби посилаються для очищення тих, що згрішили, а іноді для того, щоб смирити піднесення». (Преп. Іоан Ліствічник)

   «Тіло твоє, виснажене недугою, може бути спасительним лікуванням для душі твоєї. Якщо ти подібний до заліза, то вогонь страждання очистить тебе від іржі; якщо ж ти золото, то цей вогонь додасть більше блиску твоїм чеснотам». (Квітник Духовний)