5 квітня. Вхід Господній у Єрусалим. Вербна неділя, неділя ваїй, цвітоносна.

              Вербова гілка розцвітає, про Велидень сповіщає

     Вербна неділя – велике християнське свято в неділю перед Великоднем. Його виникненню послужила євангельська розповідь про те, як Ісус в’їжджав до Єрусалиму на ослі, і люди встеляли Йому шлях пальмовими гіллями, тим самим вітаючи Спасителя.

     Наближалося свято святої Пасхи. Зі всіх кінців Палестини богомольці стікалися до Єрусалиму. У цей час поширився слух про воскресіння Лазаря, якого Ісус воскресив із мертвих у селі Вафанії, що за кілька кілометрів від Єрусалима, на четвертий день від смерті. Серця людей стикалися від радісної надії: Ісус з Назарета – довгоочікуваний Месія, Цар Ізраїлів. Господь у супроводі учнів виїхав з Віфанії і попрямував до Святого Міста. З Єлеонської гори Господь спрямував свій погляд на Єрусалим, вдивляючись у місто, що розкинулось внизу і якому призначено було стати Чашею Його Страждань. У євреїв був звичай: царі й переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або на ослах і народ урочисто з пальмовив  гілками в руках зустрічав їх.  Ісусу Христу підвели молодого осла, постелили на нього свої одежі і Він сів на нього. Чому саме на осла, а не коня? Тому, що на Сході в’їхати в місто на ослі, а не на коні – означало, що людина прийшла з миром. Кінь вважався військовою одиницею і коли хто в’їжджав на коні – означало війну. Саме так в’їжджав Христос, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього, як Переможець гріха і смерті. Люди стелили Йому під ноги свій одяг, різали гілки з дерев і стелили по дорозі. Народ вигукував: «Осанна (спасіння, радість, слава) Сину Давидову! Благословенний, Хто йде в ім’я Господнє Цар Ізраїлів! Осанна в вишніх!». І прославляли Його як Царя і Господа. Від звичаю використовувати в це свято ваїй (гілки фінікової пальми) воно називається Неділею Ваїй. Ми ж це свято називаємо Вербною неділею, оскільки фінікові гілки замінюємо вербою, адже вона розпускається раніше за інші дерева, прокидаючись після зими і тим самим символізує і наше воскресіння. Стояння з цими гілками і запаленими свічками – це спогад урочистого Входу Царя Слави на добровільні страждання. Віруючі ніби зустрічають невидимо прийдешнього Господа і вітають Його як переможця пекла і смерті.