14 (1 ст.ст.) січня. Обрізання Господнє. Свт. Василія Великого, архієп. Кесарії Кападокійської (379). Свт. Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Русі (1647).
 

   На восьмий день після Свого Народження Господь наш Ісус Христос, за старозавітнім законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх младенців чоловічої статі на знак Завіту Бога з праотцем Авраамом і його потомками ( Бут. 17, 10-14; Лев. 12,3). При звершенні цього обряду Божественному Младенцю було дане Ім’я Ісус, звіщене Архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії ( Лк. 1, 31-33; 2,21).
     За тлумаченням отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи приклад, як людям належить неухильно виконувати Божественні постанови. Господь прийняв обрізання для того, щоб ніхто потім не міг засумніватися у тому, що Він був істинний Чоловік, а не носій прозорої плоті, як навчали деякі єретики ( докети). У Новому Завіті обряд обрізання уступив місце таїнству Хрещення, прообразом котрого він був ( Кол. 2, 11-12). Свідчення про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві відносяться до IV століття. Канон святу написаний преподобним Стефаном Саваїтом .Разом з обрізанням, прийнятим Господом як знамення Завіту Бога з людьми, Він отримав також Ім’я Ісус ( Спаситель) як печать Свого служіння справі спасіння світу ( Мф. 1,21; Діянь. 3,6, 16; Фил. 2, 9, 10). Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя Спасителя, нагадують християнам, що вони вступили у Новий Завіт з Богом і « обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим» ( Кол.2, 11). Саме ім’я християнина засвідчує про вступ людини у Новий Завіт з Богом.