Слово в неділю про блудного сина.

     Дорогі брати і сестри!  Свята Церква уже за чотири тижні до Великого і спасенного Посту починає нас готувати до цих святих і великих днів. Своїми Євангельськими читаннями і піснеспівами вона прагне  побудити в нас дух покаяння і навчити нас на Євангельських прикладах тому, яким повинно бути наше покаяння. В минулу неділю в притчі про митаря і фарисея ми учились смиренному почуттю покаяння, приваблюючи на нас особливу милість Божу, то сьогодні, прислухаючись до слів притчі про «блудного сина», ми повинні надихнутися рішенням залишити гріх і повернутися до свого Отця Небесного.

   У одного багатого батька, як говорить нам Євангеліє, було два сина. Молодший із них, всупереч волі батька, зажадав часку свого майна, що йому належало і, не слухаючи вмовлянням батька, вийшов із батьківського дому. Син пішов від батька…у « далекі краї».

   Батько, звичайно, мав владу не пускати його, але не зробив цього тому, що бажав перш за все любові від сина і не хотів пригнічувати його волю. Ми передовсім уявімо як тяжко було батькові, коли син пішов, може назавжди він пішов із його дому, може він ніколи його не побачить, скільки тужливих і безсонних ночей випало на долю батька, поки син перебував у батьківському домі.

    Швидко пройшов безтурботний час. Син, проводячи розгульне життя, змарнував свою долю спадщини, змарнував і багатство своєї душі, поринаючись в пристрасті і пороки.  Країну, де знаходився блудний син, постиг голод. Не маючи засобів до існування він повинен бути забути про своє багате походження і розкішне життя у дому батька і в приниженні пасти свиней, щоб не померти з голоду. Він був би радий їсти свинячу їжу, якою годували свиней, але й її не давали йому. А в той час в домі батька його всі жили в достатку,  і в їжі і в одежі, і вся його батьківщина жила спокійним життям. Знаходячись, таким чином,  в надто тяжкому становищі, в бідноті і голоді, блудний син згадав батьківський дім, в тайниках своєї душі він почув голос, що кликав його повернутися на батьківщину. Цей голос заговорив у ньому тужливою жалістю за загублені літа, розбудив в ньому свідомість своєї гріховності. Він зрозумів, що образив батька, пішовши з дому, що низько впав в своїх гріхах, живучи без батьківської поради. В душі його появилася туга за щасливими днями, коли він жив у батька, як любимий син. І він вимовив повні рішучості слова: «Встану, піду до батька мого і скажу: батьку! согрішив я проти неба і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх». І ось син відправився на рідну батьківщину, в дім свого батька. Батько, як повістує Євангеліє, ще здалеку впізнав. Як люблячий батько, можливо він кожний день вдивлявся в даль дороги, чекав, що син схаменеться і повернеться додому: і на цей раз він не помилився: це був його син. Батько побіг йому назустріч, впав синові на шию і цілував його. Чи сварив він його? Чи наказав повернути розтринькане? Чи наказав його? Ні, він тільки радів, і радість його була безмежна. Син перед ним стояв в порваній одежі, босий, з пониклою головою і із уст його лилися слова каяття. Батько ж тут звелів його покупати, одягнути в нову одежу, одіти на руку перстень в знак його синовнього достоїнства. Він наказав зарізати відгодоване теля, і в домі, де завжди панувала строга обстановка, почався бенкет. Бо син був для нього  мертвий і ожив. Пропав і знайшовся. Син повернувся і батько радіє.

   Дорогі брати і сестри! Нинішнє Євангеліє розкриває глибину тої великої Божественної любові, котру має Отець Небесний до людини. Святе Письмо говорить, що «Бог є Любов». Як Творець наш, Він певна річ любить кожну людину більше ніж батько чи мати. Називаючи нас синами Божими, Отець Небесний закликає нас бути у Його домі – Царстві Небесному. Адже Йому перше за все потрібна наша любов, а не примусово рабське відношення до Нього. А ми, охолонувши в любові, часто нехтуємо Його добротою, не слухаємо Його слова, Його заповідям і виходимо із Його дому в країну далеку і там, подібно блудному сину, живемо дозвільно і недостойно розтринькуємо своє духовне багатство. Коли ж наше свавілля приводить нас до скорбот і печалі, ми починаємо обтяжуватися життям і приходимо у відчай. А тим часом Отець Небесний чекає нас, чекає того дня, коли ми, відчувши страшенну пустоту в душі, нарешті, як блудний син, прийдемо в себе і повернемося на путь покаяння. Чоловіколюбець Господь ще перш ніж грішник буде благати Його про прощення, бачачи його чистосердечне покаяння і навернення, прощає його і приймає його, як Свого сина. При цьому Він милостиво наділяє його новими духовними благами і дарами. Як блудного сина батько одів в нову одежу і дав перстень на його руку, так і грішника, що кається, Господь одягає благодатною милістю Своєю, дає йому перстень – дари Святого Духа. І тоді буває велика радість на небі, бо грішник вертається в «обійми Отця».

   Сьогоднішнє Євангельська оповідь – це призив до покаяння, призив Отця Небесного до нас, що розтринькали духовне багатство. Вже скоро наступають дні Великої Чотиридесятниці – дні потрійної молитви, покаяння і роздумування християнського про своє життя і про Бога.