14 січня. Обрізання Господнє. Святителя Василія Великого.

             «Прийдуть до тебе три празники в гості»

   У ніч з 13 на 14 січня ми відсвяткували так званий старий Новий рік, або Щедрий вечір. Однак 14 січня – потрійне свято: Обрізання Господнє, Василія Великого і Щедрий вечір. Ці «три празники»  вшановуються і Православною Церквою, і народними традиціями. Всі ці свята тісно пов’язані між собою. Отже про все по черзі.

   14 січня за новим стилем Православна Церква святкує Обрізання Господа Ісуса Христа. Це свято нагадує історичну подію, що сталася на восьмий день після народження Ісуса Христа, коли згідно з законом Мойсея, Богонемовляті обрізали крайню плоть. Обрізання Господнього є додатковим свідченням Церкви про істину Боговтілення. Цим святом Церква ще й ще раз наполягає на тому, що Христос по-справжньому втілився, Бог по-справжньому став людиною, яка мала плоть. У Старому Заповіті обряд обрізання був законом на знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками і мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігії і народу та підкорення себе законові й обов’язкам. Невиконання закону означало його порушення та виключення з членів народу. Отже, щоб визволити підзаконних, Сам законоположник Господь стає поруч з підзаконними. адже Христос прийшов не зруйнувати Закон, а виконати його. За християнських часів обрізання тілесне замінили обрізанням духовним. Про це свідчить апостол Павло, коли говорить, що в Христі ми «обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2. 11). Новозавітне обрізання – хрещення, повинно бути обрізання наших гріхів і вад, воно є обрізанням духовним через живе, постійне спілкування з Богом. На свято Обрізання припадає також день памяті Васлія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської, вселенського вчителя Церкви (IV століття). Особливість Богослужіння полягає в тому, що звершується Літургія, написана самим святителем. Вона – перша з десяти Божественних літургій, служіння яких всановлене в певні дні року. Літургія Василія Великого відрізняється від Літургії Іоана Златоуста більш об’ємними молитвами. Для богослужбових піснеспівів характерна протяжна мелодика, вони сповнені ліризму й образності. Цього ж дня звершується  молебень на новоліття, витоки якого беруть свій початок у далекому 1699 році, коли за наказом російського царя Петра І відповідно до європейського літочислення святкування Нового року перенесли на 1 січня за старим стилем (григоріанським календарем), або 14 січня за новим стилем (юліанським календарем). А розпочинається все на Щедрий вечір, який наступає 13 січня, по- народному «Маланки», бо цього дня Церква вшановує пам'ять преподобної Меланії Римлянки. «Маланка» під веселі щедрування переходить у «Василя» - мається на увазі вшанування памяті святителя Василія Великого.

7 січня Різдво Господа нашого Ісуса Христа.

     Як неможливо уявити собі світло без джерела, з якого воно поширюється, так усвідомити повноту Божественного одкровення неможливо без визнання події втілення Господа нашого Ісуса Христа. Різдво Христове для православних християн усього світу — це дійсність виконання Божої обітниці про пришестя Месії — Спасителя людей. Треба справедливо зауважити, що саме Різдво більшістю людей сприймається як відправна точка домобудівництва Божого. Згадування Воскресіння Христового, яке червоною ниткою проходить крізь усі богослужіння протягом року, являє торжество звершене, натомість Різдво Господнє попередньо виявляє служіння Сина Божого, «Котрий народився від Діви і з людьми пожив» — при співі ангельських воїнств, при сяйві слави з висот приходить у світ Владика світу, приходить як крихітне Дитя, Яке потребує захисту, турботи, але разом із цим дарує всьому сущому Свою Божественну опіку. Пришестя у світ Втіленого Бога оспівує не лише світ ангельський, але сама природа матеріальна достойно приймає надану її Творцем частку у прославленні Бога. Для нас давно уже стала невід’ємним атрибутом святкування Різдва віфлеємська зірка, котра своїм світлом вказує мудрецям зі Сходу місце, де народився Спаситель. Ця зірка, що протягом століть була предметом навіть богословських суперечок, без сумніву, є одним із найсвітліших образів християнської думки, зокрема, християнської поезії. Наше чуттєве сприйняття й емоційне переживання свята Різдва Христового, можна сказати, мальовничо доповнює слова святих отців та вчителів Церкви. Ось, наприклад, преподобний Єфрем Сірин у тлумаченні на Євангелія так пише про цю світлу зірку: «З’явилася зірка тому, що пророкування припинилося. Йшла зірка, щоб показати, ким був Той, до Якого спрямовані слова пророків… Волхви, що вклонялися світилам, не мали б причини прямувати за Сонцем, якби зірка не привабила їх своїм світлом. Їх любов, прив’язана до світла тимчасового, привела їх до світла, що не минає».
     Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи царювання імператора Октавіана Августа в юдейському місті Вифлеємі у сім’ї теслі Йосифа Обручника з Назарету від Пречистої Діви Марії, яка із чоловіком прибула до Вифлеєму для участі в переписі населення. Родина була змушена переночувати у бідному вертепі — печері, що використовувалася для сховку худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла та сама вифлеємська зірка, про яку сказано вище. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну. Символічне значення цих приношень висвітлює святитель Ілля Минятій, єпископ Кернікський і Калаврійський: «Волхви, коли прийшли і побачили Божественне Немовля з Марією, Його Матір’ю, з глибокою повагою впали і поклонилися, відкрили свої скарби і принесли Йому дари — золото, ладан і смирну. Керуючись Божественним промислом, вони сповідували в Його особі: через золото — царя, через ладан — Бога і через смирну — смертну Людину. Святий Григорій чудотворець, єпископ Неокесарійський говорить: У цей великий день ми бачимо великі знамення: царі, знявши корони, поклоняються з віншуваннями Царю, Який з неба зійшов і, Який від праведних царів (за плотю) походить і зробився немовлям, Який найвеличніші тайни знає і в материнських обіймах зігрівається. Той, Хто залишив ангелів, архангелів, престоли, господства, сили, невсипучих і вогненосних всіх духів, один, йдучи новим шляхом, виходить із непорушної сім’ям дівственної утроби. Творець всіх йде просвітити світ і не залишає сиротами ангелів, являється і людям, які створені Богом. Царя Небесного славою і честю оточують царі. Вождю воїнів моління і хваління приносять воїни, жінки вшановують у страсі Сина жінки, бо він зробився радістю жінок; діви прославляють Діву, через Яку дівство прийняло благословення. Святий Григорій, єпископ Ніський так говорить: Тепер перенесемося словом до Вифлеєму, який згадується у Євангелії: звернемо свій погляд до небесного воїнства, подивимось на славу Ангельську, послухаємо їх Божественного співу. Який же голос ми чуємо від них? "Слава у вишніх Богу", - взивають вони. А чому Ангели прославляють своїм голосом Божество, яке споглядається у вишніх? "Тому, - відповідають вони, - "що і на землі мир". Ось яке явище привело ангелів в радість: "на землі мир!". Земля, яка раніше була проклята, яка вирощувала терня і бур’ян, - країна війн, місце вигнання засуджених, - ця земля прийняла мир. О чудо! Істина від землі засяяла, і правда з небес прийшла (Пс. 84, 12).
     У свято Михайлівській церкві с. Зміївки в цей день відправлялася святкова Божественна Літургія, а після Літургії хор співав різдвяні коляки. Святкування продовжились  на другий і на третій день свята.

                                   22 грудня - свято Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці
В світі немає ніяких випадковостей і все звершується по незмінному Промислу Божому, для всього є висока мета.

«Багато людей святкують   свята     
і  знають їх назви, але не  знають 
причин,чому вони  встановленні».
Св. Іоан Золотоуст 

Сьогодні Православна Церква святкує незвичайну подію, а саме - зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці.
Господь, який Втілився для спасіння роду людського, поступово підготовлював для Себе на землі Пречисту Матір свою - у вибраному потомстві Авраама, в царстві іудейському, в царському племені Давида, в покірливому і праведному сімействі, у високопокірливій і цілком відданій Богу Діві. Праведні її батьки Іоаким і Анна своїм благочестям перевершували своїх сучасників. Але Бог бажав випробувати і ще більше прославити праведників, а тому попустив їм безплідство. Таким чином Господь бажав, щоб вони через свою неплідність зробилися тим більше гідними знаряддями благодаті Божої, що діє в немочі людській. Праведні Іоаким і Анна прожили 50 років в шлюбі, дожили до старості і не мали дітей. Вважаючи своє безпліддя безславністю для себе і терплячи за це сором від ближніх, праведники Іоаким і Анна не втрачали проте ж надії на і всемогутнього Бога. Вони постили і в полум'яних молитвах і обітницях просили Бога звільнити їх від безпліддя.  Як колись Сарі, в глибокій її старості, дав Він сина Ісаака, так нарешті Бог почув старанні молитви і обітниці покірливих і вірних Йому праведників, і возвістив їм через Ангела, що від них народиться благодатна Діва. Розповідь про Зачаття преблагословенної Діви Марії зберігається в Церкві християнській від самого її початку. На підставі якнайдавніших церковних переказів про зачаття Пресвятої Діви Марії, в IV столітті писав блаженний Ієронім «Діва Марія, що походила від царського роду, з дому Давидового, народилася в місті Назареті, вихована в Єрусалимі, в храмі Божому. Батько її називається Іоаким, а мати - Анна. По батьковій лінії вона походила з Галілєї, міста Назарета, по матері з Вифлеєма. Життя Іоакима і Анни було строге і праведне перед Богом, чесне перед людьми. Все своє майно вони ділили на три частини: одну жертвували храму Божому і його служителям, іншу на користь паломників і бідних, а третину залишали для своїх рідних і себе. У святій любові до Бога і в милосерді до ближніх вони багато років провели цнотливо, не маючи дітей. Втім, вони дали обітницю Богу присвятити дитя своє на служіння Йому, якщо Господь їм дасть його. Вони мали звичай ходити на великі свята до Єрусалиму в храм Божий. Наближався день оновлення храму. Іоаким разом з деякими своїми сусідами пішов до Єрусалиму. Тоді первосвящеником був Іссахар. Побачивши між іншими своїми співвітчизниками Іоакима з жертвою, Іссахар виявив до нього і його жертовного приношення зневагу, запитавши Іоакима: чому він, бездітний, стає разом з батьками. Первосвященик дав зрозуміти Іоакиму, що дари того, кого Бог судив бути бездітним, не можуть бути бажані Йому. Засмучений таким викриттям, Іоаким віддалився в пустелю до пастухів своїх стад і не хотів повертатися в будинок свій. Він не хотів зустрічатися з сусідами, які були з ним в храмі і чули сказаний йому докір. У пустелі праведник плакав про своє безплідство і ганьбу, розчиняючи свою скорботу молитвою, постом і надією. Однак у той самий час, коли він був у пастухів, Анні, що розділяла скорботу чоловіка про безплідство і безчестя сльозами і молитвою, з'явився Ангел Господень (Гавриїл) і сповістив, що у них народиться донька Марія і буде благословенна більше усіх жінок. Ангел звелів їй йти до Єрусалиму. Він також сказав Анні, що коли вона дійде до золотих воріт в Єрусалимі, то зустріне чоловіка свого, про здоров'я якого вона турбується. Ангел Господній з'явився також і Іоакиму і сказав: «Господь бачить смирення твоє і чує ганьбу безплідства. Бог позбавив тебе можливості мати дітей, щоб народжене було визнане за особливий дар Божий. Анна, дружина твоя, народить тобі доньку, і дасиш їй ім'я Маріам. Вона, по обітниці вашій, від дитинства свого буде присвячена Господові». Ангел повелів і Іоакиму йти до Єрусалиму, сповістивши, що коли він дійде до золотих брам в Єрусалимі, то зустріне Анну, дружину свою. Праведне подружжя прийшло до Єрусалиму і досягнувши місця, вказаного Ангелом, зустрілося один з одним. Переповнені радістю явління їм Ангела та обнадіяні обіцянкою їм немовляти, вони принесли подяку Господу. Повернувшись в свій дім, вони стали чекали виконання Божественної обіцянки. Радість праведників в храмі Єрусалимському і жива їх подяка Богу, Який звільнив їх праведників від безпліддя а також від ганьби між ближніми, було початком святкування зачаття. Адже в зачатому плоді - Діві Марії, не тільки її праведні батьки, але і весь світ мав вірну запоруку спасіння. Адже зачаття її було по особливому благодатному промислу Божому.  До трирічного віку Пресвята Марія жила в будинку своїх батьків, а потім урочисто була приведена святими Іоакимом та Ганною до Господнього храму, де виховувалася до повноліття. Незабаром після введення в храм Пресвятої Богородиці вісімдесятирічний старець Іоаким помер. Свята Анна пережила його на два роки і померла у віці сімдесяти дев'яти років. 
   Церква називає Іоакима і Анну Богоотцями, бо вони були предками Ісуса Христа по плоті. 
 

 

 

 

19 грудня. Святителя Миколая, Архіепископа Мир Лікійського Чудотворця.

              Святий Миколаю, пошли щастя й долю нашому краю!

   19 грудня православні люди всього світу святкують день святого Миколая Чудотворця. З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай користується особливою любов’ю нашого українського народу. Усе його життя – це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Він покровитель землеробства і скотарства, господар земних вод, заступник від бід і напастей, помічник у найважчих справах і обставинах. Він швидко з’являється скрізь, де була потрібна його допомога, бо любов до ближнього була для нього понад усе. І нині він приходить до тих, хто кличе його на допомогу і на заступництво. Чудеса його не злічити. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, він звершує чудеса повсякчас і сьогодні.

                   Скорий утішитель у горі й потребах.

   Церква прославляє Миколая Чудотворця як швидкого помічника всім, хто опинився в біді та скорботі. Йому моляться в найрізноманітніших життєвих випробуваннях, і, як свідчать люди, він скоро відгукується на молитву віруючих. Миколаю Чудотворцю моляться за водіїв, моряків, взагалі всіх подорожуючих (згадуючи як він силою  молитви приборкав бурю, що розігралася на морі і ледь не потопила корабель, на якому знаходився Миколай Чудотворець). Моляться святителю Миколаю про благополучне заміжжя дочок ( згадуючи, як він таємно пожертвував дочкам чоловіка, який розорився, грошей на посаг, щоб вони могли вийти заміж). Заміжні жінки моляться йому про те, щоб жити з чоловіком у любові та злагоді. Моляться святителю про позбавлення від голоду. Ще за життя Миколай Чудотворець прославився як умиротворитель ворогуючих, захисник невинно засуджених і рятівник від несподіваної смерті. Тому часто до святителя звертаються як до скорого захисника несправедливо скривджених і обмовлених.

   Взагалі, нема строго обов’язкового списку потреб, у яких слід молитися кожному святому. Тому святителю Миколаю, як і іншим святим, можна молитися про допомогу в усіх важких ситуаціях. Він швидко з’являвся там, де потрібна була допомога. І сьогодні він приходить до тих, кому необхідне його заступництво, і допомогає несподівано швидко.

   Після Божественної Літургії, яка відправлялася у свято Михайлівській церкві у цей день, також служився молебень за воїнів наших, які захищають Україну від російських окупантів та їхніх маріонеток сепаратистів , щоб Господь, по молитвах святого Миколая Чудотворця дарував їм перемогу над нечестивими поганцями. Після служби дітям, що були в храмі вручили подарунки на честь святого Миколая.

Життя святого апостола Андрія Первозванного.

     13 грудня Свята Православна Церква молитовно згадує пам'ять святого апостола Андрія Первозваного. Саме йому, апостолу слов'ян, ми, українці, вдячні за його євангельську проповідь на нашій землі. Життя того, хто приніс нам звістку про Істинну та Життя, міститься у цій статті.
     Апостол Андрій був братом первоверховного апостола Петра і походив з міста Віфсаїди, що в Палестині. З юних років він надавав перевагу духовним, вічним цінностям і тому коли почув проповідь Іоана Хрестителя про покаяння, став його учнем. Іоан смиренно називав своє служіння лиш звісткою про прихід Того, хто стане втіленням усіх старозавітних пророцтв, усіх очікувань людства. Тому коли він, вказуючи на Ісуса, мовив: “Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!”, Андрій відразу пішов за Христом. Потім Андрій покликав свого брата Симона, якого пізніше Господь назвав Петром, тобто Скелею. Андрій став першим послідовником Ісуса Христа, тому й одержав найменування Первозваний.
     Апостол Андрій, як і інші апостоли, був свідком проповіді Ісуса Христа,Його чудес, що підтверджували Його божество. Андрій бачив страждання Спасителя, Його смерть і Воскресіння. Після Воскресіння Спасителя разом з іншими учнями удостоювався зустрічей з Ним і був присутній на Елеонській горі, коли Господь, благословивши їх, піднісся на Небо.
     Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни вздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія (у майбутньому — територія Русі). За переказами, апостол Андрій проповідував у Криму, потім по Дніпру дійшов до місця, де згодом виник Київ. «На горах цих возсіяє благодать Божа: велике місто буде тут, Господь освятить цю землю святим водохрещенням і спорудить тут багато церков», — сказав апостол учням. Потім він благословив київські гори і водрузив хрест.
     Після повернення у Грецію апостол проповідував у місті Патрос (Патра). Тут через покладання рук він багатьох зцілив від недуг. Багато людей увірували в Христа, але місцевий правитель Егеат зненавидів апостола, назвавши його вчення божевіллям, і засудив Андрія до розп'яття. Щоб святий Андрій довше страждав і щоб не викликати швидкої смерті, його прив'язали до хреста на зразок букви X, не вбиваючи цвяхів у руки і ноги.
     Перед розлученням душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його променях апостол відійшов у Царство Боже. Це сталося близько 62 року після Різдва Христового. Шлях поширення добра — це шлях страждань, адже воно завжди стикається зі злом. Слово Боже говорить: “Христос постраждав за нас і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами Його.” Апостол Андрій вповні наслідував цей приклад.
     Віддавна окремі вчені виступали проти правдивості цього літописного оповідання. Дуже воно схоже на пізнішу вставку до літопису.Та й, мовляв, чи був сенс апостолу підійматись у малозаселені гори біля Дніпра?
     Літописне оповідання про апостола Андрія, можливо, й пізніша вставка до найдавнішого літопису, яких тут немало, але, прикрашене в подробицях, воно має реальну історичну основу.Важливі свідчення цього зібрані Грецькою Церквою, яка віддавна вела суперництво за авторитет з Римською. На противагу відомостям про заснування Західної Церкви апостолом Петром греки пильно досліджували біографію свого основоположника апостола Андрія. Ці дослідження в один голос свідчать, що апостол Андрій проповідував Євангеліє і в далекій варварській Скифії. Найперше про це згадує батько церковної історії, єпископ Євсевій Памфил (помер у 340 році). Цікавим є також оповідання ченця Епіфанія, який повідомляє, що апостол Андрій під час своєї третьої подорожі обійшов східне та північне побережжя Чорного моря. Епіфаній твердить, що він сам побував у цих місцях і скрізь вислуховував місцеві оповідання про ап. Андрія, на власні очі бачив церкви, хрести, образи св. Андрія, скрізь він розпитував, зібрав і записав імена учнів Андрія, що були першими єпископами церков, які заснував апостол.
     Є відомості про найперших українських святих-мучеників Інна, Рима і Пінна, яких ми згадуємо 20 січня. Вони були учнями ап. Андрія, родом із Скифії і навчали та охрещували скифів. Але правитель варварів схопив їх і замордував, обливши на морозі водою. Літопис говорить, що була люта зима і “річки позамерзали так, що ними їздили.” А це, безумовно, могло бути десь далі на північ.
     Все це говорить про те, що апостола Андрія справді можна вважати садівничим християнства в Україні. Апостол Андрій, безумовно, був і проповідував на нашій землі, можливо, що і плив нашим Дніпром. Можна сумніватися, чи підіймався він так високо, чи справді побував у Києві.Хоча це цілком вірогідно. Але для визнання Церкви Української Церквою Первозваною досить і того, що апостол Андрій дійсно був на Українській землі і навчав наших предків Слова Божого. Цілком можливо, що вже від часу апостола Андрія християнство ніколи не переводилося в нас, а постійно мало більше чи менше число своїх прихильників аж до офіційного охрещення в 988 році України — Руси князем Володимиром.

4 грудня. Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії

    Божий світ радіє: в ореолі святості до нас йде маленька Дівчинка Марія.

4 грудня Православна Церква відзначає одне з дванадцяти великих свят – Введення в храм Пресвятої Діви Марії. Цей день у церковних піснеспівах ще називається передвістям Божого благовоління до людей.

     Святе Передання нам розповідає, що коли Діві Марії виповнилося три роки, Її побожні батьки Яким і Анна приготувалися виконати свою обітницю. Вони скликали родичів, запросили ровесниць своєї Дочки, одяги Її в найкращий одяг і в супроводі народу, співаючи релігійні пісні, повели в Єрусалимський храм для посвячення Богу. Її подруги-ровесниці, як і Сама Марія, йшли з запаленими свічками у руках. Назустріч їм з пісне- співами виходили із храму священики на чолі з первосвящеником. Батьки Марії Яким та Анна з благоговійними молитвами поставили Марію на першу сходинку сходів, що веде до храму. Всього ж налічувалося п'ятнадцять сходинок – за числом псалмів, які священики співали при вході в храм. (Пісні ступенів псалми 119-133). І ось трирічна Марія Сама, без чиєїсь допомоги, зійшла по високих сходинках. Первосвященик Захарія зустрів і благословив Її, як це він завжди робив з усіма, кого посвячували Богу. Потім з натхнення Святого Духа він увів Дівчинку у Святая Святих. Це було найсвятіше місце у храмі. Туди ніхто не мав права заходити, крім нього самого, і то лише раз на рік з очищальною жертовною кров’ю. Всі присутні у храмі здивувалися незвичайній події. Святий Дух навіяв первосвященикові, що Марія, обрана Отроковиця, достойна входити в найсвятіше місце. Їй наперед призначено Богом стати Матір’ю Сина Божого, Який відкриває вхід у Царство Небесне. Яким та Анна, виконавши свою обітницю, а вони були бездітні і дали обітницю Богу, що коли народиться в них дитина то посвятять її на служіння Богу, повернулися додому, а Мрія залишилася у храмі. При єрусалимському храмі, по свідоцтву Святого Письма (Вих.38; 1 Цар.1,28; Лк.2, 37) і історика Йосифа Флавія, було багато житлових приміщень, в яких перебували посвячені на служіння Богу. Пречиста Отроковиця перебувала при храмі до Своєї юності. Відповідно до Церковного передання, життя Її протікало в читанні священних книг, молитвах і рукоділлі. Св. Амвросій Медіоланський писав про Божу Матір: «Вона була Дівою не тільки тілом, а й душею, сумирна серцем, обачна в словах, благородна, небагатослівна, любителька читання, трудолюбива, цнотлива в мові. Правилом Її було – нікого не засуджувати, всім добра бажати, шанувати старших, не заздрити рівним, уникати хвастощів, бути розсудливою, любити доброчесність. У Неї нічого не було суворого в очах, нічого необачного в словах, нічого непристойного в діях: рухи тіла скромні, хода тиха,  голос рівний, так що тілесний вид Її був вираженням душі, уособленням чистоти». Марія вирішила присвятити усе Своє життя тільки одному Богу. Для цього Вона дала обітницю ніколи не виходити заміж,  тобто назавжди залишитися Дівою. Дух Святий і святі ангели охороняли Божественну Отроковицю. Введення у храм Пресвятої Діви Марії – велике свято, яке у церковних піснеспівах називається передвістям Божого благовоління до людей, проповіть про спасіння, обітниця пришестя Христового.

     Свята Церква з давнього часу встановила урочисте святкування свята Введення у храм Пресвятої Богородиці. Вказівка на здійснення свята в перші віки християнства знаходяться у переданнях палестинських христия, де говориться про те, що свята цариця Олена збудувала храм в честь Введення Пресвятої Богородиці.

28 листопада починається Різдвяний піст.

     28 листопада починається Різдвяний піст. Він триває 40 днів – до Навечір’я Різдва Христового включно, тому називається ще Чотиридесятницею. Інша назва – Филипів піст, або Пилипівка, тому що починається після дня пам’яті апостола Филипа. Різдвяний піст має на меті достойне приготування вірних до зустрічі свята Різдва Христового. Уже в IV–V століттях про цей піст маємо виразні спогади і вказівки. 1166 року Константинопольський собор установив єдиний порядок провадження Різдвяного посту.
     За строгістю він рівняється до Петрівки, тобто пом’якшений, проте тільки до 2 січня. Коли ж Церква ввійде в Передсвято Різдва Христового і під час Богослужінь частіше лунатимуть заклики до зустрічі Богодитини Христа, – піст посилюватиметься.
     Церковний Устав щодо проведення Пилипівки приписує утримуватися від споживання м’ясного, молока і яєць упродовж усього посту.
     У понеділок, середу і п’ятницю – сухоїження (навіть без олії). У вівторок і четвер можна споживати олію. У суботу і неділю дозволено також рибу. Але після 2 січня рибу заборонено навіть у суботу й неділю. Під час свята Введення в храм Пресвятої Богородиці 4 грудня, а також храмових празників великих святих також дозволено рибу, навіть у середу і п’ятницю. Але якщо з поважних причин (вік, хвороба, вагітність, далека дорога, тяжка праця і таке інше) людина не може пісникувати повною мірою, то має звернутися до свого духівника, який визначить послаблення посту.
     Але є піст і щодо поведінки вірних. У ці дні не справляємо веселощів, не співаємо світських пісень, не відвідуємо забав із музикою і танцями. Не вживаємо п’янких напоїв, які розслаблюють волю, розум і дух людини, не граємо в азартні ігри тощо.
     Разом з тілесним постом повинні ми проводити і піст душевний. Людина стримується від лихих помислів, учинків і слів. Нехай постять не тільки уста й черево наші, але й очі, і слух, і всі члени нашого тіла. Справжній посник утримується від гніву, злобності й помсти. Справжній посник стримує свого язика від пустомовства, лихослів’я, наговору, осудження, лестощів, неправдомовства й інших поганих речей. Справжньому посникові належить бути спокійним, тихим, лагідним, смиренним, зосередженим, діяльним у молитві та справах милосердя до ближніх. Молитва – найближча супутниця християнина під час посту. Молитва під час посту – сторож від роздратування, очищення від злопам’ятства, викорінення заздрості, знищення неправди. Де молитва і подяка, туди приходить благодать Святого Духа, яка проганяє демонів і всякі ворожі підступи. Перебуваючи постійно в молитві у храмі під час Божественної Літургії чи інших відправ, ми немовби входимо в спілкування з Богом та злучаємось із Ним таємничою сув’яззю, духовною дієвістю і відкритістю серця.
     Під час посту не забуваймо про наших ближніх. Ми зобов’язані перебувати з ними в мирі й братолюбстві, інакше наш піст був би лицемірним. Відвідуймо немічних, допомагаймо працею потребуючим. Також не забуваймо, що на нас дивляться діти, які від нас отримують зразок християнського поводження, яких ми навчаємо словом і життям. Та і самі навчаймося у тих наших ближніх, яких Церква вшановує як святих і чию пам’ять ми світло згадуємо, святкуємо під час Різдвяного посту. Це і старозаповітні пророки, які звіщали пришестя у світ Сина Божого, й апостоли, які були сучасниками Різдва Ісуса Христа, і мученики, і святителі, і праведники, які життям засвідчили живу віру в Спасителя.
     І найголовніше. Очистившись постом, підкріпившись молитвою, навчаючись від угодників Божих, поспішаймо розкаятись у гріхах своїх у таїнстві Сповіді та з’єднаймося з Господом через Причастя.
     Будьмо впевнені, що саме такий піст буде прийнятий Богом та принесе неоціненну користь нашій душі. І саме через такий піст настане мир у сім’ях, родинах, у громадах та всій країні. А в мирі й чистоті найкраще зустрічати і святкувати Різдво Господа нашого Ісуса Христа.

21 листопада. Собор Архистратига  Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних.

Архистратиг Верховних Сил – заступник теплий Михаїл.

 21 листопада свята Церква відзначає свято  Собору Архистратага Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних.  Архистратиг Михаїл є вождем Небесних сил, тому і називається  Архистратиг, тобто Головнокомандуючим небесним воїнством – архистратигами.

     За стародавніми переказами, сатана, колись світліший від усіх ангелів небесних і тому названий Люцифером (Світлоносний), впав у самолюбство, гордість і злобу і спокусив багато інших духів. Архангел Михаїл зібрав військо з благочестивих ангелів і вступив у війну з відступником. «і сталася на небі війна: Михаїл та його ангели вчинили зі змієм війну. І змій воював та його ангели, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був  великий дракон, древній змій, що зветься диявол і сатана, що спокушує увесь світ, і скинутий був він на землю, а з ним і його ангели були скинені». (Об. 12, 7-9).

     Ім’я Михаїл з давньоєврейської означає «Хто як Бог», за церковним переказом, це перші слова,  які Архангел вимовив перед тим, як вступити у битву  із сатаною. Архангел Михаїл у Біблії іменується «князем», «вождем воїнства Господнього» і зображується як головний борець не тільки проти диявола, а й проти всякого беззаконня серед людей. Архистратиг Михаїл неодноразово згадується і в Старому Заповіті.

     Назву свята «Собор» тобто зібрання святих ангелів на чолі з Архістратигом Михаїлом Церква запровадила у IV столітті. Святкування було встановлене саме в листопаді тому, що він дев’ятий від березня – місяця, в якому за переказом почалося Створення Світу. Ангельських чинів також дев’ять. Апостол Павло був піднятий до третього неба і там бачив відміну в ангельських чинах, після чого сповістив ангельську ієрархію своєму учневі Діонісію Ареопагіту, який  і описав їх. Дев’ять ангельських чинів діляться на три групи – в кожній по три чини – вищу, середню й нижчу. Першу – вищу і найближчу до Пресвятої Тройці групу – складають Серафими, Херувими та Престоли. В середній групі Господства, Сили, Власті. У нижчій – Начала, Архангели та Ангели. На усіма дев’ятьма ангельськими чинами вождем і начальником поставлений святий Архистратиг Михаїл як вірний служитель Божий. Тому і свято називається Собор, так як усі вони в сукупності одноголосно прославляють Святу Трійцю.

  Сьогодні на престольне свято у свято Арх. Михайлівську церкву завітав Високопреосвященніший Даміан, Архиєпископ Херсонський і Таврійський і очолив святкове Богослужіння. На вході владику зустріли члени парафіяльної ради і піднесли традиційний коровай, а діти зі словами «Слава Ісусу Христу, восокопреосвященний владико» піднесли букети квітів. У притворі церкви владику зустріли настоятель храму митрофорний протоієрей Олександр Квітка з духовенством і піднесли владиці Хрест. На свято  прибули священики Північного благочиння: священик о. Тимофій Лендел, протоієрей Миколай Середюк, протоієрей Ігор  Ільницький, священик о. Юрій Кахута. За Божественною Літургією високопреосвященний владика рукоположив диякона Іоанна Квітку в сан  священика.

 

 

 

     Свято закінчилося святковим молебнем і обходженням навколо церкви і братським обідом.

8 листопада. Святого великомученика Дмитрія Солунського.

Відслужилася Божественна Літургія і молебень за Україну і її воїнів.

1 листопада. Поминальна Дмитрівська субота.

Служилася заупокійна Літургія, а після Літургії – панахида за спочилих прадідів, дідів батьків, матерів, сестер, братів спочилих і раніше спочилих, а особливо за воїнів, які захищали Україну давно і нинішній час, що життя своє поклали захищаючи Україну від російських окупантів та їх маріонеток сепаратистів. Прийми, Господи, їх у свої оселі і не пам’ятай їхніх провин, бо вони життя поклали за український народ, ні на кого не нападали, а тільки захищали свою Богом дану землю - благословенну Україну. Вічна їм пам'ять.

14 жовтня. Покрова Пресвятої Богородиці.

У храмі відслужилася Божественна Літургія, після Літургії – молебень за Україну і її воїнів, що захищають її від окупантів і сепаратистів. Після всі заспівали молитву «Боже великий Єдиний».

27 вересня. Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього.

     27 вересня Православна Церква святкує Воздвиження Чесного Животворчого Хреста Господнього, яке зазвичай коротко називають Воздвиження. Свято належить до дванадцяти головних у році. Про суть цієї події говорить сама його назва: Воздвиження, що значить Піднесення, тобто урочистий обряд вшанування і прославлення святого Хреста. Початок свята відноситься до IV століття, коли Костянтин Великий затвердив християнство державною релігією імперії, до складу якої входив і Єрусалим, а його мати цариця Олена віднайшла Хрест на якому був розіп’ятий Христос Спаситель. Віднайти місце знаходження хрестів, на котрих були розіп’яті Ісус та два розбійники, Олена змогла після довгих пошуків. Істинний Хрест Господній відрізнили по тому, що від нього відразу ж почали відбуватися чудеса. Був час, коли перський цар Хозрой, завоювавши Єрусалим, забрав Хрест Господній до своєї столиці, але через чотирнадцять років візантійський імператор Іраклій переміг персів та повернув його. У Єрусалимі віднайдення (воздвиження) Хреста Господнього був найбільшим святом, тоді коли пам'ять про цю подію була ще досить свіжою. За свідченням письменників того часу при Костянтині Великому єрусалимська церква звершувала це свято щорічно і вельми урочисто, так що церковні зібрання продовжувалися вісім днів. З нагоди торжества туди стікалося для відвідин святих місць багато людей майже з усіх кінців землі. Сьогодні за  своїм змістом свято Воздвиження подібне до Страсного тижня, який буває перед Великоднем. Він так само присвячений посиленій молитві і суворому посту. Але якщо на Страсному тижні християни разом з  Церквою плачуть над Божественним Страждальцем, то в день Воздвиження радіють про плоди Його страждань, адже Спаситель спокутував людство від первородного гріха і переміг пекло та смерть. Церква піднімає і виносить для поклоніння Чесний Хрест як знаряддя цієї перемоги.

     В цей день у свято Арх. Михайлівській церкві правилася Божественна Літургія, а після освятили новий запрестольний Хрест, котрий одна побожна парафіянка придбала за свій кошт для громади. Якраз Хрест отримали напередодні свята Воздвиження.

  

14 вересня. 14 неділя по п’ятидесятниці. Церковний новий рік.

     14 вересня 2014 року Його Високориосвященство Даміан Архієпископ Херсонський і Таврійський очолив Святкове Недільне богослужіння у Свято Архангело-Михайлівському храмі села Зміїівка. Під час богослужіння Владиці співслужили настоятель храму та благочинний району протоієрей Олександр Квітка, протоієрей Миколай Середюк, протоієрей Ігор Ільницький, протоієрей Тимофій Лендел, диякон Константин Квітка. В ході Божественної Літургії Владика здійснив хіротонія в диякони над Іваном Квіткою. Після закінчення Божественної Літургії, всі присутні звернулися до Бога з молитвою про захист країни від війни та напад російських військ. Богослужіння закінчилося «Многоліттям». Після чого всі присутні мали змогу порозмовляти з Владикою.

  

 

 

 ​

   

 

 

21 вересня. Різдво Божої Матері.

«Народження Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній: з Тебе бо засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, і зруйнувавши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне» (Тропар свята). – Такими словами оспівує і звеличує свята Церква Пресвяту Богородицю, прославляючи найвеличнішу і найрадіснішу подію в домобудівництві нашого спасіння. Цей день Церква святкує день всесвітньої радості. В цей день на рубежі Старого і Нового Заповітів, народилася Діва Марія, Котра від віку призначена Промислом Божим, послужити таємниці втілення Бога Слова – стати Матір’ю Спасителя світу Ісуса Христа. Вона народилася не від плотського бажання, Вона народилася від Бога. Вона стала останньою завершальною ланкою людства, яке впродовж свого існування чекало прихід Месії і тримало себе в чистоті, зберігаючи віру в Єдиного Бога. Святі отці вчать, що події різдва  Пресвятої Богородиці, в особі наперед обраної Діви, перед нами відкривається перший ступінь наближення Божества до благодатного єднання з людством. Сьогодні ми радіємо з того, що на духовному небосхилі з’явилася Зірка, яка засяяла серед гріховної тьми і звістила всьому світові, що за Нею скоро зійде Сонце  правди – Христос Бог наш. Пресвята Богородиця народилася для всього світу як Матір і Цариця і джерело радості для всіх людей. Ставши Матір’ю Божою, Пресвята Діва по благодаті стала Матір’ю всього світу християнського. І хоч Господь Своєю хресною смертю дав нам можливість спасіння і відкрив нам Царство Небесне, наші духовні сили настільки слабкі, що ми самі своїми силами не можемо приєднатись до цих духовних дарів. Саме тому Бог дарував людству Матір світу, Яка маючи сміливість перед Господом благає за спасіння кожного із нас.

 

11 вересня. Усікновення глави Іоанна Предтечі.

    День Усікновення глави святого Іоанна Предтечі, найбільшого пророка, Хрестителя Господа Ісуса Хреста – особливий у житті Церкви. Ось як про цей день сказав святитель Лука Войно-Ясинецький: «Ганебною плямою в історії людства був той день, у який під мечем ката впала святіша глава Іоанна Предтечі і Хрестителя Господнього, найбільшого з народжених жінками, по слову Господа нашого Ісуса Христа. Упала глава його, і була принесена на диявольський бенкет, і була віддана танцюючій дівиці, і вона віднесла її своїй матері, учениці диявола – Іродіаді. І насолоджувався сам диявол видовищем того, як ця окаянна учениця зі злісною усмішкою колола голкою язик відрубаної голови Предтечі…»  Той день – жорстокої розправи над пророком – був днем великого гріха і великої скорботи, Іродіада ненавиділа Хрестителя, який виявив беззаконний шлюб. Вона жила з Іродом, хоч і не була йому законною дружиною. Насправді її чоловіком був брат Ірода Филип, від якого вона народила дочку Саломію. Іродіаді не подобалося викриття, тому вона шукала будь-який спосіб, щоб погубити Іоанна Хрестителя, і «бісилася», як про це співається в церковних піснеспівах. В цей день віруючі проводять день у молитві, намагаючись відігнати від свого серця роздратування і злобу на ближнього. Дочка Іродіади Соломія на бенкеті в честь дня народження Ірода виконала такий безсоромний танець, що затьмарилася його свідомість, і він кинув до її ніг все – пообіцяв виконати будь-яке її бажання. Віруючі виключають зі свого життя в цей день галасливі веселощі, не звершується цього дня і Таїнство шлюбу. Ломилися столи від вишуканих страв, повнилися чаші вином запаморочувався розум, і в шумі бенкету дзвеніли слова Соломії: «Дай мені на блюді голову Іоанна Хрестителя». У Церкві 11 вересня – день строгого посту, не вживається м'ясо, молочні продукти, риба. Мета одноденного посту – нагадати про те, до яких страшних наслідків призводить пристрасть нестриманості. Як сказано в сінаксарі на цей день: «Не будемо ми спільниками обжерливості Ірода. Як можемо ми вшанувати Усікновення Хрестителя? Будемо їсти м'ясо або іншу вишукану їжу? А Хреститель жив у безтравній і безводній пустелі – ні хліба не їв ні іншої їжі не мав. Вино п’ємо? А він не пив ні вина,  ні іншого пиття мирського. Столом і одром його була земля, їв він тільки акриди (стручки ріжкового дерева,за  іншими джерелами – рід їстівної саранчі) і дикий мед. Замість чаші – пригорщі води, що текла з каменю. Тому й проведемо цей день у пості і молитві».

   В цей день після Божественної Літургії правилася панахида за воїнів, що загинули в зоні АТО, що за Україну, її незалежність життя своє поклали.

1 вересня. Свято знань.

   Початок навчального року у Зміївській середній школі почався з урочистої лінійки. На це свято був запрошений настоятель св.. Арх. Михайлівської церкви о. Олександр Квітка, який привітав учителів і учнів з початком навчального року, побажав їм плідної праці, помочі Божої і благословив їх. Після урочистої лінійки учні 7-го класу і класний керівник Валентина Василівна зібралися у св..Михайлівській церкві, де о.Олександр відслужив молебень на навчання дітей. Після молебня о. Олександр дав дітям поцілувати св..Хрест, окропив свяченою водою і помазав освяченим єлеєм. Хочеться замітить що 5 хлопчиків цього ж  класу прислужують у вівтарі, та і батьки учнів 7-го класу є активними парафіянами церкви.

28 серпня. Успіння Пресвятої Богородиці.

         Молися, Пречиста Богородице, за спасіння душ наших.

  28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у народі, перша Пречиста. У цей день Церква згадує праведну кончину Божої Матері – подію, водночас забарвлену сумом про скінчення життєвого шляху Богородиці і радістю про з’єднання Пречистої Матері Господньої зі Своїм Сином. Це свято належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року.

  З святого Передання відомо, що за три дні смерті Діви Марії явився архангел Гавриїл і сповістив про близький перехід  Її до вічності. В цей день, як свідчить Передання, апостоли полишили місця своєї проповіді та дивним чином зібралися в Єрусалимі, щоб попрощатися з Пресвятою Богородицею та здійснити  похорон Її пречистого тіла. Перебуваючи навколо Її ложа, вони були засліплені яскравим світлом, у якому явився Сам Христос в оточенні ангелів та архангелів. У цей момент чиста душа Діви Марії без страждання, ніби вві сні, відійшла до Господа, а в цей час із небес лунали звуки ангельських хорів. Тіло Пречистої Богородиці апостоли перенесли в Гефсиманію і там поховали у гробі. По дорозі до гробу процесію апостолів супроводжувала чудесна світла хмара те безліч ангелів. Апостол Фома, який прибув із запізненням. Засмутився, що не міг бути біля Богородиці в останні хвилини Її земного життя. Щоб він міг попрощатися з тілом, апостоли відкотили надгробний камінь. Але на подив усіх всередині були тільки ризи Діви Марії. Її тіло, як і душа, було взяте Господом на Небо. Святкуючи Успіння Пресвятої Богородиці, ми сповідуємо віру у воскресіння і життя вічне. Бо віримо і знаємо, що Божа Мати не померла. А спочила, нібито заснула. Через що це свято називається Успінням. Це день, коли смерть силою Божою, любов’ю Богородиці перетворюється на подію Божественного піклування про все людство. І сама людська смерть стає успінням. Діва Марія стає Матір’ю всього людства, Царицею Небесною. І саме тому в цей день ми, православні християни, як ніколи, відчуваємо заступництво та молитву Пречистої Діви Матері, а тому щиросердно й смиренно звертаємось до Неї словами: «Радуйся, обрадована, що в Успінні Твоїм нас не залишаєш». Дай Бог, щоб у день Успіння Пресвятої Богородиці в кожного з нас був справжній пасхальний настрій і щоб у цей день нас переповнювали лише думки про те, що у Бога нема мертвих – у Бога є всі живими.

  Після Божественної Літургії відбувся молебень і благословення учнів і студентів на навчання.

 

Ввечері відбувся похорон плащаниці Божої Матері.

 

24 серпня. День Незалежності України.

     На території св. Арх. Михайлівської церкви знаходиться пам’ятник  борцям за волю України. Після Богослужіння відбувся невеликий мітинг, присвячений 23-й річниці проголошення незалежності України, який проводився за організацію сільського голови Козак Олександра Романовича та місцевого осередку «Просвіта» за участю громад Православної та Греко-Католицької Церкви. Подячний молебень відслужив парох о. Іван. Панахиду за полеглими воїнами, що поклали життя за Україну і віру, за тих, що загинули в протистоянні на Майдані та що загинули від рук сепаратистів та терористів відправив о. Олександр, настоятель св. Арх. Михайлівської церкви. Закінчився мітинг многоліттям Українському народові, воїнам та керівництву державі. Також хор свято Михайлівської церкви заспівав молитву за Україну «Боже Великий Єдиний.»

 

 

 

19 серпня. Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

     Напередодні у св.. Архангельській церкві с. Зміївки відслужилося всенічне бдіння з благословенням хлібів, пшениці, вина і олії, а у самий день свята Божественна Літургія. Після Літургії освячення плодів винограду, яблук і інших фруктів та овочів.

 

14 серпня. Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Святих семи мучеників Маккавеїв.

     14 серпня, Православна Церква вшановує пам'ять семи святих мучеників Маккавеїв, а також пам'ять Винесення (походження) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Цього дня також починається Успенський піст, який триватиме до 28 серпня. У народі цей день відомий як «маковий» і «медовий» Спас. Коріння ж свята йдуть у глиб століть, і за ці століття церковні і народні традиції пов’язані з освяченням води, зілля, маку й меду і шанування Винесення Древ Хреста Господнього, переплелися.

   Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього.

   У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: «Внаслідок хвороб, які часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і водяних джерел і відведення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії – Премудрості Божої)». З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста. За прийнятим нині чином 14 серпня  в Церкві після Літургії здійснюється мале освячення води. Разом освячуються квіти, мак, мед нового збору.

   Святі сім святих мучеників Маккавеїв, мати їхня Соломонія та їхній учитель Єлеазар постраждали 166 році до Різдва Христового від нечестивого сирійського царя Антіоха Єпіфана. Прихильник еллінського культу, він увів у Єрусалимі та всій Юдеї язичницькі звичаї. Осквернив Храм Господній, поставивши в нього статую Зевса Олімпійського. До поклоніння якому примушував юдеїв. Багато з них відпало від істинного Бога. Але й були такі, які продовжували вірити в майбутній прихід Христа-Спасителя. Дев’яносторічний старець, законовчитель Єлеазар, який за свою віру був засуджений, з твердістю пішов на муки та катування й помер у Єрусалимі. Таку ж мужність показали і його учні – сім братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія. Вони були засуджені царем в Антіохії, де безстрашно визнали себе послідовниками Істинного Бога, відмовилися принести жертву поганським богам. Всіх їх закатували на очах їхньої матері Соломонії. Після смерті своїх дітей Соломонія, стоячи над їхніми тілами, підняла руки з вдячною молитвою та вмерла з радістю, що її діти не зрадили Бога. Подвиг святих братів Маккавеїв надихнув Юду Маттафія. Він підняв повстання проти Антіоха Єпіфана та з Божою поміччю отримав перемогу, очистивши Єрусалимський Храм від ідолів.

   Сьогодні свято Михайлівський храм був наповнений віруючими, які тримали в руках букети з квітами. В храмі витав  запах квітів та васильків, подекуди з букетів виглядали поодинокі голівки маку, які віруючи принесли для освячення. Після Літургії відбулося мале освячення води та освячення квітів, маку, меду.