Свято Архангело - Михайлівська церква c. Зміївки
Українська православна церква Київського патріархату
Меню сайту
Благодійний внесок
Цікаві статі
  • 1.Внутріщній стан людського серця, що стало оселею всіх пристрастів і пороків
  • 2.Моральний стан серця людини, що через недбайливість і лінощі падає в безодню пороків
  • 3.Внутрішній стан серця людини, яка лишилася благодаті і стала рабом пристрастів і зброєю диявола.
  • 4.Стан серця людини, через святе хрещення і інші таїнства, що стало мешкання Святої Тройці.
  • 5.Дорога християнського життя.
  • Святині храму
    Підтримайте сайт

    Натисніть та підтримайте сайт

    Пам'ятки храму
    ЗАКОН БОЖИЙ
    Святе Причастя

    Головна » Архив новостей
    « 1 2 3 4 5 6 ... 11 12 »

    8 листопада — День пам’яті св. вмч. Димитрія Солунського.

         Святий Димитрій був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов’янська назва — Солунь). Він жив у час, коли язичництво, духовно переможене християнством, посилювало гоніння на вірних Церкви Христової. Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений у християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан визвав його до себе і, переконавшись в його освіченості та воєнно-адміністративних здібностях, призначив на місце батька — проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, що було поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. У відношенні до християн воля імператора була виражена однозначно: «Віддавай смерті кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого». Імператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стезю сповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику. Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей міста християнській вірі й викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Упорядник Житія, преподобний Симеон Метафраст, говорить, що він став для Фессалонік у своїй повчальній ревності «другим апостолом Павлом», тому що саме «апостол народів» заснував колись в цьому місті першу громаду віруючих, про що говориться у посланнях святого апостола до християн Церкви Солунської. Святому Димитрію було призначено Господом слідувати за святим апостолом Павлом і в мученицькій кончині свого життя. Коли Максиміан дізнався, що призначений ним проконсул — християнин, і багатьох римських підданих, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, палаючи бажанням розправитись із солунськими християнами. Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному служителю Луппу роздати майно бідним із словами: «Розділи багатство земне між ними — будемо шукати собі багатства небесного». А сам віддався посту й молитві, готуючи себе до прийняття мученицького вінця. Коли імператор увійшов в місто, до нього покликали Димитрія і той сміливо сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав вкинути сповідника в темницю, та ангел зійшов до святого в місце його ув’язнення, утішаючи й укріпляючи в подвигу. Тим часом імператор насолоджувався гладіаторськими боями, спостерігаючи, як його фаворит — силач на ім’я Лій кидав із помосту на списи воїнів християн, яких перемагав у боротьбі. Відважний юнак, на ім’я Нестор, із солунських християн, прийшов в темницю до свого наставника Димитрія і просив благословити його на боротьбу з варваром. За благословенням Димитрія, Нестор подолав, молитвами святого угодника, лютого Лія і кинув його із помосту на списи, як вбивця-язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора і послав воїнів в темницю — пробити списом святого Димитрія, що благословив його на подвиг. На світанку 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 306 року в підземну темницю святого в’язня з’явилися воїни і пробили його списом. Вірний служитель святий Лупп зібрав на рушнику кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перснем й іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. За це імператор повелів схопити і умертвити його. Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з’їдання диким звірам, але солунські християни взяли його і таємно похоронили. За царювання святого рівноапостольного Костянтина Великого (306 – 337) над могилою святого Димитрія була зведена церква, виникнення якої пов’язане із чудесними подіями. Єпарх області Ілірик — Леонтій, що страждав від багатолітньої недуги, прибув на місце поховання святого великомученика і звільнився від своєї хвороби, коли його поклали на місце поховання. На згадку про своє зцілення Леонтій сприяв будівництву храму на тому місці. Повертаючись в Сирмій — адміністративний центр Ілірика, єпарх бажав забрати з собою частину мощей святого, але святий Димитрій заборонив це робити, з’явившись у видінні. Тоді єпарх Леонтій забрав з собою тільки плащ великомученика, просочений його кров’ю. Святий Димитрій в дорозі явив чудо єпарху, коли допоміг йому та його супроводу перейти в час лютої зими Дунай, щоб повернутися в Сирмій.

     

    Переглядів: 190 | Додав: ivan | Дата: 14.11.2015 | Коментарі (0)

    7 листопада. ДИМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА.
     

         8 листопада Православна Церква відзначатиме День пам'яті святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем встановлена Церквою для поминання усіх від віку спочилих християн, і отримала назву Димитрівської.
         Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам, Церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла, та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього преставлення.

         У дні поминання спочилих православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Церкви. Про нехрещених же треба молитися вдома або над їх могилою на цвинтарі.
         У дні поминання віруючі приносять до храму поживу для незаможних. Ця їжа освячується під час богослужіння і потім роздається всім, хто забажає. Ми знаємо і віримо, що людина, яка дістала це частування, перед трапезою помолиться «за всіх, що тут нині поминаються», і до молитви кожного з нас приєднається її подячна молитва. З цим звичаєм пов’язаний також інший, подібний до нього: подавати милостиню бідним з проханням помолитися за спочилих.

     

    Переглядів: 126 | Додав: ivan | Дата: 14.11.2015 | Коментарі (0)

    14 жовтня. Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії

       Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку старовину. Сама назва свята пов'язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому (886 – 912) та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел – з племенами русичів) й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня (за новим стилем) у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий (936) (був русином родом, у молодості потрапив до полону й був проданий у Константинополі в рабство місцевому жителю Феогносту) та його учень Епіфаній (956) о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих. Святитель Димитрій Ростовський повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»» [2, с. 448].
      Потрібно відзначити, що в церковній історії та православному календарі існує велика кількість прикладів допомоги і заступництва Пресвятої Богородиці. Увесь християнський світ з глибокою любов'ю, вдячністю і надією славить Матір Спасителя світу Ісуса Христа – шість разів у році православна церква урочисто відзначає свята на честь Діви Марії: 8 січня – Собор Пресвятої Богородиці; 7 квітня – Благовіщення Пресвятої Богородиці; 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці; 21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці; 14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці; 4 грудня – Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Проте не всі ці свята стали в Україні настільки значимими в порівнянні зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов'язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі. У чому причина особливої любові людини до цього свята? У чому його сутність? Що означає для нас Покров Божої Матері? У тому, що Своїми молитвами Пресвята Богородиця покриває нас від зла і допомагає йти до спасіння. Матір Божа є на вічні часи Матір'ю кожній людині і всьому людству. І як всяка любляча мати Вона завжди готова розпростерти Свій Покров над кожним з нас. Їй відомі всі наші потреби й турботи, радощі і печалі. Дійсно, Богородиця «подібно до хмари покрила землю» (Сир. 24, 3). Дійсно, ми ховаємося під покровом Тієї, Яка як хмара, покриває землю. Ще премудрий Соломон звістив про Богородицю: «Хто Ця, Яка блищить, немов зоря прекрасна – як місяць, світла – як сонце» (Пісн. 6, 9). Отже, духовний зміст свята говорить про те, що Пресвята Богородиця завжди молиться за людей до Бога. Де б ми не знаходилися, Її божественний покров простягнений над нами, Її безперервна молитва зберігає нас від бід, умудряє і дає силу нести свій хрест. Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором».

       Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці [3]. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва [4]. Також і Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в часи Другої Світової Війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації рідних земель, особливо шанувала це свято. У цьому році на Покрову Пресвятої Богородиці припадає сімдесята річниця створення Української Повстанської Армії. Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці – це свято не тільки релігійне, але й народне і національне.

     

     

    Переглядів: 270 | Додав: ivan | Дата: 15.10.2015 | Коментарі (0)

    11 жовтня. Неділя 19 по Пятидесятниці.

     У цей святу Літугію відправляв Високопреосвященний Даміан архієпископ Херсонський і Таврійський  на парафії св.. муч. Хрисанфа і Дарії у селищі Дар’ївка Білозерського району. Йому співслужили митрофорний протоієрей       Олександр Квітка та настоятель храму протоієрей Віктор Нанівський. Після Літургії відбувся хресний хід де відбувається будівництво храму в честь св.. муч. Хрисанфа і Дарії. За короткий термін силами парафії (16 квітня було освячення місця та закладання каменю під майбутній фундамент церкви) було зведено стіни майбутнього храму. Біля новобудови був відслужений молебень до Святого Духа, щоб Господь допоміг завершити розпочате будівництво, та окроплено святою водою стіни майбутньої церкви. Високопреосвященний владика подякував настоятелю, парафіянам і всім, хто долучився до будівництва храму, за самовіддану працю на будівництво храму для даного селища. З словом привітання та подяки до жителів і парафіян звернувся протоієрей Олександр Квітка, який сказав, що його дуже вразила активність парафіян у розбудові храму, а також патріотизм жителів селища Дарївки, та активність настоятеля о. Віктора які будують храм УПЦ КП. Адже о. Олександр довго проживав  у Дарївці і тому безмежно радий за своїх земляків, і побажав їм допомоги від Господа у добрих їхніх намірах.

     

     

    Переглядів: 153 | Додав: ivan | Дата: 15.10.2015 | Коментарі (0)

    30 вересня

             ДЕНЬ CВЯТИХ МУЧЕНИЦЬ ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ І МАТЕРІ ЇХ СОФІЇ

         За правління імператора Адріана жила в Римі вдова Софія з трьома доньками, що називалися Віра, Надія і Любов. Побожна мати назвала своїх дочок іменами трьох богословських чеснот. Вона дбайливо виховувала своїх доньок, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі. Коли у 137 році почалося переслідування християн, матір з доньками ув'язнили та відправили на суд до імператора. Коли вимоги зректися християнської віри не допомогли, Адріан доручив родовитій жінці Палладії переконати матір та дочок вернутися до ідолопоклоніння. Проте їй теж це не вдалося. Розлючений імператор наказав замучити трьох невинних дівчат, а матір відпустити на волю. Софія поховала тіла своїх доньок, а сама провела у молитві три дні біля їхнього гробу. Третього дня Бог забрав її святу душу до Себе. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другій, Надії, - 10, а молодшій, Любові, - лише 9 років. Так три дівчинки і їхня мати показали, що для людей, які є у благодаті Святого Духа, недолік тілесних сил аніскільки не є перешкодою до прояву сил духу і мужності. Їх святими молитвами Господь нехай зміцнить і нас в християнській вірі і в доброчесному житті. Мощі святих мучениць з 777 року спочивають у Ельзасі, у церкві Ешо. Пам'ять святих вшановується Церквою 30 вересня за новим стилем.

         Сьогодні храмове свято у церкві с Новокаїри Бериславського району. Божественну Літургію в цей день відправляв благочинний Північних парафій Херсонсько-Таврійської єпархії УПЦ КП митрофорний протоієрей Олександр Квітка. Йому співслужили настоятель церкви св. муч. Віри, Надії, Любові і їх матері Софії ієрей Андрій Чміль, настоятель церкви св.. ап.. Андрія Первозванного с Новорайськ, Бериславського району протоієрей Миколай Середюк, настоятель церкви святої мучениці Олександри м. Херсону протоієрей Андрій Калита. Після служби Божої відслужили молебень, обхід навколо церкви та прочиталася молитва за Україну та її військо, особливо за воїнів які захищають Україну від російських окупантів та їх маріонеток. Закінчилося свято уставним многоліттям та братською трапезою.

     

     

    Переглядів: 141 | Додав: ivan | Дата: 07.10.2015 | Коментарі (0)

    27 вересня Воздвиження Чесного Хреста Господнього

         Воздвиження Чесного Хреста ГосподньогоПравославні християни 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують празник Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Свято встановлено в пам’ять знайдення та Воздвиження Хреста Христового. Ця знаменна подія відбулась за імператора Констянтина Великого, який першим з римських імператорів припинив гоніння на християн. Рівноапостольний імператор Констянтин бачив на небі Боже знамення – Хрест із написом «Цим переможеш». Гаряче бажаючи відшукати Хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, Констянтин направив в Єрусалим свою матір, благочестиву царицю Олену. Хоча свята цариця Олена до цього часу була вже в похилому віці, вона з натхненням взялась за виконання доручення.
         За переказами у справі знайдення Чесного Хреста Господнього надав допомогу один єврей на ім’я Юда. Він привів царицю Олену до того місця, де був насипаний великий пагорб з землі, де колись римський цар Адріан побудував капище на честь язичницької богині Венери. Коли зруйнували ідольський храм, розкопали землю, були знайдені місце Гробу Господнього Воскресіння, а також Лобне місце — місце розп’яття Христа. Поблизу Лобного місця знайшли три хрести, цвяхи і дощечку з написом на трьох мовах, яка була прибита над головою розп’ятого Спасителя.
    Щоб дізнатися, на якому з трьох хрестів був розіп’ятий Спаситель, патріарх Макарій по черзі став підносити хрести один за одним до померлого, тіло якого в цей час несли для поховання. Приклали перший і другий та нічого не відбулось, і коли поклали третій хрест, покійний ожив. Побачивши воскреслого, всі переконалися, що знайдено Животворчий Хрест. Християни, що в великій кількості прийшли поклонитися Святому Хресту, просили святителя Макарія підняти Хрест, щоб всі могли, хоча б здалеку, благоговійно споглядати Його. Тоді Патріарх і інші духовні особи почали високо піднімати Святий Хрест, а народ, взиваючи: «Господи, помилуй», поклонявся Чесному Древу. Звідси і отримав свій початок і назву свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Кожен з нас все своє життя освячує хрестом і хресним знаменням. З раннього дитинства і до самої смерті кожен християнин носить на собі, на своїх грудях хрест, як знак Христової перемоги і нашого захисту та сили. Кожну справу ми починаємо і закінчуємо хресним знаменням, роблячи все на славу Христову. Хресним знаменням ми починаємо день, і з хресним знаменням ми поринаємо в сон, закінчуємо день.

         У цей день Православна Церква запрошує вірних віддати благоговійне поклоніння Чесному і Животворящому Хресту, на якому Господь наш і Спаситель переніс найбільші страждання заради нашого спасіння.

    ХРЕСТ – ОХОРОНЕЦЬ ВСЕЛЕННОЇ

         Звичай носити натільні хрести сходить до перших сторічь християнства. Під час гонінь хрести зображалися на тілі або носилися таємно зі страху переслідувань, а також щоб язичники глузуванням або діями не паплюжили святиню. У житті православного християнина натільний хрест відіграє особливу роль – символа приналежності до Христової Церкви.
         У символічній формі він служить для викладу Православної віри (богослов\'я хреста) і прославлення Спокутної Жертви Христової, а також символізує хрестоносіння про яке Сам Господь сказав: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій, і йде за Мною” (Мк. 8: 34).
         Натільний хрест захищає християнина від підступів бісівських. За словами прав. Іоанна Кронштадтського “Хрест завжди для віруючих є велика сила, що звільняє від всякого зла, особливо ж від злих дій ненависних ворогів”. А старець Савва Псково-печерський писав: “Християнин без хреста - це воїн без зброї, і ворог легко може здолати його”. В народі хрест і хресне знамення вважалися найвірнішою зброєю для боротьби з нечистою силою. Так, їжа, осінена хресним знаменням, укріплює не лише тілесні, але й душевні сили людини, хресним знаменням осіняли речі, щоб вони приносили як матеріальну, так і душевну користь. Ходити без натільного шийного хреста вважалося на Русі-Україні великим гріхом. Слову і клятві людини без хреста не довіряли, а про безсовісних і злих людей казали що “хреста на них немає”. У народі говорили, що не можна спати без хреста, знімати його під час купання - людина залишається тоді без захисту від злих сил. Натільний хрест завжди був об'єктом християнського мистецтва в якому побожні майстри намагалися передати неописанну красу Животворящого Знаряддя нашого викуплення. Св. Андрій Христа ради юродивий, що бачив Хрест Господній в раю, куди він був вознесений Світлим Ангелом, свідчив, що вид Небесного Хреста Господня прекрасний і “подібний веселці”, цілуючи Його він “сповнився великою радістю і відчував пахощі, сильніше за райські”. Відгомін цієї небесної краси майстри намагалися передати через особливу символічну мову матеріалів і форм натільних хрестів, про які мова піде нижче. Проте слід особливо пам\'ятати, що натільний хрест це у жодному випадку не талісман-оберіг. Також не можна відноситися до натільного хреста лише як до ювелірної прикраси, що за словами свв. отців є порушенням третьої заповіді Божої “Не поминай Імені Господа Бога твого даремно”.
    Богослов'я хреста

         Хрест всякої форми є справжній хрест - в цих словах прп. Феодора Студита всеосяжне благоговійне ставлення віруючих до цієї найбільшої святині. Канони Церкви не регламентують строго форму натільного хреста, що і обумовлює їх різноманіття. В той же час існує особлива символьна мова форми, матеріалу і прикраси натільних хрестів для розуміння якого, за словами св. Максима Ісповідника треба “...дивитись духом - духовно, а не лише тілесними очима - тілесно.... підноситися від низу до висоти”.

     

    Переглядів: 241 | Додав: ivan | Дата: 30.09.2015 | Коментарі (0)

    21 вересня. Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії

     

    21 вересня Свята Православна Церква Урочисто вшановує Одне з двунадесятих свят РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ І ВСЕДІВИ Марії 


         Згадуючи цю подію, ми, звичайно ж, згадуємо святих її батька та матір. Святих богоотців Іоакима та Анну. Святий праведний Іоаким з роду царя Давида, а мати Пресвятої Богородиці, свята Анна була з роду первосвященика Аарона. І, нажаль, вони були безчадні. І так, як вони жили серед своїх співвітчизників, серед яких безчадство вважалось карою Божою за гріхи, то вони, звичайно ж підпадали під осудження з боку своїх же співвітчизників. Проте, вони були дійсно праведними людьми перед Бога. І уповали на Нього і надія їх не бідніла, не дивлячись на обмовляння та приниження, які їм доводилося терпіти.
         Чому ж так ставилися до них співвітчизники і одноплемінники? Народ іудейський, очікуючи пришестя Месії, сподівався, що потомки їх побачать Месію. І, якщо Господь не давав родині дітей, то вважалось, що нащадки цієї родини не побачать Месію через те, що Господь покарав їх за гріхи. Мала б вже переповнити чашу терпіння подія, яка сталася, коли в день свята святий праведний Іоаким приніс жертву, дар Господу, а первосвященик відмовився прийняти цю жертву і принести її у храмі в жертву Богу, тому що святий Іоаким був недостойним за своє безчадством. В жалю святий праведний Іоаким йде у пустелю і там, гірко оплакуючи свій стан, продовжує молити Бога про милосердя. Коли дружина його – свята Анна, дізналася про те, що трапилось в Єрусалимському храмі, не ремствувала, але просила про милосердя.
         І тоді Господь приймає їх молитви і посилає Ангела сповістити їх про те, що у них буде чадо. А вони у своїх молитвах не просто уповали на Бога і не просто мали якусь надію ,а завжди пам’ятали про те, що Богу все можливо. І в старості він дарував чадо праведним Сарі та її чоловікові Аврааму. Цей приклад милосердя і всемогутності Божої був перед їх духовним поглядом. І за їх смирення, праведність та віру, віру, надію та уповання, Господь дарував їм ту, яку ми сьогодні урочисто прославляємо і святкуємо Її Різдво. В своїх молитвах вони обіцяли присвятити своє дитя Господу. І коли Пресвятій Владичиці виповнилось три роки, вони привели її і віддали до храму. З того часу вони пожили ще зовсім недовго і відійшли в інший світ. Сьогодні ми, згадуючи це свято, згадуємо і про те, що Різдво Твоє, Богородице Діво, радість принесло всій вселенній. І ми знаємо, що радість, нажаль, також буває різною. Про яку радість йдеться в нашому святі? Радість буває і гріховною, коли людина грішить і радіє. Але після цього приходить туга і смуток. Бувають також і радості природні, коли батьки радіють за своїх дітей, коли радіють народженню дитини, коли люди радіють якимось успіхам у трудах, у своїй діяльності, хтось радіє кар’єрному росту, але всі ці радості тимчасові. І лише та радість, яку ми святкуємо у святкуванні Різдва Богородиці, це та радість, яку від нас не віднімає ніщо. Якщо радості тимчасові віднімаються з плином часу, тьмяніють, змиваються хворобами, якимось горем, зрештою смертю, то радість, яку сповіщає Різдво Богородиці, ніхто і ніщо ніколи не відніме в нас. Якщо ми будемо перебувати в єднанні з Господом нашим і Спасителем, якщо ми дійсно будемо чадами родини Божої, якщо ми будемо перебувати в єднанні, від якого нас може віддалити лише гріх. Якщо ж ми віддаляємось через нашу гріховність, то Господь дає нам можливість повернутись в родину через покаяння, через сповідування своїх гріхів, своєї провини. Він як милостивий Отець прощає нас, і тут ми також, коли каємось, коли відчуваємо свою провину, ми знову звертаємось до заступництва Тієї, Різдво якої ми святкуємо, - заступництва Богородиці Приснодіви Марії. Тому що моління Матері умилосердить Владику. І Господь помилує нас. Сьогодні народилася Та, яка удостоїлася стати Матір’ю Божою, Господа нашого Спасителя Ісуса Христа. І до Неї і після Неї були, є і буде мільйони жінок, але та Різдво якої ми святкуємо – єдина у всьому роді людському. Вона явила і відданість Божій Волі, і смирення, і за це Господь, за її духовну чистоту, обрав живий храм, Господу нашому і Спасителю, Єдинородному Своєму Сину – Ісусу Христу. Сьогодні ми, святкуючи і торжествуючи Різдво Богородиці, в наших молитвах невтомно будемо благати Її, щоб вона навчила нас такій же відданості Волі Божій та смиренню, будемо просити її заступництва, і щоб Вона нас освітила світлом Сина Свого.
       "Пресвята Богородиця радіє, коли ми молимося Їй, читаємо акафісти і канони, бо бачить чисту любов дітей Своїх, які зраджують себе Їй і славословлять Її. І, звичайно, це спонукає Її дарувати щедроти Своїм чадам. Якщо ж ми постійно читаємо молитву« Пресвятая Богородице, спаси нас! »- то ми начебто б смикала Її за край одягу, поки Вона не виконає що ми просимо ".

        Старець Паїсій Святогорець

     

    Переглядів: 204 | Додав: ivan | Дата: 22.09.2015 | Коментарі (0)

    11 вересня 2015 р. УСІКНОВЕННЯ ГЛАВИ ІОАНА ПРЕДТЕЧІ


         Проповідь Іоана Предтечі була нетривалою. Приготувавши людей до прийняття Спасителя, він закінчив своє життя мученицькою смертю. Невдовзі після хрещення Господнього Іоана було ув’язнено галилейським царем Іродом. Цей галилейський цар Ірод Антипа був сином того самого Ірода Великого, який убив 14 тисяч вифлеємських немовлят. Іоан викривав царя Ірода в тому, що він, за життя свого брата Филипа, одружився з його дружиною Іродіадою. Іродіада озлобилася за це на Іоана і просила Ірода, щоб він убив його. Та Ірод не погоджувався на це, тому що вважав Іоана за великого пророка і боявся народу, але на догоду дружині кинув його у в’язницю. Іродіада ж не вдовольнилася цим, тим більше, що сам Ірод прислухався до настанов Іоана і в багатьох випадках чинив згідно з його словами. Минув майже рік. Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких і старійшин галилейських. На бенкет увійшла дочка Іродіади (падчерка Ірода) Саломія і стала танцювати, і догодила Іродові й тим, хто був на бенкеті. Ірод сказав їй: «Проси у мене, чого хочеш», і клявся, що віддасть їй навіть до половини царства. Вона вийшла і запитала у матері своєї, чого їй просити у нього.
    Іродіада відповіла: «Голову Іоана Хрестителя». Саломія швидко повернулась до Ірода і сказала: «Хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя». Ірод засмутився, але не міг при гостях порушити клятву; і він послав воїна у в’язницю відсікти голову Іоанові. Воїн, виконавши наказ царя, приніс на блюді голову Іоана Хрестителя і віддав Саломії, а Саломія віднесла матері своїй Іродіаді. Ученики Іоанові, почувши про смерть Іоана Хрестителя, прийшли, взяли тіло його і поховали.
    (Див.: Мф 14, 1—12; Мк 6, 14—29; Лк 9, 7—9).

        День мученицької смерті св. Іоана Предтечі згадується православною Церквою 29 серпня (11 вересня н. ст.) і називається днем Усікновення глави Іоана Предтечі. В цей день призначено суворий піст. Св. Церква шанує Іоана Предтечу вище за всіх святих, після Богоматері.

       В цей день у свято Арх. Михайлівській церкві с. Зміївки служилася Божественна Літургія, а після Літургії відслужилася панахида за воїнів землі Української, які життя своє поклали за віру і волю України. Звичай поминати воїнів в цей день був установлений указом Московської цариці Катерини II у 1769 році після війни з турками, але ми, як держава незалежна, перейняли цей звичай і молимося за своїх воїнів, які протягом віків виборювали незалежність нашої держави, а особливо в новітній час, коли російський підступний агресор напав на нашу державу і українські воїни захищають суверенітет держави і кладуть своє життя на вівтар свободи і незалежності, тому ми і поминаємо і згадуємо їх у заупокійних службах, щоб Господь їм простив їхні провини вільні і невільні і в день Судний сподобив їх  вічного і блаженного життя.

     

    Переглядів: 174 | Додав: ivan | Дата: 14.09.2015 | Коментарі (0)

    3 вересня похорон нашого односельчанина Ігоря Дебріна.

         Подія, яка сталася сколихнула все село і не залишила нікого байдужими з жителів села.  31 серпня біля Верховної Ради сталася кровава сутичка між мітингувальниками і правоохоронцями. В результати загинули молоді люди, солдати строкової служби Національної гвардії і серед них перший був житель с. Зміївки, Херсонської області старший солдат Ігор Анатолійович Дебрін.

        Ігор народився у 1990 році за рік до Української Незалежності. Закінчивши ВУЗ, працював інженером на Бериславському машинобудівному заводі. Боротьбою за ідеали якої, напевне, прикривав свої злочинні дії той, хто кинув гранату під ВР. Її уламок увійшов в районі серця воїна з лівого боку, у місце найменш захищене бронежилетом.  У квітні 2015 році Ігор був призваний херсонським військкоматом і направлений для подальшого проходження строкової служби у військову частину № 3027 Нацгвардіі України.

      Більше двох тисяч односельців прийшло на похорон щоб попрощатися з героєм і віддати йому шану. Приїхали віддати шану загиблому герою голова обласної державної адміністрації з своїм заступником, обласний військовий комісар, голова Бериславської районної адміністрації. Чин похорону очолив благочинний Північних парафій Херсонсько – Таврійської єпархії митрофорний протоієрей Олександр Квітка у співслужінні священиків о. протоієрея Миколая Середюка, протоієрея Ігоря Ільницького, ієрея Олекандра Шпильова, ієрея Іоана Квітки, ієрея Андрія Чміля, ієромонаха Закхея, протоієрея Тимофія Лендела та греко-католицького священика о. Василія. Відспівування проходило, за погодженням батьків загиблого і з дозволу німецько-лютеранської громади,  в німецько-лютеранській церкві (кірхі) оскільки свято Михайлівська православна церква знаходиться у другому кінці села. Вічна пам'ять герою і вічна ганьба його вбивці і замовникам, яких не омине кара закону і кара Божа.

     

     

    Переглядів: 162 | Додав: ivan | Дата: 05.09.2015 | Коментарі (0)

    28 серпня. Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

         Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще декілька років (одні християнські історики вважають, що 10 років, інші - що 22 роки). Апостол Іоан Богослов, згідно з заповітом Господа Ісуса Христа, прийняв Її до себе в дім і з великою любов`ю піклувався про Неї, мов рідний син, аж до самої Її кончини. Пресвята Мати Божа стала для всіх учеників Христових спільною Матір`ю. Вони разом з Нею молились і з великою радістю й утіхою слухали її повчальні бесіди про Спасителя. Коли віра християнська поширилася в інших країнах, то багато християн приходили з далеких країн побачити і послухати Її.
         Живучи у Єрусалимі, Матір Божа любила відвідувати ті місця, де часто бував Спаситель, де Він постраждав, помер, воскрес і вознісся на небо. Вона молилася на цих місцях: плакала, згадуючи про страждання Спасителя, і раділа на місцях воскресіння і вознесіння Його. Вона часто молилась і про те, щоб Христос швидше узяв Її до Себе на небо. Одного разу, коли Пресвята Марія молилася на горі Елеонській, з`явився їй архангел Гавриїл з райською фініковою гілкою у руках і сказав Їй радісну звістку, що через три дні скінчиться Її земне життя, і Господь візьме Її до Себе. Пресвята Богоматір невимовно зраділа цій звістці. Вона розповіла про неї названому сину Своєму, Іоанові, і стала готуватися до Своєї кончини. Інших апостолів на той час не було в Єрусалимі, вони розійшлися по інших країнах проповідувати про Спасителя. Богоматір жадала попрощатися з ними, і ось Господь чудесним способом зібрав до Неї всіх апостолів, крім Фоми, перенісши їх Своєю всемогутньою силою. Біль пройняв їх, коли вони дізналися, для чого Бог зібрав їх: вони мали втратити спільну Матір свою. Але Божа Матір утішала їх, обіцяючи не залишати їх і всіх християн і після Своєї смерті, завжди молитися про них. Потім Вона усіх їх благословила. У годину кончини незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Божа Матір; Сам Господь Ісус Христос, в оточенні ангелів, явився і прийняв Її пречисту душу. Апостоли поховали пречисте тіло Божої Матері згідно з Її бажанням у саду Гефсиманському, в печері, де спочивали тіла Її батьків і праведного Йосифа. Під час поховання сталося багато чудес. Від доторкання до гробу Божої Матері сліпі прозрівали, біси виганялись, і всяка хвороба зцілялася. Безліч людей супроводжували Її пречисте тіло. Юдейські священики і начальники намагалися розігнати це святе шестя, але Господь невидимо охороняв. Один юдейський священик, на ім`я Афоній, підбіг і схопився за одр, на якому несли тіло Божої Матері, щоб перекинути його. Але невидимий ангел відсік йому обидві руки. Афоній, вражений таким страшним чудом, миттю розкаявся, і апостол Петро зцілив його. Через три дні після поховання Божої Матері прибув у Єрусалим апостол Фома, який був відсутнім. Він дуже засмутився тим, що не попрощався з Божою Матір`ю, і всією душею жадав поклонитися Її пречистому тілу. Апостоли, зглянувшись над ним, вирішили піти й відвалити камінь від могильної печери, щоб дати йому можливість попрощатися з тілом Божої Матері. Та коли відкрили печеру, то не знайшли в ній пресвятого Її тіла, а лише пелени. Здивовані апостоли повернулись усі разом у дім і молилися Богу, щоб Він відкрив їм, що стало з тілом Божої Матері. Увечері, після завершення трапези, під час молитви вони почули ангельський спів. Подивившись угору, апостоли побачили в повітрі Божу Матір, оточену ангелами, в сяйві небесної слави. Божа Мати сказала апостолам: "Радійте! Я з вами повсякчасно; і завжди буду молитовницею вашою перед Богом". Апостоли в радості вигукнули: "Пресвята Богородице, допомагай нам!"

         Так Господь Ісус Христос прославив Свою Пресвяту Матір; Він воскресив Її і взяв до Себе з пресвятим тілом Її і поставив Її вище за всіх ангелів Своїх.
         Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці відзначається православною Церквою, як одне з великих свят, 15 серпня (28 серпня н. ст.). До цього свята слід готуватися двотижневим постом (з 1-го серпня). Свято називається Успінням ("засинанням"), тому що Божа Мати померла тихо, немовби заснула, а головне, називається так через коротке перебування Її тіла у гробі, бо через три дні Господь воскресив Її і возніс на небо. В день свята служилася Божественна Літургія, а після Літургії молебень за навчання дітей. Після молебна отець Іоан благословив дітей на навчання, помазав освяченим єлеєм та окропив кожного свяченою водою, сказавши їм напутнє слово.

     

     

    Переглядів: 167 | Додав: ivan | Дата: 05.09.2015 | Коментарі (0)

    23 серпня. Неділя 12 після п’ятидесятниці.

       Після Божественної Літургії відправилася панахида за воїнів, які своє життя поклали за Укрїну і за її волю. На панахиді були присутні також відділення ДУК Новокаховського батальйону «Правий сектор» на чолі з заступником командира батальйону.

     

    Переглядів: 141 | Додав: ivan | Дата: 29.08.2015 | Коментарі (0)

    19 серпня. Свято Преображення Господнього.

         19 серпня Церква відзначає велике двунадесяте свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

         Після бесіди про хрест і про славу царства Свого, Ісус Христос, під час перебування в Галилеї, взяв з трьох Своїх учнів, що були свідками воскресіння дочки Яіра, Петра й двох братів, Якова й Івана, і тільки з ними пішов на найвищу в тім місці гору - Фавор, щоб там помолитися. Зійшовши на верх гори, Він став на молитву; а Його учні сіли відпочити й від втоми заснули. Якраз під час цієї молитви відбулося диво- вижне преображення Ісуса Христа й чуттєво Його учням відкрилася Його слава, як Єдинородного від Отця.
         Вигляд лиця Його змінився: воно засяяло як сонце. Його одежа зробилася білою як сніг, заблищала мов світло. І з того світу постали тут два найбільші пророки, законодавець Мойсей і ревнитель по Богові Ілля. Вони з’явилися в прославленому вигляді; але розмовляли з Ісусом Христом про останні дні Його земного життя, які Він повинен закінчити в Єрусалимі. Пробудилися апостоли: і побачили славу Його і двох чоловіків, котрі стояли з Ним. Серця їх наповнилися нез’ясованим захватом: втім вони спостерігаючи слухали в глибокому мовчанні. Але коли пророки відходили від Ісуса Христа, Петро не стримав пориву захопленої душі, і вигукнув: “Наставнику! Равві! Господи! як добре нам тут! Якщо хочеш, поставимо тут три намети. Один Тобі, один Мойсеєві й один Іллі.” Коли він це говорив, раптом з’явилася світла хмара й осінила їх, і зійшов із хмари голос: “Це син Мій улюблений, у якому все Моє благовоління; Його слухайте.”
         Почувши цей голос, учні впали на обличчя свої від страху. Але Ісус Христос підійшов до них і сказав: “встаньте й не бійтеся.” Коли піднялися вони, то біля себе нікого вже не бачили крім самого Ісуса Христа. Коли сходили вони з гори, Ісус Христос повелів їм нікому не розповідати, що вони бачили, поки Син людський не воскресне з мертвих.(Мф 17: 1-13, Лк 9: 28-36, Мк 9: 2-12).
         Якоюсь мірою Свято Преображення пов’язане й співставиме зі старозавітним Святом кучок. «Якщо хочеш, зробимо тут три намети («кущі»)», - каже Петро Ісусові. Цей зв’язок підтверджує й традиція здійснювати у свято Преображення (як і під час Свята кучок) освячення плодів. На Сході до початку серпня поспівають злаки й виноград, які християни приносять у храм для благословення на подяку Богові за дар цих плодів. Частину цього врожаю в перші століття християни жертвували в храм для звершення таїнства євхаристії.

          У християнстві освячення плодів у день свята Преображення набуло особливого символічного значення: у Преображенні Христа показано той новий, перетворений і благодатний стан, що людина і світ набувають Воскресінням Христа і яке здійсниться у воскресінні всіх людей. І вся природа, що прийшла в розлад з того моменту, коли в світ через людину ввійшов гріх, тепер разом з людиною очікує прийдешнього відновлення.

         В день свята у свято Архангело Михайлівській церкві с, Зміївки служилася святкова Божественна Літургія, а після заамвонної молитви священники  освятили плоди, що їх принесли в храм віруючі.

     

     

    Переглядів: 189 | Додав: ivan | Дата: 19.08.2015 | Коментарі (0)

    14 серпня. Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Мучч Маккавеїв.

       У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: "В наслідок хвороб, які дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відведення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії - Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста ".  В нас на Україні це свято з'єдналося зі спогадом Хрещення Русі 1 серпня 988 року.

    Звістка про день Хрещення Русі збереглася в хронографах ХVI століття: "Крестися князь великий Володимир Київський і вся Русь серпня 1".(старий стиль)

                  МУЧЕНИКИ ЗА ВІРУ МАККАВЕЇ

    Цар Антиох Єпифан захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і кланялися грецьким богам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв підкорився цареві, та інші ладні були померти, але не відступитися від істинної віри. Одного старця, Єлеазара, царські правителі примушували їсти заборонену законом Мойсеєвим їжу — свиняче м’ясо. Коли ж він відмовився, його стали умовляти, щоб він лише зробив вигляд, ніби споживає заборонене законом. Та Єлеазар на це відповів: «У мої роки негідно лицемірити; якщо молоді дізнаються, що дев’яносторічний Єлеазар схилився до язичництва, то й вони можуть спокуситися і відійти від віри». Тоді його повели до мучителя, і Єлеазар мужньо вмер за істинну віру.
    Одного разу до царя привели жінку Соломонію з сімома синами. Цар також примушував їх їсти свиняче м’ясо, та вони сміливо відповідали йому: «Ми краще помремо, ніж переступимо закон наших батьків». Тоді цар віддав їх на муки. Їм вирізали язики, відсікали пальці на руках і ногах, здирали шкіру з голови і живими пекли на розпечених сковородах. Так було замучено шестеро братів. Наймолодшого цар лагідно переконував не чинити спротиву. Він обіцяв щедро нагородити його і, нарешті, звернувся до матері, щоб вона порадила своєму синові виконати вимоги царя. Та вона підійшла до сина і сказала: «Сину! Не бійся цього мучителя і зустрінь смерть так само, як твої брати, щоб я могла усіх вас разом зустріти в майбутньому, вічному житті». Тоді цар віддав на смерть і молодшого брата, піддавши його ще більшим мукам. Потім була замучена і їхня матір. Ця родина мучеників відома під ім’ям мучеників Маккавеїв. На захист істинної віри і своєї батьківщини повстав священик Матафія з п’ятьма своїми синами. Навколо них невдовзі згуртувалося багато ревних прихильників Божого закону. Особливою хоробрістю серед синів Матафії відзначався Іуда, названий у пам’ять мучеників Маккавеєм. Іуда Маккавей, з невеликим військом, часто перемагав сирійців. Та одного разу його оточило численне сирійське військо (22 тисячі), а в нього було лише 800 воїнів. Іуда поліг геройською смертю. Він не погодився тікати від ворогів і тим заплямувати свою славу. Його брат Симон остаточно розбив сирійські війська, очистивши від них місто Єрусалим з храмом, і визволив свій народ від панування грецьких царів. З вдячності за це юдеї постановили, що в майбутньому, до самого пришестя Спасителя, старший із Симонового роду повинен бути у них первосвящеником і правителем народу.   (Див.: Книги Маккавейські).

      14 серпня для нас, для усіх православних християн, розпочинається Успенський піст.

       Успенський піст настає через місяць після Петрового посту. Цей піст започатковано перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Божої Матері і триває два тижні від 1 до 15 серпня (ст. стиль).
    Успенський піст дійшов до нас з давніх часів християнства.
    Під час посту Церква пропонує помірне вживання їжі та пиття, і притому їжі не скоромної, а пісної. У Церковному Уставі ясно відображений і час вживання і якості пісної їжі. Все строго розраховано з тією метою, щоб послабити в нас пристрасні порухи тіла, що збуджуються багатою і солодкою поживою тіла; але так, щоб не зовсім розслабити нашу тілесну природу, а - навпаки - зробити її легкою, міцною і здатною підкорятися порухам духу й бадьоро виконувати його вимоги. Піст є необхідним засобом для успіху в духовному житті і для отримання спасіння, тому що піст, віднімаючи в тіла зайву їжу та зайве пиття, послаблює силу чуттєвих потягів. Звідси видно, що й користь посту різностороння:
         а) піст згодом також ясно показує людині, що для її життя потрібно небагато, і її здоров’я залежить не від вишуканої, але від простої їжі та пиття;
        б) піст дуже скоро виявляє пануючі в людині пристрасті й пороки, до яких вона приліпився серцем, і що її тіло найбільше любить;
        в) піст робить нас здатними до молитви й роздумів про Бога й Божественне. “Хто постить, той з добрим духом молиться”, - каже св. Іоан Золотоустий.
       Взагалі піст є сильним засобом приготування до всіх великих і спасительних справ. Це глибоко відчували всі розсудливі й боголюбиві люди - завжди і скрізь. Всі святі досить строго постили самі й одностайно радили постити іншим. Під час будь-якого посту не прийнято зловживати алкоголем. Це теж гріх. Устав Церкви вчить, від чого варто утримуватися під час постів - “всі, хто побожно постять, строго повинні дотримуватися уставів про якість їжі, тобто утримуватися в пості від окремих страв, не як від недостойних (хай цього не буде), а як від неприйнятних для посту й заборонених Церквою. Страви, від яких слід утримуватися в пости: м’ясо, сир, масло, молоко, яйця, а іноді й риба, залежно від того, який піст”.
    Успенський піст не такий строгий, як Великий, але строгіший, ніж Петрів і Різдвяний пости.

        В понеділок, середу і п’ятницю Успенського посту устав Церкви пропонує споживати сухі страви, тобто дотримуватися найстрогішого посту, без відварювання їжі; у вівторок і четвер - варена їжа, але без оливи; в суботи і неділі дозволяється вино і олива.

         До свята Преображення Господнього, коли в храмах освячуються виноград і яблука, Церква зобов’язує нас утримуватися від цих плодів. За переданням св. Отців, “якщо ж хто з братів з’їсть гроно до свята, то хай прийме заборону за непослух і не споживає грон протягом всього місяця серпеня”. У свято Преображення Господнього за церковним Статутом дозволяється на трапезі риба. З цього дня по понеділках, середах і п’ятницях у харчування обов’язково входили плоди нового врожаю.
          Піст духовний тісно поєднується з постом тілесним, на зразок того, як наша душа поєднується з тілом, проникає в нього, оживлює і робиться з ним одним цілим, як душа й тіло становлять єдину живу людину. І тому, постячи тілесно, в той самий час слід нам постити й духовно: “Постячи, браття, тілесно, постимо й духовно, розв’яжемо будь-який союз неправди”, - заповідає Свята Церква. У пості тілесному на першому плані - утримання від поживної, смачної та солодкої їжі; у пості духовному - утримання від пристрасних гріховних порухів, що тішать наші чуттєві схильності й пороки. Там - залишення їжі скоромної - поживнішої і вживання їжі пісної - менш поживної; тут - залишення улюблених гріхів і огріхів і вправляння в протилежних їм чеснотах. Сутність посту висловлена в церковній пісні: “Якщо, душе моя, утримуєшся від страв, а від пристрастей не очищаєшся, - даремно тішимося неспоживанням: тому що, якщо піст не принесе тобі виправлення, то зненавиджена будеш Богом, як фальшива, і уподібнишся злим демонам, котрі ніколи не їдять”.

         Сьогодні у свято Архангело Михайлівській церкві служилася Божественна Літургії, а після Літургії  - чин малого освячення води та освячення зілля, маку і меду.

     

    Переглядів: 295 | Додав: ivan | Дата: 15.08.2015 | Коментарі (0)

     9 серпня 10 –та неділя після Пятидесятниці. Великомученика і цілителя Пантелеймона.

             Після Літургії вібулося таїнство шлюбу.

     

    Переглядів: 147 | Додав: ivan | Дата: 15.08.2015 | Коментарі (0)

    2 серпня. 9 неділя після П’ятидесятниці. Пророка Іллі.

    Святий пророк Ілля

        Святий пророк Ілля – один з старозавітних пророків і перший дівственник Старого Завіту. Життя святого пророка описане у Старозавітних книгах (3 Цар.; 4 Цар.; Сир. 48, 1-5; 1 Мак. 2, 58). Також згадки про Господнього пророка є в книгах Нового завіту, під час Преображення Господнього, Ілля розмовляв з спасителем на горі Фавор (Мф. 17, 3; Мк. 9, 4; Лк. 9, 30). Святитель Епіфаній Кіпрський розповідає нам про народження пророка Іллі таке передання: «Коли народився Ілля, батько його Совах бачив у видінні, що благообразні мужі вітали його, пеленали вогнем і годували полум’ям вогненним». Дане дитині ім’я Ілля (кріпость Господня) визначило все його життя. З малих літ він посвятив себе єдиному Богу, оселився в пустелі і проводив життя в строгому пості і молитві. Призваний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, пророк став ревним сповідником істинної віри і благочестя. В той час ізраїльський народ відійшов від віри своїх отців, залишив Єдиного Бога і поклонявся язичницьким ідолам, поклоніння яким започаткував нечестивий цар Ієровоам. Особливо дбала за ідолопоклонство дружина царя Ахава, язичниця Ієзавель. Поклоніння ідолу Ваалу привело ізраїльтян до повного морального розложення. Бачачи гибель свого народу, пророк Ілля почав викривати царя Ахава в нечесті, умовляючи його покаятися і навернутися до Істинного Бога. Цар не послухав його. Тоді пророк Ілля прорік йому, що, в покарання три роки не буде ні дощу, ні роси на землі і засуха припиниться тільки після його молитви. «Живий Господь Бог Ізраїлів, перед Яким я стою! В ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба тільки за моїм словом.» (3 Цар. 17, 1). І дійсно, після молитви пророка небо закрилося, наступила засуха і голод по всій землі. Народ страждав від нестерпної спеки і голоду. Господь по своїй милості, бачачи страждання людей, готовий був помилувати всіх і послати дощ на землю, та не хотів знехтувати словом пророка Іллі, який горів бажанням навернути серця ізраїльтян до покаяння і повернути їх до Істинного Богошанування. Зберігаючи пророка Іллю від рук Ієзавелі, Господь в час лиха направив його до потаємного місця біля потоку Хораф. «І пішов він і зробив за словом Господнім; пішов і залишився біля потоку Хорафа, що навпроти Йордану» (3 Цар. 17, 5). Хижим воронам Господь звелів приносити їжу пророкові, спонукаючи його тим самим до жалю за своїм народом. Коли потік Хораф висох, Господь послав пророка Іллю в Сарепту Сидоньську до бідної вдови, яка страждала разом з своїм сином в очікуванні голодної смерті. На прохання пророка вона приготувала йому опріснок з останньої жмені муки і залишку олії. «І покликав він її і сказав: дай мені трохи води в посудині напитися. І пішла вона, щоб взяти; а він закричав у слід їй і сказав: візьми для мене і шматок хліба в руки свої. Вона сказала: живий Господь Бог твій! У мене нічого нема печеного, а тільки є жменя борошна у діжці і трохи олії в глечику; і ось, я наберу поліна два дров, і піду, і приготую це для себе і для сина мого; з’їмо це і помремо. І сказав їй Ілля: не бійся, піди, зроби, що ти сказала; але раніше з цього зроби невеликий опріснок для мене і принеси мені; а для себе і свого сина зробиш після; бо так говорить Господь Бог Ізраїлів: борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде до того дня, коли Господь дасть дощ на землю» (3 Цар. 17, 10-14). Силою своєї молитви великий пророк сотворив інше чудо, він воскресив сина цієї вдови. «І взяв його з рук її, і поніс його у світлицю, де він жив, і поклав його на свою постіль, і возвав до господа і сказав: Господи Боже мій! невже Ти і вдові у якої я перебуваю, зробиш зло, умертвивши сина її? І простягнувшись над отроком тричі, він возвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! нехай повернеться душа отрока цього в нього! І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока цього в нього, і він ожив». (3 Цар. 17, 19-22). Після того, як пройшло три роки посухи, Милосердний Господь послав пророка до царя Ахава, щоб закінчилось лихо. Ілля повелів зібрати на горі Кармил весь Ізраїль і пророків Ваала. Коли народ зібрався, Господній пророк запропонував збудувати два жертовники: один – для служителів Ваала, другий – для пророка Іллі, принести жертву Істинному Богу. «І сказав Ілля народу: я один залишився пророк Господній, а пророків Ваалових чотириста п’ятдесят чоловік [і чотириста пророків дібровних]; нехай дадуть нам двох тельців, і нехай вони виберуть собі одного тельця, і розсічуть його, і покладуть на дрова, але вогню нехай не підкладають; а я приготую другого тельця і покладу на дрова, а вогню не підкладу; і закличите ви ім’я бога вашого, а я закличу Господа Бога мого. Той Бог, який дасть відповідь за допомогою вогню, є Бог» (3 Цар. 18, 23-24). Першими приступили до жертвоприношення служителі Ваала: вони взивали до ідола зранку до вечора, та все марно небо мовчало. До вечора святий пророк Ілля збудував свій жертовник з дванадцяти каменів, за числом колін Ізраїлевих, поклав жертву на дрова, звелів викопати навкруг жертовника рів і наказав поливати жертву і дрова водою. Коли рів наповнився водою, пророк звернувся до Бога з молитвою і проханням, щоб Господь послав з неба вогонь для навернення заблудших і жорстокосердих ізраїльських людей і навернув їх серця до Себе. Через молитву пророка з неба зійшов вогонь і попалив жертву, дрова, воду і навіть каміння. Народ впав на землю, взиваючи: «Господь є Бог, Господь є Бог!». Тоді пророк Ілля умертвив всіх служителів Ваалових і почав молитися, щоб Господь послав дощ на землю. По його молитві небо відкрилось і була злива, вона наповнила висохлу землю. Цар Ахав визнав своє заблудження і скорбив через гріхи, але дружино його Ієзавель погрожувала убити пророка Божого. Ілля втік у царство Юдейське. Він мав велику скорботу через те, що не міг викорінити ідолопоклонство і просив у Бога собі смерті. Йому явився Ангел Господній нагодував їжею і повелів іти в далеку дорогу. Сорок днів і ночей ішов Ілля і дійшовши до гори Хорив поселився в печері. На цьому місці після бурі, землетрусу і полум’я Господь явився в тихому вітрі і відкрив Іллі, що Він зберіг сім тисяч вірних рабів, що не поклонялися Ваалу. Господь Іллі звелів помазати на пророче служіння Єлисея. За свою ревність перед Богом пророк Ілля був взятий на Небо живим у вогненній колісниці. Пророк Єлисей став свідком сходження Іллі на небо у вогненній колісниці і отримав разом з його милоттю (Милоть (греч. овчина) - одежа з овчины хутром на зовні) дар в двоє більший ніж був у Іллі. Існує Церковне передання в якому говориться, що пророк Ілля буде предтечею Страшного Другого Пришестя Христа на землю і під час проповіді зазнає мученицької смерті. Українська Православна Церква свято шанує пророка Іллю. Перший храм побудований в Києві за князя Ігоря, був на честь святого пророка Іллі. Після хрещення свята княгиня Ольга побудувала Іллінський храм у себе на батьківщині в селі Вибути.

       В цей день у свято Михайлівській церкві с. Зміївка відправлялася Божественна Літургія, яку правив священик о. Іоан Квітка.

       В с. Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області храмове свято на честь пророка Божого Іллі. Божественну Літургію, по благословенню високо преосвященного Даміана архієпископа Херснсього і Таврійського, очолював благочинний Північного округу Херсонсько- Таврійської єпархії митрофорний протоієрей Олександр Квітка. Йому співслужили: настоятель протоієрей Ігор Ільницький, перший настоятель, засновник і будівничий храму митрофорний протоієрей Миколай Середюк, протоієрей Тимофій Лендел, ігумен Закхей, ієрей Віталій Галич, ієрей Олександр Шпильов. Після Служби Божої відправився молебень з водосвяттям та звершили хресний хід навколо церкви. Закінчилося свято братською трапезою.

     

     

    Переглядів: 259 | Додав: ivan | Дата: 04.08.2015 | Коментарі (0)

    12 липня. Первоверховних апостолів Петра і Павла.

       12 липня Православна Церква вшановує пам'ять святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Вони зробили надзвичайний внесок у поширенні християнства серед юдеїв і язичників, тому Церква їх називає первоверховними апостолами.

       Святий апостол Петро був рибалкою у Вифсаїді, маленькому містечку на березі Галілейського озера. Одного разу, проходячи  берегом озера, Христос побачив Петра, який зі своїм братом Андрієм закидав сіті. «Йдіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 19) – слова, звернені до простих рибалок, визначили їхню подальшу долю. Вони послідували за Христом і стали Його учнями. Апостол Петро на горі Фавор був свідком Божественної слави Господньої в час Преображення Христового. Коли наблизилась мить Христових страждань Спасителя, Він запитав Своїх учнів: «За кого ви Мене вважаєте?». Апостол Петро першим відповів: «Ти – Христос, Син Бога Живого». В Гефсиманському саду, коли Юда прийшов з воїнами, щоб заарештувати Спасителя, лише один учень заступився за Нього – то був апостол Петро. Він слідував за Христом до будинку первосвященика, ввійшов з Ним у двір і стояв там, гріючись біля вогнища. Але тричі, відповідаючи на запитання оточуючих, він відрікався від Свого Учителя, та після третього відречення раптом зустрівся з поглядом Ісуса і почув спів півня. « І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перш ніж проспіває півень, тричі відречешся від Мене! І вийшовши геть, плакав гірко» ( Мф. 25. 75). Але немає такого гріха, якого не може простити Милосердний Господь. Покаяння Петра було таким щирим і глибоким, що саме йому, першому з учнів, явився Христос після Свого Воскресіння і відновив його в апостольському достоїнстві. Після Вознесіння Господнього та після П’ятидесятниці Петро став очільником першохристиянської громади. Він був одним із найсміливіших  проповідників Євангелія. Петро побував у різних країнах Сходу й Заходу. Апостол прийняв мученицьку смерть в Римі 67 року. Засуджений до розп’яття на хресті він попросив розп’яти його вниз головою, вважаючи себе не гідним скінчити земний шлях, як Господь.

       Інший життєвий шлях був у апостола Павла, якого спочатку називали Саул, або Савл. Заможні і знатні батьки виховували його в суворих традиціях юдаїзму. Християн він ненавидів. Вирісши, Павло став справжнім юдейським інквізитором – він випросив у Синедріону дозволу всюди переслідувати й приводити в Єрусалим прихильників «нової секти – єретиків назореїв», як тоді називали християн. Навернення Павла відбулося на 30-му році його життя. На шляху в Дамаск йому з’явився Сам Христос зі словам: «Я Ісус, якого ти гониш» (Діян. 9.5). Переживши особисту зустріч з Христом, Павло почав свідчити про Нього перед народами. Він здійснив кілька  місіонерських подорожей і проповідував у багатьох країнах і містах. Ним засновано багато помісних церков, до яких звернені його знамениті послання, які отримали назву «Павлове Євангеліє». Після 30 років служіння апостол прийняв мученицьку кончину: його, як римського громадянина усікли мечем. Шанування святих апостолів Петра і Павла почалося відразу після страти. Місце їх поховання було священним для перших християн. Вшановуючи цього дня пам'ять первоверховних апостолів,  Православна Церква прославляє духовну твердість святого Петра і розум святого Павла, оспівує в них образ навернення тих, хто грішить, і тих, хто виправляється.

      

     

     

    Переглядів: 197 | Додав: ivan | Дата: 19.07.2015 | Коментарі (0)

    7 липня. Нарождення чесного славного пророка Предтечі та Хрестителя Господнього Іоана.

      ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ ЧИ ІВАНА КУПАЛА?

                                Язичницький зміст та обряди

         У слов’янських народів з часів язичництва на початку липня (в кінці червня) був день літнього сонцестояння. В цей день відзначали свято сонця, плодів та врожаю. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі — це додає здоров'я та краси. 
         Також цього дня люди розводили вогнище, яке було символом сонця. Його розкладали на березі річок чи озер, через нього стрибали спочатку хлопці, потім дівчата, а згодом парами: хлопець і дівчина, взявшись за руки. Вважалось за необхідне тричі перестрибнути через вогонь, щоб очиститися. А та пара, що стрибала через вогнище і не розірвала руки, буде назажди пов'язана.  Згодом це свято почали пов’язувати з ім’ям язичницького бога Купала, який був богом земельних плодів. Відтоді головними атрибутами свята стали Купало й Марена. Згідно із слов'янським міфом, Марена – зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Купало — символ родючості та достатку. До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудала — Купала з вербової гілки, яку прикрашали квітами та стрічками, а Марена — опудало із соломи, одягнене у жіночу сорочку. Потім навколо цих опудал водили хороводи та співали купальські пісні. Досхочу натанцювавшись навколо «Купала» й «Марени», молодь урочисто їх спалювала чи топила. Після цього дівчата тікали від хлопців, щоб ворожити. Плели віночки, до яких прилаштовували свічки та пускали на воду. Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці,— то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. А хлопці, чудово знають, що цієї ночі дівчата на судженого ворожитимуть, а часто підстерігали кожен свій вінок, щоб власноруч «провістити долю» коханій. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби потрібний вінок наздоганяти. А вже наступного дня найприємніше — це похвалитися перед коханою здобутим вінком.
         Існує легенда, що цієї чарівної ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті. Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо — таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря — вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями.

                                  Християнське сприйняття свята

          Після прийняття християнства 7 липня православні християни почали відзначати Різдво пророка Івана Хрестителя — найбільшого святого після Діви Марії. Це про нього Ісус Христос сказав: “серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя”. Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується аж шість дат. Серед них – празник Зачаття, Різдва, Усікновення Голови, Перше і Друге Знайдення Голови, Третє Знайдення Голови і Собор Івана Хрестителя після Богоявлення. Різдво святого Івана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь.

         З III століття свято Різдва Іоанна Предтечі вже широко відзначалось як східними, так і західними християнами – його називали "світлим торжеством" і "десницею Сонця правди". На початку IV століття свято було введене у християнський календар.
         Проповіді на цей празник знаходять у святих Івана Золотоустого, Амвросія і Августина. Іван Предтеча був посланцем Бога, щоб сповістити людям про прихід і живу присутність Месії на землі. Коли Іоанну виповнилось тридцять років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі в околицях ріки Йордан. Він суворо викривав пороки суспільства і закликав до покаяння, сповіщаючи про швидке пришестя Месії. Проповідь Іоанна була настільки сильною, що скоро навколо нього стали збиратись учні, які заснували общину його послідовників. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іоанн вибрав хрещення – омиття у воді і занурення у неї (звідси й ім'я – Хреститель). Прийняти хрещення прийшов і Ісус, про чесноти якого як Месії сповіщав у своїй проповіді Іоанн (Матвія 3:14-15). Цей святий навчав, проповідував, хрестив, викривав гріхи, відстоював справедливість. Його життя – це безперервна жертва. За Христа і христову науку святий відважно приймає мученицьку смерть. За наказом Ірода Антипи Іванові Хрестителю відтяли голову. Народ, не до кінця розуміючи релігійну суть свята, та і зважаючи на поєднання язичницьких та християнських елементів в українській культурі, почав називати день Івана Хрестителя днем Івана-травника, Івана-чаклуна. Згодом до цієї назви додали ще слово “Купала” на честь язичницького бога, якого шанували в ці дні. Церква довгий час намагалася розвінчати міфи про свято Івана Купала і пояснити, що ця назва немає відношення до християнського календаря. Тому не варто посилково називати свято Різдва Івана Хрестителя святом Івана Купала. Краще в ці дні просити свято Івана, щоб надавав сили та мудрості бути прикладом християнського служіння, яким колись був він.

        В цей день о. Іоан Квітка святкує день сврго народження і день Ангела. Парафіяни св.. Арх. Михайлівської сердечно привітали о. Іоана і побажали йому здоров’я, успіхів у труді і пастирській діяльності.

     

     

     

     

    Переглядів: 254 | Додав: ivan | Дата: 10.07.2015 | Коментарі (0)

    17 червня. Шанування ікони святого преподобного Меркурія ігумена Бригінського, з часточкою мощів.

       Сьогодні о 17 вечора до свято Архангело Михайлівської церкви с. Зміївки прибула ікона з часточкою мощів святого преподобного Меркурія, ігумена Бригінського. Ікону привезли з Дніпропетровської духовної семінарії, по благословенню преосвященного Симеона, єпископа Дніпропетровського і Криворізьського. Ікона ця відвідала всі парафії Північного благочиння Херсонсько-Таврійської єпархії, де віруючі мали змогу приложиться до святих мощів і попросити благодатної допомоги у Всевишнього Владики Господа Богу по молитвах преподобного Меркурія. який своїм бездоганним життям сподобився вічного життя і догодити Богу так, що тіло його залишилося нетлінним за словами апостола Павла: «все досконалий ваш дух, душа і тіло до пришестя Господнього збережеться». Преподобний Меркурій жив і ніс подвиги в роки безбожної комуністичної влади, але зумів зберегти віру так, що і сам спасався і віруючі люди спасалися. Чесні і нетлінні мощі преподобного знаходяться у свято Катеринівському соборі м. Чернігова. Ікона пробуде в храмі кілька днів і далі відправиться укріпляти у вірі і надії православних вірних.

     

     

     

    Переглядів: 172 | Додав: ivan | Дата: 10.07.2015 | Коментарі (0)

    14 червня. Неділя всіх святих землі Української. Новомучеників та сповідників, які в Україні та в інших землях у ХХ ст.. за Христа і православну віру постраждали.

         Сьогодні ми звершуємо пам’ять всіх святих українського народу, тобто ми вшановуємо сьогодні тих знаних і незнаних людей, які походили із нашого народу і змогли своїм життям відгукнутися на Божу любов. Нестор Літописець говорить, що кожен народ вносить, ніби свою неповторну ноту в ту симфонію світу, котра стане піснею перед Богом в кінці віків. І наш народ, і наші святі приносять щось своє в цю симфонію. Наша церква багата святими, яких нам навіть не злічити. Бо є чимало таких подвижників, які у простоті свого серця провадили богоугодне життя, і своїм життям догодили Богові. Їх імен ми не знаємо, але вони зараз перед престолом Всевишнього підносять свої молитви за нас, своїх братів по плоті, за свою вітчизну Україну. І це число святих збільшилося особливо останнім часом, коли за віру Христову, за сповідання Божого слова вірні сини і доньки підпільної Церкви своєю стійкістю і мужністю перемогли диявола і тим спромоглися небесних вінців і блаженного вічного життя. Вони у час переслідувань були тими євангельськими світильниками для своїх сучасників та переслідувачів. Маючи настільки велику кількість святих ми з вами маємо радіти, що ми не самі, але маємо там, на небесах, молільників та заступників, котрі бачать наші потреби та чують всі наші зітхання та молитви.
         Найкраще ми зможемо вшанувати пам’ять наших святих, якщо будемо боротися із гріхом і так ми будемо намагатися наслідувати їхнє життя. А для цього потрібно докласти чимало праці, бо інколи через нашу гордість нам здається, що у нас уже помер гріх, що ми уже досягли святості, але насправді це тільки чергова спокуса: Один прпоовідник зустрівся з чоловіком, який стверджував, що грішна людина у ньому померла. Заінтригований проповідник запросив цього чоловіка до себе на обід. Вислухавши роздуми гостя від початку до кінця, він підніс склянку і виплеснув воду просто в лице своєму співрозмовникові.
         Природно, той жахливо обурився і досить гостро висловив своє невдоволення.
    Проповідник же відповів: - О, як бачите, колишня людина у вас зовсім не вмерла: вона просто знепритомніла і отямилася від склянки холодної води.
         Один професор слушно зауважив, що лише святі вміли жити. І на питання: "Хто є святий?" дав зна­мениту відповідь: "Святий — це звичайний християнин". Святий — це людина, яка виконує Божі заповіді і вміє люби­ти Бога та ближніх. Святий вміє перемагати зло. "Оце пере­мога, яка перемогла світ: віра наша" (1 Ів. 5,4). Яка дорога провадить до неба? До неба провадить доро­га Божих заповідей і дорога євангельських блаженств, дорога праці, жертви, молитви і терпіння. Часами ця дорога тяжка, але для вічного щастя будьмо готові все перетерпіти.
         Наші брати і сестри по тілу та крові, всі Святі Землі Української, кличуть нас із вами стати їхніми послідовниками, подібно як апостол Павло сказав: «Тож благаю я вас: наслідуйте мене, [як і – я Христа]» (І Кор. 4,16 пер. Турконяка).

      

     

    Переглядів: 195 | Додав: ivan | Дата: 17.06.2015 | Коментарі (0)

    7 червня. Неділя всіх святих.

         Напередоні в свято Архангело Михайлівській служилася всенічна, а на саме свято Божественна Літургія. В цей день також заговини на Петрів піст, який в народі називають «петрівкою». Увечері цього ж дня відправилося вечірнє Богослуження з читанням акафісту Божій Матері в честь Її Покрову, перед шанованою іконою Божої Матері «Касперівська» та обнесення її навколо храму і проходженню під нею.

     

    Переглядів: 184 | Додав: ivan | Дата: 17.06.2015 | Коментарі (0)

    Контактні дані
    Цікаво знати
    Купить ссылку здесь за руб.
    Поставить к себе на сайт
    Пошук
    Наше опитування
    Оцініть мій сайт

    Всего ответов: 50
    Календар
    Православные праздники
    Історичні події
    Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Кто сегодня был? Яндекс.Метрика
    Архів записів
    Форма входу

    Розповiсти друзям
    Підписка на новини

    Введите адрес Вашего почтового ящика:

    Пасха
    Наш баннер
    Вверх Яндекс.Метрика