19 січня (6 січня ст..ст) Святе Богоявлення. Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

     В житті людини бувають моменти, коли зовнішня видима дія свідчить про глибокий внутрішній зміст того, що бачимо тілесними очима. Ось, наприклад, бачимо, як звершується хрещення дитини. Зовні нібито й нічого особливого, але занурення у воду супроводжується словами, які виокремлюють подію із всього виру повсякденної суєти: «Хрещається раб Божий в ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь». Поки дитина маленька, скільки ще разів батьки купатимуть її у воді, але очищення, яке подається в Таїнстві, вони дитині не подадуть. Та й чи можна додати щось до того, що твориться благодаттю Духа Святого? Православна Церква в особливий спосіб згадує подію приходу Христа Спасителя на Йордан і Його хрещення від Іоана — 19 січня за новим стилем православні українці святкують Богоявлення або Хрещення Господнє. Перше, що ми бачимо в цій події — це зустріч двох великих праведників з точки зору юдейського народу. Бо Іоан був відомий подвижницьким життям і проповіддю, та Ісус явив Себе досконалим учителем, який прекрасно розумів Писання. Новий Завіт з’ясовує глибший сенс цієї події — зустрічаються людина і Бог. Яка дивна і спасительна ця зустріч: Христос, що прийшов хреститися, та Іоан, котрий хрестив і закликав людей до покаяння. Різні люди ставали перед Хрестителя, щоб охреститися від нього. Люди вірили його промовам, навіть митарі, яких вважали грішниками завідомо, людьми, котрих упереджено зневажала людська спільнота, приходили до Іоана, щоб хреститися й почути просту пораду: «Нічого не вимагайте більше того, що призначено вам» (Лк 3,13). Якого славного проповідника виховала пустиня! Як багато добра може зробити одна людина, котра живе з Богом. Коли приходили посланці фарисеїв до Іоана й питали його, чому він хрестить, бо він не визнавав себе ні Месією, ні Іллею, ні іншим пророком, то він відповідав, що хрестить водою, але є хтось інший посеред прибулого народу, кому він негідний розв’язати ремінця сандалій. Хто був більший від Іоана серед народжених? Хто міг бути більш шанованим, коли визнаний пустельник говорить про когось, хто його не тільки перевершує, але він й не відважиться, навіть, торкатися його взуття?! Іоан Хреститель вказує на Месію, а небо прояснює Його народження. Всі євангелисти згадують про подію хрещення Ісуса Христа Іоаном у водах Йордану. Також говориться і про настрої народу, що приходив хреститися — люди відчували час приходу Месії і приходили не поодинці, але «Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська». Мабуть, не всі забули про дивне народження Богомладенця і появу ангелів, про що розповідали пастухи. А коли Господь увійшов в йорданські води хреститися, то ті, що були присутні при цьому, бачили дивне сходження Духа, як голуба, і чули, що з неба прогримів голос: «Це Син мій улюблений, що в Ньому Моє благовоління». Іоан Предтеча, Хреститель Господній був шанованим праведником серед юдеїв, але він лише вказав на Месію: «Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу». Щоб людей не залишати у сумніві, хто є справжнім Спасителем, адже дехто з юдеїв саме Іоана вважали ним, то Святий Дух зійшов на Ісуса у вигляді голуба, щоби показати, що цей є улюбленим Сином Божим, як говорить про це святитель Іоан Золотоустий. «Христос через хрещення зодягнувся у правду Старого Завіту, щоб прийняти досконале помазання і Своїм учням передати його цілісним і непошкодженим… Христос бува хрещений у правді, бо був без гріха, Сам хрестив благодаттю, бо інші люди були грішниками… І Дух Святий, що спочив на Ньому під час хрещення, засвідчив, що Саме Він є пастирем… Хоча в той день хрестилося багато людей, однак, Дух зійшов на Єдиного і на Ньому спочив, щоб Той, Хто з вигляду не відрізнявся від інших, цим знаменням був відокремлений від усіх», — так оспівує у своїх натхнених писаннях подію хрещення Господа Ісуса Христа на Йордані преподобний Єфрем Сірин. А далі — випробування, спокуса від лукавого — спокуса тим, від чого більшість людей падають, не знаходячи сил протистояти: спокуса влади, спокуса надзвичайних можливостей, спокуса особливого ставлення до себе… Та чи може навіть найвправніший диявольський підступ порушити чистоту Того, Хто Сам є джерелом праведності, святості? Ні. І цю чистоту Господь дарує нам, як найбільшу коштовність, закликаючи берегти її, як зіницю ока. Вода є знаряддям в руках Божих, коли ми говоримо про звершення Таїнства Хрещення. Її глибокий символічний зміст можна пояснити, виходячи із того значення, яке вона має в житті Божого творіння. Протопресвітер Олександр Шмеман розкриває символізм води в трьох аспектах. По-перше, вода є основою життя, бо всі живі істоти потребують її в тій чи іншій кількості для життя. Разом з тим, вода символізує і руйнування, як могутня стихія. І третя характеристика води полягає в тому, що фізично вона надає очищення. В таких міркуваннях бачимо і богословський зміст символу: водою руйнується стара людина, дарується очищення і підтримується життя нової людини у Хрещенні. Виконавши закон словесний, Господь явив Свою готовність пережити все те, що властиво людині, яку Він спасає. Та поряд із проявом Христової людськості, в Хрещенні постає незрівнянно більша і важливіша картина, бо в той момент повнота Пресвятої Тройці відкриває Себе світові. Син Божий приходить хреститися, голос Отця лунає з небес, а Дух Святий сходить, як голуб. Ось в чому сенс свята і саме тому ми називаємо цей день не тільки Хрещенням Господнім, але й Богоявленням. «В Йордані хрестився Ти, Господи, і Троїчне явилося поклоніння, Отцівський бо голос засвідчив про Тебе, улюбленим Тебе Сином іменуючи; і Дух у вигляді голубинім сповістив слова ствердження. Явився Ти, Христе Божий і світ просвітив, слава Тобі» — звучить тропар на честь свята Богоявлення. Свято Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із земного життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: Його Різдва, поклоніння мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного примноження хліба.
Свято Богоявлення (грецькою мовою — Феофанія чи Епіфанія) поряд із Пасхою та П’ятдесятницею, належить до найдавніших свят у Православній Церкві. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах Климент Олександрійський. Зокрема, у «Строматах» він пише, що єретики — послідовники Василіда святкують Хрещення Спасителя і називають його Богоявленням, бо на їх думку, Христос став Сином Божим саме від часу хрещення і сходження на Нього Святого Духа. З цього випливає, що у православних в Александрії за часів Климента цього свята ще не було. В III ст. свято розповсюджується. Згідно «Заповіту Господа нашого Ісуса Христа» — церковної пам’ятки III ст., церковний рік обмежувався лише трьома святами: Пасхою, П’ятдесятницею і Богоявленням, у святкуванні якого православні бачили інший зміст, аніж послідовники Василіда. Про подію Богоявлення говорять у богослужіннях священномученик Іполит Римський і святий Григорій Чудотворець Неокесарійський, а в IV ст. в дні цього празника святителі Григорій Богослов, Іоан Золотоустий, Григорій Ниський, блаженний Августин та інші отці Церкви виголошували натхненні промови.

     Свято Богоявлення було довгий час пов’язане зі святом Різдва Христового. Згідно «Апостольських постанов» і древнього коптського календаря, це свято присвячене Хрещенню Господньому. Це ж саме твердить і преподобний Єфрем Сірин у гімнах на Богоявлення. Майже для всього Сходу до кінця IV ст. — це свято в честь Різдва Христового (що випливає, зокрема, з опису святкування Богоявлення в Єрусалимі у аквітанської паломниці Сільвії). Навіть після того, як на Сході, під впливом Заходу, Різдво було відділене від Богоявлення, воно часто мало назву Богоявлення (наприклад, у Василя Великого, Григорія Богослова та ін.). Проти цього ототожнення був Іоанн Золотоустий: «Не той день, в який родився Спаситель, належить називати явленням, але той, коли Він хрестився, не після народження Він став всім відомим, але коли хрестився». Одночасно з розділенням свят Різдва і Хрещення в IV ст. на Сході до цього дня було приурочено хрещення оголошених, у зв’язку з чим виник звичай особливого вшанування води, освяченої цього свята для їх хрещення. Тому свято отримало також назву Просвітлення, оскільки Спаситель явився просвітити «тих, що сидять в пітьмі і темряві смертній». Богослужіння свята Хрещення Господнього звершується так само, як і служба на честь Різдва Христового і це ще один атрибут. Який вказує на спільну історію встановлення цих святкувань в церковному богослужбовому році. Напередодні відправляються Царські Часи і чин Зображальних, а далі служиться літургія святителя Василія Великого із Вечірнею. Всенічне бдіння, розпочинається Великим Повечір’ям. Особливість цього свята складають два великі освячення води, так названі на відміну від малого, бо мале водоосвячення може здійснюватися в будь-який інший час протягом року.
   Перше велике освячення води буває напередодні свята у храмі, а друге — в саме свято просто неба на річках, ставках, біля криниць. Перше у давнину звершувалося для хрещення оголошених і вже згодом було перетворено на спомин про хрещення Господнє: друге ж, мабуть, пішло від давнього звичаю єрусалимських християн у день Богоявлення виходити на річку Йордан і тут споминати хрещення Господнє. Тому й у нас Богоявленський хресний хід має найменування хресного ходу на Йордан. В церковній практиці вода, освячена в навечір’я Богоявлення має особливе значення. Її називають «велика агіасма», тобто «велика святиня» в перекладі з грецької. Нею окроплюють домівки благочестиві християни, її ж дають пити хворому при небезпеці померти, коли людину не має можливості причастити. Христос дарує нам прозріння, освітлює благодатним впливом. Все для нас зроблено, лише б нам прийняти цей величний дар, не затьмарюючи світла, яке приймаємо у Хрещенні. Богоявлення накладає печать на людину, щоб розумно славити Бога: «Явився Ти сьогодні вселенній і світло Твоє, Господи, ознаменувалося на нас, в розумінні оспівуємо Тебе: прийшов Ти і явився Ти — Світло неприступне».

 

14 (1 ст.ст.) січня. Обрізання Господнє. Свт. Василія Великого, архієп. Кесарії Кападокійської (379). Свт. Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Русі (1647).
 

   На восьмий день після Свого Народження Господь наш Ісус Христос, за старозавітнім законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх младенців чоловічої статі на знак Завіту Бога з праотцем Авраамом і його потомками ( Бут. 17, 10-14; Лев. 12,3). При звершенні цього обряду Божественному Младенцю було дане Ім’я Ісус, звіщене Архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії ( Лк. 1, 31-33; 2,21).
     За тлумаченням отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи приклад, як людям належить неухильно виконувати Божественні постанови. Господь прийняв обрізання для того, щоб ніхто потім не міг засумніватися у тому, що Він був істинний Чоловік, а не носій прозорої плоті, як навчали деякі єретики ( докети). У Новому Завіті обряд обрізання уступив місце таїнству Хрещення, прообразом котрого він був ( Кол. 2, 11-12). Свідчення про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві відносяться до IV століття. Канон святу написаний преподобним Стефаном Саваїтом .Разом з обрізанням, прийнятим Господом як знамення Завіту Бога з людьми, Він отримав також Ім’я Ісус ( Спаситель) як печать Свого служіння справі спасіння світу ( Мф. 1,21; Діянь. 3,6, 16; Фил. 2, 9, 10). Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя Спасителя, нагадують християнам, що вони вступили у Новий Завіт з Богом і « обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим» ( Кол.2, 11). Саме ім’я християнина засвідчує про вступ людини у Новий Завіт з Богом.

 

 

 

7 січня (25 грудня ст..ст.) Різдво Господа нашого Ісуса Христа.

       

          І СТАВ ЛЮДИНОЮ…

 

     Як неможливо уявити собі світло без джерела, з якого воно поширюється, так усвідомити повноту Божественного одкровення неможливо без визнання події втілення Господа нашого Ісуса Христа. Різдво Христове для православних християн усього світу — це дійсність виконання Божої обітниці про пришестя Месії — Спасителя людей. Треба справедливо зауважити, що саме Різдво більшістю людей сприймається як відправна точка домобудівництва Божого. Згадування Воскресіння Христового, яке червоною ниткою проходить крізь усі богослужіння протягом року, являє торжество звершене, натомість Різдво Господнє попередньо виявляє служіння Сина Божого, «Котрий народився від Діви і з людьми пожив» — при співі ангельських воїнств, при сяйві слави з висот приходить у світ Владика світу, приходить як крихітне Дитя, Яке потребує захисту, турботи, але разом із цим дарує всьому сущому Свою Божественну опіку.

     Пришестя у світ Втіленого Бога оспівує не лише світ ангельський, але сама природа матеріальна достойно приймає надану її Творцем частку у прославленні Бога. Для нас давно уже стала невід’ємним атрибутом святкування Різдва віфлеємська зірка, котра своїм світлом вказує мудрецям зі Сходу місце, де народився Спаситель. Ця зірка, що протягом століть була предметом навіть богословських суперечок, без сумніву, є одним із найсвітліших образів християнської думки, зокрема, християнської поезії. Найперше в колядках — народних піснеспівах на честь Різдва. «Звізда ста, де Христа Невіста Пречиста — Сина родила», — співають на Галичині. Прихожанка Михайлівського Золотоверхого собору Оксана Сеньків-Генюк написала вірш-казку про різдвяну зірку. Цей твір зайняв перше місце на конкурсі різдвяних поезій. Авторка хоч і не по-богословськи, але від душі щиро говорить про віфлеємську зірку: «І назовуть Тебе Юдеї, вифлеємською зорею, бо сповістиш всім про подію — святе народження Месії». Поетична фантазія змальовує в образі зорі звістку про виконання Божої обітниці про народження Спасителя.
     Наше чуттєве сприйняття й емоційне переживання свята Різдва Христового, можна сказати, мальовничо доповнює слова святих отців та вчителів Церкви. Ось, наприклад, преподобний Єфрем Сірин у тлумаченні на Євангелія так пише про цю світлу зірку: «З’явилася зірка тому, що пророкування припинилося. Йшла зірка, щоб показати, ким був Той, до Якого спрямовані слова пророків… Волхви, що вклонялися світилам, не мали б причини прямувати за Сонцем, якби зірка не привабила їх своїм світлом. Їх любов, прив’язана до світла тимчасового, привела їх до світла, що не минає». Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи царювання імператора Октавіана Августа в юдейському місті Вифлеємі у сім’ї теслі Йосифа Обручника з Назарету від Пречистої Діви Марії, яка із чоловіком прибула до Вифлеєму для участі в переписі населення. Родина була змушена переночувати у бідному вертепі — печері, що використовувалася для сховку худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла та сама вифлеємська зірка, про яку сказано вище. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну. Символічне значення цих приношень висвітлює святитель Ілля Минятій, єпископ Кернікський і Калаврійський: «Волхви, коли прийшли і побачили Божественне Немовля з Марією, Його Матір’ю, з глибокою повагою впали і поклонилися, відкрили свої скарби і принесли Йому дари — золото, ладан і смирну. Керуючись Божественним промислом, вони сповідували в Його особі: через золото — царя, через ладан — Бога і через смирну — смертну Людину. Щоб знайти Христа і ми повинні принести Йому три дари: по-перше — золото, наше серце, як золото очищене від всякого злого жадання і від всякої нечистої думки; по-друге — дух, як ладан, що запалюється любов’ю до Бога і ближнього, і як ладан, що возноситься з благоговінням «пахощі благоухання духовного»; по-третє — смирну, змертвіння плотських пристрастей з покаянням і смиренням; або інакше: принесемо Йому три дари: золото, тобто милостиню, ладан — молитву, і смирну — гіркі сльози. Волхви, після того, як поклонилися Христу, не повернулися тим самим шляхом, яким прийшли, а обрали інший і повернулися на своє місце. Ось це є самим необхідним, що повинні зробити і ми в ці святі дні. І нам не потрібно повертатися тією ж самою дорогою, якою ми прийшли; ні — змінимо дорогу, змінимо мораль, змінимо життя, — підемо іншою дорогою». Довідавшись про народження Христа, цар Юдеї Ірод, боячись сповнення пророцтва про закінчення свого панування, повелів винищити дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті, бо праведний Йосиф з Ним і з Марією втекли у Єгипет, де перебували до смерті Ірода. Стосовно точної дати народження у тілі Господа нашого Ісуса Христа давно велися дискусії. Та й зараз навряд чи можна сказати, що відповідь на це питання остаточна. Тим не менше, саме від події Різдва Христового ми ведемо літочислення, називаючи час після нього «наша ера». Розрахунки, покладені в основу літочислення, були зроблені в 525 році римським монахом, папським архіваріусом Діонісієм Малим, який спирався на дані Хронографічного збірника 354 року. В цьому збірнику народження Ісуса віднесено до року консульства Гая Цезаря та Емілія Павла, тобто на 1 рік н. е. Запис у Хронографі 354 р. має такий вигляд: «При цих консулах Господь Ісус Христос народився у восьмий день до січневих календ у п’ятницю п’ятнадцятого місяця».

     Пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова — Христос народився між 748 і 749 роками римського літочислення, як на те вказує рік смерті Ірода І Великого та астрономічні підрахунки, які врахували також згадку про затьмарення місяця, про яку говорять тодішні історики. На час народження Ісуса Христа за життя Ірода І Великого вказує нам і першоджерело — Євангеліє від Матфея. Також у Євангелії від Луки про цей час написано, що тоді відбувся перший перепис у Юдеї, а владу мав над нею намісник римського імператора Октавіана Августа — Квіріній. Про другий перепис що відбуся між 6-8 роками також згадує Йосип Флавій у Єврейській давнині. Православна Церква традиційно звертає увагу, на умовність дати Різдва, але разом з тим це аж ніяк не ставить під сумнів історичність самого святкування. В богослужіння це свято пройшло довгий процес становлення його як окремого літургічного феномену.

     Протягом трьох перших століть існування Церкви християни не мали окремого свята Христового Різдва. Можливо це було пов’язано із впливом юдаїзму — за юдейським віровченням народження людини — «початок скорбот і хвороб», а тому й недоречно виглядало святкувати на честь цього, і лише після того, як у християнські громади ввійшли греки (та інші елліністичні народи), під впливом їх звичаїв було почате святкування й Різдва Христового. Формальне ж рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня (за юліанським календарем) було прийнято на Ефеському (Третьому Вселенському) соборі в 431 році.

     На Сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Називалося ж святкування грецьким словом «Епіфанія» чи «Феофанія», що означає «З’явлення» чи «Богоявлення». У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов’язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклоніння волхвів-мудреців зі Сходу, чудо в Кані Галилейській, чудесне примноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ті події — це свідчення Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування великої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Різдво Христове стали святкувати окремо.
     Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового у Православній Церкві відіграли святителі Василій Великий, Григорій Богослов та Іоан Золотоустий. В Єрусалимі Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 року. Богослужбові тексти на свято Різдва Христового уклали преподобний Роман Солодкоспівець, патріарх Герман, преподобний Андрій Критський, преподобний Іоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій. Однією із найбільших святинь на честь Різдва Христового є, безумовно, храм у Вифлеємі, збудований рівноапостольною Оленою, матір’ю імператора Костянтина Великого.
     Слід зазначити, що стосовно самого змісту святкування Богоявлення та Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Навіть наприкінці IV ст., коли ці два свята вже святкувала вся християнська Церква, зміст, що вкладався в ті свята був і, до певної міри, залишився різний — на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів чи царів, а у греків цей момент зовсім тоді не існував. Греки звертають увагу тоді на хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Вірменська Апостольська Церква і досі святкує ці два величні празники в один день.

     Як би там не було, смисл Різдва Христового для нас недвозначно стверджує Символ віри: «Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став Людиною».

     Таким чином для православних людей Різдво належить до найбільших свят в історії людства, свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоб спасти людей всього світу, допомогти їм побачити правильний шлях у житті. Саме про це говорить святитель Амвросій, єпископ Медіоланський: «Браття! Зустрічаючи день Різдва Господа нашого, очистимо себе від усякої скверни гріхів, наповнимо скарбниці різноманітними дарами, щоб того святого дня було чим втішити подорожуючих, полегшити скорботи вдів, одягнути бідних… Станемо уподібнюватися до Господа».

 

 

25 грудня. Святителя  Спиридона, єпископа Тримифунтського чудотворця.

 

 

22 грудня 2015 р. Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці

     Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою дочкою священика Матфана з Віфлеєму, який походив з коліна Левіїного. Вона вийшла заміж за святого Іоакима, який був родом з Галії. Довго свята Анна була безплідною, але як минуло 20 років, за полум’яними молитвами святого подружжя, Ангел Господній звістив їм про Зачаття Дочки, яку благословлятиме весь рід людський. Зачаття святою Анною відбулося в Єрусалимі, де і народилась Пресвята Діва Марія.

     Ще з часів Древньої Русі день свята Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці шанувався на нашій землі. Особливо це свято вшановували вагітні жінки.

19 грудня. Святителя Миколая Архієпископа Мир Лікійського, чудотворця.

Святі являють особливу любов тим, хто їх шанує

Нам Усім добре відомо, що святі угодники Божі, як особливо близькі до Бога, і після свого переходу в небесні оселі не перестають клопотатися за нас перед Богом, просячи благодаті та милості всім нам. Осяяні світлом лиця Божого святі Божі бачать нас, знають, які ми покладаємо на них надії, а тому, без сумніву, стають велелюбними нашими покровителями, захисниками та помічниками.

А допомагають святі із нас особливо тим, хто плекає до них особливу любов, з особливою старанністю молиться до них і шанує дні їхньої пам'яті.Довести це прикладами неважко, бо таких прикладів у "Житіях святих" є безліч. Візьмемо для нашого повчання один з таких.
Жив у Царгороді благочестивий ремісник на ім'я Микола, який мав особливу гарячу любов до святителя Миколая та завжди з особливою старанністю шанував дні його пам'яті. Коли прийшла до цієї людини він старість, не в силах будучи далі трудитися, дійшов до крайнього убозтва. Наближався день святителя. Микола засумував задумався: на що ж він буде справляти свято? Коли поділився він своїм із дружиною, та відповіла йому так. "- Ти знаєш, пане мій, що ми обидва старі та близькі до смерті. То чому нам, може вже в останній раз, не вшанувати пам'ять Святителя? Ось у мене є добрий килим, на що він нам? Піди, купи продай його та все необхідне до свята». Миколай зрадів такій пропозиції дружини, взяв килим і пішов з ним на ринок. Дорогою зустрівся його невідомий старець і запитав: - Куди, друже мій, йдеш? - На торг, відповідав Микола, бо хочу продати свій килим. Старець сказав: - А яку ціну ти хотів би взяти за нього? - Коштував він перш вісім золотих монет, сказав Микола, а тепер візьму скільки даси... - Чи хочеш взяти шість монет?- сказав старець. Миколай із радістю погодився, бо килим не коштував цих грошей, взяв золото, віддав старцю килим вони і на цьому й розійшлися.
Але ось, коли Микола ще не встиг повернутися додому, невідомий старець, який купив килим, прийшов до його дружини, та повертаючи килим їй каже: - Твій чоловік, мій старий товариш, попросив мене віднести до тебе килим цей. Візьми його. І з цими словами, віддавши килим, невідомий зник. Дружина ж думаючи, що чоловік пошкодував продавати килим, сильно розгнівалася на Миколая, і коли той повернувся обсипала його докорами та, показуючи килим, називала його і брехуном зрадником святителю Миколаю.

Чоловік коли побачив свій килим руках у дружини настільки здивувався, що не в силах був і відповісти їй. Нарешті, коли трохи отямився, йому прийшла думка: чи не диво це Святителя? І тут він, піднісши свої руки до неба, вигукнув: - Слава Тобі, Христе Боже, що твориш чудеса молитвами святого угодника Свого Миколая! Потім чоловік звернувся до дружини й запитав: - Скажи, а хто приніс тобі килим? Відповіла Дружина: - Якийсь благочестивий старець, одягнений в світлий одяг. Він приніс килим до мене й сказав, що ти його віднести звелів сюди. Я ж не сміла запитати хто він. Тоді чоловік показав дружині золото, виручене від продажу килима , а також муку, вино, просфори і свічки, куплені на свято Миколая Чудотворця. І далі продовжив: - Живий Господь! Вірую, що чоловік який купив у мене був килим не хто інший, як сам святитель Миколай, бо коли я продавав йому килим, ніхто з моїх друзів і не бачив його думали, що я розмовляю з примарою або збожеволів. Тут дружина і зрозуміла, що вчинив диво з ними угодник Божий, і обоє, єдиними устами дякували і прославили Святителя.
Безсумнівно, що бачать святі нас, знають що ми відчуваємо до них, і звичайно, віддадуть нам'ю любов за любов, і сторицею повернуть те, на що ми з любові до них, особливо в дні їх пам'яті, зробимо яку-небудь добру справу. Наприклад, принесемо пожертву до церкви, або допоможемо бідним. А це все навчає нас вдаватися в молитвах до святих, розвивати до них гарячої почуття любові, шанувати дні їхньої пам'яті наслідувати та їх чесноти. Благословимо Господа, що дав нам в особі і святих великих заступників помічників. Будемо пам'ятати, що вони завжди готові випросити у Бога благодать милість і всім нам, а найперше тим, хто любить і шанує їх. Амінь.

13 грудня. Святого Апостола Андрія Первозванного.

           Апостол, що був покликаний першим.

     3 грудня Свята Православна Церква відзначає день пам’яті святого апостола Андрія Первозванного. Православні українці особливо вшановують цього святого, оскільки він вважається просвітителем всіх слов’ян. За літописом, апостол Андрій освятив пагорби Києва і передрік появу великого міста, де перебуватиме благодать Божа.

                    Рибалка, який освятив київські гори.

   Апостол Андрій і його брат Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за Собою. Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше за свого брата був покликаний Ісусом на Йордані. Тому Андрія й нарекли Первозванним. Після Зішестя Святого Духа на апостолів Андрій Первозванний вирушив з проповіддю Слова Божого в східні країни. Відвідав Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов узбережжя Чорного моря, Крим, Причорномор’я і по Дніпру піднявся туди, де стоїть тепер місто Київ. За літописами, він благословив ті місця і промовив: «На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і , Господь освятить цю землю святим хрещенням і спорудить тут багато церков», — сказав апостол учням. Потім він благословив київські гори і поставив хрест.

                                       Мученицький подвиг апостола.

    Останнім містом, куди прийшов Андрій Первозванний, було місто Патри. Вчинені апостолом дива і його проповіді навернули безліч язичників. Від його молитви недужі зцілювалися, сліпі прозрівали. Правитель Егеат не повірив словам апостола, назвавши його учення божевіллям. Потім він велів розіпнути його так, щоб якомога довше страждав. Святий Андрій Первозванний із молитвою сам зійшов на місце страти. Його розіп’яли на хресті у формі літери Х. Два дні апостол із хреста вчив присутніх навколо жителів міста. Злякавшись народного обурення, Егеат наказав припинити страту. Але апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Тоді яскраве сяйво Божественного світла освітило хрест, після чого  святий Андрій віддав душу Господу. Дружина правителя зняла з хреста його тіло із честю поховала. Кілька століть потому мощі святого Андрія Первозванного були урочисто перенесені до Константинополч в храм Святих Апостолів.

 

 

 

4 грудня. Введення в храм Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії.

       У пречистому храмі, прецінній світлиці – Божественна     Отроковиця.

   4 грудня православні християни святкують Введення Пресвятої Богородиці. Це день явлення світові обраної Богом, найчистішої з усіх, хто жив на землі, Яка не мала й тіні гріховного помислу. Свято Введення говорить нам про радісну жертву праведних Іоакима й Анни, які свою вимолену в Бога донечку самі привели до храму на службу Богу. Але й Марія радо йшла за голосом Божим і своїх батьків.

                   Молода літами, але зріла духом.

   Введення в храм Пресвятої Діви Марії вважається великим святом, яке в церковних піснеспівах називається передвістям Божого благовоління до людей. Згідно з церковним переказом, Пресвята Діва народилася від Іоакима з роду Давидового й Анни з роду Аарона. До похилих років подружжя залишалося бездітним, що вважалося в старому Ізраїлі, який жив очікуванням Месії (Христа Спасителя), великим нещастям, Божою карою за тяжкі гріхи. Але святі Іоаким і Анна, терплячи за свою бездітність ганьбу від людей, змирились і не втрачали надії на Бога. Вони вірили, що Він може все, і вилікує безпліддя Анни. Іоаким та Анна дали обітницю – присвятити для служіння Богові Дитя, якщо Господь пошле їм Його. І Бог виконав їхні сподівання. Дочка, народжена ними у глибокій старості, отримала ім’я Марія, що означає володарка. Бо Отроковиці Марії справді судилося стати Матір’ю Господа. Коли Їй виповнилося три роки, вдячні батьки, виконуючи свою обітницю, привели Марію в Єрусалимський храм, де Її урочисто зустрів первосвященик. Він ввів Її, за натхненням Святого Духа, у Святая Святих, куди один раз на рік входив лише первосвященик. І цим здивував святих Ангелів. «Ангели входження Пречистої бачачи, здивувалися, як Діва входить у Святая святих» - співається у церковних піснеспівах цього свята.

   В цей день віруючі люди сходилися у свято Арх. Михайлівський храм, щоб віддячити Богові за Його велике милосердя до нас і віддати пошану і хвалу Тій, Яка стала Винуватицею нашого спасіння – Божій Матері, Пречистій Діві Марії. Для нашого народу Божа Мати завжи була заступницею і лагідною матір’ю для кожного. Недарма кажуть, що в кожного українця є три мами: рідна, яка нас народила, Діва Марія та Україна. По закінченню служби Божої парох церкви Різдва Божої Матері с. Зміївки. УГКЦ о, Василій приніс ковчег з часточкою мощей св.. Миколая, Архієпископа Мирлікійського чудотворця. Настоятель храму о. Олександр, у співслужінні о. Василія та клірика св.. Арх Михайлівської церкви о. Іоана відправили молебень з акафістом і водосвяттям святителю Миколаю, Божій Матері і всім святим. По закінченню віруючі приклалися до святих мощей і помазалися освяченим єлеєм.

 

 

 

 

21 листопада. Собор архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних.

  Свято на честь Архистратига Михаїла та інших безтілесних Сил встановили у 4 ст. Це свято називається собором тому, що цього дня Церква вшановує собор — зібрання усіх безтілесних Сил разом з Архангелом Михаїлом, а також собор — зібрання людей на землі для прославлення небесних Сил.

  Вшанування Ангелів у Східній Церкві почалося ще в 3 столітті, а в 4 вже було загально поширене: на помісному Лаодикійському соборі, який засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам, як творцям і правителям світу, затвердили їх православне (правильне) шанування. Про давню традицію шанування Церквою ангелів свідчить також храм на честь св. Архангела Михаїла, що його збудував в передмісті Царгороду імператор Костянтин Великий (274-337). У цьому храмі, за свідченням історика Созомена, було багато чудесних оздоровлень.

     Головна мета празника, як зазначає о. Юліан Катрій у книзі "Пізнай свій обряд", — звеличити і прославити святого Архангела Михаїла, а з ним й інших ангелів. Архистратига (з гр. — «начальника») Михаїла Церква ставить першим серед ангелів, оскільки він очолив боротьбу добрих ангелів проти ангелів, які виступили проти Бога, і переміг. Тому й іконографія представляє архангела як озброєного полководця.
     Східна Церква від 4 ст. святкує ще пам’ять святого Архангела Михаїла 6 вересня (19 вересня — за н.ст.) на згадку про те, що він зберіг свій храм від знищення у Колосах. Це свято також, окрім архистратига Михаїла, звеличує усі ангельські хори. Ще від Псевдо-Діонісія Ареопагіта (5 ст.) у Церкві існує традиція, де ангелів поділяють на три чини, по три хори в кожному залежно від їхнього служіння: серафими, херувими і престоли; господства, власті і сили; начала, архангели й ангели.

   В цей день православна громада с. Зміївки відзначає храмове свято. 26 років тому у с. Зміївка відбулося освячення піднятого з руїн храму на честь святого архістратига Михаїла і тому воно стало традиційним святом села. Коли ще існувала у селі сільськогосподарська агропромислова артіль, керівництво артілі цей день оголошувало вихідним з тим, щоб люди могли відвідати службу Божу.

  Святкову Літургію очолив благочинний Північних парафій і настоятель храму митрофорний протоієрей Олександр Квітка. Йому співслужили: митрофорний протоієрей Миколай Середюк, протоієрей Тимофій Лендел, ієрей Андрій Чміль, протоієрей Володимир, протоієрей Віктор Нанівський, ієрей Іоан Квітка, а також протодиякон Костянтин Квітка. За святковим богослужінням молилися віруючі Зміївської громади УГКЦ з парохом о. Василієм. Багато віруючих сподобилисия причаститися святих Христових Таїн Тіла і Крові Господньої. Були численні гості, а також голова Бериславської районної ради Коновалов В.І. Після Літургії відбувся хресний хід навколо храму, в якому прийняв і парох о. Василій. По закінченні святкового Богослужіння, по благословенню правлячого архієрея, о. Олександр вручив архієрейські благословенні грамоти членам парафіяльної ради і церковної «десятки», які найбільше потрудилися на благо храму. Були традиційні многолітня, а в кінці численна делегація храму св.. муч. Хрисанфа і Дарії селища Дар’ївки привітали всіх парафіян і гостей з храмовим святом і піднесли на вишиваному рушниці коровай і сіль від земляків о. Олександра. Закінчилося свято братською трапезою.

 

 

 

15 листопада. Неділя 24 після П’ятидесятниці.

     Святу Літургію відправляв високопреосвященний Даміан, архієпископ Херсонський і Таврійський у свято Андріївському храмі с Новорайськ, Бериславського району у співслужінні благочинного Північних парафій митрофорного протоієрея Олександра Квітки, настоятеля парафії митрофорного протоієрея Миколая Середюка, та священиків: протоієрея Тимофія Лендела та ієрея Андрія Чмеля. Після Літургії служився молебень та хресний хід навколо храму. Багато віруючих мали змогу прийняти св.. Причастя з рук високопреосвященного владики. О. Миколай подякував владиці та гостям, що вони приїхали і розділили духовну радість з парафіянами. Закінчилося Богослужіння молитвами за Україну, за  воїнів, що її захищають і за перемогу над ворогом і супостатом.

 

 

8 листопада — День пам’яті св. вмч. Димитрія Солунського.

     Святий Димитрій був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов’янська назва — Солунь). Він жив у час, коли язичництво, духовно переможене християнством, посилювало гоніння на вірних Церкви Христової. Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений у християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан визвав його до себе і, переконавшись в його освіченості та воєнно-адміністративних здібностях, призначив на місце батька — проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, що було поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. У відношенні до християн воля імператора була виражена однозначно: «Віддавай смерті кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого». Імператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стезю сповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику. Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей міста християнській вірі й викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Упорядник Житія, преподобний Симеон Метафраст, говорить, що він став для Фессалонік у своїй повчальній ревності «другим апостолом Павлом», тому що саме «апостол народів» заснував колись в цьому місті першу громаду віруючих, про що говориться у посланнях святого апостола до християн Церкви Солунської. Святому Димитрію було призначено Господом слідувати за святим апостолом Павлом і в мученицькій кончині свого життя. Коли Максиміан дізнався, що призначений ним проконсул — християнин, і багатьох римських підданих, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, палаючи бажанням розправитись із солунськими християнами. Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному служителю Луппу роздати майно бідним із словами: «Розділи багатство земне між ними — будемо шукати собі багатства небесного». А сам віддався посту й молитві, готуючи себе до прийняття мученицького вінця. Коли імператор увійшов в місто, до нього покликали Димитрія і той сміливо сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав вкинути сповідника в темницю, та ангел зійшов до святого в місце його ув’язнення, утішаючи й укріпляючи в подвигу. Тим часом імператор насолоджувався гладіаторськими боями, спостерігаючи, як його фаворит — силач на ім’я Лій кидав із помосту на списи воїнів християн, яких перемагав у боротьбі. Відважний юнак, на ім’я Нестор, із солунських християн, прийшов в темницю до свого наставника Димитрія і просив благословити його на боротьбу з варваром. За благословенням Димитрія, Нестор подолав, молитвами святого угодника, лютого Лія і кинув його із помосту на списи, як вбивця-язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора і послав воїнів в темницю — пробити списом святого Димитрія, що благословив його на подвиг. На світанку 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 306 року в підземну темницю святого в’язня з’явилися воїни і пробили його списом. Вірний служитель святий Лупп зібрав на рушнику кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перснем й іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. За це імператор повелів схопити і умертвити його. Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з’їдання диким звірам, але солунські християни взяли його і таємно похоронили. За царювання святого рівноапостольного Костянтина Великого (306 – 337) над могилою святого Димитрія була зведена церква, виникнення якої пов’язане із чудесними подіями. Єпарх області Ілірик — Леонтій, що страждав від багатолітньої недуги, прибув на місце поховання святого великомученика і звільнився від своєї хвороби, коли його поклали на місце поховання. На згадку про своє зцілення Леонтій сприяв будівництву храму на тому місці. Повертаючись в Сирмій — адміністративний центр Ілірика, єпарх бажав забрати з собою частину мощей святого, але святий Димитрій заборонив це робити, з’явившись у видінні. Тоді єпарх Леонтій забрав з собою тільки плащ великомученика, просочений його кров’ю. Святий Димитрій в дорозі явив чудо єпарху, коли допоміг йому та його супроводу перейти в час лютої зими Дунай, щоб повернутися в Сирмій.

 

7 листопада. ДИМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА.
 

     8 листопада Православна Церква відзначатиме День пам'яті святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем встановлена Церквою для поминання усіх від віку спочилих християн, і отримала назву Димитрівської.
     Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам, Церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла, та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього преставлення.
     У дні поминання спочилих православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Церкви. Про нехрещених же треба молитися вдома або над їх могилою на цвинтарі.
     У дні поминання віруючі приносять до храму поживу для незаможних. Ця їжа освячується під час богослужіння і потім роздається всім, хто забажає. Ми знаємо і віримо, що людина, яка дістала це частування, перед трапезою помолиться «за всіх, що тут нині поминаються», і до молитви кожного з нас приєднається її подячна молитва. З цим звичаєм пов’язаний також інший, подібний до нього: подавати милостиню бідним з проханням помолитися за спочилих.

 

14 жовтня. Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії

   Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку старовину. Сама назва свята пов'язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому (886 – 912) та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел – з племенами русичів) й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня (за новим стилем) у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий (936) (був русином родом, у молодості потрапив до полону й був проданий у Константинополі в рабство місцевому жителю Феогносту) та його учень Епіфаній (956) о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих. Святитель Димитрій Ростовський повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»» [2, с. 448].
  Потрібно відзначити, що в церковній історії та православному календарі існує велика кількість прикладів допомоги і заступництва Пресвятої Богородиці. Увесь християнський світ з глибокою любов'ю, вдячністю і надією славить Матір Спасителя світу Ісуса Христа – шість разів у році православна церква урочисто відзначає свята на честь Діви Марії: 8 січня – Собор Пресвятої Богородиці; 7 квітня – Благовіщення Пресвятої Богородиці; 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці; 21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці; 14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці; 4 грудня – Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Проте не всі ці свята стали в Україні настільки значимими в порівнянні зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов'язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі. У чому причина особливої любові людини до цього свята? У чому його сутність? Що означає для нас Покров Божої Матері? У тому, що Своїми молитвами Пресвята Богородиця покриває нас від зла і допомагає йти до спасіння. Матір Божа є на вічні часи Матір'ю кожній людині і всьому людству. І як всяка любляча мати Вона завжди готова розпростерти Свій Покров над кожним з нас. Їй відомі всі наші потреби й турботи, радощі і печалі. Дійсно, Богородиця «подібно до хмари покрила землю» (Сир. 24, 3). Дійсно, ми ховаємося під покровом Тієї, Яка як хмара, покриває землю. Ще премудрий Соломон звістив про Богородицю: «Хто Ця, Яка блищить, немов зоря прекрасна – як місяць, світла – як сонце» (Пісн. 6, 9). Отже, духовний зміст свята говорить про те, що Пресвята Богородиця завжди молиться за людей до Бога. Де б ми не знаходилися, Її божественний покров простягнений над нами, Її безперервна молитва зберігає нас від бід, умудряє і дає силу нести свій хрест. Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором».

   Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці [3]. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва [4]. Також і Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в часи Другої Світової Війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації рідних земель, особливо шанувала це свято. У цьому році на Покрову Пресвятої Богородиці припадає сімдесята річниця створення Української Повстанської Армії. Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці – це свято не тільки релігійне, але й народне і національне.

 

 

11 жовтня. Неділя 19 по П’ятидесятниці.

 У цей святу Літугію відправляв Високопреосвященний Даміан архієпископ Херсонський і Таврійський  на парафії св.. муч. Хрисанфа і Дарії у селищі Дар’ївка Білозерського району. Йому співслужили митрофорний протоієрей       Олександр Квітка та настоятель храму протоієрей Віктор Нанівський. Після Літургії відбувся хресний хід де відбувається будівництво храму в честь св.. муч. Хрисанфа і Дарії. За короткий термін силами парафії (16 квітня було освячення місця та закладання каменю під майбутній фундамент церкви) було зведено стіни майбутнього храму. Біля новобудови був відслужений молебень до Святого Духа, щоб Господь допоміг завершити розпочате будівництво, та окроплено святою водою стіни майбутньої церкви. Високопреосвященний владика подякував настоятелю, парафіянам і всім, хто долучився до будівництва храму, за самовіддану працю на будівництво храму для даного селища. З словом привітання та подяки до жителів і парафіян звернувся протоієрей Олександр Квітка, який сказав, що його дуже вразила активність парафіян у розбудові храму, а також патріотизм жителів селища Дарївки, та активність настоятеля о. Віктора які будують храм УПЦ КП. Адже о. Олександр довго проживав  у Дарївці і тому безмежно радий за своїх земляків, і побажав їм допомоги від Господа у добрих їхніх намірах.

 

 

30 вересня

         ДЕНЬ CВЯТИХ МУЧЕНИЦЬ ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ І МАТЕРІ ЇХ СОФІЇ

     За правління імператора Адріана жила в Римі вдова Софія з трьома доньками, що називалися Віра, Надія і Любов. Побожна мати назвала своїх дочок іменами трьох богословських чеснот. Вона дбайливо виховувала своїх доньок, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі. Коли у 137 році почалося переслідування християн, матір з доньками ув'язнили та відправили на суд до імператора. Коли вимоги зректися християнської віри не допомогли, Адріан доручив родовитій жінці Палладії переконати матір та дочок вернутися до ідолопоклоніння. Проте їй теж це не вдалося. Розлючений імператор наказав замучити трьох невинних дівчат, а матір відпустити на волю. Софія поховала тіла своїх доньок, а сама провела у молитві три дні біля їхнього гробу. Третього дня Бог забрав її святу душу до Себе. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другій, Надії, - 10, а молодшій, Любові, - лише 9 років. Так три дівчинки і їхня мати показали, що для людей, які є у благодаті Святого Духа, недолік тілесних сил аніскільки не є перешкодою до прояву сил духу і мужності. Їх святими молитвами Господь нехай зміцнить і нас в християнській вірі і в доброчесному житті. Мощі святих мучениць з 777 року спочивають у Ельзасі, у церкві Ешо. Пам'ять святих вшановується Церквою 30 вересня за новим стилем.

     Сьогодні храмове свято у церкві с Новокаїри Бериславського району. Божественну Літургію в цей день відправляв благочинний Північних парафій Херсонсько-Таврійської єпархії УПЦ КП митрофорний протоієрей Олександр Квітка. Йому співслужили настоятель церкви св. муч. Віри, Надії, Любові і їх матері Софії ієрей Андрій Чміль, настоятель церкви св.. ап.. Андрія Первозванного с Новорайськ, Бериславського району протоієрей Миколай Середюк, настоятель церкви святої мучениці Олександри м. Херсону протоієрей Андрій Калита. Після служби Божої відслужили молебень, обхід навколо церкви та прочиталася молитва за Україну та її військо, особливо за воїнів які захищають Україну від російських окупантів та їх маріонеток. Закінчилося свято уставним многоліттям та братською трапезою.

 

 

27 вересня Воздвиження Чесного Хреста Господнього

     Воздвиження Чесного Хреста ГосподньогоПравославні християни 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують празник Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Свято встановлено в пам’ять знайдення та Воздвиження Хреста Христового. Ця знаменна подія відбулась за імператора Констянтина Великого, який першим з римських імператорів припинив гоніння на християн. Рівноапостольний імператор Констянтин бачив на небі Боже знамення – Хрест із написом «Цим переможеш». Гаряче бажаючи відшукати Хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, Констянтин направив в Єрусалим свою матір, благочестиву царицю Олену. Хоча свята цариця Олена до цього часу була вже в похилому віці, вона з натхненням взялась за виконання доручення.
     За переказами у справі знайдення Чесного Хреста Господнього надав допомогу один єврей на ім’я Юда. Він привів царицю Олену до того місця, де був насипаний великий пагорб з землі, де колись римський цар Адріан побудував капище на честь язичницької богині Венери. Коли зруйнували ідольський храм, розкопали землю, були знайдені місце Гробу Господнього Воскресіння, а також Лобне місце — місце розп’яття Христа. Поблизу Лобного місця знайшли три хрести, цвяхи і дощечку з написом на трьох мовах, яка була прибита над головою розп’ятого Спасителя.
Щоб дізнатися, на якому з трьох хрестів був розіп’ятий Спаситель, патріарх Макарій по черзі став підносити хрести один за одним до померлого, тіло якого в цей час несли для поховання. Приклали перший і другий та нічого не відбулось, і коли поклали третій хрест, покійний ожив. Побачивши воскреслого, всі переконалися, що знайдено Животворчий Хрест. Християни, що в великій кількості прийшли поклонитися Святому Хресту, просили святителя Макарія підняти Хрест, щоб всі могли, хоча б здалеку, благоговійно споглядати Його. Тоді Патріарх і інші духовні особи почали високо піднімати Святий Хрест, а народ, взиваючи: «Господи, помилуй», поклонявся Чесному Древу. Звідси і отримав свій початок і назву свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Кожен з нас все своє життя освячує хрестом і хресним знаменням. З раннього дитинства і до самої смерті кожен християнин носить на собі, на своїх грудях хрест, як знак Христової перемоги і нашого захисту та сили. Кожну справу ми починаємо і закінчуємо хресним знаменням, роблячи все на славу Христову. Хресним знаменням ми починаємо день, і з хресним знаменням ми поринаємо в сон, закінчуємо день.

     У цей день Православна Церква запрошує вірних віддати благоговійне поклоніння Чесному і Животворящому Хресту, на якому Господь наш і Спаситель переніс найбільші страждання заради нашого спасіння.

ХРЕСТ – ОХОРОНЕЦЬ ВСЕЛЕННОЇ

     Звичай носити натільні хрести сходить до перших сторічь християнства. Під час гонінь хрести зображалися на тілі або носилися таємно зі страху переслідувань, а також щоб язичники глузуванням або діями не паплюжили святиню. У житті православного християнина натільний хрест відіграє особливу роль – символа приналежності до Христової Церкви.
     У символічній формі він служить для викладу Православної віри (богослов\'я хреста) і прославлення Спокутної Жертви Христової, а також символізує хрестоносіння про яке Сам Господь сказав: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій, і йде за Мною” (Мк. 8: 34).
     Натільний хрест захищає християнина від підступів бісівських. За словами прав. Іоанна Кронштадтського “Хрест завжди для віруючих є велика сила, що звільняє від всякого зла, особливо ж від злих дій ненависних ворогів”. А старець Савва Псково-печерський писав: “Християнин без хреста - це воїн без зброї, і ворог легко може здолати його”. В народі хрест і хресне знамення вважалися найвірнішою зброєю для боротьби з нечистою силою. Так, їжа, осінена хресним знаменням, укріплює не лише тілесні, але й душевні сили людини, хресним знаменням осіняли речі, щоб вони приносили як матеріальну, так і душевну користь. Ходити без натільного шийного хреста вважалося на Русі-Україні великим гріхом. Слову і клятві людини без хреста не довіряли, а про безсовісних і злих людей казали що “хреста на них немає”. У народі говорили, що не можна спати без хреста, знімати його під час купання - людина залишається тоді без захисту від злих сил. Натільний хрест завжди був об'єктом християнського мистецтва в якому побожні майстри намагалися передати неописанну красу Животворящого Знаряддя нашого викуплення. Св. Андрій Христа ради юродивий, що бачив Хрест Господній в раю, куди він був вознесений Світлим Ангелом, свідчив, що вид Небесного Хреста Господня прекрасний і “подібний веселці”, цілуючи Його він “сповнився великою радістю і відчував пахощі, сильніше за райські”. Відгомін цієї небесної краси майстри намагалися передати через особливу символічну мову матеріалів і форм натільних хрестів, про які мова піде нижче. Проте слід особливо пам\'ятати, що натільний хрест це у жодному випадку не талісман-оберіг. Також не можна відноситися до натільного хреста лише як до ювелірної прикраси, що за словами свв. отців є порушенням третьої заповіді Божої “Не поминай Імені Господа Бога твого даремно”.
Богослов'я хреста

     Хрест всякої форми є справжній хрест - в цих словах прп. Феодора Студита всеосяжне благоговійне ставлення віруючих до цієї найбільшої святині. Канони Церкви не регламентують строго форму натільного хреста, що і обумовлює їх різноманіття. В той же час існує особлива символьна мова форми, матеріалу і прикраси натільних хрестів для розуміння якого, за словами св. Максима Ісповідника треба “...дивитись духом - духовно, а не лише тілесними очима - тілесно.... підноситися від низу до висоти”.

 

21 вересня. Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії

 

21 вересня Свята Православна Церква Урочисто вшановує Одне з двунадесятих свят РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ І ВСЕДІВИ Марії 

     Згадуючи цю подію, ми, звичайно ж, згадуємо святих її батька та матір. Святих богоотців Іоакима та Анну. Святий праведний Іоаким з роду царя Давида, а мати Пресвятої Богородиці, свята Анна була з роду первосвященика Аарона. І, нажаль, вони були безчадні. І так, як вони жили серед своїх співвітчизників, серед яких безчадство вважалось карою Божою за гріхи, то вони, звичайно ж підпадали під осудження з боку своїх же співвітчизників. Проте, вони були дійсно праведними людьми перед Бога. І уповали на Нього і надія їх не бідніла, не дивлячись на обмовляння та приниження, які їм доводилося терпіти.
     Чому ж так ставилися до них співвітчизники і одноплемінники? Народ іудейський, очікуючи пришестя Месії, сподівався, що потомки їх побачать Месію. І, якщо Господь не давав родині дітей, то вважалось, що нащадки цієї родини не побачать Месію через те, що Господь покарав їх за гріхи. Мала б вже переповнити чашу терпіння подія, яка сталася, коли в день свята святий праведний Іоаким приніс жертву, дар Господу, а первосвященик відмовився прийняти цю жертву і принести її у храмі в жертву Богу, тому що святий Іоаким був недостойним за своє безчадством. В жалю святий праведний Іоаким йде у пустелю і там, гірко оплакуючи свій стан, продовжує молити Бога про милосердя. Коли дружина його – свята Анна, дізналася про те, що трапилось в Єрусалимському храмі, не ремствувала, але просила про милосердя.
     І тоді Господь приймає їх молитви і посилає Ангела сповістити їх про те, що у них буде чадо. А вони у своїх молитвах не просто уповали на Бога і не просто мали якусь надію ,а завжди пам’ятали про те, що Богу все можливо. І в старості він дарував чадо праведним Сарі та її чоловікові Аврааму. Цей приклад милосердя і всемогутності Божої був перед їх духовним поглядом. І за їх смирення, праведність та віру, віру, надію та уповання, Господь дарував їм ту, яку ми сьогодні урочисто прославляємо і святкуємо Її Різдво. В своїх молитвах вони обіцяли присвятити своє дитя Господу. І коли Пресвятій Владичиці виповнилось три роки, вони привели її і віддали до храму. З того часу вони пожили ще зовсім недовго і відійшли в інший світ. Сьогодні ми, згадуючи це свято, згадуємо і про те, що Різдво Твоє, Богородице Діво, радість принесло всій вселенній. І ми знаємо, що радість, нажаль, також буває різною. Про яку радість йдеться в нашому святі? Радість буває і гріховною, коли людина грішить і радіє. Але після цього приходить туга і смуток. Бувають також і радості природні, коли батьки радіють за своїх дітей, коли радіють народженню дитини, коли люди радіють якимось успіхам у трудах, у своїй діяльності, хтось радіє кар’єрному росту, але всі ці радості тимчасові. І лише та радість, яку ми святкуємо у святкуванні Різдва Богородиці, це та радість, яку від нас не віднімає ніщо. Якщо радості тимчасові віднімаються з плином часу, тьмяніють, змиваються хворобами, якимось горем, зрештою смертю, то радість, яку сповіщає Різдво Богородиці, ніхто і ніщо ніколи не відніме в нас. Якщо ми будемо перебувати в єднанні з Господом нашим і Спасителем, якщо ми дійсно будемо чадами родини Божої, якщо ми будемо перебувати в єднанні, від якого нас може віддалити лише гріх. Якщо ж ми віддаляємось через нашу гріховність, то Господь дає нам можливість повернутись в родину через покаяння, через сповідування своїх гріхів, своєї провини. Він як милостивий Отець прощає нас, і тут ми також, коли каємось, коли відчуваємо свою провину, ми знову звертаємось до заступництва Тієї, Різдво якої ми святкуємо, - заступництва Богородиці Приснодіви Марії. Тому що моління Матері умилосердить Владику. І Господь помилує нас. Сьогодні народилася Та, яка удостоїлася стати Матір’ю Божою, Господа нашого Спасителя Ісуса Христа. І до Неї і після Неї були, є і буде мільйони жінок, але та Різдво якої ми святкуємо – єдина у всьому роді людському. Вона явила і відданість Божій Волі, і смирення, і за це Господь, за її духовну чистоту, обрав живий храм, Господу нашому і Спасителю, Єдинородному Своєму Сину – Ісусу Христу. Сьогодні ми, святкуючи і торжествуючи Різдво Богородиці, в наших молитвах невтомно будемо благати Її, щоб вона навчила нас такій же відданості Волі Божій та смиренню, будемо просити її заступництва, і щоб Вона нас освітила світлом Сина Свого.
   "Пресвята Богородиця радіє, коли ми молимося Їй, читаємо акафісти і канони, бо бачить чисту любов дітей Своїх, які зраджують себе Їй і славословлять Її. І, звичайно, це спонукає Її дарувати щедроти Своїм чадам. Якщо ж ми постійно читаємо молитву« Пресвятая Богородице, спаси нас! »- то ми начебто б смикала Її за край одягу, поки Вона не виконає що ми просимо ".

    Старець Паїсій Святогорець

 

11 вересня 2015 р. УСІКНОВЕННЯ ГЛАВИ ІОАНА ПРЕДТЕЧІ

     Проповідь Іоана Предтечі була нетривалою. Приготувавши людей до прийняття Спасителя, він закінчив своє життя мученицькою смертю. Невдовзі після хрещення Господнього Іоана було ув’язнено галилейським царем Іродом. Цей галилейський цар Ірод Антипа був сином того самого Ірода Великого, який убив 14 тисяч вифлеємських немовлят. Іоан викривав царя Ірода в тому, що він, за життя свого брата Филипа, одружився з його дружиною Іродіадою. Іродіада озлобилася за це на Іоана і просила Ірода, щоб він убив його. Та Ірод не погоджувався на це, тому що вважав Іоана за великого пророка і боявся народу, але на догоду дружині кинув його у в’язницю. Іродіада ж не вдовольнилася цим, тим більше, що сам Ірод прислухався до настанов Іоана і в багатьох випадках чинив згідно з його словами. Минув майже рік. Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких і старійшин галилейських. На бенкет увійшла дочка Іродіади (падчерка Ірода) Саломія і стала танцювати, і догодила Іродові й тим, хто був на бенкеті. Ірод сказав їй: «Проси у мене, чого хочеш», і клявся, що віддасть їй навіть до половини царства. Вона вийшла і запитала у матері своєї, чого їй просити у нього.
Іродіада відповіла: «Голову Іоана Хрестителя». Саломія швидко повернулась до Ірода і сказала: «Хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя». Ірод засмутився, але не міг при гостях порушити клятву; і він послав воїна у в’язницю відсікти голову Іоанові. Воїн, виконавши наказ царя, приніс на блюді голову Іоана Хрестителя і віддав Саломії, а Саломія віднесла матері своїй Іродіаді. Ученики Іоанові, почувши про смерть Іоана Хрестителя, прийшли, взяли тіло його і поховали.
(Див.: Мф 14, 1—12; Мк 6, 14—29; Лк 9, 7—9).

    День мученицької смерті св. Іоана Предтечі згадується православною Церквою 29 серпня (11 вересня н. ст.) і називається днем Усікновення глави Іоана Предтечі. В цей день призначено суворий піст. Св. Церква шанує Іоана Предтечу вище за всіх святих, після Богоматері.

   В цей день у свято Арх. Михайлівській церкві с. Зміївки служилася Божественна Літургія, а після Літургії відслужилася панахида за воїнів землі Української, які життя своє поклали за віру і волю України. Звичай поминати воїнів в цей день був установлений указом Московської цариці Катерини II у 1769 році після війни з турками, але ми, як держава незалежна, перейняли цей звичай і молимося за своїх воїнів, які протягом віків виборювали незалежність нашої держави, а особливо в новітній час, коли російський підступний агресор напав на нашу державу і українські воїни захищають суверенітет держави і кладуть своє життя на вівтар свободи і незалежності, тому ми і поминаємо і згадуємо їх у заупокійних службах, щоб Господь їм простив їхні провини вільні і невільні і в день Судний сподобив їх  вічного і блаженного життя.

 

3 вересня похорон нашого односельчанина Ігоря Дебріна.

     Подія, яка сталася сколихнула все село і не залишила нікого байдужими з жителів села.  31 серпня біля Верховної Ради сталася кровава сутичка між мітингувальниками і правоохоронцями. В результати загинули молоді люди, солдати строкової служби Національної гвардії і серед них перший був житель с. Зміївки, Херсонської області старший солдат Ігор Анатолійович Дебрін.

    Ігор народився у 1990 році за рік до Української Незалежності. Закінчивши ВУЗ, працював інженером на Бериславському машинобудівному заводі. Боротьбою за ідеали якої, напевне, прикривав свої злочинні дії той, хто кинув гранату під ВР. Її уламок увійшов в районі серця воїна з лівого боку, у місце найменш захищене бронежилетом.  У квітні 2015 році Ігор був призваний херсонським військкоматом і направлений для подальшого проходження строкової служби у військову частину № 3027 Нацгвардіі України.

  Більше двох тисяч односельців прийшло на похорон щоб попрощатися з героєм і віддати йому шану. Приїхали віддати шану загиблому герою голова обласної державної адміністрації з своїм заступником, обласний військовий комісар, голова Бериславської районної адміністрації. Чин похорону очолив благочинний Північних парафій Херсонсько – Таврійської єпархії митрофорний протоієрей Олександр Квітка у співслужінні священиків о. протоієрея Миколая Середюка, протоієрея Ігоря Ільницького, ієрея Олекандра Шпильова, ієрея Іоана Квітки, ієрея Андрія Чміля, ієромонаха Закхея, протоієрея Тимофія Лендела та греко-католицького священика о. Василія. Відспівування проходило, за погодженням батьків загиблого і з дозволу німецько-лютеранської громади,  в німецько-лютеранській церкві (кірхі) оскільки свято Михайлівська православна церква знаходиться у другому кінці села. Вічна пам'ять герою і вічна ганьба його вбивці і замовникам, яких не омине кара закону і кара Божа.

 

 

28 серпня. Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

     Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще декілька років (одні християнські історики вважають, що 10 років, інші - що 22 роки). Апостол Іоан Богослов, згідно з заповітом Господа Ісуса Христа, прийняв Її до себе в дім і з великою любов`ю піклувався про Неї, мов рідний син, аж до самої Її кончини. Пресвята Мати Божа стала для всіх учеників Христових спільною Матір`ю. Вони разом з Нею молились і з великою радістю й утіхою слухали її повчальні бесіди про Спасителя. Коли віра християнська поширилася в інших країнах, то багато християн приходили з далеких країн побачити і послухати Її.
     Живучи у Єрусалимі, Матір Божа любила відвідувати ті місця, де часто бував Спаситель, де Він постраждав, помер, воскрес і вознісся на небо. Вона молилася на цих місцях: плакала, згадуючи про страждання Спасителя, і раділа на місцях воскресіння і вознесіння Його. Вона часто молилась і про те, щоб Христос швидше узяв Її до Себе на небо. Одного разу, коли Пресвята Марія молилася на горі Елеонській, з`явився їй архангел Гавриїл з райською фініковою гілкою у руках і сказав Їй радісну звістку, що через три дні скінчиться Її земне життя, і Господь візьме Її до Себе. Пресвята Богоматір невимовно зраділа цій звістці. Вона розповіла про неї названому сину Своєму, Іоанові, і стала готуватися до Своєї кончини. Інших апостолів на той час не було в Єрусалимі, вони розійшлися по інших країнах проповідувати про Спасителя. Богоматір жадала попрощатися з ними, і ось Господь чудесним способом зібрав до Неї всіх апостолів, крім Фоми, перенісши їх Своєю всемогутньою силою. Біль пройняв їх, коли вони дізналися, для чого Бог зібрав їх: вони мали втратити спільну Матір свою. Але Божа Матір утішала їх, обіцяючи не залишати їх і всіх християн і після Своєї смерті, завжди молитися про них. Потім Вона усіх їх благословила. У годину кончини незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Божа Матір; Сам Господь Ісус Христос, в оточенні ангелів, явився і прийняв Її пречисту душу. Апостоли поховали пречисте тіло Божої Матері згідно з Її бажанням у саду Гефсиманському, в печері, де спочивали тіла Її батьків і праведного Йосифа. Під час поховання сталося багато чудес. Від доторкання до гробу Божої Матері сліпі прозрівали, біси виганялись, і всяка хвороба зцілялася. Безліч людей супроводжували Її пречисте тіло. Юдейські священики і начальники намагалися розігнати це святе шестя, але Господь невидимо охороняв. Один юдейський священик, на ім`я Афоній, підбіг і схопився за одр, на якому несли тіло Божої Матері, щоб перекинути його. Але невидимий ангел відсік йому обидві руки. Афоній, вражений таким страшним чудом, миттю розкаявся, і апостол Петро зцілив його. Через три дні після поховання Божої Матері прибув у Єрусалим апостол Фома, який був відсутнім. Він дуже засмутився тим, що не попрощався з Божою Матір`ю, і всією душею жадав поклонитися Її пречистому тілу. Апостоли, зглянувшись над ним, вирішили піти й відвалити камінь від могильної печери, щоб дати йому можливість попрощатися з тілом Божої Матері. Та коли відкрили печеру, то не знайшли в ній пресвятого Її тіла, а лише пелени. Здивовані апостоли повернулись усі разом у дім і молилися Богу, щоб Він відкрив їм, що стало з тілом Божої Матері. Увечері, після завершення трапези, під час молитви вони почули ангельський спів. Подивившись угору, апостоли побачили в повітрі Божу Матір, оточену ангелами, в сяйві небесної слави. Божа Мати сказала апостолам: "Радійте! Я з вами повсякчасно; і завжди буду молитовницею вашою перед Богом". Апостоли в радості вигукнули: "Пресвята Богородице, допомагай нам!"

     Так Господь Ісус Христос прославив Свою Пресвяту Матір; Він воскресив Її і взяв до Себе з пресвятим тілом Її і поставив Її вище за всіх ангелів Своїх.
     Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці відзначається православною Церквою, як одне з великих свят, 15 серпня (28 серпня н. ст.). До цього свята слід готуватися двотижневим постом (з 1-го серпня). Свято називається Успінням ("засинанням"), тому що Божа Мати померла тихо, немовби заснула, а головне, називається так через коротке перебування Її тіла у гробі, бо через три дні Господь воскресив Її і возніс на небо. В день свята служилася Божественна Літургія, а після Літургії молебень за навчання дітей. Після молебна отець Іоан благословив дітей на навчання, помазав освяченим єлеєм та окропив кожного свяченою водою, сказавши їм напутнє слово.