Свято Архангело - Михайлівська церква c. Зміївки
Українська православна церква Київського патріархату
Выбрать язык / Select language:
Ukranian
English
French
German
Japanese
Italian
Portuguese
Spanish
Danish
Chinese
Korean
Arabic
Czech
Estonian
Belarusian
Latvian
Greek
Finnish
Serbian
Bulgarian
Turkish
Меню сайту
Благодійний внесок
Цікаві статі
  • 1.Внутріщній стан людського серця, що стало оселею всіх пристрастів і пороків
  • 2.Моральний стан серця людини, що через недбайливість і лінощі падає в безодню пороків
  • 3.Внутрішній стан серця людини, яка лишилася благодаті і стала рабом пристрастів і зброєю диявола.
  • 4.Стан серця людини, через святе хрещення і інші таїнства, що стало мешкання Святої Тройці.
  • 5.Дорога християнського життя.
  • Святині храму
    Підтримайте сайт

    Натисніть та підтримайте сайт

    Пам'ятки храму
    ЗАКОН БОЖИЙ
    Святе Причастя

    Головна » Архив новостей
    « 1 2 3 4 5 ... 11 12 »

    18 березня.

     Увечері відправлялася Хресна дорога (пассія).

     

    Переглядів: 66 | Додав: ivan | Дата: 07.04.2016 | Коментарі (0)

    14 березня. Початок Великого посту.

     

              ВЕЛИКИЙ ПІСТ. ЯК ЙОГО ДОТРИМУВАТИСЯ?

         Від 14 березня до 24 квітня – страсного тижня – триватиме Великий піст. В цей час згідно традицій Православної Церкви та церковного Уставу християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати в своєму житті того, що віддаляє людину від Бога. Протягом посту християни не повинні вживати в їжу продукти тваринного походження – м’ясо, молоко, яйця та вироби, що їх містять. Великий піст відноситься до суворих постів, а тому за церковним Уставом під час нього не повинна вживатися риба, крім свят Благовіщення (7 квітня) та Входу Господнього в Єрусалим (12 квітня). Обмежується також вживання олії, яку Устав дозволяє лише у суботу та неділю. На час посту ті, хто перебувають у шлюбі, повинні утриматися від статевих відносин.
    На практиці більшість християн дотримуються більш помірного посту, тобто вживають рибу і олію (крім середи і п’ятниці). Є також ряд обставин, які дозволяють людині послаблювати свій піст – хвороба, важка фізична праця, похилий вік, перебування в дорозі. В таких випадках суворість посту може бути послаблена – наприклад, може вживатися молоко – але для цього необхідно звернутися за благословенням до священика, разом з яким визначити міру послаблення посту. Також від посту звільняються вагітні жінки, малі діти та ті, хто з вагомих причин не має можливості сам обирати, чим йому харчуватися – наприклад особи, які перебувають у відрядженні. Протягом посту можна вживати продукти рослинного походження – картоплю та вироби з неї, різного роду супи та каші, консервовані та квашені овочі (помідори, огірки, капусту, тощо), консервовані салати. Не бажано вживати майонез, до складу якого входять яйця, але можна вживати різні види харчового маргарину (без домішок молокопродуктів). Загалом пісна їжа повинна бути простою (наприклад, в наших умовах важко назвати пісними продуктами ананаси чи омарів), а її вживання помірним (бо об’їстися можна і печеною картоплею). Якщо Вас протягом посту запросили на відзначення дня народження або інше святкування, пов’язане зі святковим столом, і Ви не можете відмовитися – по можливості попередьте господарів про те, що Ви дотримуєтеся посту. Якщо цього не можна зробити – намагайтеся їсти тільки ті страви, які дозволені в піст, а якщо таких немає – то зовсім небагато тих, які стоять поруч з Вами. Під час святкової трапези не потрібно без прохання інших самім розповідати про те, що Ви постите, привертати увагу до цього або дорікати іншим за недотримання церковних уставів. В піст також не потрібно вживати алкогольні напої, особливо міцні – горілку, коньяк, тощо. Лише у суботу та неділю, а також на свята дозволяється випити трохи вина. Дотримуючись посту потрібно пам’ятати, що він відрізняється від звичайного голодування своєю духовною складовою. А тому той, хто постить, повинен більше уваги приділяти своєму духовному життю: молитися в храмі та вдома, читати Святе Письмо та християнську релігійну літературу, обмежити все те, що відволікає від спілкування з Богом – перегляд телепрограм, слухання радіо, відвідування розважальних заходів. Якщо хтось перебуває у сварці чи тримає на когось гнів – необхідно примиритися з цією особою, бо гріхи гордості, гніву, осуду, ненависті, злоби позбавляють того, хто постить, всіх плодів його праці. Якщо є можливість, то бажано було б протягом посту щодня бувати у храмі, хоча б на короткий час – для того, щоб помолитися і попросити у Бога допомоги у проходженні цього духовного і тілесного подвигу. Необхідно також щонеділі бути зранку на Божественній літургії, а по можливості відвідувати й інші богослужіння, розклад яких ви можете довідатися в самому храмі. Православному християнину протягом посту також обов’язково потрібно прийняти хоча б один раз таїнства Сповіді і Причастя.
        Бажаємо всім допомоги Божої у постуванні!

     

    Переглядів: 95 | Додав: ivan | Дата: 07.04.2016 | Коментарі (0)

    7 березня. Сщмч. Полікарпа Смирнського. Прп. Олександра, ченця, ігумена обителі «Невсипущих».

         У цей день настоятель храму св.. Архистратига Михаїла протоієрей Олександр Квітка святкує свій день народження. Божественну літургію, потім подячний молебень о. Олександр служив у спів служінні з о. Іоаном Квіткою. О. Лександра прийшли привітати парафіяни. З вітальним словом від імені парафіян звернлась хористка Алла Андруник, а від паламарів привітальне слово зачитав Володя Махник: « Шавновний отче Олександре! Вітаємо Вас із днем народження!!! Великий дар Господь Вас зволив дати- пастирем поставив між людьми, і владу дав, щоб нам гріхи прощати. Нас всіх вчинити Божими дітьми. На Ваше слово Сам Спаситель з неба невидо приходить на престіл і Тілом-Кров’ю наші душі кормить із Ваших рук в Літургії святій. Із Ваших уст Він нас навчає віри і Божих правд і правого життя. В трудних часах хоронить від зневіри, проводить всіх до вічного життя. Тох хай Господь Вам щедро помогає. продовжить вік, примножить Своїх ласк. Нехай любові з неба посилає сьогодні, завтра й повсякчас! З великою повагою до Вас Роман, Іван, Олег, Володя, Назар, Владислав, Ілля. 07.03.2016 р

     

     

    Переглядів: 77 | Додав: ivan | Дата: 09.03.2016 | Коментарі (0)

    5 березня. Поминальна м’ясопусна субота.


         Присвячуючи Неділю М'ясопусну нагадуванню про останній Страшний суд Христів, Церква, маючи на увазі цей суд, встановила клопотати не тільки за живих членів своїх, але і за всіх, від віку спочилих, що у благочесті пожили, всіх родів, звань і станів, особливо ж за померлих раптовою смертю,  і молить Господа про помилування їх. Урочисте всецерковне поминання покійних в цю суботу (а також в Троїцьку суботу) приносить велику користь і допомогу спочилим батькам і братам нашим і разом з тим служить виразом повноти церковного життя, якою ми живемо. Бо порятунок можливий тільки в Церкві - спільноті віруючих, членами якої є не тільки ті що живуть, але і всі спочилі у вірі. І спілкування з ними через молитву, молитовне їх поминання і є вираженням нашої спільної єдності в Церкві Христовій. Встановлення вселенської родительської суботи перед Неділею М’ясопустною відноситься до передання апостольського, що підтверджується Уставом Святої Церкви, складеним в V столітті преподобним Савою Освяченим на основі найдавнішого передання, і звичаєм давніх християн збиратися в певні дні на цвинтар для поминання померлих, про що збереглося письмове свідоцтво IV століття (святий Іоанн Золотоустий в Словах 62-м і 18-м). Підставою для встановлення цього поминання послужило те, що в недільний день седмиці сирної (масниці) Свята Церква здійснює спогад Другого пришестя Христового, і тому напередодні цього дня, як би в день, що передує Страшному суду Христовому, і притому наближаючись до духовних подвигів Святої Чотиридесятниці, коли нам слід увійти в найтісніший союз любові з усіма членами Царства Христового - і святими, і тими, що живуть, і померлими, заступництвом за всіх від Адама до сьогодні (до нинішніх днів) померлих у благочесті та правдивій вірі праотців, отців і братів наших від всякого роду : від роду царів, князів, монахів, мирян, юнаків і старців, і всіх, кого вода покрила, війна винищила, землетрус поглинув, вбивці вбили, вогонь попалив, тих, що були пожерті звірами, птахами і гадами, загиблі від блискавки і тих що замерзли на морозі, тих що були вбиті мечем, тих, яких кінь потоптав, тих, що були каменем задавлені землею були засипані, тих,які напоєні були отрутою, тих, які кісткою удавилися, - раптово померли і залишилися без узаконеного поховання, - молиться, благаючи Праведного Суддю явити їм Свою милість у день справедливої всім відплати. В заупокійної єктенії в суботу м'ясопусну виголошується: «Ще молимося за спокій душ рабів Божих, праотців, отців і братів, що тут лежать і повсюди, православних християн». При цьому поіменно згадуються за особливою книжкою, « Синодиком» всі отці, матері, браття і сестри, що упокоїлись в надії на воскресіння та життя вічне. Слід сказати ще й таке, що Святі отці узаконили чинити поминання про всіх померлих з такої причини. Багато дуже нерідко вмирають неприродною смертю, наприклад: під час мандрів по морях, в непрохідних горах, в ущелинах і проваллях, трапляється, гинуть від голоду, на пожежах, на війні, замерзають. І хто перелічить всі роди і види трагічної і ніким не очікуваної смерті? І всі ці нещасні позбавляються узаконеного псалмоспіву і заупокійних молитов.

         Ось чому святі отці, рухомі людинолюбством, встановили, грунтуючись на вченні апостольському, здійснювати це загальне, вселенське поминання, щоб ніхто, - коли б, де б і як би не закінчив земне життя, - не позбувся молитов Церкви».

     

     

    Переглядів: 81 | Додав: ivan | Дата: 09.03.2016 | Коментарі (0)

    21 лютого. Неділя про митаря і фарисея.


         Задовго до початку самого Великого посту Церква повідомляє нас про нього і кличе вступити в підготовчий період. До кожної із важливих подій церковного річного кола, до великих свят, до посту Церква підготовляє нас – передсвятами чи підготовчими неділями; це характерна риса Православної літургійної традиції. Оскільки Церква знає, що важко віруючим перейти від одного духовного переживання до другого, тому задовго до початку справжнього подвигу Церква звертає нашу увагу на важливість посту і призиває задуматись над його значенням. Це приготування триває впродовж чотирьох неділь перед постом, і кожне з воскресних євангельських читань посвячене одній із основних сторін покаяння. Неділя про митаря і фарисея є першою підготовчою неділею. В суботу на вечірні вперше відкривається Тріодь Постова, книга, яка містить стихири, тропарі, кондаки, канони богослужінь Великого посту. В цей день до звичайних воскресних стихир і канонів додаються стихири і канони неділі митаря і фарисея. Вони, головним чином, посвячені смиренню, яке є необхідним для справжнього, щирого покаяння. Характерною особливістю цієї неділі є притча, яку читаємо в Євангелії: “Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести до неба; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!”(Лк.18,10-13). Обидва вони залишили на деякий час свої домівки і зайшли до храму, щоб там спокійно помолитись. Але кожний молився по-різному. Фарисей вихваляв себе в молитві, вбачав у собі досконалу людину. Він забув про свої гріхи і гордо осудив митаря. За це він був понижений на Божому суді, “бо всякий, хто підноситься, понижений буде”(Лк.18,14). А митар, який можливо не дотримувався всіх заповідей, усвідомив свою гріховність і зміг сказати тільки одне: “Боже будь милостивий до мене грішного”(Лк.18,13). Саме тому митар, говорить митрополит Пітірім : “був виправданий перед Богом” [2, с.43].
         Звідси можна побачити, що “великий грішник може швидше покаятися, ніж гордовита людина; треба боятися гордості як вогню, бо вона може навіки погубити наші душі” [8, с. 8]. Отже, підготування до Великого посту починається проханням, молитвою про отримання смирення, оскільки смирення – це початок справжнього покаяння. “Тікаймо від фарисеєвої зарозумілості” – говорить кондак цього дня, – “і навчімось митаревої величі слів смиренних, у покаянні взиваючи: ”Cпасе світу очисти рабів Твоїх” [3, с.136]. Знаходячись біля дверей покаяння, в найвеличніший момент недільної всенічної, після того як проголошено Воскресіння і явлення Христа, “Воскресіння Христове бачивши”, перший раз співаються тропарі, які будуть супроводжувати нас до п’ятої неділі Великого посту включно: “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче, зранку бо лине дух мій до храму святого Твого, храм бо мій тілесний весь осквернений, але, як Щедрий, очисти благоутробною Твоєю милістю. На стежки спасіння настав, мене, Богородице, бо плотськими гріхами осквернив душу мою і в лінощах все своє життя прожив, але Твоїми молитвами очисти мене від всякої скверни. Множество заподіяних мною гріхів лютих згадуючи, окаянний, жахаюся страшного судного дня, але сподіваючись на милість милосердя Твого, як Давид, взиваю до Тебе: помилуй мене, Боже, з великої Твоєї милості” [3, c. 135-136]. Саме такими словами розпочинається важкий, тернистий шлях, який веде до покаяння.
       Сьогодні у свято Михайлівській церкві с. Зміївки, після Божественної літургії відправилася панахида за загиблими 2 роки тому, коли конаючий злочинний режим Януковича розстріляв мирних мітингуючи, які протестували у Києві на Майдані, що отримали назву Небесна сотня. Панахиду відправляв о. Олександр і о. Іоан. На панахиді були присутні також Бериславські волонтери, які допомагають бійцям, що захищають Україна від російських загарбників і їхніх маріонеток так званиз ЛНР і ДНР.

     

     

    Переглядів: 84 | Додав: ivan | Дата: 09.03.2016 | Коментарі (0)

                15 (2ст.ст) лютого. Стрітення Господа нашого Ісуса Христа.

       Різдвяний круг завершується святом Господнього Стрітення, що святкуємо сорокового дня по Різдві Христовому – 15 (2ст.ст.) лютого. Як і Різво, Стрітення належить до 12-ти найбільших свят церковного року.

         Стрітення церковнослов’янською мовою мовою означає «зустріч», і саме Стрітення Господнє – це зустріч людини і Бога. Згідно з євангельською оповіддю від Луки, це відбулося в Єрусалимському храмі. Коли минуло сорок днів від Різдва, Марія і Йосиф пішли у Святе місто. За старозавітним Законом над Немовлям був здійснений обряд посвячення. У той час як Богородиця стояла в храмі з Немовлям, до Неї підійшов старець Симеон, відомий своєю мудрістю і праведністю. Старцю було передвіщено, що він ще при житті побачить Спасителя світу. І ось тепер Дух Божий вказав йому пару бідних галилеян. Симеон узяв на руки Дитя і став молитися: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приготував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля»(Лк 2. 29-32).  Потім, передбачаючи боротьбу, яка здійметься навколо імені Ісусового, старець благословив їх і додав: «Ось лежить Цей  на падіння й вставання багатьох в Ізраїлі, і на знак сперечання, - і Тобі Самій меч пройде душу, - щоб відкрились помисли багатьох сердець» (Лк 2 34-35). Цими словами передбачений весь хресний шлях Діви: від Віфлеєму до Голгофи. Уже в перші роки життя Сина Їй довелося тривожитися за Нього. Страшна звістка про підготовку до побиття немовлят, швидка втеча, стомлююча подорож в чужу країну, життя далеко від батьківщини – такий пролог євангельської історії. Але ніколи не вирвалося у Пресвятої Діви ні слова нарікань, ні скарги. Невипадково Стрітення Господнього в церковній традиції вважається не тільки святом на честь Христа Спасителя, а й Богородиці. Він нагадує нам про земний подвиг Богоматері. Стрітення - це останнє з зимових великих свят Церкви, свято перед Великим постом. Різдво – Хрещення – Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове Божество та віддати честь Пречистій Діві Марії як Богоматері. Три рази зимовими вечорами Церква нагадувала про те, як Бог приходив до людей. На свято Стрітення в українських храмах освячується вода і свічки. Стрітенську свічку  в народі ще називають «громівницею». Коли на дворі грім та блискавка, віруючі запалюють Стрітенську свічку і з вірою моляться Богу про швидке припинення негоди. Стрітенську освячену воду дбайливо зберігають у святому куточку. У час скорботи, навали печалі, душевної немочі вживають натщесерце, кроплять будинок.

     

     

    Переглядів: 96 | Додав: ivan | Дата: 18.02.2016 | Коментарі (0)

    12 (30 січня ст..ст.) лютого. Собор святих вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого

         У царювання благовірного і христолюбивого царя Олексія Комніна (1), який прийняв царську владу після Никифора Ботаніата (2), була в Константинополі велика суперечка про цих трьох святителів між майстерними в красномовстві вчителями мудрості. Одні ставили вище інших святителів Василія Великого, називаючи його піднесеним витією, так як він всіх перевершував словом і справами, причому бачили в ньому мужа, який мало, чим поступається ангелам, твердого вдачею, що не легко прощає провини, і байдужого до всього земного; нижче його ставили божественного Іоанна Золотоустого, оскільки мав відмінні від зазначених якості: він був розташований до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Інші, навпаки, прославляли божественного Золотоустого як людину людинолюбну, яка розуміє слабкість людського єства, і як красномовного витію, який наставляв усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих промов, тому і почитали вони його вище Василія Великого і Григорія Богослова. Інші ж стояли за святого Григорія Богослова, стверджуючи, що він переконливістю мови, майстерним тлумаченням Священного Писання і витонченістю побудови мови перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості, тих, які раніше жили, так і сучасних йому. Так одні прославляли славу святого Григорія, інші принижували його значення. Через це між багатьма виник розбрат: одні називалися іоаннітами, інші василіанами, а інші григоріанами. Про ці імена сперечалися мужі, майстерні в красномовстві і мудрості.
    Через деякий час після того, як виникли ці суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім всі три разом, - притому не уві сні, а наяву, - Іоанну, єпископу Євхаїтському, найвченішому мужу, дуже досвідченому в еллінській мудрості ( як про це свідчать і його твори), який також прославився своїм добродійним життям(3). Вони сказали йому єдиними устами: - Ми рівні перед Богом, як ти бачиш, немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожен з нас окремо, свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то в тому ж згодні і обидва інші. Тому, повели тим, хто сперечається щодо нас припинити суперечки, бо як за життя, так і після кончини, ми маємо турботу про те, щоб привести до миру і однодумності кінці всесвіту. З огляду на це, з'єднай в один день пам'ять про нас і, як годиться тобі, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. Ми ж для тих, хто звершує пам'ять про нас ми будемо заступниками до спасіння, так як ми сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога. Сказавши це єпископу, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного по імені. Блаженний єпископ Іоанн негайно відновив мир між тими, що ворогували, так як він був чоловік великий в чесноті і знаменитий в любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належним торжеством(4). У цьому ясно виявилася мудрість Великого чоловіка, так як він побачив, що в січні місяці відбувається пам'ять усіх трьох святителів, а саме: у перший день - Василія Великого, у двадцять п'ятий - божественного Григорія, а в двадцять сьомий - святого Золотоустого, - то він з'єднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їх пам'яті канонами, тропарями і похвалами, як це і належало. Необхідно додати про них і таке. Святий Василій Великий перевершив у книжній мудрості не тільки вчителів свого часу, але і найдавніших: він пройшов не тільки всю науку красномовства до останнього слова, але й добре вивчив філософію, а також пізнав і ту науку, яка вчить істинної християнської діяльності. Потім, проводячи добродійне життя, сповнене безсрібністю і цнотливістю, та підносився розумом до боговидіння, він був зведений на архієрейський престол, маючи сорок років від народження, і протягом восьми злишком років був предстоятелем церкви.
    Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений по частинах зі всіх чеснот, то він був би подібний великому Григорію. Просяявши своїм святим життям, він досяг такої висоти у галузі богослів'я, що всіх перемагав своєю мудрістю, як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Тому він і був названий Богословом. Він був святителем у Константинополі дванадцять років, утверджуючи Православ'я. Поживши потім малий час на патріаршому престолі (як про це пишеться в його житії), він залишив престол через похилий вік і, маючи шістдесят років, відійшов в горні обителі.

         Про божественного Золотоустого справедливо можна сказати, що він перевершив усіх еллінських мудреців розумом, переконливістю слова і витонченістю мови; Божественне Писання він пояснював і тлумачив неповторно, рівним чином, в доброчесному житті і богоспогляданні він далеко перевершив усіх. Він був джерелом милості і любові, був сповнений ревнощів учительства. Всього він прожив шістдесят років, пастирем Христової Церкви був шість років. Молитвами цих трьох святителів Христос Бог наш нехай скине єретичні чвари, а нас нехай збереже в мирі та однодумності і нехай сподобить нас Небесного Свого Царства, бо благословенний Він

    Переглядів: 102 | Додав: ivan | Дата: 18.02.2016 | Коментарі (0)

    19 січня (6 січня ст..ст) Святе Богоявлення. Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

         В житті людини бувають моменти, коли зовнішня видима дія свідчить про глибокий внутрішній зміст того, що бачимо тілесними очима. Ось, наприклад, бачимо, як звершується хрещення дитини. Зовні нібито й нічого особливого, але занурення у воду супроводжується словами, які виокремлюють подію із всього виру повсякденної суєти: «Хрещається раб Божий в ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь». Поки дитина маленька, скільки ще разів батьки купатимуть її у воді, але очищення, яке подається в Таїнстві, вони дитині не подадуть. Та й чи можна додати щось до того, що твориться благодаттю Духа Святого? Православна Церква в особливий спосіб згадує подію приходу Христа Спасителя на Йордан і Його хрещення від Іоана — 19 січня за новим стилем православні українці святкують Богоявлення або Хрещення Господнє. Перше, що ми бачимо в цій події — це зустріч двох великих праведників з точки зору юдейського народу. Бо Іоан був відомий подвижницьким життям і проповіддю, та Ісус явив Себе досконалим учителем, який прекрасно розумів Писання. Новий Завіт з’ясовує глибший сенс цієї події — зустрічаються людина і Бог. Яка дивна і спасительна ця зустріч: Христос, що прийшов хреститися, та Іоан, котрий хрестив і закликав людей до покаяння. Різні люди ставали перед Хрестителя, щоб охреститися від нього. Люди вірили його промовам, навіть митарі, яких вважали грішниками завідомо, людьми, котрих упереджено зневажала людська спільнота, приходили до Іоана, щоб хреститися й почути просту пораду: «Нічого не вимагайте більше того, що призначено вам» (Лк 3,13). Якого славного проповідника виховала пустиня! Як багато добра може зробити одна людина, котра живе з Богом. Коли приходили посланці фарисеїв до Іоана й питали його, чому він хрестить, бо він не визнавав себе ні Месією, ні Іллею, ні іншим пророком, то він відповідав, що хрестить водою, але є хтось інший посеред прибулого народу, кому він негідний розв’язати ремінця сандалій. Хто був більший від Іоана серед народжених? Хто міг бути більш шанованим, коли визнаний пустельник говорить про когось, хто його не тільки перевершує, але він й не відважиться, навіть, торкатися його взуття?! Іоан Хреститель вказує на Месію, а небо прояснює Його народження. Всі євангелисти згадують про подію хрещення Ісуса Христа Іоаном у водах Йордану. Також говориться і про настрої народу, що приходив хреститися — люди відчували час приходу Месії і приходили не поодинці, але «Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська». Мабуть, не всі забули про дивне народження Богомладенця і появу ангелів, про що розповідали пастухи. А коли Господь увійшов в йорданські води хреститися, то ті, що були присутні при цьому, бачили дивне сходження Духа, як голуба, і чули, що з неба прогримів голос: «Це Син мій улюблений, що в Ньому Моє благовоління». Іоан Предтеча, Хреститель Господній був шанованим праведником серед юдеїв, але він лише вказав на Месію: «Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу». Щоб людей не залишати у сумніві, хто є справжнім Спасителем, адже дехто з юдеїв саме Іоана вважали ним, то Святий Дух зійшов на Ісуса у вигляді голуба, щоби показати, що цей є улюбленим Сином Божим, як говорить про це святитель Іоан Золотоустий. «Христос через хрещення зодягнувся у правду Старого Завіту, щоб прийняти досконале помазання і Своїм учням передати його цілісним і непошкодженим… Христос бува хрещений у правді, бо був без гріха, Сам хрестив благодаттю, бо інші люди були грішниками… І Дух Святий, що спочив на Ньому під час хрещення, засвідчив, що Саме Він є пастирем… Хоча в той день хрестилося багато людей, однак, Дух зійшов на Єдиного і на Ньому спочив, щоб Той, Хто з вигляду не відрізнявся від інших, цим знаменням був відокремлений від усіх», — так оспівує у своїх натхнених писаннях подію хрещення Господа Ісуса Христа на Йордані преподобний Єфрем Сірин. А далі — випробування, спокуса від лукавого — спокуса тим, від чого більшість людей падають, не знаходячи сил протистояти: спокуса влади, спокуса надзвичайних можливостей, спокуса особливого ставлення до себе… Та чи може навіть найвправніший диявольський підступ порушити чистоту Того, Хто Сам є джерелом праведності, святості? Ні. І цю чистоту Господь дарує нам, як найбільшу коштовність, закликаючи берегти її, як зіницю ока. Вода є знаряддям в руках Божих, коли ми говоримо про звершення Таїнства Хрещення. Її глибокий символічний зміст можна пояснити, виходячи із того значення, яке вона має в житті Божого творіння. Протопресвітер Олександр Шмеман розкриває символізм води в трьох аспектах. По-перше, вода є основою життя, бо всі живі істоти потребують її в тій чи іншій кількості для життя. Разом з тим, вода символізує і руйнування, як могутня стихія. І третя характеристика води полягає в тому, що фізично вона надає очищення. В таких міркуваннях бачимо і богословський зміст символу: водою руйнується стара людина, дарується очищення і підтримується життя нової людини у Хрещенні. Виконавши закон словесний, Господь явив Свою готовність пережити все те, що властиво людині, яку Він спасає. Та поряд із проявом Христової людськості, в Хрещенні постає незрівнянно більша і важливіша картина, бо в той момент повнота Пресвятої Тройці відкриває Себе світові. Син Божий приходить хреститися, голос Отця лунає з небес, а Дух Святий сходить, як голуб. Ось в чому сенс свята і саме тому ми називаємо цей день не тільки Хрещенням Господнім, але й Богоявленням. «В Йордані хрестився Ти, Господи, і Троїчне явилося поклоніння, Отцівський бо голос засвідчив про Тебе, улюбленим Тебе Сином іменуючи; і Дух у вигляді голубинім сповістив слова ствердження. Явився Ти, Христе Божий і світ просвітив, слава Тобі» — звучить тропар на честь свята Богоявлення. Свято Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із земного життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: Його Різдва, поклоніння мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного примноження хліба.
    Свято Богоявлення (грецькою мовою — Феофанія чи Епіфанія) поряд із Пасхою та П’ятдесятницею, належить до найдавніших свят у Православній Церкві. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах Климент Олександрійський. Зокрема, у «Строматах» він пише, що єретики — послідовники Василіда святкують Хрещення Спасителя і називають його Богоявленням, бо на їх думку, Христос став Сином Божим саме від часу хрещення і сходження на Нього Святого Духа. З цього випливає, що у православних в Александрії за часів Климента цього свята ще не було. В III ст. свято розповсюджується. Згідно «Заповіту Господа нашого Ісуса Христа» — церковної пам’ятки III ст., церковний рік обмежувався лише трьома святами: Пасхою, П’ятдесятницею і Богоявленням, у святкуванні якого православні бачили інший зміст, аніж послідовники Василіда. Про подію Богоявлення говорять у богослужіннях священномученик Іполит Римський і святий Григорій Чудотворець Неокесарійський, а в IV ст. в дні цього празника святителі Григорій Богослов, Іоан Золотоустий, Григорій Ниський, блаженний Августин та інші отці Церкви виголошували натхненні промови.

         Свято Богоявлення було довгий час пов’язане зі святом Різдва Христового. Згідно «Апостольських постанов» і древнього коптського календаря, це свято присвячене Хрещенню Господньому. Це ж саме твердить і преподобний Єфрем Сірин у гімнах на Богоявлення. Майже для всього Сходу до кінця IV ст. — це свято в честь Різдва Христового (що випливає, зокрема, з опису святкування Богоявлення в Єрусалимі у аквітанської паломниці Сільвії). Навіть після того, як на Сході, під впливом Заходу, Різдво було відділене від Богоявлення, воно часто мало назву Богоявлення (наприклад, у Василя Великого, Григорія Богослова та ін.). Проти цього ототожнення був Іоанн Золотоустий: «Не той день, в який родився Спаситель, належить називати явленням, але той, коли Він хрестився, не після народження Він став всім відомим, але коли хрестився». Одночасно з розділенням свят Різдва і Хрещення в IV ст. на Сході до цього дня було приурочено хрещення оголошених, у зв’язку з чим виник звичай особливого вшанування води, освяченої цього свята для їх хрещення. Тому свято отримало також назву Просвітлення, оскільки Спаситель явився просвітити «тих, що сидять в пітьмі і темряві смертній». Богослужіння свята Хрещення Господнього звершується так само, як і служба на честь Різдва Христового і це ще один атрибут. Який вказує на спільну історію встановлення цих святкувань в церковному богослужбовому році. Напередодні відправляються Царські Часи і чин Зображальних, а далі служиться літургія святителя Василія Великого із Вечірнею. Всенічне бдіння, розпочинається Великим Повечір’ям. Особливість цього свята складають два великі освячення води, так названі на відміну від малого, бо мале водоосвячення може здійснюватися в будь-який інший час протягом року.
       Перше велике освячення води буває напередодні свята у храмі, а друге — в саме свято просто неба на річках, ставках, біля криниць. Перше у давнину звершувалося для хрещення оголошених і вже згодом було перетворено на спомин про хрещення Господнє: друге ж, мабуть, пішло від давнього звичаю єрусалимських християн у день Богоявлення виходити на річку Йордан і тут споминати хрещення Господнє. Тому й у нас Богоявленський хресний хід має найменування хресного ходу на Йордан. В церковній практиці вода, освячена в навечір’я Богоявлення має особливе значення. Її називають «велика агіасма», тобто «велика святиня» в перекладі з грецької. Нею окроплюють домівки благочестиві християни, її ж дають пити хворому при небезпеці померти, коли людину не має можливості причастити. Христос дарує нам прозріння, освітлює благодатним впливом. Все для нас зроблено, лише б нам прийняти цей величний дар, не затьмарюючи світла, яке приймаємо у Хрещенні. Богоявлення накладає печать на людину, щоб розумно славити Бога: «Явився Ти сьогодні вселенній і світло Твоє, Господи, ознаменувалося на нас, в розумінні оспівуємо Тебе: прийшов Ти і явився Ти — Світло неприступне».

     

    Переглядів: 123 | Додав: ivan | Дата: 18.02.2016 | Коментарі (0)

    14 (1 ст.ст.) січня. Обрізання Господнє. Свт. Василія Великого, архієп. Кесарії Кападокійської (379). Свт. Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Русі (1647).
     


       На восьмий день після Свого Народження Господь наш Ісус Христос, за старозавітнім законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх младенців чоловічої статі на знак Завіту Бога з праотцем Авраамом і його потомками ( Бут. 17, 10-14; Лев. 12,3). При звершенні цього обряду Божественному Младенцю було дане Ім’я Ісус, звіщене Архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії ( Лк. 1, 31-33; 2,21).
         За тлумаченням отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи приклад, як людям належить неухильно виконувати Божественні постанови. Господь прийняв обрізання для того, щоб ніхто потім не міг засумніватися у тому, що Він був істинний Чоловік, а не носій прозорої плоті, як навчали деякі єретики ( докети). У Новому Завіті обряд обрізання уступив місце таїнству Хрещення, прообразом котрого він був ( Кол. 2, 11-12). Свідчення про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві відносяться до IV століття. Канон святу написаний преподобним Стефаном Саваїтом .Разом з обрізанням, прийнятим Господом як знамення Завіту Бога з людьми, Він отримав також Ім’я Ісус ( Спаситель) як печать Свого служіння справі спасіння світу ( Мф. 1,21; Діянь. 3,6, 16; Фил. 2, 9, 10). Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя Спасителя, нагадують християнам, що вони вступили у Новий Завіт з Богом і « обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим» ( Кол.2, 11). Саме ім’я християнина засвідчує про вступ людини у Новий Завіт з Богом.

     

     

     

    Переглядів: 74 | Додав: ivan | Дата: 23.01.2016 | Коментарі (0)

    7 січня (25 грудня ст..ст.) Різдво Господа нашого Ісуса Христа.

           

              І СТАВ ЛЮДИНОЮ…

     

         Як неможливо уявити собі світло без джерела, з якого воно поширюється, так усвідомити повноту Божественного одкровення неможливо без визнання події втілення Господа нашого Ісуса Христа. Різдво Христове для православних християн усього світу — це дійсність виконання Божої обітниці про пришестя Месії — Спасителя людей. Треба справедливо зауважити, що саме Різдво більшістю людей сприймається як відправна точка домобудівництва Божого. Згадування Воскресіння Христового, яке червоною ниткою проходить крізь усі богослужіння протягом року, являє торжество звершене, натомість Різдво Господнє попередньо виявляє служіння Сина Божого, «Котрий народився від Діви і з людьми пожив» — при співі ангельських воїнств, при сяйві слави з висот приходить у світ Владика світу, приходить як крихітне Дитя, Яке потребує захисту, турботи, але разом із цим дарує всьому сущому Свою Божественну опіку.

         Пришестя у світ Втіленого Бога оспівує не лише світ ангельський, але сама природа матеріальна достойно приймає надану її Творцем частку у прославленні Бога. Для нас давно уже стала невід’ємним атрибутом святкування Різдва віфлеємська зірка, котра своїм світлом вказує мудрецям зі Сходу місце, де народився Спаситель. Ця зірка, що протягом століть була предметом навіть богословських суперечок, без сумніву, є одним із найсвітліших образів християнської думки, зокрема, християнської поезії. Найперше в колядках — народних піснеспівах на честь Різдва. «Звізда ста, де Христа Невіста Пречиста — Сина родила», — співають на Галичині. Прихожанка Михайлівського Золотоверхого собору Оксана Сеньків-Генюк написала вірш-казку про різдвяну зірку. Цей твір зайняв перше місце на конкурсі різдвяних поезій. Авторка хоч і не по-богословськи, але від душі щиро говорить про віфлеємську зірку: «І назовуть Тебе Юдеї, вифлеємською зорею, бо сповістиш всім про подію — святе народження Месії». Поетична фантазія змальовує в образі зорі звістку про виконання Божої обітниці про народження Спасителя.
         Наше чуттєве сприйняття й емоційне переживання свята Різдва Христового, можна сказати, мальовничо доповнює слова святих отців та вчителів Церкви. Ось, наприклад, преподобний Єфрем Сірин у тлумаченні на Євангелія так пише про цю світлу зірку: «З’явилася зірка тому, що пророкування припинилося. Йшла зірка, щоб показати, ким був Той, до Якого спрямовані слова пророків… Волхви, що вклонялися світилам, не мали б причини прямувати за Сонцем, якби зірка не привабила їх своїм світлом. Їх любов, прив’язана до світла тимчасового, привела їх до світла, що не минає». Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи царювання імператора Октавіана Августа в юдейському місті Вифлеємі у сім’ї теслі Йосифа Обручника з Назарету від Пречистої Діви Марії, яка із чоловіком прибула до Вифлеєму для участі в переписі населення. Родина була змушена переночувати у бідному вертепі — печері, що використовувалася для сховку худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла та сама вифлеємська зірка, про яку сказано вище. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну. Символічне значення цих приношень висвітлює святитель Ілля Минятій, єпископ Кернікський і Калаврійський: «Волхви, коли прийшли і побачили Божественне Немовля з Марією, Його Матір’ю, з глибокою повагою впали і поклонилися, відкрили свої скарби і принесли Йому дари — золото, ладан і смирну. Керуючись Божественним промислом, вони сповідували в Його особі: через золото — царя, через ладан — Бога і через смирну — смертну Людину. Щоб знайти Христа і ми повинні принести Йому три дари: по-перше — золото, наше серце, як золото очищене від всякого злого жадання і від всякої нечистої думки; по-друге — дух, як ладан, що запалюється любов’ю до Бога і ближнього, і як ладан, що возноситься з благоговінням «пахощі благоухання духовного»; по-третє — смирну, змертвіння плотських пристрастей з покаянням і смиренням; або інакше: принесемо Йому три дари: золото, тобто милостиню, ладан — молитву, і смирну — гіркі сльози. Волхви, після того, як поклонилися Христу, не повернулися тим самим шляхом, яким прийшли, а обрали інший і повернулися на своє місце. Ось це є самим необхідним, що повинні зробити і ми в ці святі дні. І нам не потрібно повертатися тією ж самою дорогою, якою ми прийшли; ні — змінимо дорогу, змінимо мораль, змінимо життя, — підемо іншою дорогою». Довідавшись про народження Христа, цар Юдеї Ірод, боячись сповнення пророцтва про закінчення свого панування, повелів винищити дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті, бо праведний Йосиф з Ним і з Марією втекли у Єгипет, де перебували до смерті Ірода. Стосовно точної дати народження у тілі Господа нашого Ісуса Христа давно велися дискусії. Та й зараз навряд чи можна сказати, що відповідь на це питання остаточна. Тим не менше, саме від події Різдва Христового ми ведемо літочислення, називаючи час після нього «наша ера». Розрахунки, покладені в основу літочислення, були зроблені в 525 році римським монахом, папським архіваріусом Діонісієм Малим, який спирався на дані Хронографічного збірника 354 року. В цьому збірнику народження Ісуса віднесено до року консульства Гая Цезаря та Емілія Павла, тобто на 1 рік н. е. Запис у Хронографі 354 р. має такий вигляд: «При цих консулах Господь Ісус Христос народився у восьмий день до січневих календ у п’ятницю п’ятнадцятого місяця».

         Пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова — Христос народився між 748 і 749 роками римського літочислення, як на те вказує рік смерті Ірода І Великого та астрономічні підрахунки, які врахували також згадку про затьмарення місяця, про яку говорять тодішні історики. На час народження Ісуса Христа за життя Ірода І Великого вказує нам і першоджерело — Євангеліє від Матфея. Також у Євангелії від Луки про цей час написано, що тоді відбувся перший перепис у Юдеї, а владу мав над нею намісник римського імператора Октавіана Августа — Квіріній. Про другий перепис що відбуся між 6-8 роками також згадує Йосип Флавій у Єврейській давнині. Православна Церква традиційно звертає увагу, на умовність дати Різдва, але разом з тим це аж ніяк не ставить під сумнів історичність самого святкування. В богослужіння це свято пройшло довгий процес становлення його як окремого літургічного феномену.

         Протягом трьох перших століть існування Церкви християни не мали окремого свята Христового Різдва. Можливо це було пов’язано із впливом юдаїзму — за юдейським віровченням народження людини — «початок скорбот і хвороб», а тому й недоречно виглядало святкувати на честь цього, і лише після того, як у християнські громади ввійшли греки (та інші елліністичні народи), під впливом їх звичаїв було почате святкування й Різдва Христового. Формальне ж рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня (за юліанським календарем) було прийнято на Ефеському (Третьому Вселенському) соборі в 431 році.

         На Сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Називалося ж святкування грецьким словом «Епіфанія» чи «Феофанія», що означає «З’явлення» чи «Богоявлення». У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов’язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклоніння волхвів-мудреців зі Сходу, чудо в Кані Галилейській, чудесне примноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ті події — це свідчення Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування великої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Різдво Христове стали святкувати окремо.
         Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового у Православній Церкві відіграли святителі Василій Великий, Григорій Богослов та Іоан Золотоустий. В Єрусалимі Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 року. Богослужбові тексти на свято Різдва Христового уклали преподобний Роман Солодкоспівець, патріарх Герман, преподобний Андрій Критський, преподобний Іоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій. Однією із найбільших святинь на честь Різдва Христового є, безумовно, храм у Вифлеємі, збудований рівноапостольною Оленою, матір’ю імператора Костянтина Великого.
         Слід зазначити, що стосовно самого змісту святкування Богоявлення та Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Навіть наприкінці IV ст., коли ці два свята вже святкувала вся християнська Церква, зміст, що вкладався в ті свята був і, до певної міри, залишився різний — на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів чи царів, а у греків цей момент зовсім тоді не існував. Греки звертають увагу тоді на хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Вірменська Апостольська Церква і досі святкує ці два величні празники в один день.

         Як би там не було, смисл Різдва Христового для нас недвозначно стверджує Символ віри: «Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став Людиною».

         Таким чином для православних людей Різдво належить до найбільших свят в історії людства, свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоб спасти людей всього світу, допомогти їм побачити правильний шлях у житті. Саме про це говорить святитель Амвросій, єпископ Медіоланський: «Браття! Зустрічаючи день Різдва Господа нашого, очистимо себе від усякої скверни гріхів, наповнимо скарбниці різноманітними дарами, щоб того святого дня було чим втішити подорожуючих, полегшити скорботи вдів, одягнути бідних… Станемо уподібнюватися до Господа».

     

     

    Переглядів: 157 | Додав: ivan | Дата: 10.01.2016 | Коментарі (0)

    25 грудня. Святителя  Спиридона, єпископа Тримифунтського чудотворця.

     

     

    Переглядів: 83 | Додав: ivan | Дата: 10.01.2016 | Коментарі (0)

    22 грудня 2015 р. Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці


         Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою дочкою священика Матфана з Віфлеєму, який походив з коліна Левіїного. Вона вийшла заміж за святого Іоакима, який був родом з Галії. Довго свята Анна була безплідною, але як минуло 20 років, за полум’яними молитвами святого подружжя, Ангел Господній звістив їм про Зачаття Дочки, яку благословлятиме весь рід людський. Зачаття святою Анною відбулося в Єрусалимі, де і народилась Пресвята Діва Марія.

         Ще з часів Древньої Русі день свята Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці шанувався на нашій землі. Особливо це свято вшановували вагітні жінки.

    Переглядів: 79 | Додав: ivan | Дата: 10.01.2016 | Коментарі (0)

    19 грудня. Святителя Миколая Архієпископа Мир Лікійського, чудотворця.

    Святі являють особливу любов тим, хто їх шанує


    Нам Усім добре відомо, що святі угодники Божі, як особливо близькі до Бога, і після свого переходу в небесні оселі не перестають клопотатися за нас перед Богом, просячи благодаті та милості всім нам. Осяяні світлом лиця Божого святі Божі бачать нас, знають, які ми покладаємо на них надії, а тому, без сумніву, стають велелюбними нашими покровителями, захисниками та помічниками.

    А допомагають святі із нас особливо тим, хто плекає до них особливу любов, з особливою старанністю молиться до них і шанує дні їхньої пам'яті.Довести це прикладами неважко, бо таких прикладів у "Житіях святих" є безліч. Візьмемо для нашого повчання один з таких.
    Жив у Царгороді благочестивий ремісник на ім'я Микола, який мав особливу гарячу любов до святителя Миколая та завжди з особливою старанністю шанував дні його пам'яті. Коли прийшла до цієї людини він старість, не в силах будучи далі трудитися, дійшов до крайнього убозтва. Наближався день святителя. Микола засумував задумався: на що ж він буде справляти свято? Коли поділився він своїм із дружиною, та відповіла йому так. "- Ти знаєш, пане мій, що ми обидва старі та близькі до смерті. То чому нам, може вже в останній раз, не вшанувати пам'ять Святителя? Ось у мене є добрий килим, на що він нам? Піди, купи продай його та все необхідне до свята». Миколай зрадів такій пропозиції дружини, взяв килим і пішов з ним на ринок. Дорогою зустрівся його невідомий старець і запитав: - Куди, друже мій, йдеш? - На торг, відповідав Микола, бо хочу продати свій килим. Старець сказав: - А яку ціну ти хотів би взяти за нього? - Коштував він перш вісім золотих монет, сказав Микола, а тепер візьму скільки даси... - Чи хочеш взяти шість монет?- сказав старець. Миколай із радістю погодився, бо килим не коштував цих грошей, взяв золото, віддав старцю килим вони і на цьому й розійшлися.
    Але ось, коли Микола ще не встиг повернутися додому, невідомий старець, який купив килим, прийшов до його дружини, та повертаючи килим їй каже: - Твій чоловік, мій старий товариш, попросив мене віднести до тебе килим цей. Візьми його. І з цими словами, віддавши килим, невідомий зник. Дружина ж думаючи, що чоловік пошкодував продавати килим, сильно розгнівалася на Миколая, і коли той повернувся обсипала його докорами та, показуючи килим, називала його і брехуном зрадником святителю Миколаю.

    Чоловік коли побачив свій килим руках у дружини настільки здивувався, що не в силах був і відповісти їй. Нарешті, коли трохи отямився, йому прийшла думка: чи не диво це Святителя? І тут він, піднісши свої руки до неба, вигукнув: - Слава Тобі, Христе Боже, що твориш чудеса молитвами святого угодника Свого Миколая! Потім чоловік звернувся до дружини й запитав: - Скажи, а хто приніс тобі килим? Відповіла Дружина: - Якийсь благочестивий старець, одягнений в світлий одяг. Він приніс килим до мене й сказав, що ти його віднести звелів сюди. Я ж не сміла запитати хто він. Тоді чоловік показав дружині золото, виручене від продажу килима , а також муку, вино, просфори і свічки, куплені на свято Миколая Чудотворця. І далі продовжив: - Живий Господь! Вірую, що чоловік який купив у мене був килим не хто інший, як сам святитель Миколай, бо коли я продавав йому килим, ніхто з моїх друзів і не бачив його думали, що я розмовляю з примарою або збожеволів. Тут дружина і зрозуміла, що вчинив диво з ними угодник Божий, і обоє, єдиними устами дякували і прославили Святителя.

    Безсумнівно, що бачать святі нас, знають що ми відчуваємо до них, і звичайно, віддадуть нам'ю любов за любов, і сторицею повернуть те, на що ми з любові до них, особливо в дні їх пам'яті, зробимо яку-небудь добру справу. Наприклад, принесемо пожертву до церкви, або допоможемо бідним. А це все навчає нас вдаватися в молитвах до святих, розвивати до них гарячої почуття любові, шанувати дні їхньої пам'яті наслідувати та їх чесноти. Благословимо Господа, що дав нам в особі і святих великих заступників помічників. Будемо пам'ятати, що вони завжди готові випросити у Бога благодать милість і всім нам, а найперше тим, хто любить і шанує їх. Амінь.

    Переглядів: 105 | Додав: ivan | Дата: 20.12.2015 | Коментарі (0)

    13 грудня. Святого Апостола Андрія Первозванного.

               Апостол, що був покликаний першим.

         3 грудня Свята Православна Церква відзначає день памяті святого апостола Андрія Первозванного. Православні українці особливо вшановують цього святого, оскільки він вважається просвітителем всіх словян. За літописом, апостол Андрій освятив пагорби Києва і передрік появу великого міста, де перебуватиме благодать Божа.

                        Рибалка, який освятив київські гори.

       Апостол Андрій і його брат Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за Собою. Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше за свого брата був покликаний Ісусом на Йордані. Тому Андрія й нарекли Первозванним. Після Зішестя Святого Духа на апостолів Андрій Первозванний вирушив з проповіддю Слова Божого в східні країни. Відвідав Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов узбережжя Чорного моря, Крим, Причорномор’я і по Дніпру піднявся туди, де стоїть тепер місто Київ. За літописами, він благословив ті місця і промовив: «На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і , Господь освятить цю землю святим хрещенням і спорудить тут багато церков», — сказав апостол учням. Потім він благословив київські гори і поставив хрест.


                                           Мученицький подвиг апостола.

        Останнім містом, куди прийшов Андрій Первозванний, було місто Патри. Вчинені апостолом дива і його проповіді навернули безліч язичників. Від його молитви недужі зцілювалися, сліпі прозрівали. Правитель Егеат не повірив словам апостола, назвавши його учення божевіллям. Потім він велів розіпнути його так, щоб якомога довше страждав. Святий Андрій Первозванний із молитвою сам зійшов на місце страти. Його розіп’яли на хресті у формі літери Х. Два дні апостол із хреста вчив присутніх навколо жителів міста. Злякавшись народного обурення, Егеат наказав припинити страту. Але апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Тоді яскраве сяйво Божественного світла освітило хрест, після чого  святий Андрій віддав душу Господу. Дружина правителя зняла з хреста його тіло із честю поховала. Кілька століть потому мощі святого Андрія Первозванного були урочисто перенесені до Константинополч в храм Святих Апостолів.

     

     

     

    Переглядів: 124 | Додав: ivan | Дата: 17.12.2015 | Коментарі (0)

    4 грудня. Введення в храм Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії.

           У пречистому храмі, прецінній світлиці – Божественна     Отроковиця.

       4 грудня православні християни святкують Введення Пресвятої Богородиці. Це день явлення світові обраної Богом, найчистішої з усіх, хто жив на землі, Яка не мала й тіні гріховного помислу. Свято Введення говорить нам про радісну жертву праведних Іоакима й Анни, які свою вимолену в Бога донечку самі привели до храму на службу Богу. Але й Марія радо йшла за голосом Божим і своїх батьків.

                       Молода літами, але зріла духом.

       Введення в храм Пресвятої Діви Марії вважається великим святом, яке в церковних піснеспівах називається передвістям Божого благовоління до людей. Згідно з церковним переказом, Пресвята Діва народилася від Іоакима з роду Давидового й Анни з роду Аарона. До похилих років подружжя залишалося бездітним, що вважалося в старому Ізраїлі, який жив очікуванням Месії (Христа Спасителя), великим нещастям, Божою карою за тяжкі гріхи. Але святі Іоаким і Анна, терплячи за свою бездітність ганьбу від людей, змирились і не втрачали надії на Бога. Вони вірили, що Він може все, і вилікує безпліддя Анни. Іоаким та Анна дали обітницю – присвятити для служіння Богові Дитя, якщо Господь пошле їм Його. І Бог виконав їхні сподівання. Дочка, народжена ними у глибокій старості, отримала ім’я Марія, що означає володарка. Бо Отроковиці Марії справді судилося стати Матір’ю Господа. Коли Їй виповнилося три роки, вдячні батьки, виконуючи свою обітницю, привели Марію в Єрусалимський храм, де Її урочисто зустрів первосвященик. Він ввів Її, за натхненням Святого Духа, у Святая Святих, куди один раз на рік входив лише первосвященик. І цим здивував святих Ангелів. «Ангели входження Пречистої бачачи, здивувалися, як Діва входить у Святая святих» - співається у церковних піснеспівах цього свята.

       В цей день віруючі люди сходилися у свято Арх. Михайлівський храм, щоб віддячити Богові за Його велике милосердя до нас і віддати пошану і хвалу Тій, Яка стала Винуватицею нашого спасіння – Божій Матері, Пречистій Діві Марії. Для нашого народу Божа Мати завжи була заступницею і лагідною матір’ю для кожного. Недарма кажуть, що в кожного українця є три мами: рідна, яка нас народила, Діва Марія та Україна. По закінченню служби Божої парох церкви Різдва Божої Матері с. Зміївки. УГКЦ о, Василій приніс ковчег з часточкою мощей св.. Миколая, Архієпископа Мирлікійського чудотворця. Настоятель храму о. Олександр, у співслужінні о. Василія та клірика св.. Арх Михайлівської церкви о. Іоана відправили молебень з акафістом і водосвяттям святителю Миколаю, Божій Матері і всім святим. По закінченню віруючі приклалися до святих мощей і помазалися освяченим єлеєм.

     

     

     

     

    Переглядів: 90 | Додав: ivan | Дата: 05.12.2015 | Коментарі (0)

    21 листопада. Собор архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних.

      Свято на честь Архистратига Михаїла та інших безтілесних Сил встановили у 4 ст. Це свято називається собором тому, що цього дня Церква вшановує собор — зібрання усіх безтілесних Сил разом з Архангелом Михаїлом, а також собор — зібрання людей на землі для прославлення небесних Сил.

      Вшанування Ангелів у Східній Церкві почалося ще в 3 столітті, а в 4 вже було загально поширене: на помісному Лаодикійському соборі, який засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам, як творцям і правителям світу, затвердили їх православне (правильне) шанування. Про давню традицію шанування Церквою ангелів свідчить також храм на честь св. Архангела Михаїла, що його збудував в передмісті Царгороду імператор Костянтин Великий (274-337). У цьому храмі, за свідченням історика Созомена, було багато чудесних оздоровлень.

         Головна мета празника, як зазначає о. Юліан Катрій у книзі "Пізнай свій обряд", — звеличити і прославити святого Архангела Михаїла, а з ним й інших ангелів. Архистратига (з гр. — «начальника») Михаїла Церква ставить першим серед ангелів, оскільки він очолив боротьбу добрих ангелів проти ангелів, які виступили проти Бога, і переміг. Тому й іконографія представляє архангела як озброєного полководця.
         Східна Церква від 4 ст. святкує ще пам’ять святого Архангела Михаїла 6 вересня (19 вересня — за н.ст.) на згадку про те, що він зберіг свій храм від знищення у Колосах. Це свято також, окрім архистратига Михаїла, звеличує усі ангельські хори. Ще від Псевдо-Діонісія Ареопагіта (5 ст.) у Церкві існує традиція, де ангелів поділяють на три чини, по три хори в кожному залежно від їхнього служіння: серафими, херувими і престоли; господства, власті і сили; начала, архангели й ангели.

       В цей день православна громада с. Зміївки відзначає храмове свято. 26 років тому у с. Зміївка відбулося освячення піднятого з руїн храму на честь святого архістратига Михаїла і тому воно стало традиційним святом села. Коли ще існувала у селі сільськогосподарська агропромислова артіль, керівництво артілі цей день оголошувало вихідним з тим, щоб люди могли відвідати службу Божу.

      Святкову Літургію очолив благочинний Північних парафій і настоятель храму митрофорний протоієрей Олександр Квітка. Йому співслужили: митрофорний протоієрей Миколай Середюк, протоієрей Тимофій Лендел, ієрей Андрій Чміль, протоієрей Володимир, протоієрей Віктор Нанівський, ієрей Іоан Квітка, а також протодиякон Костянтин Квітка. За святковим богослужінням молилися віруючі Зміївської громади УГКЦ з парохом о. Василієм. Багато віруючих сподобилисия причаститися святих Христових Таїн Тіла і Крові Господньої. Були численні гості, а також голова Бериславської районної ради Коновалов В.І. Після Літургії відбувся хресний хід навколо храму, в якому прийняв і парох о. Василій. По закінченні святкового Богослужіння, по благословенню правлячого архієрея, о. Олександр вручив архієрейські благословенні грамоти членам парафіяльної ради і церковної «десятки», які найбільше потрудилися на благо храму. Були традиційні многолітня, а в кінці численна делегація храму св.. муч. Хрисанфа і Дарії селища Дар’ївки привітали всіх парафіян і гостей з храмовим святом і піднесли на вишиваному рушниці коровай і сіль від земляків о. Олександра. Закінчилося свято братською трапезою.

     

     

     

    Переглядів: 89 | Додав: ivan | Дата: 23.11.2015 | Коментарі (0)

    15 листопада. Неділя 24 після Пятидесятниці.

         Святу Літургію відправляв високопреосвященний Даміан, архієпископ Херсонський і Таврійський у свято Андріївському храмі с Новорайськ, Бериславського району у співслужінні благочинного Північних парафій митрофорного протоієрея Олександра Квітки, настоятеля парафії митрофорного протоієрея Миколая Середюка, та священиків: протоієрея Тимофія Лендела та ієрея Андрія Чмеля. Після Літургії служився молебень та хресний хід навколо храму. Багато віруючих мали змогу прийняти св.. Причастя з рук високопреосвященного владики. О. Миколай подякував владиці та гостям, що вони приїхали і розділили духовну радість з парафіянами. Закінчилося Богослужіння молитвами за Україну, за  воїнів, що її захищають і за перемогу над ворогом і супостатом.

     

     

    Переглядів: 89 | Додав: ivan | Дата: 23.11.2015 | Коментарі (0)

    8 листопада — День пам’яті св. вмч. Димитрія Солунського.

         Святий Димитрій був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов’янська назва — Солунь). Він жив у час, коли язичництво, духовно переможене християнством, посилювало гоніння на вірних Церкви Христової. Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений у християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан визвав його до себе і, переконавшись в його освіченості та воєнно-адміністративних здібностях, призначив на місце батька — проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, що було поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. У відношенні до християн воля імператора була виражена однозначно: «Віддавай смерті кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого». Імператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стезю сповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику. Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей міста християнській вірі й викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Упорядник Житія, преподобний Симеон Метафраст, говорить, що він став для Фессалонік у своїй повчальній ревності «другим апостолом Павлом», тому що саме «апостол народів» заснував колись в цьому місті першу громаду віруючих, про що говориться у посланнях святого апостола до християн Церкви Солунської. Святому Димитрію було призначено Господом слідувати за святим апостолом Павлом і в мученицькій кончині свого життя. Коли Максиміан дізнався, що призначений ним проконсул — християнин, і багатьох римських підданих, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, палаючи бажанням розправитись із солунськими християнами. Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному служителю Луппу роздати майно бідним із словами: «Розділи багатство земне між ними — будемо шукати собі багатства небесного». А сам віддався посту й молитві, готуючи себе до прийняття мученицького вінця. Коли імператор увійшов в місто, до нього покликали Димитрія і той сміливо сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав вкинути сповідника в темницю, та ангел зійшов до святого в місце його ув’язнення, утішаючи й укріпляючи в подвигу. Тим часом імператор насолоджувався гладіаторськими боями, спостерігаючи, як його фаворит — силач на ім’я Лій кидав із помосту на списи воїнів християн, яких перемагав у боротьбі. Відважний юнак, на ім’я Нестор, із солунських християн, прийшов в темницю до свого наставника Димитрія і просив благословити його на боротьбу з варваром. За благословенням Димитрія, Нестор подолав, молитвами святого угодника, лютого Лія і кинув його із помосту на списи, як вбивця-язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора і послав воїнів в темницю — пробити списом святого Димитрія, що благословив його на подвиг. На світанку 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 306 року в підземну темницю святого в’язня з’явилися воїни і пробили його списом. Вірний служитель святий Лупп зібрав на рушнику кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перснем й іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. За це імператор повелів схопити і умертвити його. Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з’їдання диким звірам, але солунські християни взяли його і таємно похоронили. За царювання святого рівноапостольного Костянтина Великого (306 – 337) над могилою святого Димитрія була зведена церква, виникнення якої пов’язане із чудесними подіями. Єпарх області Ілірик — Леонтій, що страждав від багатолітньої недуги, прибув на місце поховання святого великомученика і звільнився від своєї хвороби, коли його поклали на місце поховання. На згадку про своє зцілення Леонтій сприяв будівництву храму на тому місці. Повертаючись в Сирмій — адміністративний центр Ілірика, єпарх бажав забрати з собою частину мощей святого, але святий Димитрій заборонив це робити, з’явившись у видінні. Тоді єпарх Леонтій забрав з собою тільки плащ великомученика, просочений його кров’ю. Святий Димитрій в дорозі явив чудо єпарху, коли допоміг йому та його супроводу перейти в час лютої зими Дунай, щоб повернутися в Сирмій.

     

    Переглядів: 153 | Додав: ivan | Дата: 14.11.2015 | Коментарі (0)

    7 листопада. ДИМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА.
     

         8 листопада Православна Церква відзначатиме День пам'яті святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем встановлена Церквою для поминання усіх від віку спочилих християн, і отримала назву Димитрівської.
         Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам, Церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла, та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього преставлення.

         У дні поминання спочилих православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Церкви. Про нехрещених же треба молитися вдома або над їх могилою на цвинтарі.
         У дні поминання віруючі приносять до храму поживу для незаможних. Ця їжа освячується під час богослужіння і потім роздається всім, хто забажає. Ми знаємо і віримо, що людина, яка дістала це частування, перед трапезою помолиться «за всіх, що тут нині поминаються», і до молитви кожного з нас приєднається її подячна молитва. З цим звичаєм пов’язаний також інший, подібний до нього: подавати милостиню бідним з проханням помолитися за спочилих.

     

    Переглядів: 96 | Додав: ivan | Дата: 14.11.2015 | Коментарі (0)

    14 жовтня. Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії

       Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку старовину. Сама назва свята пов'язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому (886 – 912) та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел – з племенами русичів) й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня (за новим стилем) у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий (936) (був русином родом, у молодості потрапив до полону й був проданий у Константинополі в рабство місцевому жителю Феогносту) та його учень Епіфаній (956) о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих. Святитель Димитрій Ростовський повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»» [2, с. 448].
      Потрібно відзначити, що в церковній історії та православному календарі існує велика кількість прикладів допомоги і заступництва Пресвятої Богородиці. Увесь християнський світ з глибокою любов'ю, вдячністю і надією славить Матір Спасителя світу Ісуса Христа – шість разів у році православна церква урочисто відзначає свята на честь Діви Марії: 8 січня – Собор Пресвятої Богородиці; 7 квітня – Благовіщення Пресвятої Богородиці; 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці; 21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці; 14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці; 4 грудня – Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Проте не всі ці свята стали в Україні настільки значимими в порівнянні зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов'язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі. У чому причина особливої любові людини до цього свята? У чому його сутність? Що означає для нас Покров Божої Матері? У тому, що Своїми молитвами Пресвята Богородиця покриває нас від зла і допомагає йти до спасіння. Матір Божа є на вічні часи Матір'ю кожній людині і всьому людству. І як всяка любляча мати Вона завжди готова розпростерти Свій Покров над кожним з нас. Їй відомі всі наші потреби й турботи, радощі і печалі. Дійсно, Богородиця «подібно до хмари покрила землю» (Сир. 24, 3). Дійсно, ми ховаємося під покровом Тієї, Яка як хмара, покриває землю. Ще премудрий Соломон звістив про Богородицю: «Хто Ця, Яка блищить, немов зоря прекрасна – як місяць, світла – як сонце» (Пісн. 6, 9). Отже, духовний зміст свята говорить про те, що Пресвята Богородиця завжди молиться за людей до Бога. Де б ми не знаходилися, Її божественний покров простягнений над нами, Її безперервна молитва зберігає нас від бід, умудряє і дає силу нести свій хрест. Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором».

       Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці [3]. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва [4]. Також і Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в часи Другої Світової Війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації рідних земель, особливо шанувала це свято. У цьому році на Покрову Пресвятої Богородиці припадає сімдесята річниця створення Української Повстанської Армії. Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці – це свято не тільки релігійне, але й народне і національне.

     

     

    Переглядів: 190 | Додав: ivan | Дата: 15.10.2015 | Коментарі (0)

    Контактні дані
    Пошук
    Наше опитування
    Оцініть мій сайт

    Всего ответов: 50
    Календар
    Православные праздники
    Історичні події
    Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Кто сегодня был? Яндекс.Метрика
    Архів записів
    Форма входу

    Розповiсти друзям
    Підписка на новини

    Введите адрес Вашего почтового ящика:

    Пасха
    Наш баннер
    Цікаво знати
    Вверх Яндекс.Метрика