Свято Архангело - Михайлівська церква c. Зміївки
Українська православна церква Київського патріархату
Выбрать язык / Select language:
Ukranian
English
French
German
Japanese
Italian
Portuguese
Spanish
Danish
Chinese
Korean
Arabic
Czech
Estonian
Belarusian
Latvian
Greek
Finnish
Serbian
Bulgarian
Turkish
Меню сайту
Благодійний внесок
Цікаві статі
  • 1.Внутріщній стан людського серця, що стало оселею всіх пристрастів і пороків
  • 2.Моральний стан серця людини, що через недбайливість і лінощі падає в безодню пороків
  • 3.Внутрішній стан серця людини, яка лишилася благодаті і стала рабом пристрастів і зброєю диявола.
  • 4.Стан серця людини, через святе хрещення і інші таїнства, що стало мешкання Святої Тройці.
  • 5.Дорога християнського життя.
  • Святині храму
    Підтримайте сайт

    Натисніть та підтримайте сайт

    Пам'ятки храму
    ЗАКОН БОЖИЙ
    Святе Причастя

    Головна » Архив новостей
    « 1 2 ... 8 9 10 11 12 »

    12 липня свято святих первоверховних Апостолів Петро і Павла.

       Свято в честь св.. Апостолів Петра й Павла є одним з найголовніших рокових свят у липні. Як підготовка до цього свята встановлений також окремий піст, що триває від понеділка по неділі Всіх Святих (по першій неділі після неділі св.. Трійці) аж до цього свята. Святкуємо це свято кожного року 12 липня.

       Св. Апостол Петро був духовно пов'язаний з нашим Спасителем упродовж усього Його перебування на землі, а по Його смерті він виявив себе щирим ісповідником Його віри та проповідником  Його Божественної науки. До свого покликання на апостольське служіння називався Симоном і був сином рибалки Іони. Жив він у містечку Віфсаїді, недалеко Генісаретського озера. Був він братом св.. Апостола Андрія, основоположника Церкви Христової в Україні. Після вознесіння Спасителя на Небо Петро (Симон) почав свою місію. Спочатку він проповідував у різних містах Палестини, і внаслідок його проповідей багато там людей навернулися до християнства. У Палестині  він зустрівся з опозицією найвищого юдейського Суду, усе ж така до 42-го року він не дуже був переслідуваний. Але з 42-го року юдейський цар Ірод Агриппа вкинув його у в’язницю , і там він незабаром мав бути страчений. Апостол Петро одначе чудесним способом був виведений із в’язниці і тоді покинув Палестину. Під час переслідування християн за римського імператора Нерона між 64-68 роками Петро був розп’ятий на хресті. Давній переказ повідомляє, що апостол Петро був розпятий головою вниз,  - на його власне прохання.

       Апостол Павло є найбільшим місіонером Христової Церкви. Його чудесне навернення на віру Христову в дорозі до міста Дамаска(Діян. 9. 1-12) дуже подібне до його життя, як християнина, бо ж життя його відзначилося надзвичайними історичними пригодами.

       Ап. Павло до свого навернення звався Савлом і був сином заможних юдеїв з міста Тарсу у Килікії. Він був римським громадянином. Навчався в Єрусалимі  у відомого рабина Гамалиїла. Його виховання було під строгим впливом юдейської віри й традицій. Згідно з юдейською  традицією, його, подібно як всіх хлопців, під час навчання, навчили робити намети. Пізніше, коли він уже під іменем Павла, проповідував у різних місцях країни, то цим ремеслом він заробляв собі на прожиток. Савл був близько пов’язаний з юдейським Верховним Судом (Синедріоном) у Єрусалимі, і представниками цього суду він був посланий у Дамаск, щоб там переслідувати християн – після того  як побили камінням архідиякона Стефана. (Архідиякон Стефан таким чином став першим мучеником за віру Христову). Чудесно навернувшись (у дорозі до Дамаску)  на християнство, Павло здивував усіх юдеїв  тим, що почав ревно проповідувати Євангелію Христову в юдейських синагогах, і там він навертав багато юдеїв на Христову віру. Через це він згодом мусів таємно втікати з міста. Апостола Павла називають «апостолом язичників» (Рим. 11. 13), тому, що він проповідав серед язичників. Європа християнським просвіщенням зобов’язана йому. Більше всіх апостолів він потрудився у благовісті Христовому. Перетерпівши безліч скорботи і страждань у своїх місіонерських подвигах, він отримав від Бога надзвичайні одкровення. Він був узятий живим у рай і « чув невимовні слова, яких людині не можна переказати» (2 Кор. 12. 4). Своєю молитвою апостол Павло створив багато великих чудес. Успіху його проповіді сприяли глибокі переконання у Божественності учення, що він проповідував, спокійна мужність серед всіляких небезпек, знання людських сердець і природня красномовність. І разом з тим незвичайна любов до людей жила в серці Павла. Цим духом любові проникнуті 14 Послань, що увійшли в канонічні книги Нового Заповіту. Послання ці були і залишаються взірцем духовних і моральних шукань християнина. Православна Церква прославляє міць святого Петра і розум святого Павла, оспівує в них образ навернення грішників. В апостолі Петрові – образ людини, що відвернулася від Господа і покаялася, в апостолі Павлові – образ людини, що противилася проповіді Господній, а потім увірувала. 

     

    Переглядів: 323 | Додав: ivan | Дата: 12.07.2013 | Коментарі (0)

         7 липня народження чесного славного пророка Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна. Всіх святих в землі Українській прославлених та новомучеників, що за віру Православну постраждали від безбожної більшовицької влади.

         Про народження Іоанна Хрестителя говориться у св.. Євангелії від Луки в главі 1 з 5 - 25 ст. Для народження Предтечі Бог обрав благочестивих батьків, родичів Пресвятої Діви Марії, священика Захарію і дружину його Єлизавету. Вони були старими, а дітей не мали. Вони ревно молилися Богу, щоб позбавив їх від такого нещастя. Якось Захарія здійснював богослужіння в єрусалимському храмі. Коли він увійшов до святилища для кадіння, там йому явився ангел Господній, стоячи праворуч від жертовника кадильного, на якому димів фіміам (ладан); Захарія збентежився, і страх пройняв його. Ангел сказав йому: «Не бійся Захаріє, бо почута молитва твоя; дружина твоя Єлизавета народить тобі сина, і назвеш його Іоанн. Народження його принесе радість багатьом. Він буде великим перед Господом, матиме дари Святого Духа від початку свого народження і наверне людей до Господа Бога. Він передуватиме, тобто буде попередником, перед Господом-Спасителем, за духом і силою, як Ілля, і готуватиме людей до прийняття Спасителя». Захарія не відразу повірив з радощів і сказав: «А як мені впевнитися, що це збудеться? Адже я і дружина моя вже дуже старі». Ангел відповів йому: «Я – архангел Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою. За те, що ти не повірив моїм словам, ти будеш німий і не зможеш говорити до того дня, доки це збудеться» Між тим народ, молячись, чекав на Захарію і дивувався, що він затримувався в храмі, у святилищі. Він же, вийшовши звідти, не міг говорити з народом і спілкувався знаками. Тоді всі зрозуміли, що йому було видіння у святилищі. Після закінчення днів своєї служби у храмі Захарія повернувся у свій дім. Коли Єлизавета довідалася про велику Божу ласку до них, вона приховувала від людей свою радість і дякувала Богу. У праведних Захарії та Єлизавети народився син, як провістив ангел. Сусіди Єлизавети раділи разом з нею від такої ласки Господньої до неї. На восьмий день, згідно юдейським законом, належало дати імя немовляті. Родичі і знайомі, що зібралися, хотіли назвати його Захарією, за ім’ям батька його. На це Єлизавета відповіла: «Ні, хай буде названий Іоанном». Усі стали говорити: «У твоєму роді нікого не називали таким імям», і знаками запитували батька, як він бажає назвати сина? Захарія попросив дощечку і написав: «Іоанн буде імя йому». Усі здивувалися. І відразу відкрилися уста Захарії, і він заговорив, славлячи Бога, і став пророкувати, з натхнення Святого Духа, про скоре пришестя Спасителя і що Іоанн буде Предтечею Його, щоб приготувати народ до прийняття Спасителя. Усі хто чув про цю дивну подію, зі страхом і здивуванням говорили про Іоанна: «Ким буде дитя це?». Господь оберігав немовля, і воно росло, зміцнювалося духом. Згодом Іоанн Предтеча жив у пустелі до свого явлення народові.

    (Лк. 1. 57-80).

          По давній традиції, яка була в людей, коли вони ще жили на Галичині, до свого насильницького переселення на Херсонщину, був звичай на другу неділю після св.. Тройці робили обхід навколо церкви з читанням св.. Євангелія. Перед св.. Євангелієм діти дорогу посипали квітами зі словами «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф». Цю традицію продовжують і в с Зміївка. Діти гарно прибрані, у вишитих сорочках, з кошиками повних квітів прийшли до святого храму, щоб дитячими устами прославити Господа.

     

    Переглядів: 274 | Додав: ivan | Дата: 11.07.2013 | Коментарі (0)

    30 червня. Неділя всіх святих.

          В першу неділю після Св. Тройці свята Церква святкує память всіх святих. Вона присвячена на прославлення всіх тих, що своїм земним життям так угодили Богові, що душі їх на тім світі перейшли до утіх Царства Небесного, - що здобули таку ласку в Бога, що своїми молитвами і для нас випрошують Божої ласки. В цей день віруючі православні християни заговляються на Петрів піст. В народі він називається петрівка, його ще називають апостольським, і закінчується він на свято св.. ап.. Петра і Павла 12 липня. В цьому році він починається 1 липня і протягнеться 11 днів. На відміну від Великого посту, що перед Пасхою, він нестрогий. Всі дні, крім середи і п’ятниці, дозволяється їсти рибу і рибні продукти, але втримуються від м’яса, молока і молочних продуктів і яєць. Петрів піст встановлений в наслідування прикладу святих апостолів, які після прийняття Святого Духа постом і молитвою готувалися на початок всесвітньої проповіді християнства, також готували своїх наступників. Для сучасних християн Петрів піст – посильний подвиг, щоб стати достойними дарів Святого Духа. Всі святі угодники Божі шанували піст. Він був для них благоприємним часом для виправлення і удосконалення. Великі подвижники ще більше наближалися до Господа. Через строгий піст і наполегливу молитву вони удостоювалися великих прозрінь і видінь. Піст одухотворяв їх, і святі угодники отримували великі Божі Милості.

          Ввечері цього дня в храмі св.. Архистратига Михаїла с. Зміївки було шанування ікони Божої Матері «Касперівська», яка проявила дивну свою силу і являється покровителькою с. Зміївки і не тільки, а й усього Таврійського краю. В храмі читався акафіст Покрові Божої Матері, потім був хресний хід навколо храму і свята ікона Божої Матері відправилася в мандрівку по парафіям Північного благочиння Херсонсько – Таврійської єпархії. Перша парафія, яка прийняла ікону Божої Матері – свято Андріївська церква с Новорайська Бериславського району, настоятелем якої є митрофорний протоієрей о. Миколай Середюк.
     
    Переглядів: 224 | Додав: ivan | Дата: 03.07.2013 | Коментарі (0)

    23 червня – день Святої Тройці. Пятидесятниця. Зішестя Святого Духа на апостолів.

         У пятдесятий день по Воскресінні Христовому всі Апостоли були в горниці в Єрусалимі. І ось о дев’ятій годині ранку почувся шум в кімнаті подібний до шуму вітру; цей шум сходив з Неба так, немов буря сильна зірвалася й переповнила той дім, де сиділи вони. «І з’явились їм язики поділені, немов би огненні, і спочили на кожному з них» (Діян. 2. 3). І тоді сталося так, як було обіцяно Ангелами під час Вознесіння Господнього; вони сповнилися Духом Святим.

         Внаслідок зшестя на них Святого Духа Апостоли перемінилися; вони просвітилися, і пригадали собі все те, чого навчав Христос під час перебування на землі. І ось тепер уся ця наука Господня показалася їм у зовсім іншому, у новому світлі, і вони вже не були боязливими і заляканими, а навпаки – вони мужньо вийшли й почали проповідувати Євангелію Христову.

         Юдеї саме в той час з усіх сторін світу зїжджалися до Єрусалиму, щоб там відсвяткувати свято юдейської П’ятидесятниці - на спомин того факту, що вони одержали від Бога  (через Мойсея) на горі Синай Десять Заповідей Божих. Вони також відзначали в цей день п’ятдесятий день виходу юдеїв з єгипетського рабства – Пасху. Усі ці юдеї-прочани, розмовляючи між собою різними мовами, заповнили вулиці Єрусалиму. А вістка про те, що сталося з Апостолами, скоро розійшлася по всьому місту, і великий натовп людей зібрався біля того дому, де жили Апостоли. І коли там люди так очікували, переповнені різними передчуваннями, з дому до них вийшла група людей. По їхній поведінці й одежі можна було пізнати, що це були галілеяни. І ось вони почали говорити про Христа Спасителя. А присутні юдеї дуже здивувалися, бо кожен  почув, що Апостоли проповідували його рідною мовою. «І всі були вражені і дивувалися, кажучи один одному: чи не всі ці, які говорять, галілеяни? Як же ми чуємо кожен свою мову, в якій народилися?» (Діян. 2. 7-8)

         «Петро ж, ставши з одинадцятьма, підвищив голос свій і промовив до них: мужі юдейські і всі жителі Єрусалима! Нехай буде відомо вам, і слова мої…. Це те, що провіщав пророк Іоіль…і на рабів Моїх і на рабинь Моїх у ті дні зіллю від Духа  Мого, і будуть пророкувати»(Діян.2. 14, 16, 18). Вислухавши знамениту проповідь св.. Петра, люди зворушилися серцем за свої погані діла супроти Спасителя, а деякі питалися: що їм зараз треба зробити? Св. Петро відповів їм на це: «покайтеся, і нехай хреститься кожен з вас в ім’я Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа»(Діян. 2. 38).

         Свято християнської православної П’ятидесятниці, яким ми вшановуємо Святу Тройцю, є одним з дванадцятьох річних важливих свят. Церква урочисто відзначає це свято кожного року на п’ятдесятий день після свята Воскресіння Христового, і на десятий день після Вознесіння Господнього. В народні напередодні Св. Трійці, в суботу, люди прикрашали храми, свої домівки гілками дерев клена, липи ясена, долівки застеляли пахучими травами чебрецем, м’ятою, лепехою тощо. В народі вважалося, що  це зілля має цілющу силу, його не викидали, а зберігали й у відварах мили голову, щоб вона не боліла, парили хворі ноги, і т.д.
     
     
    Переглядів: 281 | Додав: ivan | Дата: 23.06.2013 | Коментарі (0)

    22 червня - Троїцька поминальна субота.
         В цей день звершується пам'ять усіх померлих «праотців, отців і братів наших». Звичай поминати в суботу пов'язаний з думкою про спокій і з тим, що саме в суботу тіло Ісуса Христа спочивало у гробі. «Ця є субота благословенна, цей є день упокоєння» - співається в цей день. Церква згадує по іменах і молиться за всіх хто «побожно спочив».
    Переглядів: 228 | Додав: ivan | Дата: 23.06.2013 | Коментарі (0)

    13 червня цього року Св. Церква відзначає свято Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

    Після Свого переможного Воскресіння Господь наш Ісус Христос протягом сорока днів перебував на землі. За цей час Його бачили очима, доторкалися до Його Пречистого Тіла. Але тіло Його не було простим, людським, і Він не жив звичним життя людей. Святим апостолам Він «являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже». Настав час, коли земна присутність Ісуса Христа з апостолами повинна припинитися, поки Він не повернеться в славі Своїй судити світ. Воскреслий Господь уже більше не міг залишатися на землі: перемігший смерть не може перебувати серед тління. Він виконав усе, для чого був посланий був Отцем.

    В сороковий день по Воскресінні із мертвих Господь Ісус Христос, явився  Своїм ученикам в Єрусалимі, разом з ним прийшов на Єлеонську гору. Благословивши їх, Спаситель у них на очах піднявся на небо, «і хмара  взяла Його з очей їхніх».(Діян. 1. 9). Христос вознісся на небо з гори Єлеонської, де Він так часто проводив ночі в молитві і звідки почалася Його Голгофська дорога. Коли апостоли поглядом проводжали Спасителя, враз явилися їм два мужа в білій одежі і сказали: «мужі галілейські, чого стоїте і дивитеся на небо? Цей Ісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1 11). І відтепер апостоли будуть з радісним терпінням чекати від Нього безцінних дарів: через десять днів – Святого Духа, потім – безперервної допомоги і підтримки, і далі – Його Другого Пришестя. Розлучившись з Спасителем, вони з радістю повернулися в Єрусалим, пам’ятаючи обіцянку Його: «Я з вами по всі дні до кінця віку»(Мф 28.20).

    Переглядів: 202 | Додав: ivan | Дата: 13.06.2013 | Коментарі (0)

         8 червня у церкві було звершено таїнство хрещення по швецько-лютерянському обряду. Обряд виконував швецький пастор.

     
     
    Переглядів: 227 | Додав: ivan | Дата: 12.06.2013 | Коментарі (0)

         12 травня ми святкуємо другу неділю після великого свята Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ця неділя ще з давніх-давен у нашому народі називається провідною, бо в цей день існує звичай поминати своїх померлих родичів: у радості світлого свята Пасхи їх відвідують і знову проводять у своїх молитвах до вічного спокою.

         А Свята Церква сьогоднішній неділі дає назву – неділя апостола Фоми, бо зі Святого Євангелія ми з вами чули, як Господь наш Ісус Христос на восьмий день після Свого Воскресіння знову явився апостолам і зміцнив віру апостола Фоми, який не хотів повірити іншим апостолам, що Господь воскрес і вони Його бачили. То Фома сказав до них: "Коли не побачу на руках Його знаків від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани Його, і не вкладу руки моєї в ребро Його не повірю” (Ін. 20, 25). І далі ми бачимо, що через вісім днів, коли апостоли разом із Фомою перебували в домі при замкнених дверях, знову явився Христос і сказав: "Мир вам!”. І, звернувшись до апостола Фоми, сказав: "Дай сюди палець твій і поглянь на руки Мої, і дай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірний, а вірний” (Ін. 20, 27). І побачивши на власні очі воскреслого Господа, Фома вигукнув: "Господь мій і Бог мій!” І каже йому Ісус: "Ти увірував, бо побачив Мене; блаженні ті, що не бачили і увірували” (Ін. 20, 28-29).

         Який зрозумілий для нас віруючих апостол Фома у деякі моменти нашого життя! Кожному з нас доводилося переживати такі хвилини, коли душа була порожня, коли здавалось, що все закінчилося. Коли похмурий відчай готовий був опанувати серце і душу, коли уста були безсилі вимовляти слова віри, і сама молитва завмирала перш ніж піднестися до престолу Бога. І нам здавалося, що нас покинуто, що Спаситель назавжди пішов із нашої душі.

         У такі дні згадуймо про апостола Фому і навчімося від нього смирення, терпіння і водночас надії. Прийде час, і Господь знову відвідає наші душі і сум наш стане полум’ям нашої віри.

         Цього дня люди провідують могили своїх близьких і рідних. Вважається, що після Великодня на цілий тиждень Господь відпускає душі померлих на землю. А вже у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають змогу з ними "поспілкува­тися", здобути певну позитивну енергію. А також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо.

     

    Переглядів: 714 | Додав: ivan | Дата: 13.05.2013 | Коментарі (0)

    6 травня Світлий Понеділок, святого великомученика і Побідоносця Георгія (Юрія).

     

      Служба Божа відправляється по пасхальному чину. Після служби звершується хресний хід навколо церкви. В цей день парафіяни вітали з днем народження регента церковного хору матінку Дарію. Ось уже 24 роки матінка Дарія керує церковним хором. Прийшовши в 1989 році в с. Зміївку разом з панотцем Олександром Квіткою на щойно відкриту парафію, матінка, маючи музичну освіту і прекрасний голос, зайнялася організацією церковного хору, навчала їх правильно співати. Одні хористи відійшли у вічність, на їх місце приходять молоді і матінка Дарія докладає великих зусиль щоб навчити їх церковному співу. Від імені хору і парафіян слово привітання сказала хористка Красуляк Люба Михайлівна. Вона подякувала матінці Дарії за її нелегку працю на благо храму. Хор і парафіяни побажали матінці Дарії «Многії літа».
     
    Переглядів: 315 | Додав: ivan | Дата: 08.05.2013 | Коментарі (0)

    Свідоцтва про воскресіння Христове.

       Ім’я О.І. Білецького (1884-1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератур, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда про нього іноді згадують у православних колах у звязку з Доповідною запискою до ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще у 60-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Білецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не вченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту. що боролися з релігією. не було жодного справжнього вченого.

       О.І.Білецький ніколи не приховував своєї релігійності. У 20-х роках ХХ ст.. він був церковним старостою в одному з храмів Києва. Довгі роки до самої своєї кончини Олександр Іванович очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка в Києві. За трудову діяльність академік Білецький був нагороджений пятьма орденами і багатьма медалями.

        Це лише здається, християнська віра у Воскресіння Христове ґрунтується на «бабусиних казочках». Насправді казочками була безліч псевдонаукових видань з антирелігійної пропаганди, в яких старанно замовчувалися останні досягнення науки, що свідчили на користь факту Воскресіння, а також практикувалися викривлення та фальсифікації фактів (про це докладно писав академік АН СРСР О.Білецький). Навіть Фрідріх Енгельс наприкінці свого життя, під тиском останніх наукових доказів, визнав, що воскресіння Христа дійсно відбулося. Звернімося до історичних джерел і ми, спираючись на напрацювання істинного науковця, знавця своєї справи – О.І.Білецького.

       Як відомо Йосиф Флавій вважається одним з найбільш надійних історичних свідків. Карл Маркс зазначав: «Достовірна історія може писатися лише на основі таких документів, як твори Йосифа Флавія та рівноцінні їм». Окрім того, Йосиф Флавій за часів свого життя міг бути обізнаним з описами в Євангеліях подіями. Причому він не належав до послідовників Христа, а відтак – від нього не можна чекати перебільшень на користь християн. Ось уривок з його записів: «У цей час виступив Ісус Христос, людина високої мудрості, якщо тільки можна назвати його людиною, творець чудесних справ; коли за доносом головуючих у нас людей Пилат розіпяв його на хресті, похитнулися ті, що першими його полюбили. На третій день він зявився перед ними знову живий».

         Гермідій (Гермізій), який займав офіційну посаду біографа правителя Іудеї, написав також і біографію Пилата. Його записи заслуговують на особливу увагу, бо містять багато достовірної інформації з історії Палестини та Риму, через що були покладені в основу історії Іудеї. Гермідій, за висловом одного з істориків, розповідав про все «з безпристрасною точністю фотоапарату», тобто не піддаючись ніяким емоційним впливам. Під час воскресіння Христового він знаходився поблизу, супроводжуючи одного з помічників Пилата. Важливо, що спочатку Гермідій був противником Христа, і як сам говорив, умовляв дружину Пилата не втримувати чоловіка від смертного вироку Ісусу. До самого розпяття він вважав Христа неправдомовцем. Тому, з власної ініціативи, вночі він пішов до гробу, щоб пересвідчитись у тому, що Ісус не воскресне. Але – вийшло інакше.

    Воскресіння Христове

       «Наблизившись до гробу і знаходячись кроків за сто п’ятдесят від нього, - пише Гермідій, - ми бачили в слабкому світлі ранішньої зорі сторожу біля гробу; два чоловіки сиділи, інші лежали на землі; було дуже тихо. Ми йшли зовсім повільно, і нас обігнала сторожа, що йшла на зміну тій, яка знаходилася там звечора. Потім враз стало дуже світло. Ми не могли зрозуміти, звідки йде це світло. Та незабаром побачили, що воно виходить із сяючої хмарини, яка рухалася вгорі. Вона спустилася на гроб, і над землею там зявився чоловік, який ніби світився. Потім почули удар грому, але не на небі, а на землі. Жахаючись цього удару, сторожа вскочила, а потім упала. У цей час до гробу, праворуч від нас крокувала жінка, вона раптом закричала: «Відкрилось! Відкрилось!». І в цей час нам стало помітно, що, дійсно, дуже великий камінь, привалений до входу в печеру, наче сам собою піднявся і відкрив гроб (вхід у печеру). Ми дуже злякалися. Через деякий час світло над гробом зникло, стало тихо, як завжди. Коли ми наблизилися до гробу, виявилося, що тіла, похованого там чоловіка, вже немає».

       Сирієць Єйшу, відомий лікар, наближений до Пилата, належав до найбільш видатних людей свого часу. Спеціалісти з історії науки вважають, що він, як лікар, по праву займає місце поряд з Гіпократом, Цельсом, Галеном, а як анатом – поряд з Леонардо да Вінчі та Везалієм. Лише маловідома мова, якою написані його твори, перешкодили його визнанню. Єйшу, за дорученням Пилата, звечора напередодні неділі знаходився поблизу гробу з пятьма своїми помічниками. Він був і свідком поховання Христа. У суботу він двічі обдивлявся гроб. Знаючи пророцтво щодо Христового Воскресіння, Єйшу з помічниками цікавився цим питанням, як науковець. Тому все, повязане з Христом та Його смертю, досконало досліджувалося. «Всі ми – лікарі, сторожа та інші, - пише Єйшу, - були здорові, бадьорі, почувалися так, як завжди. У нас не було ніяких передчуттів. Ми абсолютно не вірили в те, що мертвий може воскреснути. Але Він дійсно воскрес, і всі ми бачили це своїми очима». Далі йде опис Воскресіння. Взагалі Єйшу був скептиком. У своїх роботах він часто повторював вислів, який потім став східним прислів’ям: « Чого я сам не бачив, те вважаю казкою».

       Немало свідоцтв про Воскресіння Христове ми заходимо також у єврейських авторів, які, зі зрозумілих причин, частіше схильні всіляко замовчувати факт Воскресіння. Серед них найбільш відомим є Меферкант, один із членів синедріону, казначей, з рук якого Іуда отримав 30 срібняків за зраду Ісуса. Сам Меферкант був першим із членів синедріону, хто прибув для розслідування відразу після Воскресіння. Із його рук, незадовго до моменту воскресіння, отримали гроші охоронці гробу. Меферкант не встиг відійти далеко, тому чув грім і бачив сяйво над гробом. Він впевнений, що Воскресіння дійсно відбулося. Усе, що бачив на власні очі він описав у творі «Про правителів Палестини», який належить до найбільш правдивих джерел з історії Палестини.

       Взагалі, за підрахунками відомого знавця римської історичної літератури академіка І. Нетушила (1850 -1928), кількість цілком надійних доказів Воскресіння Христового перевищує 210. Згідно з даними академіка Білецького, таких свідоцтв близько 230. Сучасні дослідження лише збільшують цю цифру.

       Завершити ж хочеться словами одного з найбільш відомих спеціалістів з античності – академіка В. Бузескула: «Воскресіння Христа підтверджено історичними даними з такою ж безсумнівністю, як існування Івана Грозного та Петра І. Якщо заперечувати Воскресіння Христа, то потрібно заперечувати (причому на більшій підставі) існування Пилата, Юлія Цезаря, Нерона, Августа, Трояна, Марка Аврелія, руських князів Володимира й Ольги, Олександра Невського, Івана Каліти, Данила Галицького, Юрія Долгорукова та багатьох інших».

       Отже, Христос воістину Воскрес! Але вірити в це потрібно серцем, а зовсім не розумом, незважаючи на ті чи інші доводи науковців, - тому, що Бога пізнають серцем.

     Світлана Коппел-Ковтун, «Мгарській колоколъ», №51, 2007 р.

    Переглядів: 336 | Додав: ivan | Дата: 08.05.2013 | Коментарі (0)

    5 травня Воскресіння Господа Ісуса Христа.

         Коли минула субота, вночі, на третій день після Своїх страждань і смерті, Господь Ісус Христос силою Свого Божества ожив, тобто воскрес із мертвих. Тіло Його людське преобразилося. Він вийшов із гробу, невидимий для сторожі, не відваливши каменя, не порушивши синедріонової печатки. Від цієї миті воїни, самі не знаючи того, охороняли порожній гріб. Раптом стався великий землетрус; з неба зійшов ангел Господній. Він, приступивши, відвалив камінь від гробу Господнього і сів на ньому. На вигляд він був немов блискавка, і одяг мав білий як сніг. Воїни, що були на варті біля гробу, тремтіли від страху, зробившись немов мертвими, а потім, отямившись від страху, розбіглись.
     
     
    Переглядів: 239 | Додав: ivan | Дата: 08.05.2013 | Коментарі (0)

    ПРО БЛАГОДАТНИЙ ВОГОНЬ НА ГРОБІ ГОСПОДНЬОМУ

         У наш час духовного здичавіння життя людей обмежується лише зем­ними інтересами. До всього земного, тимчасового докладається багато праці, виявляється великий інтерес і допитливість до всіляких "новин", але зовсім не видно інтересу у сучасних людей до духовного життя, до прояву Божої благодаті (милості) на грішній землі. 
         Так ось, дуже мало кому відомо, а краще сказати, майже нікому невідомо про чудесне з'явлення благодатного вогню, який виникає уже довгі століття з року у рік у Велику суботу на Гробі Господньому в Єрусалимі, тобто на місці поховання і славного Воскресіння Господа на­шого Ісуса Христа. 
         У нагадування про це незвичайне, чудесне з'явлення наводимо істин­не свідчення - витяг з листа російської паломниці, очевидиці появи бла­годатного вогню два роки підряд -  Марії Павлівни Хрещатицької.
         Цей лист написаний о. Миколаю (Самоукову), ієромонаху Св. Тро­їцького монастиря в Джорданвілі, у відповідь на поставлені ним запи­тання.
         Лісненський монастир, ЗО квітня 1958 року, Фурке. "Високоповаж­ний і дорогий у Господі отче Миколаю, Христос Воскрес!
         ...Якщо Господь сподобить, поїду в Новодєєво, і тоді не забарюся поїхати у Джорданвіль й особисто розповісти Вам усе, що Вас цікавить, поки ж постараюсь відповісти на всі поставлені Вами запитання. 
         Супутниця моя була черниця Марія Торська. 
         Шлях від Елеону до Гробу Господнього проїхали на автобусі. Пого­да була гарною. Народу не злічити - тисячі. Настрій урочистий. Нації: греки, росіяни, вірмени, араби, англійці, американці, французи, турки і навіть євреї, які нелегально потрапляють на арабську сторону. Перева­жають, я гадаю, греки й араби.
         У храмі народ поводиться, з нашої точки зору, жахливо, бо кричать, скачуть і взагалі дуже шумлять. Але з їхньої точки зору, якщо вони так не будуть поводитися (це вони так моляться), то не зійде благодатний вогонь.
         Я вже сказала, що народу не злічити ні у храмі, ні навколо храму. Коли з'являється Патріарх, весь народ абсолютно затихає і до появи Благодатного Вогню - цілковита тиша. 
         Спочатку йде хресний хід й обходить храм з великою кількістю хо­ругов тричі і зупиняється (Патріарх - у повному облаченні перед (каплицею) Кувуклією . Тут з нього, Патріарха, знімають усі ризи і мит­ру; залишається в підряснику, і турки-каваси з голови до ніг усього йо­го обмацують, - чи нема, бува, при ньому чогось займистого. Це відбу­вається близько 1-ї години дня.
         Я думаю, що Патріарх чекає вогню не більше 5-7 хвилин.
         Торік я і ще одна паломниця, яка приїхала з Америки, ми добре ба­чили (ми знаходились у дуже зручному місці), як тоненьким зигзагом, мов блискавка, блиснуло світло згори униз, і вмить з'явився вогонь на Гробі Господньому, де розкладена вата, яка і займається від цього вогню.
         Патріарх запалює пучки свічок (по 33у руці) і передає одразу ж далі в особливі віконечка-отвори, пророблені у стінах, і вмить, від одного до іншого, вогонь поширюється по всій величезній церкві - внизу і нагорі. І вже в цей момент вся церква дрижить від захоплених вигуків і тріумфування народу.
         Цей вогонь, упродовж 10-15 хвилин, зовсім не обпалює. Я особисто водила ним (усім жмутом запалених свічок) по хворих місцях свого тіла і не відчувала його зовсім. А Елеонський монах, отець Сава вмивався (як він висловився), водив по всьому своєму обличчю, оброслому боро­дою і вусами, -  і жодна волосина не загорілася, не спалахнула.
         При такій масі народу і при такім морі вогню, якби був звичайний вогонь, неминуче виникла 6 пожежа, а тут з року в рік відбувається од­не і те саме, і ніколи не буває ані найменшого натяку на пожежу.
         Жінки не тільки входять у вівтар, а їх ще й проводять Царськими вратами, але в цей час настільки велика благодать, що вона все очищає і покриває.
         Після отримання благодатного вогню Патріарха, знеможеного, беруть і несуть, бо він не в силах іти: очевидно, від великого напруження у ньо­го з'являються краплини йоту, і він геть знесилюється, до того ж ка­жуть, що народ, у екстазі, може порвати на ньому одяг. Як я сказала ви­ще, торік у мене була дуже зручна позиція, нагорі, навпроти самої (каплиці) Кувуклії, і я могла бачити дуже добре те, що було недоступ­но іншим, а в цьому році мене, з черницею Торською, ввели у вівтар, і тут я тільки дуже добре бачила, як пронесли Патріарха прямо у ризни­цю, це було зовсім поруч зі мною.
         Що цей вогонь незвичайний - у цьому нема ніяких сумнівів.
         Напевно, Ви чули про це чудо, це було у восьмисотих роках, коли інославні не хотіли допустити православних у храм і в Кувуклію -Патріарха, з метою самим заволодіти благодатним вогнем, і закрили храм і поставили варту, щоб православні не могли ввійти у храм; і Патріарх з народом стояв надворі, молився і плакав.
         І в ту мить, коли інославні чекали вогню на Гробі Господньому, зна­двору, де стояли православні, розсікся із сильним пострілом кам'яний стовп-колона, і звідти вийшов благодатний вогонь, який миттєво всі підхопили.
         А один турок, з великих правителів, закричав: "Могутній Бог хрис­тиянський, і я християнин", -  і тут же турки убили його.
         З тих пір ніхто з інославних не наважувався більше зазіхати на бла­годатний погонь.
         Так ця колона і стоїть розсічена і закопчена від вогню в науку усім, і всі, що проходять, до неї прикладаються.
         Може, поспіхом написала Вам не зовсім зрозуміло, але коли приїду, то все розповім Вам особисто, а поки на цьому закінчу.
         Прошу Ваших святих молитов за мене, грішну.
    З любов'ю у Христі М. 
    Хрещатицька".
    Переглядів: 218 | Додав: ivan | Дата: 04.05.2013 | Коментарі (0)

    3 травня Свята Велика П'ятниця.
         У Святу Велику П’ятницю Свята Церква згадує страждання і Хресну смерть Спасителя: саме в п’ятницю, напередодні єврейського свята Пейсах, завершуючи Своє земне служіння, Господь помер на Хресті за людські гріхи. Цього дня в Православній Церкві звершують три особливі богослужіння. Зранку служать Царські Часи, під час яких читається Страсне Євангеліє, близько першої години дня звершується вечірня із чином Виносу Плащаниці, а ввечері – рання Великої Суботи з похороном Плащаниці.
     
     
    Переглядів: 184 | Додав: ivan | Дата: 04.05.2013 | Коментарі (0)

    2 травня Святий Великий Четвер
         У Святий Великий Четвер Свята Церква згадує той величний момент у житті Христа Спасителя і Його учеників, коли Він вперше причастив Своїх учеників Пречистого Тіла й Своєї Чесної Крові. Після вечері зі Своїми учениками, напередодні Своїх страждань, Христос взяв хліб, благословив, розломив, дав Своїм ученикам і сказав: «Прийміть, споживайте це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів». Потім взяв чашу з вином, благословив, прославив Бога і дав ученикам, кажучи: «Пийте з неї всі, це Кров Моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів. Це робіть завжди на спомин про Мене». Тому в сьогоднішній день відправляє святу Літургію на згадку про перше причастя, яке Христос Сам приготував і приготував і передав Своїм ученикам, а ті, у свою чергу, передали єпископам і пресвітерам Церкви на вічний спомин про Нього. Цього ж дня ввечері читаються Страсті Христові, тобто читається 12 Євангелій, в яких згадуються страждання Господа нашого Ісуса Христа.
    Переглядів: 170 | Додав: ivan | Дата: 04.05.2013 | Коментарі (0)

    Вербна неділя.

         Вербна неділя або Вхід Господній в Єрусалим святкується за тиждень до Воскресіння Христового Пасхи. Ісус Христос прибув у ту неділю в Єрусалим, щоб разом зі Своїми учнями відсвяткувати Старозавітню Пасху, про що оповідає у св. Письмі євангеліст Матфій. Напередодні цього дня Ісус Христос воскресив із гробу Свого друга Лазаря, який жив у Віфанії, неподалік від Єрусалиму, який пролежав у гробі чотири дні і почав уже розкладатися. Про це чудо заговорило все місто. Оскільки це проходило напередодні Пасхи і в Єрусалимі зібралося безліч народу, то ввесь народ вийшов назустріч Спасителеві, щоб самим побачити Того незвичайного Чудотворця. Ісусу Христу підвели молодого осла, постелили на нього свої одежі і Він сів на нього. Чому саме на осла, а не коня? Тому, що на Сході вїхати в місто на ослиці, а не на коні – означало, що людина прийшла з миром. Кінь вважався військовою одиницею і коли хто вїжджав на коні – означало війну. Коли Ісус вїздив до міста, люди з великою радістю зустрічали Його. Уздовж дороги, якою Спаситель проходив, стояли маси людей, які, зустрічаючи Його, стелили одежу свою, а інші зрізували віття з пальми і стелили дорогу і виголошували: « Осанна!», що означає «спасіння». І тільки Він один знав, для чого насправді Він прийшов у Єрусалим. Адже з цієї події почався відлік Його останніх земних днів. Чому жителі Єрусалиму так урочисто зустрічали Ісуса? Вони були впевнені що прийшов визволитель єврейського народу від римського поневолення. В той час Юдея була в складі Римської імперії, і євреї чекали, що прийде хтось, що вижене римлян із їхньої країни і стане царем незалежного Ізраїля. Тобто, грубо кажучи, євреї просто помилилися, прийняли Ісус за іншого. Вони не знали, що Царство Його – «не від світу цього». « Вхід Господній в Єрусалим, такий урочистий, наповнений такої слави, одночасно увесь побудований на  страшному непорозумінні – писав митрополит Антоній Сурожський. – Жителі єрусалимські зустрічають Спасителя Христа з тріумфом і радістю, тому що очікують, що Він звільнить Свій народ від політичного гніту; і коли виявиться що Спаситель прийшов звільнити людей і увесь світ від гріха, від неправди, від відсутності любові, від ненависті, тоді від Нього відвернуться з гіркотою, розчарованістю, і ті, хто так урочисто Його зустрічали, обернуться на ворогів. Адже багато з тих людей, котрі зустрічали Христа  біля єрусалимських воріт, через кілька днів будуть кричати римському прокураторові Понтію Пілату: «Розіпни Його!».

          Свято Входу Господнього в Єрусалим ще називають Вербною неділею. Оскільки пальми в нас не ростуть, замість їх гілок  люди приносять в храми і освячують гілочки верби, так як вона сама перша пробуджується від зимової сплячки, і тим самим символізує і наше воскресіння. Вербу святять у суботу на всенічному бдінні. Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром із неї лікуються та вмиваються. У народній медицині її разом із цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці. Освячену вербу залишають за образами, садять на городі для захисту двору. 

     

    Переглядів: 186 | Додав: ivan | Дата: 29.04.2013 | Коментарі (0)

                              Субота акафіста, похвала Божої Матері.

          В суботу пятого тижня Великого посту Церква звершує молебний чин акафіста (або похвала) Одигітрії Пресвятої Богородиці. Від святого образа Богоматері, який написав святий євангеліст Лука, в Константинопольському Влахернському храмі звершувалось багато благодатних знамень. Зявившись одного разу двом сліпцям, Богоматір привела їх у Влахернську церкву до Свого образа і подала їм зцілення. Відразу ці сліпці стали бачити. За цим благодатним знаменням чудотворну ікону стали називати Одігітрією, тобто «Путеводителькою», заступницею і помічницею. Ця назва чудотворного образа збереглася назавжди і утвердилася після триразового визволення Константинополя від ворогів, яке всі повязували з невидимим заступництвом Одігітрії.

       Перше знамення від Богородиці Одігітрії було за імператора Іраклія в 626 році. Коли перси та скіфи оточили Константинополь, а місто було майже беззахисним, то патріарх Сергій втішав жителів столиці, просячи їх всю надію покладати на Бога і Його Пречисту Богоматір. Патріарх зі священними реліквіями та образом Богоматері, з великою кількістю народу, здійснив по стінах міста хресний хід, зміцнюючи та підтримуючи його захисників. Коли перси підступили близько, то патріарх Сергій знову взяв нерукотворний образ Господа нашого Ісуса Христа, ікону Одігітрії, дорогоцінну ризу Пресвятої Богородиці і Животворче Древо Хреста Господнього, вдруге здійснив хресний хід навколо міста, молячись зі сльозами. Прийшовши так з молитвою по стіні до затоки, патріарх занурив чесну ризу Богоматері у тихі води. Море під дією благодатного промислу, захвилювалося і потопило кораблі ворогів. Народ, втішений такою допомогою Пресвятої Богородиці, цілу ніч, стоячи, приносив  Небесній Заступниці хвалебні пісні подяки.

         Через 36 років після першого визволення Константинополь удруге був спасенний заступництвом Одігітрії за правління імператора Константина Погоната (668-685)від сарацин, які сім років нападали на Візантію. Велика кількість кораблів і 30 тисяч ворогів, за молитви Церкви і за заступництвом Божої Матері, загинули перед стінами міста.

       І втретє Константинополь був збережений заступництвом Божої Матері Одігітрії за імператора Льва Ісавра (716-741) знову ж таки від сарацин. Коли ворог на 1800 кораблях оточив Царгород з надію пограбувати, то мешканці міста, взявши всечесне древо Хреста Господнього, ікони Спасителя та Одігітрії, звершили по стінах хресний хід, зі сльозами умилостивляючи Господа. Флот цих жадібних і ненависних сарацинів майже весь загинув від надзвичайно сильної бурі в Егейському морі. Ледве десять кораблів вціліли; тіла ворогів лежали купами на островах й на входах до пристані.

       Дивну допомогу Одігітрії, яка була благодатно подана віруючим, Церква згадує і прославляє в суботу пятого тижня Великого посту, тому що перше визволення Константинополя (Царгорода) за допомогою Одігітрії було саме в цей час посту. 

    Переглядів: 276 | Додав: ivan | Дата: 20.04.2013 | Коментарі (0)

    Яке чудо сталося в м. Ланчано?

         В VIII в церкві святого Леонтія здійснювалося Таїнство святої Євхаристії. Але в душі отця Василіана, що служив в той день святу Літургію, виник сумнів: чи справжнє Тіло і Кров Господні, приховані під виглядом хліба і вина? А тим часом, зі словами молитви він переломив Євхаристичний Хліб, і тут крик здивування наповнив невеличку церкву. Під пальцями ієромонаха переломлений Хліб враз перетворився в щось інше – він зразу не зрозумів, в що саме. Та і чаші було уже не вино – там була густа червона Рідина, подібна до крові. Збентежений священик дивився на предмет, що був у нього в руках: це був зріз Тіла, що нагадував мязову тканину людського тіла. З тих пір в місті Ланчано ось 12 століть зберігається чудесні Кров і Тіло, що матеріалізувалися під час Євхаристії в церкві святого Леонтія. Проводячи дослідження, вчені прийшли до висновку: Святі Дари, що зберігаються в Ланчано з VIII століття,  являють собою справжні людські Тіло і Кров. Тіло являється фрагментом м’язової тканини серця, містить в розрізі міокард, ендокард і блукаючий нерв. І Тіло і Кров відносяться до єдиної групи крові: АВ. До  неї ж і відноситься Кров, знайдена на Туринській Плащаниці. Крім того, Кров, будучи приведена в рідкий стан, придатна для переливання, володіючи всіма властивостями свіжої крові. Пізніше, Кров, що матеріалізувалася, зсілася в п’ять кульок різної форми, що затверділи. І що вражає: кожна із цих кульок, взята окремо, важить стільки, скільки всі п’ять разом. Це суперечить елементарним законам фізики, але це факт, пояснити, який вчені не можуть до сих пір.

    Переглядів: 880 | Додав: ivan | Дата: 13.04.2013 | Коментарі (0)

    Благовіщення Пресвятої Діви Марії

         7 квітня в Хрестопоклонну неділю свята Церква святкує свято Благовіщення Пресвятої Діви Марії.

         На шостий місяць після явлення ангела Захарії той самий архангел Гавриїл був посланий Богом у місто Назарет до Пресвятої Діви Марії з радісною звісткою, що Господь обрав Її бути Матір`ю Спасителя світу.

         Ангел явився в дім праведного Йосифа, коли Марія читала Святе Письмо, і, ввійшовши до Неї, сказав: "Радуйся, Благодатна! (тобто сповнена благодаті Божої – дарів Святого Духа). Господь з Тобою! Благословенна Ти між жонами".

         Марія збентежилася від слів ангела і подумала: що означає це вітання? Ангел же сказав далі: "Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось, Ти народиш Сина і назвеш Його ім`ям – Ісус. Він буде великим, і назветься Сином Всевишнього, і Царству Його не буде кінця".

         Здивована Марія запитала ангела: "Як це станеться, коли Я мужа не знаю?"

        Ангел відповів Їй, що все це станеться від дії всемогутнього Бога: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. Ось і родичка Твоя, Єлизавета, не маючи дітей до глибокої старості, незабаром народить сина; бо не буває безсилим у Бога ніяке слово".

         Тоді Марія промовила смиренно: "Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм".

         І архангел Гавриїл відійшов від Неї.

       Благовіщення Пресвятої Діви Марії святкується православною Церквою 25 березня (7 квітня н. ст.). Свято Благовіщення – одне з найбільших свят. Слово "Благовіщення" означає: добра, радісна звістка про те, що почалося визволення людського роду від гріха та вічної смерті.

         (Див.: Лк 1, 26–38)
    Переглядів: 216 | Додав: ivan | Дата: 08.04.2013 | Коментарі (0)

         Кожної п'ятниці Великого посту  ввечері звершується Пассія (Хрестна дорога), тобто згадування хрестних страждань Ісуса Христа. Цей благочестивий обряд звершується щоб нагадати віруючим якою ціною ми викуплені від гріха й прокляття і побудити віруючих до покаяння. 

    Переглядів: 194 | Додав: ivan | Дата: 05.04.2013 | Коментарі (0)


    Переглядів: 277 | Додав: ivan | Дата: 05.04.2013 | Коментарі (0)

    Контактні дані
    Пошук
    Наше опитування
    Оцініть мій сайт

    Всего ответов: 50
    Календар
    Православные праздники
    Історичні події
    Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Кто сегодня был? Яндекс.Метрика
    Архів записів
    Форма входу

    Розповiсти друзям
    Підписка на новини

    Введите адрес Вашего почтового ящика:

    Пасха
    Наш баннер
    Цікаво знати
    Вверх Яндекс.Метрика